Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
ЄУН 336/2362/16Головуючий у 1-й інстанції Кляшторний В.С.
№22-ц/778/286/17Суддя-доповідач ОСОБА_1
04 травня 2017 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі
головуючого судді Гончар М.С.
суддів Кухаря С.В.,Кочеткової І.В.
при секретарі Остащенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2, третя особа Шевченківський відділ реєстрації актів цивільного стану про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини
У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив виключити з актового запису № 275 від 27.03.1998 року, зробленого відділом реєстрації актів громадянського стану Шевченківської районної ради м. Запоріжжя про народження ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, відомості про батька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2
В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що 21.06.1997 року між ним та позивачкою укладено шлюб, від якого ОСОБА_2 народила сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 В свідоцтві про народження він був записаний його батьком. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16.09.2010 року шлюб між ними було розірвано. Підставою для звернення з даним позовом до суду стало те, що позивач дізнався, що ОСОБА_5, якого він все життя вважав своєю дитиною, не є його сином. На час народження дитини він вважав, що відповідачка була йому вірною дружиною та він є батьком дитини. Але в останній час позивач почав помічати, що схожості між ним та ОСОБА_5 немає. Проаналізувавши обставини повідомлення про вагітність ОСОБА_2 він почав сумніватися щодо того, чи є він батьком ОСОБА_5 Він разом із відповідачем ОСОБА_5 здали зразки слини на проведення аналізів ДНК до приватної лікарні «Віта Центр», яка направила ці зразки до експертної установи Дніпропетровської лікарні. 21.03.2016 року він отримав висновок проведеного аналізу батьківства, відповідно до якого вірогідність того, що він є батьком ОСОБА_5 дорівнює 0%.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 липня 2016 року позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2, третя особа Шевченківський відділ реєстрації актів цивільного стану про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини задоволено.
Виключено з актового запису № 275 від 27.03.1998 року, зробленого відділом реєстрації актів громадянського стану Шевченківської районної ради м. Запоріжжя про народження ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, відомості про батька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 понесені останнім судові витрати, а саме: судовий збір при подачі позову до суду у розмірі 551, 20 грн., витрати за проведення судової генетичної експертизи у розмірі - 7614, 00 грн., а також витрати на правову допомогу у розмірі - 1900, 00 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2016 року (а.с. 110-111) заяву представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про перегляд вищезазначеного заочного рішення у цій справі залишено без задоволення.
Всі особи, які беруть участь у цій справі, із вищезазначеним заочним рішенням суду першої інстанції погодились, окрім відповідача ОСОБА_2
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 115-120) просила заочне рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити у повному обсязі (оскільки правових підстав для задоволення позовних вимог немає).
З метою виявлення істини викликати в судове засідання свідка: ОСОБА_6 Ілінічну ІНФОРМАЦІЯ_3, яка проживає за адресою: Запорізька обл., Василівський р-он, с. Верхня Криниця, вул. Середня, буд. 1 (тел: 093-477-86-56). Свідок надасть необхідні пояснення по факту проживання позивача та відповідача 1, умов укладення шлюбу між ними до настання нею відповідачкою шлюбного віку.
При винесенні рішення суду застосувати п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» та взяти до уваги рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області по справі №204/1621/14-ц.
Апеляційне провадження за цією скаргою апеляційним судом відкрито (а.с. 133), дану справу призначено до апеляційного розгляду (а.с.135).
В автоматизованому порядку суддею Кочетковою І.В. у колегії суддів апеляційного суду у цій справі замінено суддю Осоцького І.І. у зв'язку із відставкою останнього (а.с. 156-157).
Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 17 січня 2017 року, не відбувся через неявку сторін у цій справі ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, відносно яких в апеляційного суду відсутні дані про належне їх повідомлення про час і місце розгляду цієї справи на дане судове засідання.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 17 січня 2017 року (а.с. 161) викликано для надання особистих пояснень позивача ОСОБА_4 та відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_2 у наступне судове засідання у цій справі, яке призначено на 09 березня 2017 року о 10 годині 30 хвилині, зокрема з приводу фактичних обставин справи та окремо ОСОБА_2 також відносно того, чи підтримує вона своє клопотання, заявлене в апеляційній скарзі про допит свідка ОСОБА_6
Роз'яснено відповідачу ОСОБА_2 те, що у разі, якщо вона підтримує заявлене в її апеляційній скарзі клопотання про допит свідка ОСОБА_6, то вона також має забезпечити явку цієї особи до апеляційного суду у наступне судове засідання у цій справі, призначене на 09 березня 2017 року о 10 годині 30 хвилині.
Копію цієї ухвали надіслано позивачу ОСОБА_4, відповідачам ОСОБА_5 та ОСОБА_2 для відома та виконання.
У судовому засіданні 09 березня 2017 року апеляційним судом розпочато розгляд цієї справи по суті за відсутністю представника третьої особи - Шевченківського відділу реєстрації актів цивільного стану, яка у своїй заяві (а.с. 180) просила розглядати дану справу апеляційним судом без участі її представника,: заслухано доповідь судді-доповідача, пояснення всіх осіб, які беруть участь у справі, у тому числі відповідача ОСОБА_2, яка на запитання колегії суддів у тому числі зазначала, що їй самій не було відоме про те, що відповідач - її син ОСОБА_2 Д.В.21.02.1998 р.н., не є дитиною позивача ОСОБА_4
Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 у судовому засіданні 09 березня 2017 року клопотання про допит апеляційним судом свідка ОСОБА_6, раніше заявлене ними у вищезазначеній апеляційній скарзі у цій справі (а.с. 120), не підтримали, просили не розглядати, замість цього просили долучити до матеріалів цієї справи письмові пояснення цієї особи (а.с. 205).
Колегія суддів апеляційного суду ухвалою від 09 березня 2017 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, ухвалила клопотання відповідача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 задовольнити, клопотання про допит свідка ОСОБА_6 не розглядати.
У розгляді цієї справи за ініціативою апеляційного суду 09 березня 2017 року оголошено перерву, надано сторонам у цій справі час для можливого врегулювання спору мировим шляхом.
У судове засідання 04 травня 2017 року повідомлені апеляційним судом належним чином про час і місце розгляду цієї справи (а.с.209-214) відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_5, представник третьої особи - Шевченківського відділу реєстрації актів цивільного стану не з'явились, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили.
Третя особа - Шевченківський відділ реєстрації актів цивільного стану подала апеляційному суду поштою заяву (а.с. 215-216), в якій просила розглядати дану справу за відсутністю її представника.
В силу вимог ст. 305 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.
При вищевикладених обставинах, колегія суддів апеляційного суду визнала неповажними причини неявки у дане судове відповідачів та представника третьої особи і на підставі ст. 305 ч. 2 ЦПК України ухвалила клопотання представника третьої особи задовольнити, розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю всіх нез'явившихся осіб, які беруть участь у справі, за присутністю позивача ОСОБА_4 та представника відповідача ОСОБА_2 за довіреністю (а.с. 89) ОСОБА_3
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, які у тому числі на запитання колегії суддів зазначали, що примирення сторін у цій справі не відбулося, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно із п. 2 ч.1 ст. 307 ЦПК за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право його скасувати і ухвалити нове рішення по суті.
Відповідно до ст. 309 ч. 1 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Встановлено, що задовольняючи позов ОСОБА_4 у цій справі, суд першої інстанції керувався ст. ст. 10-11, 57-60, 88, 208-209, 212-214, 224-226 ЦПК України та виходив із обґрунтованості позовних вимог позивача у цій справі у повному обсязі.
Проте з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Рішення суду першої інстанції у цій справі вказаним вимогам не відповідає.
Так, хоча судом першої інстанції було правильно встановлено, що позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21.06.1997 р. (свідоцтво про одруження, копія а.с.10). Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16.09.2010 року шлюб між ними було розірвано (а.с.12).
Батьками відповідача ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 записані відповідач ОСОБА_2 та позивач ОСОБА_4 (свідоцтво про народження, копія а.с.11).
