Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
Харків
10 травня 2017 р. № 2-а- 820/1116/17
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді -Старосєльцевої О.В.,
за участі
секретаря судового засідання - Цабеки К.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, треті особи - Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про визнання відмови неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив: визнати відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області у розрахунку та виплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги при виході у відставку неправомірною, а його право - порушеним; зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області №04-50/489 від 19.09.2016.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 08.09.2016 року постановою Верховної Ради України у зв'язку з поданням заяви про відставку позивача було звільнено з посади судді, а наказом Голови Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 16.09.2016 року №05-04/78 відраховано зі штату Лозівського міськрайонного суду Харківської області. При звільненні було виплачено належні суми, за виключенням вихідної допомоги, передбаченої ч.1 ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Однак, приписами Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», який набрав чинності 01 квітня 2014 року, ч.1 ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було виключено. Тому позивач вважає, що положення Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» за своєю суттю є такими, що істотно порушують законодавчо визначені до цього гарантії незалежності суддів, зокрема взагалі скасовують право судді у відставці на отримання вихідної допомоги та спрямовані на ліквідування інституту відставки судді в цілому. Очікувана позивачем вихідна допомога, що була гарантована державою у ст. 43 Закону України "Про статус суддів" та ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ( у редакції до 01.04.2014 року), відповідно, є правомірним "законним" очікуванням в розумінні ст.1 Першої протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 р.
Позивач до судового засідання не прибув надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, проти позову заперечував, зазначив, що на час звільнення у відставку судді Павлюченка С.В. були відсутні підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги судді, оскільки, згідно із Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» було виключено ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка передбачала виплату судді, який вийшов у відставку вихідної допомоги за останньою посадою. Таким чином, застосовуються норми Закону, які діють на час прийняття рішення про звільнення судді. Крім того, чинним законодавством передбачено, що виплата вихідної допомоги судді пов'язувалась з фактом виходу судді у відставку та не залежала від дати набуття права на відставку. Тому просив суд у задоволенні позову відмовити.
Треті особи, Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, уповноважених представників до судового засідання не направили, про дату , час, місце розгляду справи були повідомлені належним чином, правом надати заперечення не скористалися.
Оскільки визначене ч.1 ст.2 КАС України завдання адміністративного судочинства залишається незмінним при розгляді будь-якої адміністративної справи і дотримання вказаного завдання є обов'язковим в силу приписів ч.2 ст.19 Конституції України, то з огляду на приписи ст.41, ч.4 ст.122, ч.6 ст.128 КАС України, а також подане позивачем клопотання про розгляд справи за його відсутності, суд, зібравши докази, що в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, дійшов висновку, що справа має бути розглянута та вирішена на підставі наявних в ній доказів в порядку письмового провадження.
Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
За матеріалами справи судом встановлено, що позивач, наказом начальника управління юстиції виконкому Харківської обласної державної адміністрації №02-7/107 від 13.12.1994 року на підставі рішення сесії Харківської обласної ради народних депутатів від 29.11.1994 року був зарахований на посаду судді Близнюківського районного суду Харківської області з 10.12.1994 року. Постановою Верховної Ради України № 12646-ХIV від 02.12.1999 року обраний суддею безстроково. З 06.11.2012 року по 16.09.2016 року обіймав посаду судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області.
Постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 року №1514-VIII позивач був звільнений з посади судді у відставку.
Наказом Голови Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 16.09.2016 року №05-04/78 позивач був виключений зі штату суду у зв'язку з поданням заяви про відставку та звільнення з посади судді.
28.02.2017 року позивач склав на ім'я начальника Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області письмову заяву про виплату суми вихідної допомоги.
03.03.2017 року була надана відповідь від Територіального управління Державної судової адміністрації України, викладеної у формі листа від 03.03.2017 року №06-16/503/2017, у задоволенні заяви позивача було відмовлено з посиланням на: ненабрання чинності ст.143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка передбачає, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою. Положення вищезазначеного Закону набрало чинності 30.09.2016 року.
Як з'ясовано судом, юридичною підставою для прийняття згаданого рішення суб'єкт владних повноважень обрав положення Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", яким виключено норму ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а фактичною підставою послугувало судження суб'єкта владних повноважень про відсутність підстав для нарахування і виплати вказаної вихідної допомоги.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, суд відмічає, що правовідносини з приводу виплати вихідної допомоги професійному судді у зв'язку із звільненням у відставку були послідовно унормовані положеннями ч.3 ст.43 Закону України "Про статус суддів", ч.1 ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010р. №2453-VІ, Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд", ч.1 ст.143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016р.№1402-VIII.
