вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"18" квітня 2017 р. Справа № 911/954/16
за позовом публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк", м. Київ,
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Сильмариил",
м. Сімферополь,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) ОСОБА_1, м. Київ,
2) ОСОБА_2, м. Київ,
3) ОСОБА_3, м. Київ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -
ОСОБА_4 гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ,
про визнання недійсним нікчемного Договору та застосування наслідків
нікчемності Договору
Суддя О.В. Конюх
за участю представників учасників судового процесу:
від позивача: ОСОБА_5, довіреність від 31.03.2017 № 837/03;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи 1: ОСОБА_6, довіреність від 18.04.2016 № 357;
від третьої особи 2: не з'явився;
від третьої особи 3: не з'явився;
від третьої особи на стороні позивача: не з'явився;
позивач - публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" в особі Уповноваженої особи ОСОБА_4 гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_7, звернувся до господарського суду Київської області з позовом від 21.03.2016 №1951 до товариства з обмеженою відповідальністю "Сильмариил", Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, в якому просить суд:
- визнати недійсним нікчемний договір відступлення права вимоги №5-2013 від 24.10.2013;
- застосувати наслідки нікчемності договору відступлення права вимоги №5-2013 укладеного між публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Сильмариил", шляхом визнання за публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" право вимоги за кредитними договорами №08Ф-190 від 06.10.2008, №08Ф-191 від 06.10.2008, №08Ф-192 від 06.10.2008, що було відступлене за договором відступлення права вимоги №5-2013 від 24.10.2013.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час перевірки уповноваженою особою, на підставі ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", було виявлено на балансі банку ряд договорів відступлення права вимоги, зокрема і договір відступлення права вимоги № 5-2013, за яким цесіонарієм є товариство з обмеженою відповідальністю "Сильмариил".
Позивач зазначає, що 24.10.2013 між позивачем (далі - цедент) та відповідачем (далі - цесіонарій) укладено договір відступлення права вимоги №5-2013, за яким банк у випадку настання відкладальної обставини, визначеної у п.1.3 договору, в день, наступний за днем настання відкладальної обставини, передає, а цесіонарій приймає всі права вимоги за кредитними договорами: №08Ф-190 від 06.10.2008, №08Ф-191 від 06.10.2008, №08Ф-192 від 06.10.2008.
Відповідно до умов договору відступлення права вимоги від 24.10.2013 загальна вартість права вимоги за кредитним договором на момент відступлення кредитної заборгованості буде дорівнювати сумі заборгованості за кредитним договором, а саме заборгованості позичальника по поверненню основного боргу та нарахованих і не сплачених процентів за кредитом, станом на 17.01.2014. У випадку, якщо позичальником з моменту укладення цього договору не буде проведене часткове погашення кредиту у будь якій сумі або не будуть сплачені проценти у будь якій сумі, загальна вартість права вимоги за кредитними договорами станом на 17.01.2014 становитиме 58 095 691,23 доларів США. Загальна вартість права вимоги при перерахунку в національну валюту за курсом 1 долар США= 7,993 грн. складає 464 358 859,96 грн.
Відповідно до умов даного договору сторони погодили, що цесіонарій сплачує цеденту грошову суму: у випадку оплати вартості відступлення права вимоги за кредитними договорами в день переходу права вимоги до цесіонарія до 16.00 год. - у розмірі 464 125 859,96 грн., а у випадку оплати вартості відступлення права вимоги за кредитним договором після вказаного вище терміну у розмірі 464 358 859,96 грн. цесіонарій зобов'язаний у строк до 17.01.2024 року сплатити цеденту грошову суму, визначену у п.3.1 цього договору (464 125 859,96 грн.) шляхом безготівкового перерахування на рахунок Цедента.
Позивач твердить, що 17.01.2014 цесіонарій не виконав умови договору відступлення права вимоги та не перерахував визначеної суми у пп.3.1.2 даного договору.
На думку позивача, наведене вказує на порушення його прав та спірність правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем у зв'язку з договором відступлення права вимоги.
Позивач зазначає, що ч.2 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа ОСОБА_4 зобов'язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів) укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку.
Позивач твердить, що виконання договору відступлення права вимоги від 24.10.2013 №5-2013 спричинило погіршення фінансового стану банку, оскільки вказаний договір передбачає надання клієнту пільг і який банк не укладав би за звичайних ринкових умов, з огляду на те, що: по-перше, договором відступлення права вимоги від 24.10.2013 №5-2013 надано пільгу у вигляді відкладальної умови; по-друге, здійснено продовження терміну кредитування; по-третє, загальна вартість права вимоги розрахована без врахування штрафних санкцій; по - четверте, відбулось погіршення якості застави.
Частиною першою ст. 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" визначено поняття "тимчасова окупована територія України" (далі - тимчасово окупована територія) і встановлено особливий правовий режим цієї території (стаття 4), особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Так, статтею12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" змінено територіальну підсудність судових справ у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях. Зазначеною статтею Закону передбачено, зокрема, забезпечення розгляду справ господарського суду Автономної Республіки Крим господарським судом Київської області, господарського суду міста Севастополя - господарським судом міста Києва, Севастопольського апеляційного господарського суду - Київським апеляційним господарським судом.
Ухвалою господарського суду Київської області від 24.03.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №911/954/16 та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 08.04.2016 (суддя Мальована Л.Я.).
Ухвалою суду від 08.04.2016 розгляд справи відкладено на 27.04.2016, залучено до участі у справі на стороні відповідача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
22.04.2016 від ОСОБА_1 до господарського суду Київської області надійшли письмові пояснення від 22.04.2016, в яких третя особа 1 просить суд відмовити публічному акціонерному товариству "Брокбізнесбанк" в задоволені позову.