Як вбачається із змісту позовної заяви, 21.03.2016 року позивачу ОСОБА_4 стало відомо, що він не є біологічним батьком відповідача ОСОБА_5, оскільки він отримав висновок проведеного аналізу батьківства, відповідно до якого вірогідність того, що він є батьком ОСОБА_5 дорівнює 0%. (а.с.13-14).
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», з метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства про визнання або оспорювання батьківства, материнства та стягнення аліментів, суди повинні звернути увагу на те, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р.
До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК. При розгляді справ названих категорій суди мають ураховувати, що відповідно до п. 2 розд. VII "Прикінцеві положення" СК норми законодавства, які регулювали шлюбно-сімейні правовідносини, втратили чинність із 1 січня 2004 р., за винятком норм розд. V "Акти громадянського стану" Кодексу про шлюб та сім'ю України, які зберігають чинність у частині, що не суперечить СК, до прийняття спеціального закону.
Так відповідно до ст. 56 КпШС особа, записана як батько або мати дитини в книзі записів народжень або особа, яка фактично є батьком дитини, в разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли їй стало або повинно було стати відомо про проведений запис. Якщо до цього часу особа, записана як батько або як мати, була неповнолітньою, річний строк обчислюється з часу досягнення нею вісімнадцяти років.
Особа, записана батьком дитини за її заявою або за спільною заявою з матір'ю дитини, не має права оспорювати батьківство, якщо в момент подачі заяви їй було відомо, що вона фактично не є батьком цієї дитини.
Як правильно було встановлено, судом першої інстанції у цій справі, на час народження дитини позивачу ОСОБА_4 було достовірно відомо, що ОСОБА_5 є його дитиною, а тому в актовому запису про народження дитини позивач записаний як батько.
Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні та стороною відповідачів суду у матеріали цієї справи не надані.
Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).
Докази, передбачені ст. 303 ч. 2 ЦПК України, у цій справі відсутні.
Так, не можна вважати взагалі належним, допустимим доказом, та зокрема показами свідка, у тому числі передбаченим ст. 303 ч.2 ЦПК України у цій справі, в обґрунтування заперечень відповідача ОСОБА_2 проти позову позивача у цій справі письмові пояснення ОСОБА_6 (а.с. 205), підпис якої на яких хоча і засвідчений секретарем відповідної ради у встановленому законом порядку, проте, але яка не попереджалась судом у цій справі про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві покази.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 16 від 12.06.1998 року «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю», оскільки перебіг встановленого ст. 56 КпШС річного строку на оспорювання батьківства починається з того часу, коли особа, яка з її відома записана батьком дитини, дізналась або повинна була дізнатися про вчинення запису, та обставина, що особа, з відома якої вчинено запис, дізналася, що вона не є батьком дитини, після закінчення цього строку, не змінює порядок його обчислення, але може бути врахована при вирішенні питання щодо поважності причин пропуску строку.
На час народження дитини позивач не знав, що дитина ОСОБА_5 не є його дитиною, а дізнався про це лише, коли 21.03.2016 року отримав висновок аналізу батьківства (а.с.13-14).
За таких обставин, позивачем ОСОБА_4 не було пропущено взагалі з 21.03.2016 року річного строку на оспорювання батьківства, оскільки останній звернувся до суду із вищезазначеним позовом у цій справі вже 26.04.2016 року (а.с. 3).
Належні, допустимі докази того, що позивач ОСОБА_4 до 21.03.2016 року знав про те, що відповідач ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, не є його біологічною дитиною, у матеріалах цієї справи відсутні та стороною відповідачів у матеріали цієї справи не надані на час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі.
Навпаки, в апеляційному суді у судовому засіданні 09 березня 2017 року відповідач ОСОБА_2 зазначала, що їй самій не було відоме про те, що відповідач - її син ОСОБА_2 Д.В.21.02.1998 р.н., не є дитиною позивача ОСОБА_4 (журнал а.с. 206-208, звукозапис судового засідання).
Обставини, визнані сторонами у судовому засіданні не підлягають доказуванню в силу вимог ст. 61 ч.1 ЦПК України.
