10 травня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Журавель В.І., ЗакропивногоО.В., Хопти С.Ф.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, який діє у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_8, за участю прокурора Суворовського району м. Одеси, третя особа - орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, який діє у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_8, до ОСОБА_4, третя особа - орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, про вселення за касаційною скаргою представника ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_4, на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 березня 2016 року та рішення апеляційного Одеської області від 14 листопада 2016 року,
У серпні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що вона та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 є наймачами квартири АДРЕСА_1, який належить місцевій раді.
У зв'язку з відкриттям спадщини на будинок АДРЕСА_5, відповідачі у липні 2010 року вибули на постійне місце проживання до зазначеного будинку, а 26 січня 2011 року отримали свідоцтво про право на спадщину за законом.
Враховуючи викладене, позивачка вважала, що відповідачі вибули на інше постійне місце проживання, тому на підставі ст. 107 ЖК УРСР просила визнати їх такими, що втратили право користування спірною квартирою.
У листопаді 2015 року ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, який діє у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_8, звернулися до суду із зустрічним позовом, у якому просили вселити їх у квартиру АДРЕСА_1.
Свої вимоги обґрунтовували тим, що в спірній квартирі зареєстровані та проживали на підставі розпорядження начальника Одеського відділення залізної дороги від 13 вересня 1993 року № 104.
Посилаючись на те, що відповідачка чинить їм перешкоди у користуванні житлом, просили їхній позов задовольнити.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 березня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Визнано ОСОБА_6 такою, що втратила право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
Позов ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, який діє у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_8, задоволено частково.
Вселено ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у спірну квартиру.
У задоволенні іншої частини зустрічного позову відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2016 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 березня 2016 року змінено, виключено із мотивувальної частини висновок про встановлення факту вибуття відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_7 та малолітньої ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_1 на проживання в інше жиле приміщення.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення її позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Касаційна скарга підлягає відхиленню.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Задовольняючи частково позови і ОСОБА_4, і ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, який діє у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_8, суди попередніх інстанцій, вірно застосувавши положення ст. ст. 61, 64, 65, 107 ЖК Української РСР, врахувавши роз'яснення п. 11 постанови пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (із відповідними змінами), належним чином оцінивши подані сторонами докази (ст. 212 ЦПК України), з дотриманням норм процесуального права, обґрунтовано виходили із того, що ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 не втратили зв'язку зі спірною квартирою, тому підлягають вселенню в неї.
Колегія погоджується з такими висновками.
Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та зводяться до лише до оцінки доказів, проте згідно зіст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
При новому розгляді справи відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПК України судами першої та апеляційної інстанцій були враховані висновки та мотиви, викладені в ухвалі колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2015 року.
Таким чином, встановивши характер правовідносин та вірно застосувавши норми матеріального права, суд із урахуванням встановлених обставин справи дійшов правильного висновку про наявність у ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 права користування спірним жилим приміщенням.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу представника ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_4, відхилити.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 березня 2016 року в незміненій апеляційним судом частині та рішення апеляційного Одеської області від 14 листопада 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
СуддіВ.І. Журавель
О.В. Закропивний С.Ф. Хопта