"10" травня 2017 р. Справа № 922/55/17
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н. В., суддя Медуниця О.Є.
при секретарі Бєлкіній О.М.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Порше Лізинг Україна”, м. Київ (вх. №1331 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 28.02.17 у справі № 922/55/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Порше Лізинг Україна”, м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Постман”, смт. Покотилівка, Харківський район, Харківська область
про стягнення 86240,43 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 28.02.2017 у справі № 922/55/17 (судя ОСОБА_1Д.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Постман” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Порше Лізинг Україна” частину заборгованості за договором фінансового лізингу № 00006402 від 22.01.2013 р. в сумі 18927,07 грн.; пеню в сумі 1102,16 грн.; 3% річних в сумі 1016,85 грн.; інфляційні втрати в сумі 6243,98 грн.; витрати у зв'язку з вилученням (поверненням) об'єкту лізингу в сумі 25488,66 грн., судовий збір в сумі 843,33 грн. В решті позову відмовлено.
Позивач з рішенням господарського суду Харківської області від 28.02.2017 у справі № 922/55/17 не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні стягнення плати за фактичний час користування та відмови в задоволенні стягнення збитків в розмірі 6 800,00 грн. скасувати. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ “Порше Лізинг Україна” в зазначеній частині задовольнити.
Позивач зазначає про наявність підстав для стягнення з відповідача плати за фактичний час користування об'єктом лізингу в сумі 21 563,98 грн. та реальних збитків в розмірі 6800,00 грн., посилаючись на п. 6.18, п. 8.2.3, п. 8.2.2, п. 8.3.1, 8.6, 13.6 договору, ст. 22, 623, 626-628, 632, 653 ЦК України, ст. 224 ГК України.
Позивач в призначене судове засідання не з'явився, але надіслав клопотання про проведення судового засідання без участі представника ТОВ “Порше Лізинг Україна”.
Відповідач правом на участь в судовому засіданні не скористався, про причини неявки суд не повідомив, хоча про розгляд справи відповідач був повідомлений належним чином, про що свідчать направлена на адресу відповідача згідно ЄДРПОУ та повернена до суду ухвала у зв'язку з не запитом.
Згідно з п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 ГПК України.
Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте позивач та відповідач не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 10.05.2017 року за відсутності представників сторін.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи, 22.01.2013 між позивачем (як лізингодавцем) та відповідачем (як лізингоодержувачем) було укладено договір про фінансовий лізинг № 00006402 (далі - договір).
В договорі відповідач засвідчив, що він обізнаний із загальними комерційними умовами внутрішнього фінансового лізингу, рахунків для лізингових платежів/графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів. Сторони домовились в договорі, що позивач (як лізингодавець) придбає у дилера-продавця (ТОВ “Атлант-М Лепсе”) для відповідача (як лізингоодержувача) транспортний засіб (об'єкт лізингу) VW CaddyGP Kasten 1.2 I TSI, 2012 р.в., двигун №CBZ 915039, шасі № WV1ZZZ2KZDX059542.
Вартість об'єкту лізингу сторони визначили в сумі 17550.00 дол.США.
Проценти, комісії та інші платежі сторони погодили розраховувати відповідно до загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.
Позивач стверджує, що відповідач порушив умови договору, вчасно та в повному обсязі не сплатив лізингові платежі, що призвело до виникнення заборгованості за договором та зумовило звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Постман” 18927,07 грн. - заборгованості за лізинговими платежами; 21563,98 грн. - плати за фактичний час користування об'єктом лізингу; 37386,39 грн. - збитків; 1102,16 грн. - пені; 1016,85грн. - 3% річних; 6243,98 грн. - інфляційних втрат.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по лізинговим платежам в сумі 18927,07 грн., пені в сумі 1102,16 грн.; 3% річних в сумі 1016,85 грн.; інфляційних в сумі 6243,98 грн., суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач порушив умови договору, вчасно та в повному обсязі не сплатив 24-27-й лізингові платежі та неналежним чином виконав взяті на себе грошові зобов'язання за договором. Також, суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача збитків в сумі 25 488,66 грн. у вигляді витрат позивача на послуги ТОВ «Юридична компанія «Трепл Сі» у зв'язку з вилученням (поверненням) об'єкту лізингу.
