Справа № 815/2637/17
11 травня 2017 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Завальнюк І.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Слідчого СУ Головного управління Національної поліції в Одеській області Омельченко З.В. про визнання неправомірними дій, бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови видати cкладені ним 24.11.2016 документи; визнати неправомірним непроведення службового розслідування по заявах позивача від 28.11.2016, від 01.12.2016 та ін.; зобов'язати відповідача вручити позивачці копії всіх складених ним 24.11.2016 документів.
Згідно з п. 4, п. 6 ст. 107 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства; немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Як убачається з адміністративного позову, 24.11.2016 о 19:00 годині в м. Одесі по вул. Посмітного 10/12 позивач здійснила наїзд на громадянку ОСОБА_3, після чого по телефону викликала швидку допомогу та поліцію. Оформлення матеріалів дорожньо-транспортної пригоди здійснювалося слідчим СУ Головного управління Національної поліції в Одеській області Омельченко З.В., який прибув на виклик. У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що слідчим їй були надані документи для підписання, проте копії жодного зі складених 24.11.2016 документів їй вручено не було. Позивач неодноразово зверталася зі скаргами на дії слідчого до керівництва ГУ НП в Одеській області, проханням провести службове розслідування у відношенні слідчого, проте відповідей не отримала. З метою захисту свого порушеного права, що полягає у неотриманні копій складених 24.11.2016 слідчим матеріалів щодо дорожньо-транспортної пригоди, позивач звернулася за судовим захистом із даним адміністративним позовом.
Вивчивши подані матеріали, суд дійшов висновку, що зазначена заява підлягає поверненню, з огляду на наступне.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України є захист прав та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.
За змістом вказаної норми судовому захисту підлягають право та інтерес, який був порушений суб'єктом владних повноважень.
Згідно п.1 ч.2 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктом 2 ч.1 ст.18 КАС України передбачено, що місцевим загальним як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст. 221 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 124 КУпАП, розглядають судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів.
Згідно положень ст. 280 КУпАП з'ясування того, чи було вчинене адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясування інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи здійснюється саме при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно до розд. VIII Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року N 1395, у разі порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, на місці дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) складається протокол про адміністративне правопорушення стосовно цих осіб, до якого додаються: 1) схема місця ДТП, яку підписують учасники ДТП та поліцейський; 2) пояснення учасників пригоди та свідків (у разі їх наявності); 3) показання технічних приладів (у разі їх наявності); 4) показання засобів фото- та/або відеоспостереження (у разі їх наявності); 5) інші матеріали, які необхідні для прийняття рішення у справі.
Копія схеми та/або фотографії з місця ДТП надаються учасникам пригоди за їх письмовою заявою в підрозділі патрульної поліції, поліцейськими якого зазначене ДТП оформлено.
Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. В ній зокрема необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Вирішуючи питання про відкриття провадження за даним адміністративним позовом, суд враховує, що спір фактично виник з приводу дій/бездіяльності поліцейського під час оформлення матеріалів адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Оцінка цим обставинами, серед іншого, за чинним законодавством надається судом під час розгляду відповідної справи щодо притягнення винної особи до адміністративної відповідальності. Оскарження ж дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності КАС України віднесено до місцевих загальних судів як адміністративних.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У пункті 150 рішення Європейського суду з прав людини від 21 червня 2011 року у справі Фруні проти Словаччини, яке набрало статусу остаточного 27.05.2013 (Заява № 21722/11), Суд зазначив, що згідно з практикою Суду, метою терміну «встановлений законом» у статті 6 Конвенції є гарантування того, що функціонування судової системи у демократичному суспільстві не залежить від виконавчої влади, а регулюється законом, прийнятим парламентом. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути залишена на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не матимуть певної свободи тлумачення відповідного національного законодавства
Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Таким чином, за практикою Європейського суду з прав людини дотримання прав особи, визначених ч. 1 ст. 6 Конвенції щодо розгляду її справи встановленим законом судом, буде забезпечено лише тоді, коли її справу буде розглядати суд, який створений як орган та за персональним складом призначений у відповідності до вимог діючого законодавства.
Крім того, за національним законодавством України, порушення правил предметної підсудності є підставою для скасування рішень судів нижчих інстанцій з направленням справи на новий розгляд до належного суду.
Відповідно до п.6 ч.3 ст.108 КАС України, суддя встановивши, що справа не підсудна цьому адміністративному суду повертає її позивачу.
На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що при зазначеному позивачем суб'єктному складі сторін, вирішення даного спору має здійснюватися за правилами п.2 ч.1 ст.18 КАС України, у зв'язку із чим даний адміністративний позов не підсудний Одеському окружному адміністративному суду, так як підсудний місцевому загальному суду як адміністративному, внаслідок чого позов підлягає поверненню позивачу.
Керуючись п.6 ч.3 ст.108, ст.ст.160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Слідчого СУ Головного управління Національної поліції в Одеській області Омельченко З.В. про визнання неправомірними дій, бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що із відповідним позовом слід звернутись до місцевого загального суду як адміністративного.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 5-денний строк з дня отримання копії ухвали.
Суддя І.В. Завальнюк