Ухвала
іменем україни
10 травня 2017 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,
УмновоїО.В., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське», третя особа - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Красноармійську Донецької області, про відшкодування моральної шкоди, спричиненої втратою працездатності, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 19 травня 2016 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 14 липня 2016 року,
У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що з 18 квітня 2011 року він працював машиністом горновиємочних машин 5 розряду Публічного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» (далі - ПАТ «ШУ «Покровське»).
Вказував на те, що наказом від 17 березня 2014 року № 320 - ку його було звільнено з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням.
Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 01 лютого 2016 року було встановлено, що захворювання хронічний бронхіт II стадія та хронічна правобічна L5, S1 радикулопатія в стадії затихаючого загострення з помірним статико-динамічними порушеннями та больовим синдромом виникло у зв'язку із тривалим періодом роботи в шкідливих умовах, обумовленим впливом промислового фактора - важкість праці, пил.
Звертав увагу на те, що 02 березня 2016 року Обласною профпаталогічною медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) йому було встановлено третю групу інвалідності та 65 % втрати працездатності, при цьому: 45 - % вперше у зв'язку з професійним захворюванням, а 20% - у зв'язку трудовим каліцтвом 11 листопада 1993 року та 22 липня 1994 року.
Зазначав, що після встановлення третьої групи інвалідності, та 45 % втрати професійної працездатності, яка пов'язана з професійним захворюванням, Фондом соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань у м. Красноармійську були призначені страхові виплати.
Посилаючись на те, що внаслідок професійного захворювання відбулося ушкодження його здоров'я, в зв'язку з чим йому заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює в сумі 40 000 грн та просив стягнути з відповідача на свою користь.
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 19 травня 2016 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «ШУ «Покровське» на користь ОСОБА_3 35 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 14 липня 2016 року рішення суд першої інстанції змінено в частині вирішення питання про розподіл судових витрат.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі ПАТ «ШУ «Покровське», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до вимог ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судами встановлено, що ОСОБА_3 працював на ПАТ «ШУ «Покровське» з 18 квітня 2011 року на посаді машиніста горновиємочних машин 5 розряду з повним робочим днем у шахті. 19 листопада 2012 року переведений учнем машиніста горних виємочних машин тимчасово до 18 грудня 2012 року. Наказом від 17 березня 2014 року № 320 ку ОСОБА_3 було звільнено з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням.
Медичним висновком Центральної лікарсько-експертної комісії про наявність (відсутність) професійного характеру захворювання від 22 грудня 2015 року за № 45/1099 ОСОБА_3 встановлено діагноз: хронічний бронхіт II стадія, фаза затихаючого загострення; нижнодольовий пневмосклероз. Л-Н 1-11 (один-два) ст. - захворювання професійне, встановлено вперше J41.8; хронічна правобічна L5-S1 радикулопатія в стадії затихаючого загострення з помірним статико-динамічними порушеннями та больовим синдромом.
Відповідно до акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 01 лютого 2016 року, у позивача виникло професійне захворювання у зв'язку з тривалим періодом роботи в шкідливих умовах, які обумовлені впливом промислового фактору: важкість праці, пил.
02 березня 2016 року Обласною профпаталогічною МСЕК йому було встановлено третю групу інвалідності та 65 % втрати працездатності, при цьому: 45 - % вперше у зв'язку з професійним захворюванням, а 20% - у зв'язку трудовим каліцтвом 11 листопада 1993 року та 22 липня 1994 року.
За медичними документами позивачу протипоказана робота в умовах впливу пилу, токсичних та подразнюючих речовин, несприятливого мікроклімату, підвищеної важкості праці.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився й апеляційний суд, виходив з того, що оскільки Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на час виникнення спірних правовідносин, у зв'язку із зміною спеціального закону, не відповідає за завдану моральну шкоду, то у разі отримання працівником професійного захворювання в цей період, таку шкоду позивачеві, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець, на підставі ст. 237-1 КЗпП України, а оскільки відповідачем не надано доказів щодо відсутності його вини в заподіянні позивачеві моральної шкоди є підстави для стягнення з останнього на користь позивача моральної шкоди.
Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився і апеляційний суд, виходив з принципів розумності та справедливості, враховуючи фактичні обставини справи: тяжкість ушкодження здоров'я, глибину, характер і тривалість страждань, наявність вимушених змін у життєвих стосунках позивача, потребу останнього в медикаментозному та санітарно-курортному лікуванні.
Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.
Частиною 2 ст. 153 КЗпП України передбачено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 01 лютого 2016 року встановлено, що у позивача виникло професійне захворювання у зв'язку з тривалим періодом роботи в шкідливих умовах, які обумовлені впливом промислового фактору: важкість праці, пил.
Відповідно до п. 38 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (далі - Правила) право на отримання потерпілим виплат на відшкодування шкоди настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Згідно з п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 21 січня 2004 року № 1-рп/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.
Судами правильно зазначено, що право позивача на виплату компенсації за моральну шкоду виникло з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності згідно з висновком МСЕК 02 березня 2016 року.
Відповідно до ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано виникнення у ОСОБА_3 саме професійного захворювання у зв'язку із шкідливими умовами праці, а отже у останнього, з моменту встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, виникло право на відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню з підприємства.
Що стосується доводів касаційної скарги щодо розміру моральної шкоди, яка була визначена судами попередніх інстанції, колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на наступне.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
З аналізу вищенаведених цивільно-правових норм слід дійти висновку про те, що працівник, якому заподіяно шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, має право вимагати від фізичної або юридичної особи, яка її завдала, відшкодування заробітку (доходу), втраченого ним унаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодування додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року, прийнятій за результатами розгляду справи № 6-481цс16, що відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
Виходячи із глибини моральних страждань, психологічного і фізичного стану позивача, врахувавши ступінь втрати працездатності, а також вимоги розумності і справедливості, суди попередніх інстанцій, визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 35 000 грн.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 19 травня 2016 року, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та рішення апеляційного суду Донецької області від 14 липня 2016 року, оскільки вказані рішення законні та обґрунтовані, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» відхилити.
Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 19 травня 2016 року, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та рішення апеляційного суду Донецької області від 14 липня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді: В.С. Висоцька
О.В.Кафідова
О.В.Умнова
І.М. Фаловська