вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"27" квітня 2017 р. Справа № 911/599/17
За позовом Приватне підприємство «СБ Плюс»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс»
про стягнення заборгованості у розмірі 259 549,23 грн,
Суддя Антонова В.М.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1О.(довіреність № 1 від 28.02.2017);
від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 37/КАМ/Ю);
Обставини справи:
У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа №911/599/17 за позовом Приватного підприємства «СБ Плюс» (далі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (далі відповідач) про стягнення 259 549,23 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки тритикале № 483/2016/КАМ/О від 21.09.2016 року щодо своєчасної оплати за поставлений товар.
Ухвалою господарського суду Київської області від 06.03.2017року порушено провадження у справі №911/599/17 та призначено її до розгляду на 13.04.2017.
12 квітня 2017 року до господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про доручення матеріалів до справи б/н від 11.04.2017року (вх. №7745/17), на виконання вимог ухвали суду від 06.03.2017.
Ухвалою господарського суду Київської області від 13.04.2017 розгляд справи згідно з ст. 77 ГПК України було відкладено на 27.04.2017.
27 квітня 2017 року через канцелярію суду від позивача надійшла заява про виправлення описки в прохальній частині позовної заяви (вх. №8777/17) та клопотання про доручення (вх. №8778/17) з додатками.
27 квітня 2017 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 911/599/17 від 21.04.2017року у якому представник відповідача просить суд відмовити у позові.
У судовому засіданні 27.04.2017року позивача підтримав позов повністю та заявлену ним заяву про виправлення описки в прохальній частині позовної заяви (вх. №8777/17).
Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Суд приймає до розгляду подану заяву позивача про виправлення описки в прохальній частині позовної заяви (вх. №8777/17)
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін суд
21 вересня 2016 року між Приватним підприємством «СБ Плюс» (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (далі - покупець) було укладено договір поставки тритикале № 483/2016/КАМ/О (далі Договір), відповідно до п. 3.1. договорів постачальник бере на себе зобов'язання здійснити поставку товару, який не обтяжений правами третіх осіб, та передати його у власність «покупця», а «покупець» зобов'язується прийняти та оплатити поставлений «постачальником» товар належної якості та в обумовлені сторонами строки.
Пунктом 3.2. договору визначено, що предметом даного договору є поставка тритикале, що вирощується на полях (далі - товар).
Пункт 4.1. договору визначає, що поставка товару здійснюється «постачальником» на умовах терміну DAP-(DELIVERED AT PLACE) ЗА АДРЕСОЮ: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Привокзальна 46.
Пунктом 4.4. договору встановлено, що у момент поставки на кожну партію товару «постачальник» надає покупцю наступні документи:
· сертифікат якості
· товарно-транспортна накладна (ТТН)
· видаткову накладку
· оригінал рахунку-фактури
· інші супровідні документи згідно діючого законодавства
Пунктом 4.8. договору зазначено, що дата поставки вважається дата підписання сторонами видаткових накладних.
У пунктах 6.1. 6.2. 6.4. даного договору визначено, що приймання товару за кількістю та якістю здійснюється «покупцем» згідно з даними, вказаними у договорі та супровідних документах на товар, які вказані в. п. 4.4. даного договору та порядку, що визначається чинним законодавством України.
Претензії за кількістю та якістю товару можуть бути заявлені «покупцем» в момент прийняття товару.
У випадку виявлення невідповідності товару за якістю, кількістю, асортиментом або іншим вимогам товару протягом строку вказаного у п.6.2. даного договору, «покупець» повідомляє про це «постачальника» шляхом направлення відповідної рекламації в якій вказується перелік та характеристики товару, в якому виявлено невідповідність за якістю, кількістю або асортиментом, засобами факсимільного або електронного зв'язку з обов'язковим підтвердженням про отримання даної рекламації постачальником у день її отримання.
Пунктом 7.2. даного договору визначено, що розрахунок за товар здійснюється на умовах 100% після оплати вартості замовленого товару на розрахунковий рахунок «постачальника» протягом 7 (семи) календарних днів за умови настання наступних умов:
- з дати поставки товару «покупцю»;
- за умови отримання оригіналів документів зазначених в п. 4.4. даного договору;
- за умови реєстрації податкової накладної у єдиному реєстрі податкових накладних.
