79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
26.04.2017р. Справа № 914/390/17
За позовом: Пустомитівського районного центру зайнятості, Львівська область, м.Пустомити
до відповідача: Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені ОСОБА_1», м.Львів
про стягнення 27917,81 грн.
суддя Гоменюк З.П.
секретар судового засідання Зусько І.С.
за участю представників:
позивача: ОСОБА_2, представник (довіреність №01/07 від 12.01.2017р.);
відповідача: не з'явився
Учаснику процесу роз'яснено його процесуальні права та обов'язки, зокрема, право заявляти відводи. Учаснику процесу права та обов'язки зрозумілі, відводу не заявлено.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Пустомитівського районного центру зайнятості, Львівська область, м.Пустомити до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені ОСОБА_1», м.Львів про стягнення 27917,81 грн.
Ухвалою суду від 02.03.2017 р. порушено провадження у справі, призначено справу до розгляду на 03.04.2017 р. В судовому засіданні 03.04.2017р. оголошено перерву до 26.04.2017 р.
В судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги, пояснив, що на обліку у Пустомитівському районному центрі зайнятості як безробітна перебувала ОСОБА_3, яка отримала допомогу по безробіттю на загальну суму 27917,81 грн. На підставі рішення суду відповідачем було видано наказ про поновлення ОСОБА_3 на посаді. У зв'язку з поновленням особи на роботі за рішенням суду позивач просив суд стягнути з відповідача 27917,81грн. виплаченої допомоги по безробіттю.
В судове засідання 26.04.2017 р. відповідач явку повноважного представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, оскільки представник відповідача був присутнім в судовому засіданні 03.04.2017 р., що підтверджується відповідним протоколом судового засідання.
Через канцелярію суду надійшло клопотання представника відповідача (вх.№14722/17 від 20.04.2017 р.) про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням представника у відпустці у період з 26.04.2017 р. по 27.04.2017 р. включно та неможливістю забезпечити явку іншого законного представника відповідача в судове засідання.
Представник позивача проти поданого клопотання про відкладення розгляду справи заперечив.
Суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно до ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з положеннями ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Відповідно до частин першої та третьої статті 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Із положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що підставою для відкладення розгляду справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, є обставини, які перешкоджатимуть вирішенню спору в даному судовому засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Неявка представника відповідача в судове засідання не унеможливлює розгляду спору по суті.
Заявником в поданому клопотанні жодним чином не обгрунтовано неможливість прибуття іншого представника в судове засідання.
Згідно ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.
Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.
Пленумом Вищого господарського суду України у п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК),
Враховуючи закінчення законодавчо встановленого процесуального строку розгляду спору, відсутність клопотань сторін про його продовження, а також беручи до уваги те, що сторонами надано достатньо матеріалів для розгляду справи по суті, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, розумності строку розгляду суд відмовляє відповідачу у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
В попередньому судовому засіданні представник відповідача підтримав відзив на позов, ствердив, що на момент слухання справи ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» імені ОСОБА_1» виконало рішення суду, поновило ОСОБА_3 на посаді та виплатило їй середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, в тому числі і за час, протягом якого особа перебувала на обліку в центрі зайнятості. На переконання відповідача, стягнення коштів в сумі 27917,81 грн. є неправомірним та призведе до нанесення підприємству безпідставних збитків.
Крім того, відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності, в якій зазначено, що загальний строк позовної давності сплив 12.02.2017 р., тобто до подання позивачем позовної заяви. У зв'язку з цим, відповідач просив суд застосувати строк позовної давності до вимог Пустомитівського районного центру зайнятості та відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Наказом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені ОСОБА_1» від 17.04.2012 р. №282-о ОСОБА_3 звільнено з посади помічника генерального директора.
На підставі наказу Пустомитівського районного центру зайнятості від 18.05.2012 р. №НТ120518 ОСОБА_3 було розпочато виплату допомоги по безробіттю.
За період з 18.05.2012 р. по 12.05.2013 р. включно ОСОБА_3 було виплачено допомогу по безробіттю на загальну суму 27917,81 грн. Вказане підтверджується розрахунком та даними про виконані платежі, які було долучено позивачем до матеріалів справи.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 30.09.2013 р. у справі №1316/2041/12 позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково; визнано незаконним та скасовано наказ ДП Міжнародний аеропорт Львів ім.Данила Галицького від 17.04.2012 р. №282-о про звільнення ОСОБА_3; поновлено ОСОБА_3 на роботі на посаді помічника генерального директора ДП Міжнародний аеропорт Львів ім.Данила Галицького з 17.04.2012 р.; стягнено з ДП Міжнародний аеропорт Львів ім. Данила Галицького на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.04.2012 р. до дня поновлення на роботі, який станом на 18.09.2013 р. складає 43125,93 грн.; стягнено з ДП Міжнародний аеропорт Львів ім. Данила Галицького на користь ОСОБА_3 відшкодування за заподіяну моральну шкоду в сумі 2500 грн.
04.10.2013 р. ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» імені ОСОБА_1» видано наказ №641-о, яким поновлено ОСОБА_3 на посаді помічника генерального директора.
26.02.2014 р. позивач направив відповідачеві претензію №1/2014 про перерахування коштів виплаченого ОСОБА_3 матеріального забезпечення у розмірі 27917,81 грн. впродовж 30 календарних днів. Дана претензія отримана відповідачем 28.02.2014 р. та залишена ним без відповіді та задоволення.
