11 травня 2017 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - Саліхова В.В.
суддів: Прокопчук Н.О., Семенюк Т.А.
при секретарі: П'ятничук В.Г.
за участю:
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 січня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», третя особа ОСОБА_4 про скасування наказу, зміну причин звільнення, зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів,
У травні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ДП «Центр державного земельного кадастру» та з урахуванням зміни предмету позову просила скасувати наказ ДП «Центр Державного земельного кадастру» № 151-к від 09.06.2016 про звільнення позивача з посади провідного інженера відділу методичного забезпечення робіт із землеустрою департаменту землевпорядних та землеоціночних робіт, за прогули без поважних причин згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України; змінити причини звільнення та зобов'язати відповідача видати позивачу належним чином оформлену трудову книжку із записом про звільнення з 05 січня 2016 року з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України; стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 41 989,43 грн., в тому числі грошові кошти в сумі 19 627,11 грн. як суми належні до сплати у зв'язку зі звільненням та грошові кошти в сумі 22 362,32 грн. як відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Справа № 760/9415/16-ц
№ апеляційного провадження:22-ц/796/4560/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Українець В.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Саліхов В.В.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12.01.2017 відмовлено у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального й процесуального права. В обґрунтування своїх доводів вказує, що на підставі наказів №248 від 18.09.2015, №274 від 05.10.2015 та в попередженні про вивільнення від 15.10.2015 зазначено, що посада позивача скорочується, а тому остання не знала, що посада зберігається. Зазначила, що за наполяганням відповідача, позивачем було написано заяву про тимчасове переведення на посаду інженера відділу по роботі з кадастровою інформацією з 01.10.2015 по 30.12.2015, а тому ОСОБА_3 була впевнена, що працювала на цій посаді. Вказала про не дослідження судом доказів щодо звернення до відповідача, про додержання процедури при вивільненні працівника та ознайомлення із відповідним наказом, видачі трудової книжки.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що остання не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що порядок звільнення ОСОБА_3 порушений не був, а тому вимоги про скасування про звільнення за прогули, зміну причини звільнення та зобов'язання видати належним чином оформлену трудову книжку з відповідним записом про звільнення з 05.01.2016 з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України не ґрунтуються на законі.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, враховуючи наступне.
З матеріалів справи вбачається, що з 24.04.2009 ОСОБА_3 працювала на посаді інженера з проектно-кошторисної роботи відділу організації землевпорядних, землеоціночних, топографо-геодезичних та картографічних робіт ДП «Центр Державного земельного кадастру» відповідно до Наказу №242-К від 23.04.2009 (а. с. 12). 18.05.2009 Наказом №280-К переведена на посаду інженера 1-ої категорії відділу організації землевпорядних та землеоціночних робіт департаменту організації землевпорядних, землеоціночних, топографо-геодезичних та картографічних робіт, а з липня 2013 року переведена на посаду провідного інженера відділу методичного забезпечення робіт із землеустрою департаменту землевпорядних та землеоціночних робіт (а. с. 12-13). Відповідно до наказів ДП «Центр Державного земельного кадастру» від 18.09.2015 № 248 «Про затвердження та введення в дію організаційної структури Центру ДЗК» та від 05.10.2015 № 274 «Про затвердження штатного розпису працівників Дирекції Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» в ДП «Центр Державного земельного кадастру» передбачались зміни в організації виробництва і праці із скороченням чисельності та штату працівників (а. с. 63).
15.10.2015 ОСОБА_3 було вручено попередження про вивільнення. Позивачу було запропоновано посаду провідного інженера відділу регіонального розвитку та виробництва (а. с. 74), від якої остання відмовилася 30.12.2015.
05.01.2016 позивач написала заяву про звільнення, однак у цей день вона звільнена не була.
З 06.01.2016 та по 09.06.2016 ОСОБА_3 припинила виходити на роботу та протягом вищевказаного терміну була відсутня на своєму робочому місці, про що складені відповідні Акти (а. с. 75-131). Наказом № 151-к від 09.06.2016 ОСОБА_3 звільнено з роботи провідного інженера відділу методичного забезпечення робіт із землеустрою департаменту землевпорядних та землеоціночних робіт з 05.01.2016 за прогули у період з 06.01.2016 по 09.06.2016 без поважних причин згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України. Департаменту фінансово - економічної роботи, бухгалтерського та податкового обліку наказано виплатити ОСОБА_3 компенсацію за 104 календарних дні невикористаної щорічної відпустки (а. с. 139).
Листом від 09.06.2016 позивачеві запропоновано з'явитись до ДП «Центр Державного земельного кадастру» для отримання належним чином оформленої трудової книжки і надіслано копію наказу про звільнення з роботи (а. с.140-142).
Згідно меморіального ордеру № 6 від 06.06. 2016 та виписки по рахунку позивачу при звільненні було виплачено 9 298,64 грн. (а. с. 152-153).
