Справа № 212/6979/16-ц
2/212/544/17
11 травня 2017 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді Ваврушак Н.М.,
з участю секретаря Плотнікової Т. Б., позивача ОСОБА_1 представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначила що перебувала з відповідачем у трудових відносинах та була звільнена із підприємства відповідача за власним бажанням по ст. 38 КЗпП України у зв'язку із виходом на пенсію. Внаслідок тривалої роботи в шкідливих умовах отримав професійне захворювання та часткову втрату професійної працездатності у розмірі 50 %, 0 встановлено та 3 група інвалідності. Зазначено, що через факт втрат працездатності зазнає фізичних та моральних страждань які оцінює в 275600 грн. і саме цю суму просить стягнути на його користь з відповідача .
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала заявлені позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обставини, вказані в позовній заяві, та просила їх задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - ОСОБА_2, в судовому засіданні проти позову заперечував. Зазначив, що відсутня вина підприємства у моральних стражданнях позивача. Вважає, що позивачем не доведено факт заподіяння моральної шкоди, не надано доказів, які підтверджують глибину фізичних та моральних страждань.
Вислухавши сторони, вивчивши письмові матеріали справи, оцінивши у сукупності докази, надані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає частковому задоволенню, за таких підстав.
У судовому засіданні встановлено, що позивач працювала небезпечних та шкідливих умовах шахти «Гвардійська» ВАТ «КЗРК», зараз - Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», а більше 13 років, що видно з акту розслідування хронічного захворювання на виробництві від 22.06.2016 року та трудової книжки позивача. В акті зазначено, що позивач працював у в умовах впливу шкідливих факторів запиленості повітря робочої зони, що відмічено у п.12, 17.
Висновком МСЕК від 13.10.2016 року позивачу встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 50% безстроково за професійним захворюванням, хронічного обструктивного захворювання легенів та радикулопатія та встановлена третя група інвалідності.
По факту професійного захворювання було проведене розслідування, про що був складений акт розслідування хронічного професійного захворювання, в п. 19 вказаного акту зазначено, що враховуючи роботу позивача впродовж 13 років 7 місяців в умовах впливу шкідливих факторів, та зміною керівництва підприємства конкретних посадових осіб, які відповідальні за виникнення професійного захворювання встановити не можливо.
Згідно виписних епікризів позивачу протипоказана: робота в умовах дії пилу, шуму, важкої фізичної праці, несприятливого мікроклімату, та підземно. Відповідно до медичних довідок, позивач в зв'язку з погіршенням стану здоров'я неодноразово знаходився на стаціонарному лікуванні в Українському науково - дослідному інституті промислової медицини.
Таким чином, слід вважати, що самим фактом втрати позивачем професійної працездатності, в зв'язку з двома отриманими професійними захворюваннями, які виникли через вплив шкідливих факторів під час роботи протягом тривалого часу у відповідача, спричинена моральна шкода, яка згідно ст. 237-1 КЗпП України може бути відшкодована одноразово за рахунок відповідача.
Суд не може погодитися із запереченнями представника відповідача, що позивач був ознайомлений із шкідливими умовами праці, погодився з ними, через що відсутня вина підприємства у заподіянні шкоди, оскільки той факт, що роботодавець ознайомив свого працівника з умовами праці, в тому числі її шкідливими факторами, не позбавляє підприємства від законодавчо встановленого обов'язку забезпечити якісні та безпечні умови праці, а в даному випадку шуму, показники котрих перевищували нормативні значення через недосконалість робочого місця, як одного із шкідливих факторів, що став причиною отримання професійного захворювання позивача, а причиною цього було саме недосконалість робочих місць, як визначено висновками комісії при розслідуванні профзахворювання.
Моральна шкода, завдана позивачу полягає у фізичному болю та стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з ушкодженням свого здоров'я через професійне захворювання. У результаті професійного захворювання у стані його здоров'я виникли незворотні зміни, що свідчить про настання негативних явищ (фізичних, душевних та соціальних). Фізичний біль та страждання, яких зазнав позивач та продовжує на даний час зазнавати.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають він нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року" Кечко проти України" у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008 року, абз.9 п.5 встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08.10.2008року, положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.
Крім того, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Як роз'яснено у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31 березня 1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та ін. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди» роз'яснено, що судам необхідно враховувати те, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (у тому числі й виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної/немайнової/шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Частина 1 статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
За таких обставин суд вважає, що в даному випадку саме відповідач - ПАТ «КЗРК» повинен виплатити Позивачеві моральну шкоду, так як відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган, а статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
З урахуванням наведеного суд вважає, що спір про відшкодування моральної шкоди працівникові, завданої професійним захворюванням, повинен вирішуватися на підставі норм КЗпП України при доведеності виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах (ст.153 КЗпП України) та інших юридично важливих обставин. Зазначений спір є спором, що виникає із трудових правовідносин.
З врахуванням викладених обставин справи, суд вбачає наявність спричинення позивачу моральної шкоди незалежно від наявності з цього приводу висновку МСЕК, яку повинен відшкодувати відповідач, як власник підприємства, який не створив працівнику безпечні умови праці, що призвело до ушкодження його здоров'я на виробництві, та моральних страждань потерпілого.
У судовому засіданні встановлено, що позивачу була заподіяна шкода здоров'ю внаслідок професійного захворювання що призвело до втрати ним працездатності та позивач переносить щоденно фізичний біль та моральні переживання, змушений звертатися до лікарів та перебувати під їх наглядом . При вказаних обставинах суд вважає, що наслідками професійного захворювання порушено звичайний життєвий ритм, нормальні життєві зв'язки ОСОБА_1
Беручи до уваги, що обставини, викладені в позові, знайшли документальне підтвердження, встановлений факт спричинення моральної шкоди, суд вважає, що заподіяна моральна шкода підлягає частковій компенсації.
Оцінивши в сукупності всі докази у справі, суд вважає доведеним спричинення відповідачем ПАТ «КЗРК» позивачу шкоди здоров'ю, провину відповідача в її спричиненні та причинно - наслідковий зв'язок між винними діями підприємства - відповідача (а саме: порушенням адміністрацією ПАТ «КЗРК» вимог ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», яке встановлено актом розслідування нещасного випадку ) та настанням у Позивача негативних наслідків - втрати професійної працездатності розмірі 50% відсотків які призвели до моральних переживань.
При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди, суд враховує обставини справи, характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан його здоров'я, обставини нещасного випадку, факт втрати професійної працездатності, винність підприємства в заподіянні шкоди, істотність вимушених змін в життєвих стосунках позивача.
Обговорюючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, в рамках заявлених позовних вимог, з врахуванням вказаних позивачем та встановлених судом обставин характеру спричиненої моральної шкоди та виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд вважає можливим стягнути на користь ОСОБА_1 - 22 000 гривень, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, які вона щоденно зазнає, а в задоволенні іншої частини позову слід відмовити.
Згідно ст. 5 Закону України «Про судовий збір» Позивач звільнений від сплати судового збору. Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 46 Конституції України, ст. 4, 9 Закони України «Про охорону праці», ст. 237-1 ч.1 КЗпП України, ст. 26,42, 79, 88, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 22000,00 гривень (двадцять дві тисячі грн. 00 коп.)
Стягнути з ОСОБА_3 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судовий збір 551, 20 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд міста ОСОБА_4.
Суддя: Н. М. Ваврушак