Разом з цим, суд відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача витрат на юридичні послуги ТОВ «Юридична фірма Вернер» в сумі 6000,00 грн. та заявлених до стягнення витрат на зберігання об'єкта лізингу в сумі 800,00 грн. в зв'язку з відсутністю доказів, які б свідчили про факт понесення даних витрат позивачем, та відсутність причинно-наслідкового зв'язку.
В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача плати за користування об'єктом лізингу судом першої інстанції відмовлено за недоведеністю та з посиланням на те, що відсутність рахунку для здійснення плати не дає змоги встановити та перевірити суду на відповідність умовам договору заявлену до стягнення суму за фактичне користування об'єктом лізингу після припинення договору, з урахуванням коливань курсу валют.
Проте, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції у повному обсязі.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізиноодержувачем періодичних лізингових платежів.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Частиною 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Відповідно до статті 16 вказаного Закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором; лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
У відповідності до п. 6.5 додатку до договору "Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу" (далі - "Умови лізингу", т.1 а.с. 23), щомісячний платіж перераховується на рахунок, зазначений позивачем, не пізніше дати, вказаної у плані відшкодування.
У плані відшкодування відображаються лізингові платежі з урахуванням відсотків (процентів/процентної ставки) за використання обсягу фінансування, розмір яких (якої) узгоджений сторонами (п. 6.4 Умов лізингу).
Позивач зазначає, що відповідач після укладання договору почав порушувати терміни сплати щомісячних лізингових платежів, а з січня 2015 року взагалі перестав виконувати свої зобов'язання за договором.
Відповідно до п. 8.3.1 умов договору, якщо відповідач прострочить виплату лізингового платежу більш ніж 10 робочих днів, позивач має право надіслати відповідачу першу платіжну вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо відповідач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови нездійснення оплати, договір підлягає розірванню відповідно до п. 12.6.1 Сторони домовились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим договором.
З огляду на вищенаведене, направлення позивачем вимог про сплату лізингових платежів слід розуміти, як подовження строку виконання зобов'язання.
Позивачем, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором були надіслані наступні нагадування:
- перше нагадування про несплату лізингового платежу від 03 квітня 2015 року;
- друге нагадування про несплату лізингового платежу від 20 квітня 2015 року;
- третє нагадування про несплату лізингових платежів від 05 травня 2015 року.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором були надіслано вимогу за вих. № 00006402 від 05 травня 2015 року про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору. (т. 1, а.с.50-53).
Дана вимога була направлена відповідачу 29.05.2015 на адресу, місце реєстрації, проте повернулась на адресу позивача у зв'язку з відмовою адресата від одержання.
Відповідно до п. 8.3.2 умов договору, якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, позивач має право розірвати договір і витребувати об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.
Згідно з п. 12.6.1 умов договору, позивач має право в односторонньому порядку розірвати договір та повернути об'єкт лізингу у разі, якщо відповідач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.
За змістом п. 12.7, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі.
У відповідно до п. 12.9 умов лізингу, у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобов'язався повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення. ОСОБА_2 того, відповідно до вимоги відповідачу встановлено обов'язок погасити заборгованість протягом 3 (трьох) днів з дня отримання вимоги.
Контракт вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.(пункт 12.13).
Таким чином, враховуючи визначене у контракті право позивача на відмову від контракту у односторонньому порядку (п. 8.3.2, п. 12.6) та десятиденний строк з якого контракт вважається розірваним (п. 12.13), приймаючи до уваги дотримання позивачем порядку повідомлення відповідача про таку відмову (п.12.7 контракту), контракт є розірваним з 16.06.2015 року.
За приписами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 6.1 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, для експлуатації об'єкта лізингу відповідач щомісяця здійснюватиме на користь позивача лізингові платежі відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів.
Згідно графіку (з урахуванням додаткової угоди №1/1 від 12.01.2015 р. до договору, арк.с. 36) строк лізингу складає 84 місяці (84 лізингових платежі) - до 15.01.2020. Лізингові платежі повинні бути сплачені на підставі рахунка позивача банківським переказом на банківський рахунок позивача.
Пунктом 6.3 умов сторони домовились, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за договором на користь позивача, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання позивачем очікуваної станом на дату виконання договору суми на основі діючого курсу обміну Євро/долара США, встановленого НБУ або українським комерційним банком (ПАТ “КІБ ОСОБА_2 Агріколь” або іншим банком). Лізингові платежі, передбачені договором розраховуються в Євро/доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунка.