Свою позицію третя особа 1 обґрунтовує тим, що в копії повідомлення АТ "Брокбізнесбанк" від 26.12.2014 №12050 про нікчемність спірного договору вказано, що уповноваженою особою ОСОБА_4 гарантування вкладів фізичних осіб в ході перевірки станом на 01.12.2014 був виявлений спірний договір з ТОВ "Сильмариил", який в силу Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" позивач вважає нікчемним. В той же час тимчасова адміністрація була запроваджена в АТ "Брокбізнесбанк" на підставі рішення №9 від 28.02.2014 та тривала до 10.06.2014. Таким чином, третя особа 1 прийшла до висновку, що проведення перевірки та встановлення факту наявності спірного договору 01.12.2014 під час ліквідаційної процедури в публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" є порушенням ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
25.04.2016 від позивача до господарського суду Київської області надійшло клопотання від 22.04.2016 №3035 про залучення ОСОБА_4 гарантування вкладів фізичних осіб, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
25.04.2016 від позивача до господарського суду Київської області надійшов супровідний лист з додатками.
Ухвалою суду від 27.04.2016 розгляд справи відкладено на 25.05.2016. Цією ж ухвалою суд залучив до участі у справі на стороні позивача ОСОБА_4 гарантування вкладів фізичних осіб в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
25.05.2016 від позивача до господарського суду Київської області надійшов супровідний лист з додатками.
20.07.2016 від позивача до господарського суду Київської області надійшло клопотання, в якому публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" просить суд при прийнятті рішення по справі №911/954/16 вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивача або третьої особи.
Рішенням господарського суду Київської області від 10.07.2016 у справі №911/954/16 за позовом публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Сильмариил" в задоволені позову відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2016 апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Брокбізнсбанк" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 20.07.2015 у справі №911/954/16 без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 06.02.2017 у справі №911/954/16 касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі уповноваженої особи ОСОБА_4 гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" задоволено частково; рішення господарського суду Київської області від 20.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2016 у справі №911/954/16 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області.
Постанова мотивована тим, що розглядаючи справу, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що спірний договір про відступлення права вимоги не має оплатного характеру, а тому не відповідає договірній конструкції договору факторингу. Колегія суддів Вищого господарського суду вважає такий висновок передчасним та таким, що зроблений без належного дослідження наступних обставин.
Також суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили та не надали правової оцінки предмету спірного договору, чітко не визначили та не розмежували, що є предметом відступлення (в тому числі з урахуванням розміру цього предмету в грошовому вимірі) і чи наявна плата (у вигляді неустойки) за договором. Суди не надали правої оцінки оплатності спірного договору, а також відступленню як наявної, так і майбутньої грошової вимог, в той же час як інші договори (крім договору факторингу), в тому числі загальний договір відступлення права вимоги (цесії), передбачають відступлення лише наявних вимог.
Також суди не зазначили належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність або відсутність у відповідача, який є підприємницьким товариством, права здійснювати факторингові операції відповідно до закону, а також не встановили наявності чи відсутності порушення прав позивача спірним договором.
Окремо колегія суддів відзначила, що позивачем на підтвердження нанесення йому збитків внаслідок укладення спірного правочину послався на висновки Державної фінансової інспекції, викладені в акті перевірки №05-21/136 від 16.10.2014. Однак, суди в порушення ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України не надали належної оцінки вказаним доводам позивача, обмежившись лише зазначенням того, що вказаний акт не підтверджує зазначених обставин.
Відповідно до ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Ухвалою господарського суду Київської області від 20.02.2017 справу №911/954/16 прийнято до провадження суддею Конюх О.В. та призначено справу до розгляду на 06.03.2017, сторін зобов'язано подати додаткові письмові пояснення по суті позовних вимог з врахуванням вказівок постанови Вищого господарського суду України від 06.02.2017.
03.03.2017 від третьої особи 1 ОСОБА_1 до господарського суду Київської області надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та письмові пояснення, в яких третя особа 1 просить суд відмовити в задоволені позову публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" повністю.
06.03.2017 від публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" надійшли додаткові письмові пояснення по справі, в яких позивач звертає увагу суду на те, що :
- договір відступлення права вимоги №5-2013 від 24.10.2013 має всі ознаки договору факторингу;
- товариство з обмеженою відповідальністю "Сильмариил" відсутній в державному реєстрі фінансових установ, відомості про які зазначені сайті Національної комісії, що регулює надання фінансових послуг. Таким чином, відповідач не мав достатньої дієздатності на укладення договору оспорюваного договору №5-2013 від 24.10.2013, який ха правовим змістом є договором факторингу, і за яким відповідач набув статусу кредитора у кредитних відносинах;
- в акті Державної фінансової інспекції України позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" за період з 01.01.2013 по 01.09.2014 №05-21/136 від 16.10.2014, зазначається, що внаслідок відступлення права вимоги за кредитними договорами фізичних осіб змінено боржника у зобов'язаннях перед банком та визначено термін погашення зобов'язань до 2024 року, що в умовах процедури ліквідації банку призвело до нарахування резерву на відшкодування можливих втрат, що спричинило зменшення балансової вартості активів та негативні фінансові наслідки для банку, і як наслідок фактичного не повернення банку коштів. Таким чином, укладення вказаного договору від 24.10.2013 призвело до виведення активів банку через фактично безоплатне передання кредитів, за якими банк повинен був отримувати боргові кошти;
- відповідно до розрахунків позивача вартість відступлення права вимоги по всім кредитним договорам по договору №5-2013 від 24.10.2013 загалом занижена на 5 990 438,84 долари США від тої яка визначена в п.2.2 договору №5-2013. Тобто обсяг зобов'язань по кредитним договорам станом на 17.01.2014 складає 64086130,07 доларів США, всупереч встановленому договором відступлення права вимоги №5-2013 обсягу 58095691,23 доларів США, оскільки процентна ставка за користування кредитом в договорі №5-2013 не відповідає дійсній, яка визначена в кредитних договорах. Таким чином, умови оспорюваного договору відступлення права вимоги №5-2013 щодо обсягу прав, які передаються новому кредитору, суперечать ЦК України, а саме ст. 514 ЦК України. Оскільки зміст договору №5-2013 в частині переходу обсягу прав новому кредитору суперечить ЦК України слідує, що оспорюваний договір є недійсним на підставах ЦК України відповідно до ст. 203, 215 цього кодексу.