У пункті 8.3. договору встановлено, що «покупець» за несвоєчасну оплату товару сплачує «постачальнику» пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, за кожен день прострочення, від вартості неоплаченого товару.
Пунктом 11.1. договору зазначено, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до « 31» грудня 2017 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.
Згідно умов договору поставки тритикале № 483/2016/КАМ/О продавець передав, а покупець прийняв товар (тритикале) на загальну суму - 308 256,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 1609244 від 24.09.2016 року на суму 89452,00 грн, № 1609282 від 28.09.2016 року на суму 90136,00 грн, № 1610011 від 01.10.2016 року на суму 128668,00 грн, також в матеріалах справи містяться товарно-транспортні накладні № 1605241 від 24.09.2016 року,№ 1131 від 28.09.2016 року, № 1132 від 01.10.2016 року при цьому, позивач стверджує, що покупець частково розрахувався за отриманий товар, а відтак, відповідач має заборгованість за договором в розмірі 218 804,00 грн.
У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач звернувся до суду з позовною заявою та просить суд стягнути з відповідача заборгованість за невиконання умов договору поставки тритикале № 483/2016/КАМ/О від 21.09.2016 року, який укладений між позивачем та відповідачем.
Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини поставки.
Оцінивши в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як визначено ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписами ст. 534. Цивільного кодексу України визначено, що черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:
1)у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;
2)у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;
3)у третю чергу сплачується основна сума боргу.»
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії,які відповідно до договору,актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно ст. 692 ЦК України, яка регулює порядок оплати товару за договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Проте, сторонами в договорі змінено загальне правило, так розрахунок за товар проводиться протягом 7 календарних днів з дати поставки.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.
Як вже було встановлено судом, між сторонами був укладений договір поставки тритикале № 483/2016/КАМ/О від 21.09.2016 року, за п. 3.1. договорів постачальник бере на себе зобов'язання здійснити поставку товару, який не обтяжений правами третіх осіб, та передати його у власність «покупця», а «покупець» зобов'язується прийняти та оплатити поставлений «постачальником» товар належної якості та в обумовлені сторонами строки.
Судом установлено, що відповідач за отриманий товар розрахувався частково на суму 89 452,00 грн., що підтверджується банківською випискою по банківському рахунку позивача (копія міститься в матеріалах справи).
Як стверджує позивач, взяті на себе зобов'язання за договором покупець належним чином не виконав, у передбачених Договорами порядку та строк, отриманого товару на суму 308 256,00 грн. не оплатив, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість за договором перед продавцем в розмірі 218 804,00 грн, що і стало підставою заявленої позовної вимоги. Відповідачем, в свою чергу, вказаний факт наявності заборгованості не спростовано.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки в розмірі 218 804,00 грн.
При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі - 24 284,71 грн, 3% річних у розмірі - 1676,00 грн. та індексу інфляції у розмірі 14 784,52 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Нормами ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності з п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У п. 8.3. договору передбачено, що що «покупець» за несвоєчасну оплату товару сплачує «постачальнику» пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, за кожен день прострочення, від вартості неоплаченого товару.
Таким чином, умовами договору та Господарського кодексу України передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати пені за несвоєчасну оплату вартості товару.
Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
За змістом ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що він виконаний вірно, тому сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 24 284,71 грн., відповідно до розрахунку позивача.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
У відповідності з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
Зокрема, рекомендації Верховного Суду України, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачають, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
За умовами пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
При перевірці розрахунку суми інфляційних витрат та 3% річних, судом встановлено, що розмір інфляційних витрат та суми 3% річних за заявлений позивачем період, який підлягає стягненню, становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення.
Проте, в силу, п. 2. ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
А тому, зважаючи на те, що клопотань про вихід за межі позовних вимог від заінтересованих сторін до суду не надходило, суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення суми збитків від інфляції та нарахованих 3% річних, тому, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми збитків від інфляції та 3% річних підлягають задоволенню за розрахунком позивача, оскільки суду не надано права виходити за межі позовних вимог.
