Справа № 344/4975/17
Провадження № 2/344/2364/17
17 травня 2017 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого-судді Татарінової О.А.,
секретаря Бухвак І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька, -
Позивач звернулась з вказаним позовом до відповідача, в обґрунтування якого зазначила, що вона з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі, який рішенням суду від 10.02.2015р. розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народилася дочка ОСОБА_3, яка являється інвалідом з дитинства, проживає з позивачем та перебуває на її утриманні.
Позивач має намір з 01.06.2017р. по 01.05.2018р. виїздити разом з дитиною за кордон до Іспанії, інших країн Шенгенської угоди, Чорногорії, Болгарії. 20.02.2017р. вона надіслала на адресу відповідача лист з проханням надати згоду для короткострокових поїздок їх доньки за кордон в супроводі матері з метою її оздоровлення та культурного розвитку, яке відповідач отримав 21.02.2017р., проте дане звернення залишилось без відповіді зі сторони відповідача. Така позиція відповідача шкодить її інтересам та інтересам дитини, оскільки перешкоджає всебічному та гармонійному розвитку, реабілітації ОСОБА_3 Виїзд дитини за кордон не пов'язаний із виїздом на постійне місце проживання разом з матір'ю, або на довгострокове перебування за межами України з інших причин. Просила суд надати дозвіл на поїздки за межі України ОСОБА_3 без згоди батька ОСОБА_2 у зазначений вище період часу до Польщі, Іспанії, інших країн Шенгенської угоди, Чорногорії, Болгарії з метою оздоровлення та культурного розвитку в супроводі матері ОСОБА_1 з терміном перебування за кордоном не більше 30 днів протягом однієї поїздки, під зобов'язання зворотного повернення.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на викладені в заяві обставини, просив позов задовольнити, та не заперечив проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, про причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не подав.
Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи думку представника позивача, яка викладена в його письмовій заяві, суд розглянув справу за їх і відповідача відсутності та ухвалив заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, дослідивши які вважає наступне.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням суду від 10.02.2015р. розірвано (а.с.5-6). Від шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дочка ОСОБА_3 (а.с.4), яка проживає з позивачем ОСОБА_1(а.с.15), а також являється інвалідом з дитинства (а.с.13).
В Україні дитинство охороняється державою (частина третя статті 51 Конституції України). Держава має забезпечувати належні умови для виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності (стаття 4 Закону України «Про охорону дитинства»). Пріоритетом у правовому регулюванні сімейних відносин є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (частина друга статті 1 Кодексу).
Відповідно до принципу 1 Декларації з прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (надалі - «Декларація»), дитині повинні належати всі зазначені в цій Декларації права. Ці права мають визнаватися за всіма дітьми без будь-яких винятків і без відмінностей чи дискримінацій за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження або іншої обставини, що стосується самої дитини чи її сім'ї.
Дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включно з належним допологовим і післяпологовим доглядом. Дитині має належати право на відповідне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування (принцип 4 Декларації).
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до статті 313 Цивільного кодексу України (надалі - «ЦК України») фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на вільне самостійне пересування по території України і на вибір місця перебування. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ, Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231 (із змінами).
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» документами, що надають право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина під час перебування за її межами, зокрема є паспорт громадянина України для виїзду за кордон, проїзний документ дитини.
Частиною статті 3 вищевказаного Закону передбачено, що Перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Правила перетинання державного кордону України громадянами
України ( 57-95-п ) встановлюються Кабінетом Міністрів України
відповідно до цього Закону та інших законів України.
В силу вимог частин 1 та 2 статті 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Так, 20.02.2017р. позивач ОСОБА_1 надіслала на адресу відповідача ОСОБА_2 звернення з проханням надати згоду для короткострокових поїздок їх доньки за кордон в супроводі матері з метою її оздоровлення та культурного розвитку, яке відповідач отримав 21.02.2017р. (а.с.11,12).
Однак, на час розгляду справи в суді, відповідач не надав такої згоди, доказів протилежного останнім не подано.
Згідно з ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст.ст. 58, 60 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтується на припущеннях. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Відтак, оцінюючи зібрані у справі докази за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, діючи з метою якнайкращого забезпечення охоронюваних законом прав та інтересів неповнолітньої ОСОБА_3, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими що підлягають до задоволення.
Судові витрати суд розподілив відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.
Керуючись ст. 18 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27.02.1991р., ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 150, 155 СК України, Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», ст.ст. 10, 11, 57-60, 208-209, 212-215, 218, 224-226 ЦПК України,-
Позов задовольнити.
Надати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючій АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, дозвіл на виїзд неповнолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, за кордон України без згоди та супроводу її батька - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрованого АДРЕСА_2, в період з 01 червня 2017 року по 01 травня 2018 року до Польщі, Іспанії, інших країн Шенгенської угоди, Чорногорії, Болгарії з метою оздоровлення та культурного розвитку в супроводі матері ОСОБА_1, з терміном перебування за кордоном не більше 30 днів протягом однієї поїздки, під зобов'язання зворотного повернення.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрованого АДРЕСА_2, на користь держави судовий збір в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень.
Заочне рішення може бути переглянуто Івано-Франківським міським судом за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Івано-Франківської області протягом 10 днів з дня його проголошення через Івано-Франківський міський суд.
Суддя Татарінова О.А.