копія
Провадження № 11-кп/792/255/17
Справа № 677/1481/16-к Головуючий в 1-й інстанції ОСОБА_1
Категорія: ч. 1 ст. 115 КК України Доповідач ОСОБА_2
04 травня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Хмельницької області у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченої ОСОБА_8 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016240170000325 від 28 червня 2016 року, за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 6 лютого 2017 року,-
Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 6 лютого 2017 року
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку с. Митинці Красилівського району Хмельницької області, громадянку України, з професійно - технічною освітою, неодружену, на утриманні троє неповнолітніх дітей, не працює, мешканку АДРЕСА_1 , зареєстровану в АДРЕСА_2 , раніше не судиму,
визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України та призначено покарання у виді 7 років 6 місяців позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_8 постановлено рахувати з моменту набрання вироком законної сили, зараховано в цей строк час її попереднього ув'язнення з 28 червня 2016 року до вступу вироку в законну силу, у відповідності до ч. 5 ст. 72 КК України з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_8 , до набрання вироком чинності, залишено попередній - тримання під вартою.
Речові докази: майку та пару тапочок, які передані на зберігання до камери схову Красилівського ВП ГУНП у Хмельницькій області (т. 1 а.с. 201-202), - повернуто обвинуваченій ОСОБА_8 ; ножі, змиви, виріз зі шпалер, сорочку ОСОБА_10 , які передані на зберігання до камери схову Красилівського ВП ГУНП у Хмельницькій області (т. 1 а.с. 201-202) - постановлено знищити.
Постановлено стягнути з ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати по справі в сумі 1583 грн. 28 коп.
ОСОБА_8 визнано винною в тому, що вона 28 червня 2016 року близько 01 год. 00 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, в приміщенні кухні за місцем проживання - в квартирі АДРЕСА_3 , під час сварки зі своїм співмешканцем ОСОБА_10 , переслідуючи раптово виниклий на грунті особистих неприязних відносин умисел на позбавлення життя останнього, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та їх наслідки, з метою вбивства умисно нанесла ОСОБА_10 кухонним ножем один цілеспрямований удар в область грудної клітки, де знаходиться життєво-важливий орган людини - серце, внаслідок чого спричинила тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани грудної клітини з пошкодженням м'яких тканин 3-4 міжребер'я, серцевої сорочки, серця, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент спричинення, від яких потерпілий помер на місці події від гострої тампонади серця та гострої внутрішньої крововтрати.
В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_8 просить вирок суду змінити, перекваліфікувати її дії з ч. 1 ст. 115 КК України на ст.118 КК України та призначити покарання із застосуванням ст.ст. 69, 75, 79, 83 КК України. Вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає зміні в зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених в вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного судом першої інстанції покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої. Вказує, що зібрані та досліджені судом першої інстанції докази давали суду підстави для кваліфікації її дій за ст. 118 КК України, а суд не взяв до уваги докази, які свідчили, що саме вона зазнала образ та побоїв з боку потерпілого, який перебував в стані алкогольного сп'яніння, від дій якого повинна була захищатись, та вчинила вбивство потерпілого з перевищенням меж необхідної оборони. Апелянт звертає увагу на те, що суд дав невірну оцінку показанням свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , не дав належної оцінки її діям після вчинення злочину. Зазначає, що вона має на утриманні троє неповнолітніх дітей, батька похилого віку, який проживає в селі один, часто хворіє та потребує постійного догляду, має постійне місце проживання, викликала швидку з метою порятунку ОСОБА_10 , активно сприяла розкриттю злочину, визнала вину, хоча і не погоджувалась із кваліфікацією.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 просить вирок суду скасувати, та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винною за ст. 118 КК України та призначити покарання із застосуванням ст. 79 КК України. Вказує, що умисел обвинуваченої на умисне вбивство в суді не доведено, оскільки наміру позбавляти життя потерпілого вона не мала, її дії були перевищенням меж необхідної оборони, оскільки ОСОБА_10 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, бив та ображав ОСОБА_8 . Зазначає, що після скоєння злочину ОСОБА_8 не втікала, а після нанесення удару ножем побігла за допомогою до сусідів, з якими відразу ж повернулась на місце події, особисто викликала швидку допомогу. Апелянт звертає увагу на те, що суд не дав належної правової оцінки показанням свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .
Інші учасники кримінального провадження апеляційні скарги на вирок суду не подавали.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченої та її захисника в підтримання доводів апеляційної скарги, думку прокурора, який просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга обвинуваченої та її захисника задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_8 у вбивстві ОСОБА_10 , тобто в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, за викладених у вироку обставинах, ґрунтуються на зібраних в провадженні та досліджених в судовому засіданні доказах.
Дії ОСОБА_8 суд першої інстанції вірно кваліфікував за ч. 1 ст. 115 КК України, як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Посилання в апеляційних скаргах обвинуваченої та її захисника про відсутність в діях ОСОБА_8 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, за який її засуджено; а також про невідповідність висновків суду з приводу обставин вчинення вбивства потерпілого ОСОБА_10 , фактичним обставинам провадження, про що йдеться в апеляційних скаргах обвинуваченого та захисника, - безпідставні.
Обставини, на які вони посилаються в своїх апеляційних скаргах, були предметом перевірки суду першої інстанції, визнані такими, що не відповідають дійсності, також судом першої інстанції перевірялись доводи обвинуваченої про вчинення нею вбивства потерпілого при перевищенні меж необхідної оборони, та суд вірно розцінив їх як спробу уникнути настання відповідальності за вчинене.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, судом наведено в вироку суду мотивування своїх висновків.
В суді першої інстанції обвинувачена ОСОБА_8 показала, що 27 червня 2016 року вона спільно з своїми сусідами ОСОБА_11 та ОСОБА_12 перебувала в гостях на дні народження, де вживала спиртні напої. Після повернення ввечері додому, в неї з співмешканцем виникла сварка, під час якої вона кухонним ножем завдала останньому один удар в область грудної клітки, після чого змила з ножа кров, побігла до сусідів, а коли повернулась разом з ними, то до приїзду швидкої допомоги та працівників поліції відмила від крові ще й умивальник у ванній кімнаті.
Як видно з даних слідчого експерименту ОСОБА_8 вказувала на механізм завдання потерпілому ОСОБА_10 удару ножем в область грудної клітини, де знаходиться серце - життєво-важливий орган людини, що підтверджується даними відеозапису (т. 1 а.с. 223-225).
З показань свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в суді першої інстанції видно, що свідки разом з обвинуваченою перебували в гостях, підтверджували факт сварки потерпілого з обвинуваченою після її повернення додому. Свідки вказували, що після того, як їх розборонили, через деякий час обвинувачена прибігла до них та сказала: «Напевно, я Вовку зарізала», а коли свідки прийшли до її помешкання, побачили ОСОБА_10 , який лежав на підлозі зі слідами крові.
Факт сварки між потерпілим та обвинуваченою підтверджується також показаннями свідка ОСОБА_14 , сина обвинуваченої, який в суді першої інстанції підтверджував, що коли сварка затихла, він вийшов з своєї кімнати та побачив ОСОБА_10 , який лежав на підлозі в коридорі біля вхідних дверей кухні та ванної кімнати, а також кров на підлозі та в умивальнику в ванній кімнаті. Після цього він зразу пішов до своїх сусідів, а коли повернувся разом з матір'ю та сусідами, дочка останніх ОСОБА_15 , яка була з телефоном, викликала швидку допомогу.
Ті обставини, що суд в вироку вказав прізвище сина обвинуваченої ОСОБА_16 , а не ОСОБА_14 , вказує, що судом допущена описка, яка може бути виправлена судом першої інстанції, та не вказує на наявність підстав для скасування вироку суду, на що звертає увагу обвинувачена в апеляційній скарзі.