06.03.2017 від ОСОБА_4 гарантування вкладів фізичних осіб до господарського суду Київської області надійшли письмові пояснення від 06.03.2017 №б/н, в яких просить суд позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 06.03.2017 розгляд справи №911/954/16 відкладено на 20.03.2017.
17.03.2017 від ОСОБА_1 до господарського суду Київської області надійшли додаткові документи із супровідним листом.
20.03.2017 від ОСОБА_1 до господарського суду Київської області надійшли додаткові документи із супровідним листом від 20.03.2017.
Ухвалою суду від 20.03.2017 розгляд справи відкладено на 04.04.2017.
23.03.2017 від ОСОБА_1 до господарського суду Київської області надійшли додаткові документи із супровідним листом від 23.03.2017.
24.03.2017 від ОСОБА_1 до господарського суду Київської області надійшли письмові пояснення, в яких третя особа 1 просить суд відмовити публічному акціонерному товариству "Брокбізнесбанк" в задоволенні позову.
Ухвалою суду від 04.04.2017 розгляд справи відкладено на 18.04.2017.
14.04.2017 від публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до господарського суду Київської області надійшли додаткові пояснення по справі, в яких позивач наголошує, що сама процедура здійснення перевірки не впливає на нікчемність правочину, оскільки останній є нікчемним в силу закону.
В судове засідання 18.04.2017 з'явився представник позивача та третьої особи 1. Відповідач, третя особа 2, третя особа 3 та третя особа 4 в судове засідання 18.04.2017 не з'явились, хоча про день, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином.
Згідно підпункту 3.9.2. пункту 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до права суду, передбаченого ст. 75 ГПК України, справа розглянута за наявними матеріалами.
Розглянувши позов публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк", м. Київ (далі - ПАТ "Брокбізнесбанк") до товариства з обмеженою відповідальністю "Сильмариил", Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь (далі - ТОВ "Сильмариил") за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1, м. Київ (далі - ОСОБА_1Г.), ОСОБА_2, м. Київ (далі - ОСОБА_2М.), ОСОБА_3,м. Київ ( далі - ОСОБА_3С.) та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_4 гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ про визнання недійсним нікчемного договору та застосування наслідків нікчемності договору, всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд
відповідно до частини першої ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.
06.10.2008 між АБ "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №08Ф-192, відповідно до умов якого банк надає позичальникові грошові кошти у розмірі 13 600 000,00 доларів США на строк з 06.10.2008 по 07.10.2019 зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11% річних для споживчих цілей.
06.10.2008 між АБ "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №08Ф-191, відповідно до умов якого банк надає позичальнику грошові кошти у розмірі 12 935 969,84 доларів США на строк з 06.10.2008 по 07.10.2019 зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11% річних для споживчих цілей.
06.10.2008 між АБ "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №08Ф-190, відповідно до умов якого банк надає позичальнику грошові кошти у розмірі 14 000 000,00 доларів США на строк з 06.10.2008 по 07.10.2019 зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11% річних для споживчих цілей.
В подальшому між ПАТ "Брокбізнесбанк" (цедент) та ТОВ "Сильмариил" (цесіонарій) укладено договір відступлення права вимоги №5-2013 від 24.10.2013, відповідно до умов якого:
- у випадку настання відкладальної обставини, визначеної у п.1.3 договору, в день, наступний за днем настання відкладальної обставини, цедент передає, а цесіонарій приймає всі права вимоги за наступними договорами:
· №08Ф-190 від 06.10.2008 (кредитний договір 1), що укладений між цедентом та ОСОБА_3 (позичальник 1), згідно якого цедент надав позичальнику 1 кредит у сумі 14 000 000,00 доларів США зі сплатою процентів у розмірі 5% річних терміном користування до 07.10.2019;
· №08Ф-191 від 06.10.2008 (кредитний договір 2), укладений між цедентом та ОСОБА_2 (позичальник 2), згідно якого цедент надав позичальнику 2 кредит у сумі 12 935 969,84 доларів США зі сплатою процентів 5% річних терміном користування до 07.10.2019;
· №08Ф-192 від 06.10.2008 (кредитний договір 3), що укладений між цедентом та ОСОБА_1 (позичальник 3), згідно якого цедент надав позичальнику 3 кредит у сумі 13 600 000,00 доларів США зі сплатою процентів річних у розмірі 3% річних терміном користування до 07.10.2019;
разом по тексту цього договору кредитний договір №1, №2, №3 іменовані - кредитний договір, разом по тексту цього договору позичальник 1,2,3 іменовані - позичальник (пункт 1.1 договору);
- відступлення права вимоги за кредитним договором, вказаним в пункті 1.1 цього договору, розповсюджуються в повному обсязі на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги (пункт 1.2 договору);
- відкладальною обставиною за цим договором є несплата позичальником заборгованості за кредитом та/або нарахованими процентами за кредитним договором, визначеними у п.1.1 цього договору до 16.01.2014 (включно) (пункт 1.3 договору);
- право вимоги за кредитним договором вважається переданим в день, наступний за днем настання відкладальної обставини, визначеної в п.1.3 цього договору (пункт 2.1 договору);
- загальна вартість права вимоги за кредитним договором на момент відступлення кредитної заборгованості буде дорівнювати сумі заборгованості за кредитним договором, а саме заборгованості позичальника по поверненню основного боргу (кредиту) та нарахованих і не сплачених процентів за кредитом, станом на 17.01.2014. У випадку якщо позичальником з моменту укладення цього договору не буде проведено частково погашення кредиту у будь-якій сумі або не будуть сплачені проценти у будь-якій сумі, загальна вартість права вимоги за кредитним договором станом на 17.01.2014 становитиме 58 095 691,23 доларів США .