Так, з 10.02.1993р. по 02.08.2010р. діяли приписи ч.3 ст.43 Закону України "Про статус суддів", якими вперше було запроваджено виплату судді, який пішов у відставку допомоги у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.
З 03.08.2010р. частиною 1 ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010р. №2453-VІ було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
З 01.04.2014 року ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" про виплату суддям при виході у відставку вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою була виключена на підставі Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" №1166-\/ІІ від 27 березня 2014 року.
У період часу з 25.04.2015р. року по 29.09.2016р. нормами Закону України "Про судоустрій і татус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" взагалі не було передбачено виплати вихідної допомоги професійному судді у разі виходу у відставку.
З 30.09.2016 року і по теперішній час згідно з ч.1 ст.143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016р.№1402-УІІІ судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі трьох місячних суддівських винагород за останньою посадою.
З викладених часових етапів правового регулювання чітко спостерігається тенденція до поступового зменшення загального розміру вихідної допомоги, на яку міг розраховувати (очікувати) професійний суддя при прийнятті рішення з приводу виходу у відставку.
Проте, суд відмічає, що політична воля законодавця на регламентування певних суспільних правовідносин не є предметом судової перевірки у порядку адміністративного судочинства.
При цьому, суд бере до уваги, що можливість виплати вихідної допомоги передбачена законодавцем у всіх без виключення правовідносинах з тривалого та постійного виконання працівником роботи по найму (як за трудовим договором у приватно-правовій сфері, так і за наказом (указом, постановою, розпорядженням, рішенням тощо) про прийняття (призначення, зарахування) на службу у публічно- правовій сфері).
Законодавець протягом всього періоду виконання функцій професійним суддею кваліфікував правовідносини за участі вказаного суб'єкта права саме як трудові, починаючи з приписів ч.5 ст.4 Закону України "Про статус суддів" і завершуючи приписами ст..125 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016р.№1402-VIII, незважаючи на те, що положеннями ст. 3 КАС України професійна діяльність суддів віднесена до публічної служби.
Наведена обставина (тобто існування аналогічних виплат в інших правовідносинах як трудових, так із проходження публічної служби), а також одноразовість цієї виплати не дозволяють суду віднести вихідну допомогу професійного судді у зв'язку з виходом у відставку до гарантій незалежності суддів у розумінні ст.126 Конституції України.
Оскільки право на одержання вихідної допомоги виникає у судді у зв'язку з виконанням службових функцій за посадою судді (тобто є похідним саме від службової діяльності), то суд не знаходить підстав для поширення на спірні правовідносини положень ст.22 Конституції України.
Разом з тим, суд відмічає, що з огляду на приписи ст.ст.8, 129 Конституції України, ст.8 КАС України, Закону України "Про виконання рішень та врахування практики Європейського суду з прав людини", протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року право фізичної особи - громадянина на одержання вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку як професійного судді поза всяким сумнівом є правом на майно.
Але цей спір про майно у зв'язку з суттєвою зміною з боку Держави взятих на себе фінансових зобов'язань не може бути вирішений у порядку адміністративного судочинства, у межах якого суду належить виключно перевірити відповідність діяння чи рішення суб'єкта владних повноважень (з питань проходження публічної служби) вимогам закону.
Суд зважає, що визначена законодавцем процедура втрати юридичного статусу діючого професійного судді завжди складалась з двох етапів: 1 етап - прийняття Президентом України чи Верховною Радою акту про звільнення судді з посади (з дати видання згаданого акту професійний суддя втрачав повноваження на відправлення правосуддя, але залишався обтяженим забороною виконувати будь-яку оплачувану діяльність, окрім чітко визначених законом виключень), 2 етап - видання керівником органу судової влади акту при виключення (відрахування) судді зі штату суду (з цієї дати особа вважалась вільною від будь-яких обмежувальних обтяжень, пов'язаних із находженням на посаді професійного судді).
Позивач був звільнений з посади судді у відставку Постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 року №1514-VIII та Наказом Голови Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 16.09.2016 року був виключений зі штату суду.
Отже, в даному випадку рішення чи діяння суб'єкта владних повноважень з приводу виплати вихідної допомоги судді у зв'язку з виходом у відставку має відповідати вимогам Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд", якій діяв у часі з 25.04.2015р. року по 29.09.2016р.
Даним Законом взагалі не було передбачено виплати вихідної допомоги професійному судді у разі виходу у відставку.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Оскільки судовим розглядом не встановлено факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить відхилити.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, треті особи - Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про визнання відмови неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено 10.05.2017 року.
Суддя Старосєльцева О.В.