17 травня 2017 рокусправа № 804/15303/15
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Щербака А.А.
суддів: Баранник Н.П. Дурасової Ю.В.
за участю секретаря судового засідання: Спірічев Я.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2017р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернулась з позовом до Національного банку України про визнання незаконним та зобов'язання відповідача скасувати наказ про звільнення №404-п від 23.09.2015 р., зобов'язання відповідача поновити позивача на роботі до штату Національного банку України та надати роботу з урахуванням освіти, кваліфікації та відповідно до рекомендацій медико-соціальної експертної комісії стосовно умов та характеру праці, а також стягнення з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2017р. в задоволенні позову відмовлено.
Позивачем подана апеляційна скарга, просить оскаржену постанову скасувати, позов задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що спірні правовідносини випливають з припинення строкового трудового договору, а не з розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (скорочення з постійної посади головного економіста відділу банківського нагляду).
Зазначено, що судом першої інстанції не було враховано відсутність повідомлення позивача про зміну істотних умов служби, після переведення позивача фактично не було допущено до виконання роботи на новій посаді, згоду на переведення надано вимушено, під загрозою припинення державної служби та на вкрай невигідних умовах.
Позивач та представник позивача апеляційну скаргу підтримали.
Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував.
Колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 з 01.07.2011 працювала на посаді головного економіста сектору реєстрації, ліцензування та моніторингу відділу банківського нагляду в управлінні Національного банку України в Дніпропетровській області на підставі наказу № 254-п від 30.06.2011(т.2 а.с. 40).
11.02.2015, на підставі наказу директора управління Національного банку України в Дніпропетровській області №12-п від 21.01.2015, ОСОБА_1 попереджено про вивільнення.
16.04.2015 позивачці запропоновано тимчасову посаду провідного економіста відділу організації бухгалтерського обліку на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_2
Наказом №355-п від 12.08.2015 на підставі заяви ОСОБА_1 її переведено на посаду провідного економіста відділу організації бухгалтерського обліку на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_2 з 12 серпня 2015 року до дня її фактичного виходу на роботу.
23.09.2015 наказом директора управління Національного банку України в Дніпропетровській області № 404-п ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП, у зв'язку із закінченням строку трудового договору, та виплачено їй грошову компенсацію.
Позивач звернулась до суду з зазначеним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що роботодавець мав право звільнити позивача із займаної посади, поновивши на цю посаду основного працівника - ОСОБА_2, з дня її фактичного виходу з відпустки, тобто, з 23 вересня 2015 року. При цьому, звільнення працівника за строковим договором на протязі одного дня з моменту виходу основного працівника з відпустки є обов'язковим для роботодавця.
Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується з наступних підстав.
Матеріали справи містять попередження ОСОБА_1 про вивільнення з посади головного економіста сектору реєстрації, ліцензування та моніторингу банків відділу банківського нагляду у зв'язку зі скороченням посади, з яким позивач була ознайомлена 12 лютого 2015року (а.с 41 том 2).
12 серпня 2015року позивачем було зроблено в цьому попередженні запис про згоду з переведенням на посаду провідного економіста відділу організації бухгалтерського обліку на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_2
12 серпня 2015 року позивачем була подана заява про переведення її на посаду провідного економіста відділу організації бухгалтерського обліку на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_2 з 12 серпня 2015 року (а.с.42 том 2).
Наказом від 12 серпня 2015року №355-п «Про переведення ОСОБА_1В.», позивача було переведено за її згодою на посаду провідного економіста відділу організації бухгалтерського обліку на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_2 з 12 серпня 2015 року до дня її фактичного виходу на роботу (а.с. 43 том ).
Наказом від 23 вересня 2015року №404-п «Про звільнення ОСОБА_1В.» позивача було звільнено у зв'язку із закінченням строку трудового договору за п. 2 ст. 36 КЗпП України з 23 вересня 2015року (а.с.44 том 2).
Відповідно пункту 2 частини 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;
Статтею 23 КЗпП України передбачено, що рудовий договір може бути:
1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;
2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;
3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах строк закінчення трудового договору є юридичним фактом, та пов'язується виключно з поверненням на роботу працівника з відпустки по догляду за дитиною, тобто, строк укладеного з позивачем трудового договору визначено настанням події - поверненням працівника, що займав посаду провідного економіста відділу організації бухгалтерського обліку, з відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, та її правовим оформленням.
Вірними є висновки суду першої інстанції про те, що строк, на який було укладено трудовий договір з позивачем, визначений не датою, а подією, настанням юридичного факту, з якою норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин, прав та обов'язків. У даному випадку, факт повернення основного працівника ОСОБА_2 на раніше займану посаду з відпустки по догляду за дитиною пов'язаний з її волевиявленням, тобто, з днем її фактичного виходу на роботу.
Таким чином, судом першої інстанції вірно було встановлено, що роботодавець мав право звільнити позивача із займаної посади, поновивши на цю посаду основного працівника - ОСОБА_2, з дня її фактичного виходу з відпустки, тобто, з 23 вересня 2015 року. При цьому, звільнення працівника за строковим договором на протязі одного дня з моменту виходу основного працівника з відпустки є обов'язковим для роботодавця.
Доводи апеляційної скарги є помилковими, оскільки чинним Кодексом законів про працю передбачено, що звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору можливе як в період його тимчасової непрацездатності, так і в період перебування його у відпустці, оскільки заборона на звільнення працівників, які знаходяться на лікарняному, розповсюджується лише на випадки, коли таке звільнення відбувається з ініціативи роботодавця.
Вірно судом першої інстанції не взято до уваги доводи позивача щодо порушення відповідачем її прав при звільненні з роботи як інваліда ІІІ групи, оскільки, як вбачається з довідки до акту огляду медико-соціальною експертної комісії ОСОБА_1 серії 12 ААА № 415243 від 28.09.2015 р., третю групу інвалідності позивачу встановлено з 28.09.2015 року (т.2 а.с.56), тобто, після її звільнення із займаної посади 23.09.2015 року у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору, а тому наявність зазначеної інвалідності не впливає на обсяг трудових прав позивача та обов'язків відповідача у трудових відносинах, які є предметом спору у цій справі.
Суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що власноручний запис ОСОБА_1 в графі ознайомлення з наказом №355-п від 12.08.2015 про те, що згода 12.08.2015 року на переведення дана під впливом тяжких обставин на вкрай невигідних умовах, у зв'язку з відсутністю роботи, був виконаний позивачем 29 вересня 2015 року - тобто, вже після її ознайомлення з наказом про звільнення.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження доводів позивача щодо неповного розрахунку з нею при звільненні, про що зокрема свідчить наявний в матеріалах справи акт перевірки Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (а.с. 132-154 том 5).
Судом першої інстанції вірно встановлено, що не підлягають задоволенню й інші, похідні позовні вимоги, які стосуються зобов'язання відповідача поновити позивача на роботі до штату Національного банку України та надати роботу з урахуванням освіти, кваліфікації та відповідно до рекомендацій медико-соціальної експертної комісії стосовно умов та характеру праці, стягнення з відповідача грошових сум у вигляді середнього заробітку та середнього заробітку за затримку розрахунків, а також моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.
Доводи апеляційної скарги зазначеного не спростовують, підстави для скасування оскарженої постанови відсутні.
Керуючись ст. ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2017р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили у відповідності до ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст. 212 КАС України.
Головуючий: А.А. Щербак
Суддя: Н.П. Баранник
Суддя: Ю.В. Дурасова