ь загальна заборгованість за кредитним договором 1 складає 20 064 640,91 доларів США, з них заборгованість за кредитом 1 складає 14 000 000,00 доларів США, нараховані проценти за користування кредитом 1 складає 6 064 640,91 доларів США;
ь загальна заборгованість за кредитним договором 2 складає 18 539 685,02 доларів США, з них заборгованість за кредитом 2 складає 12 935 969,84 долари США, за нарахованими процентами за користування кредитом 2 складає 5 603 715,18 доларів США;
ь загальна заборгованість за кредитним договором 3 складає 19 491 365,30 доларів США, з них заборгованість за кредитом 3 складає 13 600 000,00 доларів США, за нарахованими процентами за користування кредитом 3 складає 5 891 365,30 доларів США.
Загальна вартість права вимоги при перерахунку в національну валюту за курсом 1 долар США= 7,993 грн. складає 464 358 859,96 грн. (пункт 2.2 договору);
- за відступлення права вимоги за кредитним договором цесіонарій сплачує цеденту грошову суму (пункт 3.1 договору):
o у випадку оплати вартості відступлення права вимоги за кредитним договором в день переходу права вимоги до цесіонарія до 16.00 годин - у розмірі 464 125 859,96 грн. (підпункт 3.1.1 договору);
o у випадку оплати вартості відступлення права вимоги за кредитним договором після терміну, зазначеного в п.3.1.1 у розмірі 464 358 859,96 грн. (пункт 3.1.2 договору);
- цесіонарій зобов'язаний у строк до 17.01.2024 року сплатити цеденту грошову суму, визначену у п.3.1 цього договору шляхом безготівкового перерахування на рахунок цедента №37398735000002, відкритий в АТ "Брокбізнесбанк" (пункт 3.2 договору);
- цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до повного його виконання сторонами (пункт 5.1 договору);
Статтею 203 ЦК України визначено перелік загальних умов, необхідних для чинності правочину. Відповідно до частин 1, 2, 3, 4, 5 зазначеної статті, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Відповідно до презумпції правомірності правочину, встановленої ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом (пункт 7 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"), тоді як нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом, і визнання його недійсним судом не вимагається.
Згідно до позиції Вищого господарського суду України (пункт 2.5.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними") за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.
Крім того, відповідно до пункту 20 Листа ВГСУ від 13.08.2008р. № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року", відповідно до абзацу першого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак у ряді випадків потреба у визнанні судом нікчемного правочину недійсним може виникати, в тому числі якщо сторони нікчемного правочину виконали його умови повністю або в певній частині. У таких випадках суд своїм рішенням може, визнавши нікчемний правочин недійсним, визначити (з урахуванням змісту позовних вимог) правові наслідки такої недійсності, як от зобов'язати передати певне майно, або звільнити приміщення, або ж стягнути кошти, зобов'язати державний орган скасувати реєстрацію правочину тощо. Отже, позовні заяви про визнання нікчемних правочинів недійсними приймаються і розглядаються господарськими судами на загальних підставах.
Позивач вказував, що під час перевірки правочинів в період тимчасової адміністрації, Уповноважена особа ОСОБА_4 виявила нікчемний договір відступлення права вимоги №5-2013 від 24.10.2013, який підпадає під ознаки ч.2 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". 26.12.2014 Уповноважена особа ОСОБА_4 направила повідомлення про нікчемність договору відступлення права вимоги №5-2013 від 24.10.2013, яким повідомила про віднесення вказаного договору до категорії нікчемності, а також вимагала протягом семи днів повернути право вимоги за кредитними договорами. 13.01.2016 Уповноважена особа повторно направила повідомлення про нікчемність договору відступлення права вимоги №5-2013 від 24.10.2013. Позивач вказує, що будь яких відповідей на адресу АТ "Брокбізнесбанк" з приводу вище вказаних повідомлень про нікчемність договору не надходило. Також, ТОВ "Сильмариил" не зверталось до банку для здійснення перерахунків по договору.
Суд зазначає, що згідно з ч.1 ст. 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон) фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст. 36 Закону з дня початку процедури виведення ОСОБА_4 банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). ОСОБА_4 набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Згідно з ч.2 ст. 38 Закону протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа ОСОБА_4 зобов'язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв:
1) договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій;
2) договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов;
3) договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів;
4) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку;
5) договори (правочини) з пов'язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку;
6) господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.
Договори, зазначені в частині другій цієї статті, є нікчемними. (ч.3 ст. 38 Закону в редакції, що була чинна в період введення та дії тимчасової адміністрації).
Суд звертає увагу, що за змістом наведених норм, дане право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставин, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину , тобто самого по собі твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно у даному випадку нівелюється протилежним твердженням іншої сторони про дійсність правочину.
Постановою Правління Національного банку України від 25.02.2014 №107 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до категорії неплатоспроможних" ухвалено віднести АТ "Брокбізнесбанк" до категорії неплатоспроможних.
Рішенням виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28.02.2014 №9 "Про виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації" на підставі постанови Правління Національного банку України від 25.02.2014 №107 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до категорії неплатоспроможних, керуючись пунктом 2 частини п'ятої статті 12 та статтею 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавча дирекція ОСОБА_4 гарантування вкладів фізичних осіб вирішила розпочати процедуру виведення публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" з ринку та здійснення по ньому тимчасової адміністрації з 03.03.2014 по 02.06.2014; тимчасову адміністрацію запроваджено строком на три місяці з 03.03.2014 по 02.06.2014; уповноваженій особі ОСОБА_4 приступити до виконання обов'язків 03.03.2014 відповідно до розділу VII Закону України "Про систему дирекції ОСОБА_4 гарантування вкладів фізичних осіб" від 05.07.2012 №2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.09.2012 за №1581/21893.
Рішенням виконавчої дирекції ОСОБА_4 гарантування вкладів фізичних осіб від 03.06.2014 №42 "Про продовження повноважень уповноваженої особи ОСОБА_4 гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" на підставі частини статті 12, речення другого частини четвертої статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також у зв'язку з неотриманням ОСОБА_4 гарантування вкладів фізичних осіб рішення Національного банку України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк", що повинно було прийнято протягом п'яти днів з дня отримання пропозиції ОСОБА_4, виконавча дирекція ОСОБА_4 гарантування вкладів фізичних осіб вирішила продовжити строк повноважень уповноваженої особи ОСОБА_4 на тимчасову адміністрацію АТ "Брокбізнесбанк" з 03.06.2014 до дня отримання ОСОБА_4 рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Брокбізнесбанк".