Позивач вважає, що її звільнення відбувалося з порушеннями норм Трудового законодавства, в зв'язку з чим звернулася до суду з відповідним позовом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Крім того, згідно з ч. 2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
На підставі викладеного можливо зробити висновок про те, що звільнення працівника за вказаною статтею КЗпП України відбувається фактично за ініціативою роботодавця.
Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне звільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти до висновку про те, що для того, щоб звільнити працівника на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, роботодавець повинен вручити працівнику письмове повідомлення про скорочення та надати йому можливість переходу на інші посади. Відмова в переході на нову роботу або згода працівника має бути складена в письмовій формі. При скороченні персоналу роботодавець може пропонувати працівнику перехід на оплачувану нижче посаду, а вже працівник приймає рішення погодитися на неї чи ні. У разі порушення даних термінів, працівник має право подати до суду позов про незаконність проведення процедури.
Матеріали справи свідчать та не заперечує сам позивач, що 15.10.2015 її було попереджено про наступне звільнення, у зв'язку із зміною в організації виробництва й праці зі скороченням чисельності та штату. Двомісячний термін її попередження закінчився 15.12.2015, але вона продовжувала працювати у відповідача та від запропонованої відповідачем нової посади відмовилась лише 30.12.2015. Більш того, позивачка до 05.01.2016 продовжувала працювати на вищезгаданій посаді.
Враховуючи наведені обставини та з урахуванням того ,що відповідач не ініціював звільнення позивача по закінченню строку попередження про скорочення (15.12.2015), колегія суддів вважає, що позивач та відповідач погодилися на те, що ОСОБА_3 буде продовжувати роботу на вищезгаданій посаді
Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган ( далі - керівник) має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Згідно з п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 №9 прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Таким чином, працівник підлягає звільненню за прогул у разі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня та така відсутність має відбуватись без поважних причин.
Матеріали справи свідчать, що починаючи з 06.01.2016 та по 09.06.2016 ОСОБА_3 припинила виходити на роботу та протягом вищевказаного терміну була відсутня на своєму робочому місці.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
Матеріали справи містять дані про те, що позивачу направлялись листи з проханням з'явитись на своєму робочому місці з метою вирішення кадрових питань та надання пояснень щодо причин відсутності на робочому місці (а. с. 143-144, 146, 148).
Враховуючи, що при розгляді справи в суді першої інстанції було встановлено, що позивач без поважних на те причин не з'явилася на робоче місце, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову правильними.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що при розгляді справи по суті суд першої інстанції не врахував того, що на час прийняття рішення про невихід на роботу 06.01.2016 позивач не могла усвідомлювати, що посада, на якій вона працює, не скорочується, колегія суддів вважає такими, що спростовуються матеріалами справи.
Згідно пункту 2 та пунктом 3 наказу ДП «Центр Державного земельного кадастру» від 05.10.2015 № 274 «Про затвердження штатного розпису працівників Дирекції Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», з яким позивач була ознайомлена, передбачено, що накази ДП «Центр Державного земельного кадастру» від 26.12.2014 № 490 «Про затвердження та введення в дію організаційної структури Центру ДЗК» та від 16.04.2013 № 137 «Про затвердження штатного розпису працівників центрального апарату Центру ДЗК», посада провідного інженера відділу методичного забезпечення робіт із землеустрою департаменту землевпорядних та землеоціночних робіт, на якій і працювала позивач, визнано такими, що продовжують діяти до моменту звільнення, переведення працівників центрального апарату ДП «Центр Державного земельного кадастру» (а. с. 66-67).
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що зазначений довід не спростовує висновків суду першої інстанції.
Також необґрунтованими, на думку колегії суддів, є посилання в апеляційній скарзі на те, що звільнення позивача за вищезгаданою статтею КЗпП України відбулося у зв'язку з помстою відповідача, оскільки зазначені обставини не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Необґрунтованими, на думку колегії суддів, є посилання в апеляційній скарзі на неприйняття судом першої інстанції того, що з 30.12.2015 по 05.01.2016 позивачка намагалася з'ясовувати у відповідача свій правовий статус за допомогою письмових звернень, оскільки останні відсутні в матеріалах справи.
Також не спростовують висновків суду першої інстанції й посилання в апеляційній скарзі на те, що при вирішенні справи по суті суд першої інстанції не врахував, що з 30.12.2015 по 05.01.2016 позивачка фактично вже не виконувала своїх службових обов'язків, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, та частково текстом самої апеляційної скарги.
Також, на думку колегії суддів, не знайшли свого підтвердження і доводи апеляційної скарги про порушення відповідачем норм матеріального права при звільненні відповідача, а тому й вони не є підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції.
Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, та зробив по ним висновки, з якими погоджується і колегія суддів, а тому доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Враховуючи наведені обставини та вимоги ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст.303,304,308,313,314,315,325 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 12 січня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: Н.О. Прокопчук
Т.А.Семенюк