04 травня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
з участю секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
представника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 03 квітня 2017 року, -
Цією ухвалою задоволено клопотання слідчого Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_8 та накладено арешт шляхом заборони відчуження нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 . Також, було постановлено передати цю квартиру на відповідальне зберігання ОСОБА_9 .
Прийняте рішення слідчий суддя мотивував тим, що стороною обвинувачення доведено наявності підстав для застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить ухвалу слідчого судді скасувати і постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора. Так, на думку апелянта відсутні правові підстави для накладення арешту на вказане майно. Зокрема апелянт зазначає, що він не має ніякого процесуального статусу у рамках кримінального провадження № 12017100040004051, а тому він не відноситься до кола тих осіб на майно яких, відповідно до вимог ст. 170 КПК України, може бути накладено арешт. Також, ОСОБА_7 вважає недоведеними стороною обвинувачення ті обставини, що квартира, на яку накладено арешт, відповідає критеріям ст. 98 КПК України та може бути використана як доказ у кримінальному провадженні. Не погоджується апелянт із висновками слідчого судді щодо передачі вказаної квартири на зберігання ОСОБА_9 . За таких обставин, ОСОБА_10 вважає ухвалу слідчого судді незаконною і необґрунтованою, у зв'язку з чим, на його думку, вона підлягає скасуванню.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника, який підтримав подану апеляційну скаргу і просив її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу слідчого судді законною і обґрунтованою, дослідивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
На переконання колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання слідчого про накладення арешту на майно в повній мірі дотримався вказаних вимог закону.
Як вбачається з наданих суду матеріалів, Дніпровським управлінням поліції ГУНП в місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017100040004051 від 23 березня 2017 року за ч. 3 ст. 190 КК України.
23 березня 2017 року до Дніпровського управління поліції ГУНП в місті Києві надійшла заява ОСОБА_9 про вчинення кримінального правопорушення, а саме про те, що 03 лютого 2017 року невстановлена досудовим розслідуванням особа шахрайським шляхом заволоділа квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
В ході досудового розслідування встановлено, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно (№79586934 від 03 лютого 2017 року) вказана вище квартира належить ОСОБА_7 , особа якої, на теперішній час встановлюється слідством. Підстави виникнення права власності: договір довічного утримання, серія та номер: 82, виданий 03 лютого 2017 року. Відчужувачем по вище вказаному договору являвся ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
До матеріалів кримінального провадження долучено заповіт ОСОБА_11 від 28 грудня 2004 року на ОСОБА_9 .
Постановою слідчого Дніпровського УП ГУНП у місті Києві ОСОБА_8 від 30 березня 2017 року, квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , визнано речовим доказом.
В рамках даного провадження слідчий звернувся з клопотанням про накладення арешту на дану квартиру, при цьому зазначив, що метою для застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження є збереження цього майна, як речового доказу.
Враховуючи вище зазначені обставини, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта, дотримався вимог ст. 170 КПК України і прийшов до обґрунтованого висновку з приводу наявності підстав для задоволення вказаного клопотання та накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно положень ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Крім того, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до вимог ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.
Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
Надані слідчим матеріали містять достатньо даних, які дають підстави вважати, що зазначене в клопотанні майно відповідає критеріям ст. 98 КПК України, а відтак, стороною обвинувачення доведено ті обставини, що зазначене в клопотанні слідчого майно може бути використано як доказ у даному кримінальному провадженні.
Таким чином, за наведеного, доводи апеляційної скарги з приводу того, що вказане у клопотанні слідчого майно не підпадає під ознаки речових доказів, є необґрунтованими.
Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_7 з приводу того, що він не має процесуального статусу підозрюваного чи обвинуваченого в рамках даного кримінального провадження, у зв'язку з чим до нього не може бути застосований такий вид забезпечення кримінального провадження як арешт майна, то слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, а саме з метою збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Також вважає колегія суддів безпідставними і посилання апелянта на незаконність постановленого судом рішення в частині передачі майна на зберігання потерпілій ОСОБА_9 , оскільки це не суперечить вимогам ст. 100 КПК України, як передбачає порядок зберігання речових доказів, та приходить до висновку, що це не зашкодить здійсненню кримінального провадження.
Крім того, слід зазначити, що арешт на квартиру накладено з забороною її відчуження.
Таким чином, з урахуванням вище наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства, із з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, оскільки надані слідчим матеріали доводять наявність правових підстав для накладення арешту на майно, а також того, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що надані суду матеріали є достатніми для застосування в рамках даного кримінального провадження заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
У зв'язку з цим, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали слідчого судді, а відтак, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 376, 404, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого суддіДніпровського районного суду міста Києва від 03 квітня 2017 року, якою задоволено клопотання слідчого Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_8 та накладено арешт шляхом заборони відчуження нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , залишити без зміни, а апеляційну скаргу ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не
підлягає.
Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/796/2354/2017 Категорія ст. 170 КПК України
Слідчий суддя суду 1-ї інстанціїОСОБА_12
Доповідач ОСОБА_1