Постановою Правління Національного банку України від 10.06.2014 №339 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" відкликано банківську ліцензію та прийнято рішення про ліквідацію АТ "Брокбізнесбанк".
Рішенням виконавчої дирекції ОСОБА_4 гарантування вкладів фізичних осіб від 11.06.2014 №45 "Про початок ліквідації ПАТ "Брокбізнесбанк" та призначення уповноваженої особи ОСОБА_4 на ліквідацію" вирішено розпочати ліквідацію публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" з відшкодування з боку ОСОБА_4 гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами з 11.06.2014; призначено уповноваженою особою ОСОБА_4 на ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" ОСОБА_7 на період з 11червня 2014 по 10 червня 2015 року включно.
Рішенням виконавчої дирекції ОСОБА_4 гарантування вкладів фізичних осіб від 21.05.2015 №103 "Про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ "Брокбізнесбанк" продовжено строки здійснення процедури ліквідації публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" строком на один рік до 10.06.2016.
Суд зазначає, що відповідно до положень закону, чинних на момент введення у банку тимчасової адміністрації, на уповноважену особу ОСОБА_4 було покладено обов'язок здійснити перевірку укладених банком договорів протягом 30 днів з моменту введення тимчасової адміністрації, тобто до 02.04.2014.
Так, враховуючи все вище наведене, судом встановлено, що на момент прийняття рішення про нікчемність, позивач вже знаходився на стадії ліквідації, а не тимчасової адміністрації, від так посилання на ст. 38 Закону, як на підставу визнання недійсним нікчемного договору є безпідставним, оскільки встановити факт нікчемності за результатами перевірки Уповноважена особа ОСОБА_4 мала до 02.04.2014.
Доказів прийняття уповноваженою особою ОСОБА_4 у 30-денний строк з дня початку тимчасової адміністрації рішення про нікчемність спірного договору позивачем суду не надано.
Окрім того, суд зазначає, що позивачем не долучено належних та допустимих доказів скерування відповідачу повідомлень про нікчемність договору відступлення права вимоги №5-2013 від 24.10.2013 року укладеного між ПАТ "Брокбізнесбанк" та відповідачем від 26.12.2014 №12050 та від 06.01.2016 №191.
Так, як вбачається з матеріалів справи, позивачем долучена лише одна копія накладної про скерування поштового відправлення, з якої вбачається, що АТ "Брокбізнесбанк" (відправник - Пастернак) 13.01.2016 скеровувало на адресу ТОВ "Сильмариил" поштове відправлення, в графі опис вкладеного зазначено лише: "№191 від 06.01.2016".
На підставі наведеного, суд позбавлений можливості встановити чи дійсно позивачем скеровувалось відповідачу повідомлення про нікчемність договору, оскільки в графі опису вкладеного зазначено лише реквізити невідомого документу.
Позивач твердив, що договір відступлення права вимоги №5-2013 від 24.10.2013 має всі ознаки договору факторингу, у зв'язку з чим відповідач не мав достатньої дієздатності на укладення договору відступлення права вимоги №5-2013 від 24.10.2013, та не мав права здійснювати факторингові операції.
Суд не погоджується з твердженням позивача, що договір відступлення права вимоги №5-2013 від 24.10.2013 за своєю правовою природою є договором факторингу.
- позивач вказує, що договір факторингу передбачає, передусім, обов'язковість платності за відступлення права грошової вимоги та мету отримання додаткового доходу
Частина третя статті 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, проте не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Норму статті 6 ЦК України розкриває стаття 627 цього Кодексу, в якій зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).
Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.
Разом з тим, розділом І книги п'ятої ЦК України врегульовано загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо сторін у зобов'язанні.
Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України).
Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредиторові. Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу. Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду України в постанові від 06.07.2015 у справі № 6-301цс15.
Відповідно до спірного договору відступлення права вимоги, де ТОВ "Сильмариил" - цесіонарій, банк - як цедент, відступив право вимоги до фізичних осіб, при цьому у банку виникло право вимоги до ТОВ "Сильмариил" лише на суму, співмірну відступленому праву.
Суд зазначає, що договір факторингу характеризується диспозитивним характером виникнення правовідносин, спеціальними вимогами щодо сторін договору (фактору), предметом зобов'язання (суто грошові вимоги). Так, факторинг відноситься до фінансових послуг, які можуть надавати лише банки чи юридичні особи, які є фінансовими установами.
В свою чергу відступлення права вимоги - операція переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації. Тобто в дане поняття включаються операції з переуступки будь-яким кредитором будь-яких прав вимог боргу третьої особи (грошових і негрошових) новому кредитору за компенсацію у будь-якій формі (грошову та негрошову) чи без такої.
Також, суд зазначає, що при відступленні права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору боргові зобов'язання боржника і більше взаємовідносин не має ані з боржником ані з новим кредитором щодо перерахування коштів первісному кредитору, то ж по суті відбувається купівля-продаж права вимоги боргових зобов'язань. А в договорі факторингу фактор може отримувати кошти і від клієнта, і від боржника, вони розраховуються із фактором згідно ст.1084 Цивільного кодексу України.
Як вбачається з п.2.4 договору відступлення права вимоги №5-2013 від 24.10.2013 з моменту відступлення права вимоги цедент вибуває з будь-яких правовідносин, які склалися між цедентом і позичальником.
Відплатний характер оспорюваного договору жодним чином не надає йому правового змісту фінансової послуги.
Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що договір відступлення права вимоги №5-2013 від 24.10.2013 за своєю правовою природою є договором цесії, а не як твердить позивач договором факторингу.
