Ухвала
10 травня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С. Кафідової О.В.,
Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення збитків, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2016 року,
У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення збитків.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
У березні 2016 року ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції разом із клопотанням про звільнення або відстрочення сплати судового збору.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2016 року у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення місцевого суду відмовлено. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без руху для усунення її недоліків.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Залишаючи касаційну скаргу без руху, апеляційний суд виходив із того, що заявник не підпадає під категорію осіб, які мають пільги та звільняються від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Можливість (право) оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац 3 підпункту 3.1 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення п. 1 ст. 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі»), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Законом України «Про судовий збір» встановлено, що за подання заяв, скарг до суду на всій території України справляється судовий збір.
За змістом ст. 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у ч. 1 цієї статті.
Звертаючись із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, ОСОБА_3 заявила клопотання про звільнення її від сплати судового збору або відстрочення його сплати до ухвалення рішення апеляційним судом, посилаючись на незадовільний майновий стан, відсутність джерела доходу, похилий вік (61 рік), а також на відсутність права на пенсійне забезпечення на території України.
Відмовляючи у задоволенні вказаного клопотання, апеляційний суд не звернув уваги на викладені ОСОБА_3 доводи та не надав належної оцінки доданим до апеляційної скарги доказам на підтвердження її майнового стану, зокрема витягу з Єдиного державного реєстру осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, де зазначено про внесення 14 липня 2014 року запису про припинення підприємницької діяльності позивача. Крім того, відмовляючи в задоволені клопотання про звільнення від сплати судового збору чи відстрочення його сплати, апеляційний суд не обґрунтував мотиви, з яких відхилив доводи, зазначені в клопотанні позивача, належним чином не спростував їх відповідно до вимог процесуального закону.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України, розглянувши касаційну скаргу на ухвалу суду, суд касаційної інстанції скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, якщо було порушено порядок, встановлений для його вирішення.
Враховуючи вищевикладене, оскаржувана ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Керуючись статтями 336, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2016 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді: В.С. Висоцька
О.В.Кафідова
О.В.Умнова
І.М. Фаловська