Графіком сторони погодили строки та суми лізингових платежів. Так, до 15.01.2015 відповідач мав сплатити 24-й платіж в сумі 256,01 дол. США; до 15.02.2015 - 25-й платіж в сумі 256,01 дол. США; до 15.03.2015 - 26-й платіж в сумі 256,01 дол.США; до 15.04.2015 - 27-й платіж в сумі 256,01 дол.США.
При цьому, відповідно до Умов, лізингові платежі повинні були здійснюватись у гривні, а еквівалент позивач визначав за безготівковим курсом ПАТ “ОСОБА_2 Банк” на дату виставлення рахунку на оплати відповідного лізингового платежу.
На оплату вказаних лізингових платежів позивач виставляв відповідачу рахунки-фактури №№ 00255014 від 13.01.2015 на суму 4654,27 грн.; 00256854 від 02.02.2015 на суму 5171,40 грн.; 00262538 від 06.03.2015 на суму 6400,25 грн.; 00268290 від 06.04.2015 на суму 6016,23 грн. (всього рахунків виставлено на суму в розмірі 22242,15 грн.) (арк.с. 46-49).
Як зазначає позивач, заборгованість відповідача по 24-27-у лізинговим платежам становить 18927,07 грн.
В матеріалах справи відсутні, а відповідачем, в порушення вимог ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не надані докази оплати вказаної заборгованості повністю або частково.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідно до статті 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача 18927,07 грн. заборгованості за період з січня 2015 по квітень 2015 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦКУ, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен "передати Позивачеві у разі порушення боржником зобов'язання відповідно до ст. 549 ЦКУ. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГКУ, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Договором передбачені штрафні санкції у вигляді фіксованих штрафів у випадку несплати виставлених рахунків у встановлений строк відповідно до п. 8.2.2., а також пеня у розмірі 10 % річних за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
В п. 8.2.1. договору вказано, що у випадку прострочення сплати платежу до відповідача застосовуються наступні штрафні санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.
За таких обставин, суд, прийшов до висновку, що штрафні санкції, які встановлені договором, є пенею.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Ст. 3 цього ж закону передбачено, що розмір пені, передбачений ст. 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 232 ч. 6, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, з урахуванням кожного окремого лізингового платежу, періоду прострочення, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 1102,16 грн. є правомірними, оскільки ґрунтуються на умовах договору, відповідають вимогам чинного законодавства та підтверджені обґрунтованим розрахунком.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок позивача, суд апеляційної інстанції визнає вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат такими, що підлягають повному задоволенню в сумах 1016,85 грн. та 6243,98 грн. відповідно.
ОСОБА_2 того, позивачем заявлено вимогу про стягнення плати за фактичний час користування об'єктом лізингу в сумі 21563,98 грн.
Як вже зазначалося, відповідач повинен був повернути об'єкт лізингу до головного офісу позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення.
З матеріалів справи вбачається, що 19.08.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 було вчинено виконавчий напис нотаріуса № 1470 про повернення об'єкта лізингу (а.с. 54, т. 1).
26.08.2015 старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового повернення об'єкта лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса № 1470 від 19.08.2015 (а.с. 55, т. 1).
Відповідач у добровільному порядку не повернув позивачу об'єкт лізингу в передбачений договором строк. Проте, об'єкт лізингу було вилучено у відповідача 27.08.2015 року, що підтверджується Актом державного виконавця (а.с. 56, т. 1).
Відповідно до п. 6.18 Умов лізингу, сторони погоджуються, що у випадку розірвання контракту/відмови від контракту за ініціативою Порше Лізинг Україна відповідно до пункту 12, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи наведені норми та те, що сторонами за взаємною згодою визначено саме такі умови договору (п. 6.18), що прямо не заборонено чинним законодавством і є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення умов договору, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача плати за фактичний час користування об'єктом лізингу.
Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Вищим господарським судом України в постанові від 26.04.2017 у справі № 913/1051/16.
При цьому, наявність рахунку для здійснення плати за фактичне користування об'єктом лізингу після припинення договору умовами договору не передбачена, а п. 16.8 договору не ставить такий платіж в залежність від наявності рахунку.
