УхвалА
іменем україни
26 квітня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ у складі:
Гулька Б.І., Закропивного О.В., Хопти С.Ф.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Правосудова Марина Вікторівна, про визнання договору позики недійснимза касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року,
У вересні 2015 року ОСОБА_4. звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 25 грудня 2012 року між ним та ОСОБА_5 укладено нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого він передав позичальнику у позику 64 400 тис. грн, що еквівалентно 8 тис. доларів США з терміном повернення до 25 березня 2013 року.
Відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, на вимоги не реагував, позику не повернув, чим порушив його права.
З урахуванням наведеного ОСОБА_4 просив суд стягнути з ОСОБА_5 на його користь заборгованість за вказаним договором позики у розмірі 64 400 тис. грн з урахуванням індексу інфляції та 10 % від загальної суми позики за кожен місяць прострочення, що передбачено спірним договором позики.
У березні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що 25 грудня 2012 року він грошові кошти за вказаним договором позики від ОСОБА_4 не отримував, а при укладенні цього договору приватним нотаріусом не було дотримано форми щодо договору новації боргу в позикове зобов'язання та не було його повідомлено про відсутність підстав для укладення договору новації, а, отже, такі обставини не відповідали його волевиявленню, оскільки він був упевнений, що є боржником ОСОБА_4 та укладає договір новації боргу у позикове зобов'язання, а не договір позики.
З урахуванням наведеного ОСОБА_5 просивсуд визнати договір позики від 25 грудня 2012 року недійсним.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року, позов ОСОБА_4. задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 борг за договором позики у розмірі 304 802 грн 18 коп. Зустрічний позов ОСОБА_5 залишено без задоволення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.
Отже судові рішення в частині зустрічного позову ОСОБА_5 не оскаржено.
Відповідно до п. 6 розд. XII«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Задовольняючи позов ОСОБА_4, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), вірно застосувавши положення ст. ст. 1046, 1047, 1053 ЦК України, дійшли правильного висновку про те, що позичальник належним чином взяті на себе зобов'язання за договором позики не виконав, грошові кошти позивачу не повернув, унаслідок чого наявні підстави для стягнення заборгованості за цим договором та штрафних санкцій передбачених договором позики.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, сторони договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові Верховного суду України від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13, яка у силу ст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для усіх судів України.
Суди дійшли вірного висновку про те, що обов'язковою умовою новації є намір сторін припинити діюче боргове зобов'язання та змінити його новим - позиковим. Така воля сторін повинна бути виражена у договорі новації або прямо випливати з нього. Отже, спірний договір позики не може бути розцінено як новація боргу, так як у договорі не передбачено існування на момент його укладення наміру сторін припинити діюче боргове зобов'язання від 15 грудня 2010 року та замінити його новим зобов'язанням. Крім того, у договорі позики від 25 грудня 2012 року не зазначено, що він є договором новації.
Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.
Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.
Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7, відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2016 рокузалишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Б.І. Гулько
О.В. Закропивний
С.Ф. Хопта