- так,позивач вказує, що відповідно до ч.3 ст. 1078 ЦК України фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. ТОВ "Сильмариил " відсутній в державному реєстрі фінансових установ, відомості про які зазначені на сайті Національної комісії, що регулює надання фінансових послуг. Таким чином, відповідач не мав достатньої дієздатності на укладення договору відступлення права вимоги №5-2013 від 24.10.2013, відповідно до якого він набув статусу кредитора у кредитних відносинах.
Суд погоджується з тим, що ТОВ "Сильмариил" не є суб'єктом, який відповідно до закону має право надавати фінансові послуги та здійснювати факторингові операції. В той же час, суд не погоджується з тим, що відповідач не мав достатньої дієздатності на укладення договору відступлення права вимоги №5-2013 від 24.10.2013, який за своєю правовою природою, як вже встановлено судом, є договором цесії, а згідно п.3.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" цивільна правоздатність юридичної особи, за загальним правилом, є універсальною, тобто відповідна особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині, а відтак вправі вчиняти будь-які не заборонені законом правочини.
Позивачем було здійснено розрахунок заборгованості позичальників за кредитними договорами станом на 17.01.2014, відповідно до яких заборгованість позичальників (тіло, проценти) на 17.01.2014 становила:
- за кредитним договором №08Ф-190 від 06.10.2008 - 22 133 572,47 доларів США (відповідно до умов договору про відступлення права вимоги заборгованість становить - 20 064 640,91 доларів). Таким чином, вартість права вимоги за кредитним договором №08Ф-190 від 06.10.2008, зазначена у договорі про відступлення, занижена на 2 068 931,56 доларів США;
- за кредитним договором №08-191 від 06.10.2008 - 20 451 373,16 доларів США (відповідно до умов договору про відступлення права вимоги заборгованість становить - 18 539 685,02 доларів США). Таким чином, вартість права вимоги за кредитним договором від №08Ф-191 від 06.10.2008, зазначена у договорі про відступлення, занижена на 1 911 688,14 доларів США;
- за кредитним договором №08Ф-192 від 06.10.2008 - 21 501 184,44 доларів США (відповідно до умов договору про відступлення права вимоги заборгованість становить - 19 491 365,30 доларів США). Таким чином, вартість права вимоги за кредитним договором №08Ф-216 від 30.12.2008, зазначена у договорі про відступлення, занижена на 2 009 819,14 доларів США.
Таким чином, відповідно до розрахунків позивача, вартість відступлення права вимоги по всіх кредитних договорах по договору №5-2013 від 24.10.2013 від 24.10.2013 загалом занижена на 5 990 438 доларів США.
Позивач твердить, що обсяг зобов'язань по кредитним договорам станом на 17.01.2014 складає 64086130,07 доларів США, всупереч встановленому договором відступлення права вимоги №5-2013 обсягу 58095691,23 доларів США.
Відповідно, сторони визначили істотну умову договору відступлення права вимоги: ціна договору (повинна дорівнювати сумі заборгованості станом на 17.01.2014).
Таким чином, позивач прийшов до висновку, що умови оспорюваного договору відступлення права вимоги №5-2013 щодо обсягу прав, які передаються новому кредитору, суперечать ЦК України, а саме ст. 514 Цивільного кодексу України.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Суд зазначає, що відповідно до поняття звичайна ціна, наведеного у п.14.1.71 Податкового кодексу України, це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.
Тобто, звичайними є ціни, які за подібних обставин зазвичай сплачувалися за аналогічне майно у відповідний момент часу у відповідному регіоні (аналогічна правова позиція викладена в п.2.14 постанови пленуму Вищого Господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Відповідно до п. 3 Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого Постановою КМУ від 10.09.2003 №1440, ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.
Згідно ч.1 ст. 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", в редакції яка діяла на момент укладення договору про відступлення права вимоги №5-2013, звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами. В ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" від 12 липня 2001 р. майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та права вимоги.
Суд зазначає, що об'єктом відчуження за договором відступлення права вимоги є безпосередньо право вимоги. З доказів, які надано позивачем, неможливо зробити висновок щодо рівня звичайних цін на подібне майно, що діяли протягом жовтня 2013 року, а відтак, неможливо встановити факт відповідності чи невідповідності звичайним цінам вартість права вимоги, визначену сторонами у Договорі відступлення права вимоги.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивач не надав доказів, які б свідчили про те, що в даному випадку право вимоги до боржника відчужене відповідачу за ціною, яка є нижчою від звичайних цін на аналогічне майно.
Суд зазначає, що зазначені розрахунки складено виходячи із різниці заборгованості за процентами донарахованими, таким чином, зазначені довідки містять очікуваний дохід позивача за зазначеними кредитними договорами, а не вартість на момент укладення договору.
Частиною 1 ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" у редакції, яка діяла на момент укладення договору відступлення права вимоги №5-2013 визначено, що оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в ст.9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Крім того, відповідно до пояснень позивача розрахунки складено з використанням доходного підходу визначення ринкової вартості. Проте, оскільки оцінка майна є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності, яким позивач не є, вказані довідки не можуть бути належними доказами.
Суд зазначає, що сторони були вільні при укладенні договору про відступлення права вимоги, в розумінні ст.627 ЦК України та визначенням його умов станом на момент укладення зазначеного договору, зокрема в частині зменшення процентної ставки та неврахуванні штрафних санкцій.
Позивач зазначає, що загальна вартість вимоги розрахована без врахування штрафних санкцій.
Суд прийняв до уваги доводи позивача, однак вважає такі безпідставними, оскільки нарахування штрафних санкцій є виключно правом сторони, а не обов'язком, який ставиться в залежність від належного чи неналежного виконання умов договору.
Позивач зазначає, що за зверненням Генеральної прокуратури України Державною фінансовою інспекцією України було проведено виїзну позапланову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності АТ "Брокбізнесбанк", за результатами якої був складений акт позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності АТ "Брокбізнесбанк" за період з 01.01.2013 по 01.09.2014 №05-21/136 від 16.10.2014. У вказаному акті, зазначається, що внаслідок відступлення права вимоги за кредитними договорами фізичних осіб змінено боржника у зобов'язаннях перед банком та визначено термін погашення зобов'язань до 2024 року, що в умовах процедури ліквідації банку призвело до нарахування резерву на відшкодування можливих втрат, що спричинило зменшення балансової вартості активів та негативні фінансові наслідки для банку, і як наслідок фактичного не повернення банку коштів.