Потерпілі ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , діти вбитого від попереднього шлюбу, в суді першої інстанції підтверджували факт виникнення час від часу сварок між батьком та обвинуваченою ОСОБА_8 .. Підстав сумніватись в таких показаннях потерпілих, про що вказує обвинувачена в своїй апеляційній скарзі, в апеляційного суду немає, при цьому колегія суддів враховує, що такі обставини підтверджувались самою обвинуваченою, свідками ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .
Згідно з даними протоколу огляду місця події в квартирі АДРЕСА_3 було виявлено труп ОСОБА_10 з ознаками насильницької смерті - ножового поранення в області серця, який лежав в коридорі біля вхідних дверей кухні та ванної кімнати; сліди речовини бурого кольору на руках, грудній клітині та сорочці ОСОБА_10 , а також на підлозі та шпалерах, три кухонні ножі (т. 1 а.с. 135-139).
Відповідно до даних висновків судово-імунологічних експертиз на вилучених під час огляду місця події поверхні сорочки ОСОБА_10 , марлевих тампонах зі змивами речовини бурого кольору, фрагменті шпалер, поверхні майки та тапочка на праву ногу ОСОБА_8 виявлено кров людини, яка може належати потерпілому ОСОБА_10 , належність її від обвинуваченої ОСОБА_8 виключається (т. 1 а.с. 163, 169, 175-178, 183-186, 197-200).
Згідно з даними висновку судової медико-криміналістичної експертизи на зовнішній поверхні одного клаптя шкіри, вилученого із лівої половини передньої поверхні грудної клітки трупа потерпілого ОСОБА_10 , виявлено одиночну проникаюче-наскрізну колото-різану рану, яка могла утворитись від одноразової колюче-ріжучої дії на шкіру грудної клітки потерпілого якогось твердого, плоского, травмуючого предмету чи знаряддя, що володіє добре вираженими колюче-ріжучими конструктивними особливостями, характерними, в тому числі і для ножа із однобічно-гострим клинком, який може мати як тупий «обушок» зі скосом та добре вираженими ребрами, так і недеформоване вістря гострокутної форми та лише одне лезо із гострою ріжучою кромкою. При цьому виявлена на зовнішній поверхні досліджуваного клаптя шкіри одиночна наскрізна колота-різана рана могла утворитись від одноразової колюче-ріжучої дії, як клинка, наданого для проведення судової медико-криміналістичної експертизи господарського ножа, вилученого під час проведення огляду місця події, так і клинка будь-якого іншого колюче-ріжучого травмуючого предмету чи знаряддя із ідентичними до нього метрично-конструктивними параметрами. А от утворення цієї колото-різаної рани шкіри від колюче-ріжучої травмуючої дії складових частин клинка другого вилученого під час огляду місця події ножа, є малоймовірним, а від третього взагалі виключається, оскільки через наявний деформаційний вигин полотна його клинка він є непридатним для нанесення ним експериментальних пошкоджень слідосприймаючого матеріалу (т. 1 а.с. 153-159).
Відповідно до даних висновків судово-медичних експертиз смерть ОСОБА_10 настала за 3-12 годин до моменту розтину (28.06.2016 року о 06 год. 00 хв.) від гострої тампонади серця, гострої внутрішньої крововтрати, внаслідок проникаючого колото-різаного поранення грудної клітини з пошкодженням серця. При судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_10 виявлено тілесні пошкодження в вигляді колото-різаної рани грудної клітини з пошкодженням м'яких тканин 3-4 міжребер'я, серцевої сорочки, серця, які могли виникнути від одноразової дії гострого колюче-ріжучого предмету, яким міг бути ніж, можливо, в строки та за вищевказаних обставин, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя в момент спричинення та перебувають в прямому причинному зв'язку з настанням смерті. В момент спричинення тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_10 міг знаходитись в вертикальному положенні та бути повернутий передньою поверхнею тіла відносно нападаючої особи. Після заподіяння тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_10 міг здійснювати активні рухи протягом короткого проміжку часу (від декількох секунд до декількох хвилин). Будь-яких слідів боротьби чи самооборони на тілі ОСОБА_10 , або слідів зміщення тіла, не виявлено. При судово-токсикологічній експертизі крові з трупа ОСОБА_10 виявлено наявність етилового алкоголю в кількості 2,8 ‰, що може відповідати сильному алкогольному сп'янінню стосовно живих осіб. Механізм та локалізація виявлених в ОСОБА_10 тілесних ушкоджень відповідає обставинам, зазначеним обвинуваченою ОСОБА_8 під час слідчого експерименту (т. 1 а.с. 147-149, 227-228). Ці висновки підтвердив судово-медичний експерт ОСОБА_17 в суді першої інстанції.