Разом з цим наданий позивачем розрахунок повністю підтверджує правомірність заявленої до стягнення плати за фактичний час користування об'єктом лізингу в сумі 21563,98 грн. за травень 2015 року - серпень 2015 року, в зв'язку з чим позовні вимоги в зазначеній частині є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача плати за фактичний час користування об'єктом лізингу в сумі 21563,98 грн., тому рішення в зазначеній частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача збитків у розмірі 37 386,39 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Приписами статті 22 ЦК України передбачено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.
Правомірність стягнення з відповідача 37 386,39 грн. аргументована Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" необхідністю залучення третіх осіб для вилучення транспортного засобу у відповідача (отримання юридичних послуг у ТОВ "Юридична компанія "Трепл Сі"), здійснення дії з його зберігання (отримання послуг зберігання від ТОВ "Автосоюз") та звернення до спеціалізованої організації ТОВ "Юридична фірма Вернер і Партнери" задля отримання послуг з юридичного консультування, підготовці позовної заяви, представництва інтересів позивача в суді
Як було встановлено судом вище, з огляду на невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" зобов'язань в частині виплати лізингових платежів договір є розірваним з 16.06.2015 року. Втім, як встановлено матеріалами справи та не заперечувалось з боку відповідача, Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" не було здійснено самостійне повернення об'єкта лізингу.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що 19 серпня 2015 року (том 1, а.с. 54) на підставі виконавчого напису нотаріуса № 1470 було зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Постман" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" об'єкт лізингу.
26.08.2015 року Відділом державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого напису нотаріуса № 1470.
Згідно до інформації, викладеної в Акті державного виконавця від 28 серпня 2015 року (том 1, а.с.56), державним виконавцем Тущенко П.Л. було вилучено у Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" об'єкт фінансового лізингу та передано стягувачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" за участю його представника.
Як зазначає позивач, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" та ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" було укладено договір про надання юридично-консультаційних послуг від 21 червня 2012 року з метою отримання послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, подання заяви та супроводження виконавчого провадження, супроводження процесу вилучення об'єкта лізингу. Виплачена ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" сума гонорару за надані послуги (з врахуванням ПДВ) визначається позивачем як сума збитків, яка підлягає відшкодування з боку лізингоодержувача.
У відповідності до пункту 13.5 договору, лізингоодержувач повинен відшкодувати будь-які витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" у зв'язку з вилученням (поверненням) об'єкта лізингу, у тому числі витрати, пов'язані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги пов'язані з вилученням об'єкта лізингу.
Однак в даному випадку матеріалами справи підтверджується надання послуг, пов'язаних з вилученням об'єкта лізингу, як того передбачають приписи пункту 13.5 договору, державним виконавцем ВДВС України в порядку Закону України "Про виконавче провадження".
Колегія суддів звертає увагу, що Акти наданих послуг № 360 від 19 серпня 2015 року (том 1, а.с.68-69), № 389 від 03 вересня 2015 року (том 1, а.с.72) не містять інформацію з приводу переліку дій, проведених ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі", спрямованих на вилучення об'єкта лізингу.
В той же час, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується реалізація процедури вилучення об'єкта лізингу у Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" саме державною виконавчою службою Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві на підставі виконавчого напису нотаріуса №1470, виданого Товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна".
Актом державного виконавця від 01 вересня 2015 року (том 1, а.с.56) підтверджується вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" об'єкта фінансового лізингу державним виконавцем Тущенко П.Л. за участю саме представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна".
Відтак, матеріалами справи не підтверджується проведення ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" будь-яких дій, як пов'язаних з безпосереднім вилученням об'єкта лізингу, так і реалізацію послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, подання заяви та супроводження виконавчого провадження, супроводження процесу вилучення об'єкта лізингу, що унеможливлює відшкодування виплаченої їм суми гонорару в порядку пункту 13.5 договору.
Не погоджується колегія суддів з визначенням виплаченої позивачем ТОВ "Автосоюз" суми за надання послуг зі зберігання об'єкта фінансового лізингу після його вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", як збитків.
Слід зазначити, що приписами договору не передбачений обов'язок відповідача здійснювати оплату послуг зі зберігання (стоянки) повернутого автомобільного транспорту.
