18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
"18" травня 2017 р. Справа № 925/486/17
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Васяновича А.В.,
секретар судового засідання - Гень С.Г.,
за участі представників сторін:
від позивача - представник не з'явився,
від першого відповідача - ОСОБА_1 - особисто,
від другого відповідача - ОСОБА_2 - особисто,
ОСОБА_3 - представник за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом комунального підприємства “Придніпровська служба утримання
будинків” Черкаської міської ради, м. Черкаси
до 1.фізичної особи - підприємця ОСОБА_1,
с. Бойківщина, Драбівського району, Черкаської області
2. фізичної особи - підприємця ОСОБА_2,
м. Канів, Черкаської області
про визнання недійсним договору
До господарського суду Черкаської області з позовом звернулося комунальне підприємство “Придніпровська служба утримання будинків” Черкаської міської ради до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 та фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 05 квітня 2017 року за №3 укладеного між відповідачами.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 27 квітня 2017 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 18 травня 2017 року.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про відкладення розгляду справи, оскільки перебуває в іншому судовому засіданні.
Клопотання позивача задоволенню не підлягає з наступних підстав.
В пункті 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” зазначено, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Керівник комунального підприємства “Придніпровська служба утримання будинків” Черкаської міської ради не був позбавлений можливості з'явитися в судове засідання особисто або уповноважити іншого представника з числа працівників підприємства.
Крім того слід зазначити, що розгляд справи №823/332/17 (суддя Рідзель О.М.) в Черкаському окружному адміністративному суді, в якій брав участь представник позивача, був призначений на 09 год. 00 хв.
Розгляд адміністративного спору тривав до 10 год. 00 хв., оскільки на вказаний час головуючим суддею Рідзелем О.М. було призначено розгляд іншої справи, а саме - №823/510/17, що вбачається із офіційного сайту місцевого адміністративного суду.
Черкаський окружний адміністративний суд розташований за адресою: м. Черкаси, бульвар Шевченка, 117, тобто на одній вулиці, що і місцевий господарський суд.
Отже, уповноважений представник позивача мав достатні можливості для явки в судове засідання господарського суду, що було призначено на 11 год.00 хв.
Згідно з частиною третьою статті 22 ГПК сторони (так само як і інші учасники судового процесу) зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Водночас суд розцінює заявлене клопотання про відкладення розгляду спору, та неявку представника позивача в дане судове засідання, як недобросовісне користування своїми процесуальними правами та затягування розгляду справи №925/486/17, а також справи №925/334/17 про стягнення з комунального підприємства “Придніпровська служба утримання будинків” Черкаської міської ради боргу на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, провадження в якій було зупинено до розгляду даного спору.
Також судом враховано, що з 27 квітня 2017 року по 18 травня 2017 року позивач мав достатньо часу для надання суду всіх необхідних письмових доказів та додаткових матеріалів для повного та всебічного розгляду справи.
Перший відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 18 травня 2017 року №83 та зазначав, що між відповідачами було укладено саме договір про відступлення права вимоги (цесії), а не договір факторингу, а тому доводи позивача є помилковими. Щодо підпису фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на оспорюваному правочині, то даний підпис скріплений печаткою підприємця і сам підприємець не заперечує факт укладання даного правочину та схвалює його. Крім того перший відповідач вказував, що позивач не зазначив, які його права та обов'язки порушені оспорюваним договором
Враховуючи вищенаведене, перший відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Другий відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 18 травня 2017 року №155 та зокрема, зазначав, що договір про відступлення права вимоги від 05 квітня 2017 року підписував особисто.
В судовому засіданні, яке відбулося 18 травня 2017 року згідно ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/486/17.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідачів, а також дослідивши докази, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити повністю виходячи з наступного:
Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач обґрунтовуючи свої вимоги зазначав, що оскаржуваний правочин за своєю правовою природою є договором факторингу.
Вказаний договір є оплатним, водночас за оскаржуваним договором відступлене право передано новому кредитору безкоштовно.
Крім того позивач зазначав, що умови договору про відступлення права вимоги містять розбіжності в складових відступного права, що в свою чергу унеможливлює визначення обсягу предмету договору.
Оскільки на момент звернення до суду відсутні будь-які судові рішення щодо стягнення з позивача судового збору на користь другого відповідача, то включення до відступленого права судового збору суперечить вимогам ч. 2 ст. 1078 ЦК України.
Крім того позивач зазначав, що підпис фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на договорі про відступлення права вимоги не належить останньому.
В зв'язку з чим, позивач, з посиланням на положення ст. 203 ЦК України та ч. 3 ст. 215 ЦК України просив суд договір про відступлення права вимоги від 05 квітня 2017 року за №3, що був укладений між відповідачами визнати недійсним.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарським судом під час її розгляду, 05 квітня 2017 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (первісний кредитор) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (новий кредитор) було укладено спірний договір про відступлення права вимоги №3.