За клопотанням сторони позивача, ухвалою суду першої інстанції від 19.05.2016 року у цій справі була призначена судово-генетична (генотипоскопічна) експертиза для визначення чи є ОСОБА_4 біологічним батьком відповідача ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1
Згідно із висновком експерта № 133 від 14.06.2016 року позивач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, не є біологічним батьком дитини - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.36-39).
Однак, цей доказ не можна вважати беззаперечним належним, допустимим доказом в обґрунтування позову позивача у цій справі, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Кодексу про шлюб та сім'ю України, чинним на момент їх виникнення, якій не передбачав такої підстави для встановлення батьківства.
Так, за змістом п. 3 постанови ВСУ № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм права при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК (2947-14), істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС (2006-07), суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.
Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 р., необхідно застосовувати відповідні норми КпШС (2006-07), беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.
Справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 р., суд має вирішувати відповідно до норм СК (2947-14), зокрема ч. 2 ст. 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства.
У даному випадку дитина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, народився та факт реєстрації останнього відбувся до 01 січня 2014 року.
Тому, у даному випадку у цій справі слід керуватись при вирішенні спірних правовідносин в частині доказової бази саме нормами чинного на той час КпШС України.
Хоча в суді першої інстанції й було доведено висновком експертизи відсутність кровного споріднення між позивачем ОСОБА_4, який записаний батьком дитини - відповідача по справі ОСОБА_5 та останнім.
Належні, допустимі докази протилежного стороною відповідачів суду у матеріали цієї справи не надані.
Однак, суд першої інстанції не звернув належної уваги на вимоги ст. 136 ч. 3 СК України, за змістом якої оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.
Встановлено, що дитина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, досягла повноліття 21.02.2016 року, тобто вже під час дії Сімейного кодексу України, тому ст. 136 ч. 3 СК України підлягала застосуванню у цій справі, як чинна на час існуючих спірних відносин цієї справи норма права.
При цьому встановлено, що вищезазначений позов позивачем ОСОБА_4 було подано у цій справі до суду першої інстанції 26.04.2016 року, тобто вже після досягнення дитиною ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, повноліття 21.02.2016 року.
На цьому у тому числі наголошувала відповідач ОСОБА_2 у своїй заяві про перегляд вищезазначеного заочного рішення у цій справі (а.с. 75) та в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції у цій справі (а.с. 119).
Решта доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 в особі її представника не ґрунтується на законі та наявних у цій справі матеріалах та доказах.
Так, рішення іншого апеляційного суду, зокрема Апеляційного суду Дніпропетровської області в іншій справі, зокрема №204/1621/14-ц, за участю інших осіб, надане відповідачем до його апеляційної скарги у цій справі (а.с. 202-204), не носить преюдиційного значення для цієї справи та не може бути у цій справі доказом, передбаченим ст. 303 ч. 2 ЦПК України, якій може бути прийнятий апеляційним судом до уваги в силу вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України у цій справі як належний, допустимий доказ в обґрунтування заперечень відповідача ОСОБА_2 проти позову позивача у цій справі при апеляційному перегляді законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідача.
В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.
При вищевикладених обставинах, доводи відповідача ОСОБА_2 в особі її представника, як особи, яка подала апеляційну скаргу, частково ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.ст. 213-214 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості.
Тому, заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 липня 2016 року у цій справі слід скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2, третя особа Шевченківський відділ реєстрації актів цивільного стану про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини слід відмовити.
Крім того, в силу вимог ст. 88 ч.ч. 1, 5 ЦПК України у разі відмови у задоволенні позову позивача у повному обсязі, останній не має права на стягнення будь-яких судових витрат за рахунок відповідачів у цій справі, пов'язаних із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, зокрема витрат на сплату судового збору за подачу позову до суду першої інстанції, витрат на судову експертизу, витрат на правову допомогу адвоката тощо.
Відповідно до п. 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402- VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 - 317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 задовольнити.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 липня 2016 року у цій справі скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2, третя особа Шевченківський відділ реєстрації актів цивільного стану про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини відмовити.
Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_1ОСОБА_7ОСОБА_8