Згідно долученого позивачем акту позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" за період з 01.01.2013 по 01.09.2014 від 16.01.2014 №05-21/136 державної фінансової інспекції України, предметом дослідження було:
- дотримання службовими особами АТ "Брокбізнесбанк" вимог нормативно-правових актів Національного банку України, Положення про наглядову раду та Правління АТ "Брокбізнесбанк", про кредитний комітет тощо;
- обставини укладення та виконання АТ "Брокбізнесбанк" договорів відступлення права вимоги за кредитними договорами, в тому числі договору укладеного з ТОВ "Сильмариил";
- дотримання службовими особами АТ "Брокбізнесбанк" при укладені вказаних договорів економічних нормативів діяльності банків, формування резерву під довгострокові невиконанні зобов'язання, джерела формування такого резерву, економічна доцільність, фінансові наслідки та наявність збитків, винні особи.
Згідно долученого третьої особою - ОСОБА_1 висновку акту державної фінансової інспекції у м. Києві №09-30/14 від 12.01.2016 позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" за період з 01.01.2007 по 01.12.2015 ревізією встановлено, що заборгованість ТОВ "Сильмариил" перед АТ "Брокбізнесбанк" станом на 08.12.2015 по договору відступлення права вимоги №5-2013 від 24.10.2013 складає 464358859,96 грн., фінансових порушень не встановлено та відповідно матеріальної шкоди (збитків) не виявлено.
Враховуючи наведене, суд вказує, що посилання позивача на акт Державної фінансової інспекції від 16.01.2014 №05-21/136 є безпідставними, оскільки висновків щодо того, що в ході вказаної перевірки виявлено фінансові порушення та встановлено факт завдання позивачу матеріальної шкоди (збитків), внаслідок укладання спірного Договору відступлення права вимоги, зазначений Акт не містить.
Так, позивач твердить, що окрім того, відбулось погіршення якості застави за договором від 14.02.2014 №5, якою забезпечувались вимоги заставодержателя щодо виконання цесіонарієм зобов'язань за спірним договором відступлення права вимоги оскільки:
- діяльність обслуговуюючого кооперативу "Садівничий Кооператив "ДМ Лозівка-2007" - розмір частки в пайовому фонді 31,12%=24 155 303,00 грн. припинено;
- розмір частки в пайовому фонді 33,92% обслуговуючого кооперативу "Садівничий кооператив "Дім Садочок-2007" вже становить 25 650 212,00 грн.;
- розмір частки в пайовому фонді 55,00% ТОВ "сільськогосподарське підприємство "Промінь" становить 414 553 344,96 грн.
Так, судом встановлено, що 14.02.2014 між публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (заставодержатель) та товариством з обмеженою відповідальністю "Сильмариил" (заставодавець) укладено договір застави №5, відповідно до умов якого:
- відповідно до цього договору заставодавець передає в заставу предмет застави зазначений у п.1.2 цього договору для забезпечення повного та своєчасного виконання боргових зобов'язань зазначених у ст. 2 цього договору застави (пункт 1.1 );
- предметом застави за цим договором є
майнових прав на частку в пайовому фонді:
обслуговуючого кооперативу "Садівничий кооператив "ДМ Лозівка-2007" у розмірі 31,12%, що належать застоводавцю на підставі Статуту обслуговуючого кооперативу "Садівничий кооператив "ДМ Лозівка-2007", ринковою вартістю 24 155 303,00 грн, згідно звіту ТОВ "Столиця-Груп" від 11.02.2014 (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності 14820/13 від 26.06.2013)
обслуговуючого кооперативу "Садівничий Кооператив "ДМ Садочок-2007" у розмірі 33,92 %, що належать заставодавцю на підставі Статуту обслуговуючого кооперативу "Садівничий Кооператив "ДМ Садочок-2007", ринковою вартістю 25 650 212,00 грн., згідно звіту ТОВ "Столиця-Груп" від 11.02.2014 (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності 14820/13 від 26.06.2013)
корпоративних прав на частку в статутному капіталі:
товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Промінь" у розмірі 55,00%, що належить застоводавцю на підставі статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Промінь" ринковою вартістю 414 553 344,96 грн., згідно звіту ТОВ "Столиця-Груп" від 11.02.2014 (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності 14820/13 від 26.06.2013) (пункт 1.2 договору);
- за згодою сторін заставна вартість предмету іпотеки становить 464 358 859,96 грн. (пункт 1.3 договору);
- застава за цим договором забезпечує вимоги заставодержателя щодо виконання цесіонарієм кожного і всіх його боргових зобов'язань за договором відступлення права вимоги у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено у договорі відступлення права вимоги з усіма змінами і доповненнями до нього, а також щодо виконання заставодавцем зобов'язань за цим договором. Зокрема предметом застави за цим договором забезпечується виконання таких вимог заставодержателя (пункт 2.1 договору):
цесіонарій зобов'язаний повністю сплатити заставодержателю грошову суму у розмірі 464 358 859,96 грн. не пізніше 17.01.2024, або в інших випадках (у тому числі при зміні строків виконання зобов'язання, дострокового настання строку для виконання зобов'язань ), встановлених договором відступлення права вимоги ( підпункт 2.1.1)
цесіонарій зобов'язаний сплатити пеню та штрафи, неустойку за невиконання зобов'язань за договором відступлення права вимоги, у випадку та розмірі, передбачених договором відступлення права вимоги (підпункт 2.1.2 договору);
- цей договір набирає чинності з моменту його укладення сторонами і діє до виконання в повному обсязі цесіонарієм зобов'язань за договором відступлення права вимоги та зобов'язань заставодавця за цим договором (пункт 6.1 договору);
Суд зазначає, що позивачем на підтвердження твердження про погіршення якості предмету застави не надано суду жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст. 34 Господарського кодексу України, зокрема відповідачем не долучено доказів припинення діяльності обслуговуючого кооперативу "Садівничий Кооператив "ДМ Лозівка- 2007". В той же час, суд зауважує, що позивач і не скористався правом наданим йому ст. 38 Господарського процесуального кодексу України та не звернувся до суду з клопотанням про витребування доказів з поясненням про неможливість самостійного подання вказаних доказів.
