16.05.2017 Справа № 904/2871/17
За позовом Комунального підприємства "Кривбасводоканал", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
до Комунального підприємства "Новопілля", с. Новопілля Криворізького району Дніпропетровської області
про стягнення 918547,38 грн
Суддя Воронько В.Д.
Представники:
від позивача: юрисконсульт ОСОБА_1, довіреність № 6 від 04.01.2017;
від відповідача: не з'явився.
Комунальне підприємство "Кривбасводоканал" (позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального підприємства "Новопілля" (відповідач) про стягнення 629995,86 грн боргу за послуги з водовідведення, 159691,73 грн інфляційних нарахувань, 23831,97 грн 3% річних, 29428,72 грн пені, 75599,50 грн штрафу, нарахованих позивачем з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору № 128 про надання послуг з централізованого водовідведення, укладеного між сторонами 15.03.2012.
16.05.2017 від позивача до суду надійшли письмові, у яких останній зазначає, що передбачена відповідальність п. 5.1.7 договору у вигляді штрафу.
Проте, у судовому засіданні позивач надав письмові пояснення на ухвалу відповідно п. 5.1.7 договору, вказавши при цьому, що зазначена в договорі відповідальність є процентами за користування чужими грошовими коштами.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Від відповідача повернулися на адресу господарського суду рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.
Аналогічна позиція викладена у п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.
За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.
При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
15.03.2012 між Комунальним підприємством "Кривбасводоканал" (далі - позивач) та Комунальним підприємством "Новопілля" (далі - відповідач, споживач) був укладений договір № 128 про надання послуг з центрального водовідведення (далі - договір), за умовами п. 1.1. якого позивач зобов'язується приймати від відповідача стічні води (на підставі "Правил приймання стічних вод у комунальну каналізаційну мережу м. Кривого Рогу" від 29.09.2004 № 2202; "Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України" від 19.02.2002 № 37), а відповідач зобов'язувався оплачувати стічні води за встановленими тарифами у встановлені сторонами строки.
Оплата наданих послуг здійснюється відповідачем у грошовій формі протягом 3 (трьох) банківських днів після пред'явлення платіжного доручення, рахунку або квитанції (п. 3.1. договору).
Відповідно до п. 3.5. договору, для узгодження обсягів отриманих послуг, відповідач, не пізніше 25 числа кожного місяця, направляє до відділу Водозбуту позивача свого представника для складання та підписання акту. Якщо представник не прибув або необгрунтовано відмовився від підписання акту представниками позивача складається акт самостійно на підставі наявних даних, і в триденний термін направляється споживачу.
На виконання умов договору позивач за період з 01.06.2014 по 01.01.2017 надавав відповідачу послуги з централізованого водовідведення, що підтверджується підписаними сторонами щомісячними Актами, якими погоджувались обсяги наданих послуг. Крім того, позивачем щомісячно виставлялись відповідачу рахунки з постачання холодної води та водовідведення, що підтверджується реєстрами про отримання документів останнім.
В порушення взятих на себе зобов'язань відповідач не здійснив оплату отриманих послуг з водовідведення за період з 01.06.2014 по 01.01.2017 в повному обсязі, в результаті чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 629995,86 грн.
Наявна заборгованість відповідача перед позивачем і стала підставою для звернення останнього до суду з цим позовом, а також нарахування на суму основного боргу пені, 7% штрафу, 3% річних, 5% за користування чужими грошовими коштами та інфляційних нарахувань, що і є предметом цього позову.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Факт надання позивачем послуг з водовідведення відповідачу останнім не оспорений та споживання яких підтверджено матеріалами справи.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто - неналежне виконання.
Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором за період з 01.06.2014 по 01.01.2017 в сумі 629995,86 грн.
Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частинами 2, 3 вказаної статті визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 3.2. та п. 5.1.6. договору при несвоєчасній оплаті споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості.
Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Перевіривши розрахунок пені за загальний період з 04.04.2016 по 13.03.2017 за кожним місяцем окремо на загальну суму 29428,32 грн наданий позивачем, суд дійшов висновку про невірне її нарахування через що здійснив власний розрахунок за вказаний період, за яким сума пені, що підлягає до стягнення з відповідача складає 29381,24 грн.
Стосовно ж заявленого позивачем 7% штрафу на суму 44099,71 грн, суд не вбачає помилок, а отже нарахований останнім штраф є вірним та підлягає до стягнення повністю.
Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Пунктом 5.1.7 договору визначено, що за неправомірне користування чужими коштами споживач (за час прострочення їх повернення на рахунок КП "Кривбасводоканал") зобов'язаний сплатити 5% від суми прострочення.
У письмових поясненнях, поданих до суду 16.05.2017, позивач зазначає, що грошова відповідальність, передбачена п.5.1.7 договору, є процентами за користування чужими грошовими коштами у розумінні ст.536 Цивільного кодексу України, однак у інших письмових поясненнях позивач визначив її як штраф.
Заслухавши пояснення позивача та дослідивши п.5.1.7 договору, не зважаючи на протирічливі доводи останнього, судом встановлено, що юридична природа цих вимог є процентами за користування чужими грошовими коштами, оскільки договором також визначено розмір відсотків, які повинен сплатити відповідач на користь позивача за користування його грошовими коштами. З огляду на що суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем суми 31499,79 грн у вигляді процентів за користування чужими грошовими коштами.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до приписів п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.
Так, на підставі приписів ст. 625 ЦК України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за загальний період з 08.07.2014 по 13.03.2017 за кожним місяцем окремо у сумі 23831,97 грн та інфляційні нарахування за період з липня 2014 року по лютий 2017 року включно у сумі 159691,73 грн.
Перевіривши заявлені позивачем інфляційні втрати, суд погоджується з їх нарахуванням та вважає за можливе стягнути їх з відповідача у загальній сумі 159691,73 грн.
Не погоджуючись з сумою 3% річних, суд здійснив власний їх розрахунок за кожним місяцем окремо за загальний період з 08.07.2014 по 13.03.2017 включно, а тому до стягнення підлягає 23732,53 грн.
З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні свого обов'язку щодо оплати отриманих послуг з водовідведення, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
За приписами ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення боргу у сумі 629995,86 грн, пені у сумі 29381,24 грн, 7% штрафу у сумі 44099,71 грн, 5% за користування чужими грошовими коштами у сумі 31499,79 грн, 3% річних у сумі 23732,53 грн та інфляційних нарахувань у сумі 159691,73 грн, в решті позову слід відмовити.
Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, витрати на оплату судового збору покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.
Отже, згідно ст. 49 ГПК України, суд витрати по сплаті судового збору покладає на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 13776,01 грн.
Слід зазначити, що при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у загальній сумі 14539,13 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1315 від 09.09.2016 на суму 1378,00 грн та платіжним дорученням № НОМЕР_1 від 30.01.2017 на суму 13161,13 грн, тоді як відносно ціни позову мав сплатити 13778,21 грн. З огляду на що існує переплата судового збору у сумі 760,92 грн, яка в силу приписів ст.7 Закону України "Про судовий збір" підлягає поверненню за умови подання платником відповідного клопотання.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Новопілля" (Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Новопілля, вул. Садова, буд. 46; ідентифікаційний код 36721617) на користь Комунального підприємства "Кривбасводоканал" (Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Єсеніна, буд. 6а; ідентифікаційний код 03341316) основний боргу у сумі 629995,86 грн, пеню у сумі 29381,24 грн, 7% штрафу у сумі 44099,71 грн, 5% за користування чужими грошовими коштами у сумі 31499,79 грн, 3% річних у сумі 23732,53 грн, інфляційні нарахуваня у сумі 159691,73 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 13776,01 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.
3. В решті позову відмовити.
В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано - 19.05.2017.
Суддя ОСОБА_2