У зв'язку з неповерненням відповідачем коштів, виплачених позивачем як допомога по безробіттю, позивач просив стягнути з відповідача кошти в сумі 27917,81 грн.
Станом на день розгляду справи судом, належні докази повної або часткової сплати відповідачем заявленої до стягнення заборгованості в матеріалах справи відсутні.
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Відповідно до п.1 ст. 1 Закону, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Страховим випадком є подія, через яку: застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу; застраховані особи опинилися в стані часткового безробіття (п.8 ст.1 Закону).
Згідно з ч.1 ст.7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», видами забезпечення за цим Законом є: допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.
Відповідно до вимог законодавства ОСОБА_3 як безробітному виплачувалася допомога по безробіттю протягом 18.05.2012 р. - 12.05.2013 р. Всього за даний період ОСОБА_3 було виплачено 27917,81 грн. допомоги.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 30.09.2013 р. у справі № 1316/2041/12 ОСОБА_3 поновлено на посаді.
На виконання рішення суду 04.10.2013 р. ОСОБА_3 поновлено на посаді наказом ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» імені ОСОБА_1».
Пунктом 1 ст.34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.
Як встановлено п.4 ст.35 Закону, із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Таким чином, положеннями статей 34, 35 Закону передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та кореспондуючий йому обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.
Згідно з п.2 ч.1 ст.45 Закону України «Про зайнятість населення» реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється з дня поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.
Як роз'яснено п.34 Постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено ч.1 та ч.3 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень статті четвертої Цивільного кодексу України, основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.
Суд вважає, що зобов'язання між сторонами у справі виникли безпосередньо із актів законодавства України.
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.
Судом не береться до уваги посилання відповідача на те, що на момент слухання справи ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» імені ОСОБА_1» нарахував та виплатив ОСОБА_3 кошти за весь час вимушеного прогулу, в тому числі і за час, протягом якого вона перебувала на обліку в центрі зайнятості, оскільки вказане жодним чином не впливає на передбачений законодавством обов'язок роботодавця здійснити відшкодування суми виплаченого забезпечення.
Стягнення грошових коштів з роботодавця на користь особи за вимушений прогул, спричинений незаконним звільненням, та стягнення з роботодавця на користь органів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття виплаченого забезпечення в порядку Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виникає з різних підстав та не є одним і тим же видом юридичної відповідальності, тому подвійного притягнення до відповідальності, про яке заявляє відповідач, не відбувається.
Також суд не може погодитися з заявою відповідача про необхідність застосування до позовних позовної давності з огляду на таке.
Як встановлено ст.256 Цивільного кодексу України, позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Відповідно до ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Частина перша статті 268 ЦК України визначає вимоги, на які позовна давність не поширюється: на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом; на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу; на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію; на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування); на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв».
Частина друга цієї ж статті встановлює, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
Згідно з ч.4 ст.38 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», строк давності в разі стягнення штрафних санкцій, передбачених цим Законом та Законом України «Про зайнятість населення» адміністративних штрафів, а також інших видів заборгованості перед Фондом не застосовується.
Таким чином, оскільки в силу прямої вказівки закону позовна давність не поширюється на вимоги щодо стягнення заборгованості перед органами Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, в суду відсутні підстави для відмови у позові з мотивів можливого пропуску позивачем строку, у межах якого він міг звернутися до суду.
Враховуючи те, що рішенням суду визнано незаконним та скасовано наказ про звільнення ОСОБА_3, який став підставою для втрати нею заробітної плати, що в подальшому призвело до призначення та виплати їй позивачем допомоги по безробіттю, суд прийшов до висновку, що позивач має право на відшкодування відповідачем суми виплаченої допомоги по безробіттю.
Статтею 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає задоволенню складає 27917,81 грн.
Як передбачено частиною шостою статті 84 ГПК України, в резолютивній частині рішення вказується про розподіл судових витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.
Пунктом 4.5. Постанови пленуму Вищого господарського суду від 21.02.2013 р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» роз'яснено, що у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору: якщо позов залишено без задоволення - судовий збір не стягується; у разі задоволення позову повністю або частково судовий збір стягується з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам) в доход Державного бюджету України, якщо відповідач не звільнений від сплати цього збору.
Оскільки позов підлягає задоволенню повністю, а згідно з п.18 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» (в редакції Закону України №1774-VIII від 06.12.2016р.) органи Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, в число яких входить і Пустомитівський районний центр зайнятості, звільняються від сплати судового збору, судовий збір слід покласти на відповідача.
Керуючись Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», ст.ст. 4, 11, 256, 257, 267, 268, 509, 526, 599 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені ОСОБА_1», м.Львів, аеропорт ЦА (ідентифікаційний код 33073442) на користь Пустомитівського районного центру зайнятості, Львівська область, м.Пустомити, вул. Глинська, 14 (ідентифікаційний код 20796573) 27917,81 грн. виплаченої допомоги по безробіттю.
3. Стягнути з Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені ОСОБА_1», м.Львів, аеропорт ЦА (ідентифікаційний код 33073442) в доход Державного бюджету 1600 грн. судового збору.
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст.116 ГПК України.
В судовому засіданні 26.04.2017 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 03.05.2017 р.
Суддя Гоменюк З.П.