Провадження № 22-ц/774/2827/17 Справа № 201/10441/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Єлізаренко І.А.
Категорія 43
16 травня 2017 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.
суддів Свистунової О.В., Красвітної Т.П.
за участі секретаря Гулієва М.І. о.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про виселення, -
У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилався на те, що він із ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі та проживали у квартирі, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, Набережна ПеремогиАДРЕСА_1. Від шлюбу мають двох дітей, які також проживають у цій квартирі. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2015 року шлюб між ними розірвано. Згідно свідоцтва про право власності на житло від 05 серпня 2002 року, виданого Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради, вищевказана квартира належить на праві спільної сумісної власності йому, ОСОБА_2 та їх донці - ОСОБА_4, тобто йому належить 1/3 частина цієї квартири на праві власності. Однак, він не може скористатися своїм правом власності та користування, розпорядження належною йому власністю, оскільки відповідач перешкоджає йому проживати у цій квартирі, змінила замки на вхідних дверях у квартиру, не надає можливості забрати речі. У зв'язку із перешкоджанням відповідачем у користуванні належною йому власністю, просить вселити його до вищевказаної квартири.
У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про виселення.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що ОСОБА_3О зловживає спиртними напоями, застосовує до неї у присутності дітей фізичну силу, не забезпечує дітей, він притягувався до адміністративної відповідальності у зв'язку із насильством у сім'ї, що позбавляє можливості їх спільного проживання, тому просила виселити ОСОБА_3 із кв. № 38 у буд. 56 по Набережній Перемоги у м.Дніпрі за неможливістю сумісного проживання.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2017 року задоволено первісний позов ОСОБА_3 Вселено ОСОБА_3 до квартири №38, що розташована по Набережній Перемоги, будинок 56, у місті Дніпрі. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про виселення відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та задовольнити її зустрічні позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
В ст.41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з вимогами ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ч.1 ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до ч.1 ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Згідно із ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 150 ЖК УРСР встановлено, що громадяни, які мають у приватній власності квартиру (частину), користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Статтею 155 ЖК УРСР визначено, що власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків встановлених законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 16 серпня 1997 року, та рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 28 січня 2015 року шлюб між ними було розірвано (а.с. 6).
Згідно свідоцтва про право власності на житло від 05 серпня 2002 року, виданого Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради, квартира №38 у будинку 56 по Набережній Перемоги у м. Дніпрі належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та членам його сім'ї - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Квартира приватизована згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та її загальна площа складає 44,6 кв.м (а.с.8).
Відповідно до довідки про склад сім'ї та місце реєстрації № 33871 від 22 вересня 2015 року, у квартирі № 38 у будинку 56 по Набережній Перемоги у м. Дніпрі зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_2В, ОСОБА_4 та ОСОБА_4 (а.с. 10).
В своїй позовній заяві ОСОБА_3 посилався на те, що не може скористатися своїм правом користування, розпорядження належною йому власністю, оскільки його колишня дружина ОСОБА_2 перешкоджає йому проживати у вказаній квартирі, змінила замки на вхідних дверях квартири, не надає можливості проживати у квартирі (а.с.4, 5).
З матеріалів справи вбачається ОСОБА_3 звертався до Жовтневого ВП ДВП ГУНП України в Дніпропетровській області та йому у письмовій відповіді від 15 квітня 2016 року роз'яснено, що в ході проведення перевірки за його заявою до квартири № 38 у будинку 56 по Набережній Перемоги у м. Дніпрі потрапити не вдалося, та він має право звернутися до суду за захистом своїх прав (а.с. 11).
Таким чином, враховуючи, що право власності є абсолютним, суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та своїм рішенням вселив його до вказаної квартири, співвласником якої він являється.
Стосовно зустрічних позовних ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_3 із квартири, слід зазначити що суд своїм рішенням правильно відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог, оскільки відповідно до ст. 116 ЖК УРСР, на підставі якої ОСОБА_2 просила виселити ОСОБА_3 із квартири за неможливістю сумісного проживання, визначено, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб проводиться без надання іншого жилого приміщення.
Правила ст.116 ЖК УРСР про виселення за неможливістю сумісного проживання не поширюються на учасників спільної власності на жилі приміщення. У таких випадках захист прав учасника спільної власності може здійснюватись іншими способами, передбаченими ст.16 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги стосовно відсутності перешкод ОСОБА_3 у користуванні та проживанні в квартирі спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга відхиленню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя
Судді