ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.04.2017№ 910/30244/15
За заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про відстрочку виконання рішення господарського суду міста Києва від
26.01.2016 у справі № 910/30244/15
За позовом Комунального підприємства «Київський метрополітен»
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про виселення з нерухомого майна та демонтаж тимчасової огороджуючої
конструкції
Суддя Літвінова М.Є.
Представники сторін:
від стягувача (позивача): ОСОБА_2 за довіреністю № 197 від 28.12.2016;
від боржника (заявника): не з'явився.
Рішенням господарського суду міста Києва від 26.01.2016 у справі № 910/30244/15 позовні вимоги задоволено; виселено Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 з нерухомого приміщення (частини переходу), визначеного належними їй тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками), згідно з викопіюванням з Схем тимчасового розташування МАФ, за адресою: станція метро «Кловська» (частина переходу), загальною площею 12,0 кв.м.; зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 демонтувати належні їй тимчасові огороджуючі конструкції (кіоски), розташовані за адресою: м. Київ, станція метро «Кловська» (частина переходу), загальною площею 12,0 кв.м.; стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Київський метрополітен» витрати на сплату судового збору в сумі 2 436 грн. 00 коп.
27.03.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від боржника (відповідача) надійшла заява про відстрочку виконання вищевказаного судового рішення.
Розпорядженням Керівника апарату господарського суду міста Києва від 27.03.2017 № 05-23/1213 призначено повторний автоматизований розподіл вищевказаної заяви у зв'язку з відпусткою судді Демідова В.О. Внаслідок повторного автоматизованого розподілу заяву передано на розгляд судді Літвіновій М.Є. Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.03.2017 вищевказану заяву призначено до розгляду на 10.04.2017 року.
В судовому засіданні 10.04.2017 представник заявника (стягувача) заперечив проти задоволення поданої боржником заяви про відстрочку виконання рішення.
Представник стягувача в судове засідання 10.04.2017 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Розглянувши в судовому засіданні 10.04.2017 року подану Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 заяву про відстрочку виконання рішення, суд вирішив залишити її без задоволенні виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 115 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.
Судом враховано, що пункт 1 статті 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд". Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".
При цьому в рішенні Європейського суду з прав людини від 15.01.2010 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" зазначено, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, було ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій із сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті Першого протоколу до Конвенції.
Виконання судового рішення має бути захищене як складова частина доступу до суду в світлі вимог ст. 6 Конвенції (Справа "Горнсбі проти Греції" (Case of Hornsby v. Greece) від 19.03.1997.
Відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження або за власною ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
Згідно з пунктом 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (із змінами і доповненнями), підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
В зв'язку з тим, що відстрочка продовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку продовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки виконання судового рішення.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Так, у п. 40 рішення від 17.05.2005 року у справі «Чіжов проти України» Суд зазначив, що затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції. На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.
Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Отже, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.
Положеннями статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Зазначені докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
З огляду на те, що нормами чинного Господарського процесуального кодексу України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість чи ускладнення виконання рішення, тому суд оцінює докази, які підтверджують такі обставини, за правилами статті 43 Господарського процесуального кодексу України.
Обґрунтовуючи подану заяву про відстрочку виконання рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2017 у справі № 910/30244/16 боржник вказував на те, що вона перенесла операцію на очах, внаслідок чого у неї загострились загальні захворювання. У зв'язку з цим боржник з 22.03.2017 року знаходиться на лікарняному, а потім їй буде потрібен час на реабілітацію.
Водночас, суд вважає, що сам по собі факт хвороби боржника в розумінні статті 121 Господарського процесуального кодексу України, не є тими виключними обставинами, які б давали підстави для відстрочки виконання рішення суду.
При цьому, боржником не зазначено яким саме чином його хвороба ускладнює або робить неможливим виконання рішення суду в частині виселення з нерухомого приміщення (частини переходу), визначеного належними їй тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками), згідно з викопіюванням з Схем тимчасового розташування МАФ, за адресою: станція метро «Кловська» (частина переходу), загальною площею 12,0 кв.м. та демонтажу належних їй тимчасових огороджуючи конструкцій (кіосків).
З огляду на вищевикладене, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін та приймаючи до уваги, що заявником (боржником) всупереч приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України не надано беззаперечних, неспростовних доказів неможливості чи утруднення на даний час виконання рішення суду, відсутності активів та реальної загрози зупинення господарської діяльності у зв'язку з виконанням рішення суду, винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов'язує можливість надання відстрочки виконання судового рішення, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про відстрочку виконання рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2017 у справі № 910/30244/16.
Керуючись ст. ст. 86, 121 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Заяву Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про відстрочку виконання рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2017 у справі № 910/30244/16 залишити без задоволення.
2. Копію даної ухвали направити сторонам у справі.
Суддя М.Є. Літвінова