Згідно п.п. 1.2.- 1.4. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор набуває відступлене право і стає кредитором в зобов'язаннях, які спрямовані на забезпечення виконання зобов'язання комунального підприємства “Придніпровська служба утримання будинків” Черкаської міської ради на підставі договору підряду №94 від 04 квітня 2016 року (основний договір).
Від первісного кредитора до нового кредитора відступлене право переходить в повному обсязі і на умовах, що передбачені договором, на підставі якого виникло відступлене право.
Зокрема до відступленого права включається право на отримання 37 040 грн. 53 коп. основної заборгованості, які боржник повинен сплатити у відповідності із основним договором за виконанні роботи, а також отримання інфляційних втрат, 3% річних та штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язань боржником у відповідності із вимогами чинного законодавства України, в тому числі і майбутні вимоги, а також отримання судового збору, сплаченого у зв'язку із поданням позову. Від первісного кредитора до нового кредитора переходять усі права позивача в межах справи № 925/334/17, що перебуває в провадженні господарського суду Черкаської області.
Відступлене право переходить від первісного кредитора до нового кредитора з моменту укладення цього договору.
До нового кредитора також переходить право на пред'явлення позовів з метою захисту та/або здійснення відступленого права.
За змістом ч. 1 ст. 512 ЦК України внаслідок передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) відбувається заміна кредитора у зобов'язанні іншою особою. Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 ст. 516 цього Кодексу, якою регламентовано порядок заміни кредитора у зобов'язанні, передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Водночас, відповідно до статті 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Стосовно суб'єктного складу таких правовідносин у частині третій статті 1079 ЦК зазначено, що фактором (як і кредитодавцем у кредитному договорі згідно з частиною першою статті 1054 ЦК) може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові операції.
За визначенням термінів, наведеним у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” (далі - Закон), фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну або декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.
Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів (пункт 5 частини першої статті 1 Закону).
За змістом частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.
При цьому частинами першою, другою статті 7 Закону передбачено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.
При факторингу предметом відступлення може бути лише грошова вимога.
Водночас, під час цесії - відступлене як право грошової вимоги, так і не грошової.
Для відступлення права вимоги характерним є безпосередньо саме передання права вимоги.
Метою ж договору факторингу є отримання фінансування за рахунок відступлення ним права вимоги до третьої особи. Також вимога до боржника може бути передана клієнтом із метою забезпечення зобов'язань клієнта перед фактором.
При цесії (на відміну від договору факторингу) право вимоги може бути передане не лише за плату, а й безоплатно. В останньому випадку операція, яка передбачає безоплатне передання права вимоги, буде договором дарування.
Тобто слід дійти висновку, що оспорюваний правочин за своєю правовою природою є договором цесії, а не договором факторингу, як помилково вказує у своєму позові позивач.
Відповідно до цивільного законодавства, на виключення із загального правила щодо необов'язковості згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні, сторони договору можуть домовитись про можливість відступлення кредитором права вимоги виключно за згодою боржника. У цьому випадку передання кредитором своїх прав іншій особі всупереч умовам первісного договору, за яким боржник має цивільні обов'язки, є підставою для визнання правочину відступлення права вимоги недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України.
Водночас судом встановлено, що договір підряду від 04 квітня 2016 року за №94, що був укладений між позивачем та другим відповідачем не містить застереження щодо відступлення кредитором права вимоги виключно за згодою боржника.
Відповідно до ч. 2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
На адресу комунального підприємства “Придніпровська служба утримання будинків” Черкаської міської ради було направлено повідомлення від 05 квітня 2017 року за №35 року про укладення договору про відступлення права вимоги. Вказане повідомлення було отримано позивачем 11 квітня 2017 року, що підтверджується відміткою про отримання (а.с. 13).
Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У відповідності до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як зазначалося вище, позивач стверджував, що підпис фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на договорі про відступлення права вимоги йому не належить.
У господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена уповноваженим органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.
Приписами статті 241 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Отже, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. У свою чергу настання передбачених статтею 241 Цивільного кодексу України наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Правова позиція з цього питання викладена в підпункті 3.4 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними”.
Відповідно до ст.51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 в судовому засіданні не заперечував про те, що саме він підписував договір про відступлення права вимоги.
Тобто сам підприємець схвалює спірний правочин.
Сторони правочину даний факт не заперечують.
Стосовно змісту умов договору, в яких встановлюється перехід від первісного кредитора до нового кредитора усіх прав позивача судом враховано наступне.
Уступка прав позивача по справі, як і стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена, оскільки заміна кредитора у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов'язані з розглядом справи в суді та виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.
Дане питання вирішується судом в порядку ст.25 ГПК України.
Водночас, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Як вже зазначалося вище, за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів.
Отже, оспорюваний правочин жодним чином не порушує права та інтереси позивача - замовника підрядних робіт за договором підряду від 04 квітня 2016 року за №94.
Таким чином, підстави для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 05 квітня 2017 року за №3 відсутні, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
На підставі викладеного, та керуючись ст. 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, суд
В позові відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ХІІ ГПК України.
Повне рішення складено 19 травня 2017 року.
Суддя А.В.Васянович