16 травня 2017 рокусправа № 336/1228/17(2-а/336/138/2017)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Юрко І.В., суддів: Гімона М.М., Чумака С. Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.Запоріжжя на постанову Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 22 березня 2017 року у справі № 336/1228/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач 27.02.2017 року (згідно штампу на відповідному поштовому конверті) звернувся до Шевченківського районного суду м.Запоріжжя з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя, в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу в розрахунку пенсії за віком з урахуванням вимог ч.2 ст.40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати відповідача перерахувати позивачу пенсію за віком з 17 січня 2017 року відповідно до ч 2 ст.40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої зарплати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення з заявою за призначенням пенсії за віком (2014-2016 роки) та виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією.
Постановою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 22 березня 2017 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.Запоріжжя щодо відмови в розрахунку ОСОБА_1 пенсії за віком з урахуванням ч.2 ст.40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.Запоріжжя перерахувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 17 січня 2017 року відповідно до ч.2 ст.40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої зарплати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення з заявою за призначенням пенсії за віком (2014-2016 роки) та виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією.
Стягнуто з управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.Запоріжжя за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 1500 гривень.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Позивач надав суду заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Пунктом 3 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2.
Постанова Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 22 березня 2017 року прийнята у порядку скороченого провадження за результатом розгляду справи, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 183-2 КАС України, а тому суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути зазначену справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримував пенсію у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Після призначення пенсії позивач продовжував працювати.
17.01.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.Запоріжжя з заявою про перехід з пенсії за вислугою років, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно зазначеної заяви ОСОБА_1 переведено на пенсію за віком та при розрахунку зазначеної пенсії застосовано показник середньої заробітної плати в галузях економіки за 2007 рік - 1197,91 грн., згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту населення» від 23.04.2012 р. №327.
Не погодившись з рішенням пенсійного органу щодо розрахунку пенсії, ОСОБА_1 оскаржив його до суду.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що застосування відповідачем показника середньої заробітної плати за 2007 рік суперечить абзацу 2 ч.3 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», так як в ній йдеться про переведення з одного виду пенсії на інший, у разі застосування показника середньої заробітної плати при нарахуванні попередньої пенсії. Вказана норма застосовується до тих видів пенсій, які регулюються саме Законом №1058. При цьому реалізація права позивача на пенсію на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» проводиться вперше.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі по тексту - Закон №2262-ХІІ) встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Відповідно до статті 1-1 Закону №2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058-ІV) та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно зі статтею 7 Закону №2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.
У частині першій статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Законом №1058-ІV не регулюються порядок призначення, розміру та виплати пенсій за вислугу років особам офіцерського складу.
Частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду України.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 Закону №1058-IV, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-ІV, однак у випадку із заявою ОСОБА_1 мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом.
Так, ОСОБА_1 вперше було призначено пенсію відповідно до Закону №2262-ХІІ, котрий передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону №1058-ІV він звернувся в січні 2017 року вперше.
Крім того, після звільнення зі служби в Збройних силах позивач продовжував працювати та сплачував у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Аналогічний висновок щодо застосування зазначених норм права викладений у постанові Верховного Суду України від 31 березня 2015 року у справі № 21-612а14, який, відповідно до приписів статті 244-2 КАС України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що перерахунок призначеної пенсії має бути здійснений з 17.01.2017 року, тобто з дати призначення позивачу пенсії за віком.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Управлінням Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.Запоріжжя не доведено правомірність відмови ОСОБА_1 в розрахунку пенсії за віком з урахуванням вимог ч.2 ст.40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Що стосується стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно ст.87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.
Згідно ч.1 ст.90 КАС України до витрат на правову допомогу відносяться витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором.
Виходячи з положень статті 1 Закону України від 20.12.2011 року №4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу в адміністративних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу: у судовому засіданні; під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.
З акту виконання договору про надання правової допомоги вбачається, що така допомога складалась зі складання адміністративного позову, що не є процесуальною дією у розумінні вищезазначеного Закону №4291. З матеріалів справи вбачається, що адвокат участі у судовому засіданні першої інстанції не приймав (справа розглядалась в скороченому провадженні), докази ознайомлення адвоката з матеріалами справи відсутні.
За таких обставин, висновок суду першої інстанції щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 1500 гривень є необґрунтованим. Оскільки вказане питання не відноситься до позовних вимог, тому в цій частині постанову суду належить змінити шляхом виключення з резолютивної частини постанови абзацу четвертого щодо стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу,
Згідно статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до частини десятої статті 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції по такій справі є остаточним і оскарженню не підлягає.
Керуючись статтями 160, 167, 183-2, 184, 195, 197, 198, 201, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя на постанову Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 22 березня 2017 року у справі № 336/1228/17задовольнити частково.
Постанову Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 22 березня 2017 року у справі № 336/1228/17 змінити.
Абзац четвертий резолютивної частини постанови виключити.
В іншій частині постанову залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: І.В. Юрко
Суддя: М.М.Гімон
Суддя: С.Ю. Чумак