Окрім наведеного, суд зазначає, що п.3.1.9 договору застави №5 від 11.02.2014 заставодержатель, не рідше ніж один раз на рік здійснює перегляд вартості предмету застави із врахуванням зміни кон?юктури ринку та стану збереження предмету застави. Перегляд вартості предмету застави здійснюється заставодержателем на підставі звіту про оцінку майна, складеного оцінювачем (експертом), який має відповідне кваліфікаційне свідоцтво (при необхідності про підвищення кваліфікації, інші документи при необхідності (в т.ч. сертифікат оціночної діяльності - суб'єкта господарювання) та є акредитованим АТ "Брокбізнесбанк".
У зв'язку з чим стверджувати, що вартість предмету застави за договором стала меншою є голослівним та необгрунтованим, оскільки позивачем не надано навіть останнього звіту про оцінку майна, складеного оцінювачем (експертом), який має відповідне кваліфікаційне свідоцтво (при необхідності про підвищення кваліфікації, інші документи при необхідності (в т.ч. сертифікат оціночної діяльності - суб'єкта господарювання). Крім того, позивачем зокрема та не виключно, не долучено навіть витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого б вбачалось припинення обслуговуючого кооперативу "Садівничий Кооператив "ДМ Лозівка-2007".
Крім того, таке твердження позивача є безпідставним, оскільки навіть у випадку дійсного погіршення предмету застави, законом передбачено спосіб захисту порушення такого порушеного права, зокрема і передбачено пунктом 3.4 в підпункті 3.4.2, однак зазначена обставина на недійсність чи то дійсність договору відступлення права вимоги жодним не впливає.
Позивач твердить, що договір відступлення права вимоги від 24.10.2013 мав на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів.
Суд зазначає, що відповідно до п.3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів недійсними" у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Під насильством розуміється фізичний або психологічний вплив на особу, представника сторони правочину або його близьких з метою спонукання його до вчинення правочину.
Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 Цивільного кодексу України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків. При цьому представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу.
Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 Цивільного кодексу України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача. Останній, крім повернення йому одержаного другою стороною, вправі вимагати відшкодування йому завданих збитків і моральної шкоди стороною, яка скористалася тяжкою обставиною.
Проте, таке твердження позивачу знову є голослівним, оскільки на обґрунтування своїх доводів про те, що оскаржуваний договір укладено внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів, позивачем суду не надано.
В контексті вищезазначеного твердження, позивач зазначає, що у зв'язку з тим, що спірний правочин мав на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів, у зв'язку з чим Уповноважена особа ОСОБА_4 звернулась до Генеральної прокуратури України із заявою про вчинення злочину та вказує, що по даному факту порушено кримінальне провадження №12014000000000113, ініційоване 07.03.2014 Генеральною прокуратурою України.
Однак, відповідно до положень ст. 35 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Однак, жодного вироку суду позивачем суду не надано.
В той же час, порушення кримінального провадження за зверненням Уповноваженої особи є встановленим законом обов'язком (ст. 214 КПК України) слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.
Крім того, суд наголошує на ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Від так, такі посилання позивача є необгрунтованими.
Позивач посилається також і на статтю 228 Цивільного кодексу України, як на підставу визнання недійсним договору про відступлення права вимоги. Вказує, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Суд зазначає, що відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК :
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або
незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції
України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
У зв'язку з цим, суд дійшов висновку, що оскаржуваний договір не підпадає під ознаки публічного договору, тому посилання позивача на ст.228 Цивільного кодексу України є безпідставними.
Окрім того, позивачем 20.07.2016 було подано клопотання про вихід за межі позовних вимог, в яких позивач просив суд : "при прийнятті рішення по справі №911/954/16 за позовом публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Сильмариил" про визнання нікчемного договору недійсним вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивача або третьої особи".
Суд зазначає, що відповідно до п.2 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Так, по-перше, зазначене клопотання не містить обґрунтування відносно того, які саме порушені права та/або інтереси позивача підлягають судовому захисту за ініціативи суду.
По-друге, вихід за межі позовних вимог є правом, а не обов'язком суду.
Крім того, суд зазначає, що вихід за межі позовних вимог означає лише збільшення кількісного показника розміру заявленої позивачем вимоги.
Суд наголошує позивачу, що вихід суду за межі позовних вимог без обґрунтування такої дії необхідністю захисту прав і законних інтересів сторін порушує визначений ст. 129 Конституції України принцип диспозитивності, а тому є підставою для скасування відповідного судового рішення.
Відповідно ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та іншої особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи все вище наведене, суд прийшов до висновку про відмову в задоволені вимоги публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" про визнання недійсним нікчемного договору відступлення права вимоги №5-2013 від 24.10.2013.
Щодо вимога позивача про застосування наслідків нікчемності договору відступлення права вимоги №5-2013 від 24.10.2013 укладеного між публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Сильмариил", шляхом визнання за публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" права вимоги за кредитними договорами №08Ф-190 від 06.10.2008, №08Ф-191 від 06.10.2008 та №08Ф-192 від 06.10.2008, що було відступлене за договором відступлення права вимоги №5-2013 від 24.10.2013, суд зазначає, що вона є похідною вимогою від визнання недійсним нікчемного договору відступлення права вимоги №5-2013 від 24.10.2013, а відтак задоволенню не підлягає.
З огляду на відмову в задоволенні позовних вимог, судовий збір суд покладає на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 1, 22, 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові публічному акціонерному товариству "Брокбізнесбанк" у справі № 911/954/16 відмовити повністю.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.
Повний текст рішення підписано 15.05.2017.
Суддя О.В. Конюх