24 квітня 2017 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
Мазур Л.М., ЗавгородньоїІ.М., Коротуна В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до приватного підприємства «Медіт-Сервіс» про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 08 листопада 2016 року,
У червні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з приватного підприємства «Медіт-Сервіс» (далі - ПП «Медіт-Сервіс») на його користь грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 01 квітня 2011 року по 25 червня 2012 року в сумі 1 314 грн.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що наказом № 16 від 01 квітня 2011 року він був прийнятий на посаду водія автобуса на ПП «Медіт - Сервіс», а наказом № 42 від 25 червня 2012 року - звільнений з підприємства за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, проте в день звільнення повний розрахунок з ним проведений не був, а саме не була виплачена компенсація за невикористану відпустку за період роботи з 01 квітня 2011 року по 25 червня 2012 року (за 1 рік 2 місяці та 25 днів).
Позивач вказував, що як вбачається з його індивідуальних відомостей про застраховану особу з Пенсійного фонду України, його сумарна заробітна плата за останні 12 місяців перед звільненням з ПП «Медіт-Сервіс» складала 15 550 грн, кількість календарних днів за останні 12 місяців перед звільненням за винятком святкових і неробочих днів - 355 днів, отже його середньоденний заробіток складав 43 грн. 80 коп., а щорічна відпустка для водія встановлена законодавством - 24 календарні дні, у зв'язку із чим сумарна кількість днів щорічної відпустки за період його роботи на ПП «Медіт-Сервіс» за 1 рік 2 місяці та 25 днів складала 30 днів.
Зважаючи на вищевикладене позивач вважав, що за період його роботи з 01 квітня 2011 року по 25 червня 2012 року відповідач зобов'язаний сплатити йому компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі 1 314 грн, у зв'язку із чим просив задовольнити позов.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 жовтня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 08 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 жовтня 2016 року залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, не передаючи справу на новий розгляд.
Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї ПП «Медіт-Сервіс», колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, виходили з того, що наказами № 59 від 11 жовтня 2011 року та № 10 від 27 березня 2012 року водію ОСОБА_4 надавалися відпустки на 15 календарних днів згідно заяви від 09 жовтня 2011 року та на 11 календарних днів згідно заяви від 26 березня 2012 року (а. с. 38, 42), що підтверджується довідками ПП «Медіт-Сервіс» про нарахування заробітної плати, бухгалтерськими довідками та розрахунково-платіжними відомостями за жовтень 2011 року, квітень і червень 2012 року, з яких вбачається, що позивачу нараховувалися та виплачувалися за чергову відпустку: у жовтні 2011 року - 618 грн 75 коп., у квітні 2012 року - 462 грн 88 коп., у червні 2012 року - 215 грн 75 коп.(а. с. 39-41,43-45, 46-47), у зв'язку із чим суди дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем порушення відповідачем його прав на виплату належної йому компенсації за невикористану відпустку при звільненні.
Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.
З огляду на вищевикладене та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 08 листопада 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: Л.М. Мазур
І.М. Завгородня
В.М. Коротун