Таким чином, з відповідача підлягає стягненню інфляційні витрати у розмірі 14 784,52 грн., та 3% річних у сумі 1676,00 грн.
Представником відповідача було подано відзив на позовну заяву в якому ним було зазначено, що відповідно до умов договору пунктом 4.4. договору встановлено, що у момент поставки на кожну партію товару «постачальник» надає покупцю наступні документи:
· сертифікат якості
· товарно-транспортна накладна (ТТН)
· видаткову накладку
· оригінал рахунку-фактури
· інші супровідні документи згідно діючого законодавства
Відповідач зазначає, що станом на 30.03.2017 року позивачем не надано сертифікат якості на поставлений товар, таким чином відповідач вважає, що ним не порушено умови договору стосовно оплати за товар.
Також, відповідач вважає, що строк оплати за накладною на суму 90 136,00 грн від 28.09.2016 року повинен починатись з 12.10.2016 року, так як реєстрація даної накладної була проведена 11.10.2016 року за накладною яку виписано 01.10.2016 року на суму 128 668,00 грн строк оплати починається з 13.10.2016 року так як її реєстрацію було проведено 12.10.2016 року.
Враховуючи викладене, відповідач просив відмовити у позові.
Стосовно, ненадання сертифікату якості на поставлений товар суд зазначає наступне:
Пунктом 6.2 договору встановлено, що претензії за кількістю та якістю товару можуть бути заявлені «покупцем» в момент прийняття товару.
Пунктом 6.4 договору зазначено, що у випадку виявлення невідповідності товару за якістю, кількістю, асортиментом або іншим вимогам товару протягом строку вказаного у п.6.2. даного договору, «покупець» повідомляє про це «постачальника» шляхом направлення відповідної рекламації в якій вказується перелік та характеристики товару, в якому виявлено невідповідність за якістю, кількістю або асортиментом, засобами факсимільного або електронного зв'язку з обов'язковим підтвердженням про отримання даної рекламації постачальником у день її отримання.
Оскільки в матеріалах справи відсутні дані документи, а саме рекламації в яких зазначено, що відповідачем виявлено невідповідність за якістю, кількістю або асортиментом, за таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно у відзиві посилається на факт ненадання сертифікату якості на поставлений товар.
Стосовно строку оплати за поставлений товар, суд зазначає, що відповідно до листа Міністерства фінансів України від 31.10.2000 № 053-29151, довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено (виписано, підписано) інший первинний документ - накладну вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є підставою для її бухгалтерського обліку.
Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, видаткова накладна є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарських операцій та факт встановлення договірних відносин.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання за договором поставки тритикале № 483/2016/КАМ/О від 21.03.2016 року в повному обсязі, доказом чого є підписи та печатки Приватного підприємства «СБ Плюс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» на видаткових накладних РН-1609282 від 28.09.2016 року та № РН-1610011 від 01.10.2016 року
Тому, відповідно п. 7.2. договору поставки тритикале № 483/2016/КАМ/О від 21.03.2016 року суд зазначає, що позивачем правильно зазначено строки оплати за поставлений товар.
Отже, суд дійшов висновку, що доводи відповідача, які викладені у відзиві є необґрунтованими.
У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладається судом на відповідача.
Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (ЄДРПОУ 30160757; адреса: 07350, Київська обл., Вишгородський район, село Гаврилівка) на користь Приватного підприємства «СБ Плюс» (ЄДРПОУ 24579884; адреса: 08600, Київська обл., місто Васильків, ВУЛИЦЯ СОБОРНА, будинок 66-А) основний борг - 218 804 (двісті вісімнадцять тисяч вісімсот чотири гривні) 00 коп., пеню - 24 284 (двадцять чотири тисячі двісті вісімдесят чотири гривні) 71 коп., збитки від інфляції - 14 784 (чотирнадцять тисяч сімсот вісімдесят чотири гривні) 52 коп., 3% річних - 1676 (тисяча шістсот сімдесят шість гривень) 00 коп., та судовий збір - 3893 (три тисячі вісімсот дев'яносто три гривні) 24 коп.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Повне рішення складено: 10.05.2017
Суддя В.М. Антонова