При цьому фінансового лізингу не вибув із власності лізингодавця, та після розірвання договору був повернутий останньому. Отже, позивач і під час дії договору, так і після вилучення автомобільного транспорту був єдиним власником і відповідно мав весь обсяг прав та обов'язків власника.
Зміст статті 322 ЦК України встановлює обов'язок власника нести всі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому як абсолютному володарю правомочностей володіння, користування та розпорядження майном.
Відтак, витрати зі зберігання (стоянки) автомобіля є витратами, які несе Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" з утримання свого майна і не можуть розглядатись в контексті збитків, спричинених неналежним виконанням лізингоодержувачем грошових зобов'язань.
Поряд з цим колегія суддів вважає безпідставними позовні вимоги в частині стягнення з відповідача витрат на оплату юридичних послуг в розмірі 6 000,00 грн.
У межах пункту 8.2.3 договору сторони домовились, що у випадку прострочення сплати платежу до відповідача застосовується санкція у вигляді компенсації будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених відповідачем у відповідно до договору. Позивач надає відповідачу відповідну документацію, що підтверджує понесення витрат, проте ненадання такої документації не звільняє відповідача від компенсації та не вважається підставою для відстрочення виплати компенсації.
Відповідно до п. 12.10 договору, у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту, позивач прямо зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут (передпродажна підготовка, оцінка об'єкта лізингу, доставка об'єкта лізингу з метою подальшого продажу, передачі у користування тощо), штрафи, витрати на правову допомогу.
Згідно з п. 16.1 договору, усі збори, податки, гонорари, грошові штрафи та інші витрати, що пов'язані з договором і можуть виникати протягом строку дії договору, виплачуються або відшкодовуються виключно відповідачем.
Отже для відшкодування Товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" витрат на оплату юридичних послуг обов'язковим є проведення відповідної оплати з боку позивача та надання доказів такої оплати до суду.
Проте позивачем, в порушення ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не надано жодних доказів оплати ТОВ "Юридична фірма Вернер і Партнери" юридичних послуг в розмірі 6000,00 грн.
Надані позивачем договір про надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010 р., укладений між позивачем (як замовником) та ТОВ “Юридична фірма Вернер” (як виконавцем); заявка на надання юридичних послуг №662; рахунок-фактура №1655 від 01.12.2016 р. на суму 6000,00 грн.; Акт до договору про надання юридичних послуг від 01.12.2016 р. (арк.с.87-110) - про наведені обставини не свідчать.
Таким чином, витрати, які включені позивачем до складу прямих збитків, завданих у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором, не відповідають вимогам ст.22 Цивільного кодексу України та ст.225 Господарського кодексу України, а тому задоволенню не підлягають.
ОСОБА_2 того, витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Контрактом.
У зв'язку з чим, вимога про стягнення збитків в розмірі вартості юридичних послуг та вартості послуг зі зберігання майна за договором в сумі 6000,00 грн. та 800,00 грн. не відповідає вимогам статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України, оскільки позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та понесеними позивачем збитками, а тому є безпідставною, необґрунтованою, задоволенню не підлягає.
Зазначені висновки господарського суду узгоджуються з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеній у постанові від 29 грудня 2015 року у справі № 911/1623/15, якою визначено, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про фінансовий лізинг.
З урахуванням викладеного рішення господарського суду Харківської області від 28.02.2017 в частині стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з вилученням (поверненням) об'єкту лізингу в сумі 25488,66 грн. (реальні збитки) підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в зазначеній частині.
В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Порше Лізинг Україна” задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 28.02.2017 у справі № 922/55/17 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача плати за фактичний час користування об'єктом лізингу в сумі 21563,98 грн. скасувати. Прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення з відповідача плати за фактичний час користування об'єктом лізингу в сумі 21563,98 грн. задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Постман” (62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, 18, код ЄДРПОУ 36125152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Порше Лізинг Україна” (02152, м. Київ, проспект Павла Тичини 1В, офіс В, код ЄДРПОУ 35571472) 21563,98 грн. плати за фактичний час користування об'єктом лізингу та 378,95 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду Харківської області від 28.02.2017 у справі № 922/55/17 в частині задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з вилученням (поверненням) об'єкту лізингу в сумі 25488,66 грн. скасувати. Прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.
Головуючий суддя Білецька А.М.
Суддя Гребенюк Н. В.
Суддя Медуниця О.Є.