Обгрунтованих підстав сумніватись в даних висновків цих судово-медичних експертиз, про що вказує обвинувачена в апеляційній скарзі, колегія суддів не знаходить. Немає і підстав для допиту судово-медичного експерта ОСОБА_17 в суді апеляційної інстанції, обвинуваченою не наведено доказів в обґрунтування підстав вважати, що дослідження вказаних доказів проводилось з порушеннями, відтак до початку апеляційного розгляду колегією суддів було відмовлено в задоволенні клопотання обвинуваченої про повторне дослідження цих доказів.
Даними вищевказаних висновків судово-медичних експертиз встановлено причину смерті потерпілого ОСОБА_10 , яка настала внаслідок гострої тампонади серця, гострої внутрішньої крововтрати, внаслідок проникаючого колото-різаного поранення грудної клітини з пошкодженням серця, відтак доводи апеляційної скарги обвинуваченої про те, що смерть потерпілого не була насильницькою, не приймається до уваги, позаяк смерть потерпілого настала не з природних причин, а внаслідок умисного протиправного позбавлення його життя.
Вина обвинуваченої у вчиненні злочину, за який її було засуджено, підтверджується також даними лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_10 , згідно з яким причиною смерті є колото-різане поранення грудної клітини з пошкодженням серця (т. 1 а.с. 140), паспортними даними останнього (т. 1 а.с. 141), даними звернень обвинуваченої та ОСОБА_10 в правоохоронні органи з приводу сімейних сварок (т. 1 а.с. 144-145, т. 2 а.с. 12), речовими доказами; знаряддям вчинення злочину-ножем, майкою, тапочком обвинуваченої та сорочкою потерпілого зі слідами крові (т. 1 а.с. 201).
Згідно з даними висновку стаціонарної комісійної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи ОСОБА_8 психічною хворобою не страждає, може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. В період інкримінованих їй дій хронічним психічним захворюванням, недоумством, тимчасовим чи іншим хворобливим розладом психічної діяльності не страждала, могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. В стані патологічного сп'яніння, фізіологічного афекту, іншому емоційному стані, який міг би суттєво вплинути на її свідомість та діяльність, не перебувала. Застосування до неї примусових заходів медичного характеру не потребує. Ситуація взаємовідносин ОСОБА_8 з потерпілим ОСОБА_10 була психотравмуючою для обох. Індивідуально-психологічні особливості ОСОБА_8 (пам'ять, увага, мислення, темперамент, характер, емоційно-вольова сфера, сприйняття, мотиваційна сфера) знаходяться в межах психічної норми і тому не могли суттєво вплинути на її поведінку в момент вчинення інкримінованих їй дій (т. 2 а.с. 4-7), що в сукупності з оцінкою об'єктивної поведінки обвинуваченої під час судового розгляду, давали суду першої інстанції підстави визнавати обвинувачену осудною та відповідальною за скоєне.
Кваліфікуючи дії обвинуваченої за ч. 1 ст. 115 КК України, суд, врахувавши сукупність всіх обставин вчиненого діяння, спосіб, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, поведінку винної та потерпілого, що передувала події, їхні стосунки, ставлення обвинуваченої до наслідків злочину, та дійшов обгрунтованого переконання, що зібрані та досліджені судом докази свідчили про наявність в ОСОБА_8 умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_10 з мотивів неприязних відносин, які виникли під час сварки, оскільки, наносячи цілеспрямований удар ножем в життєво-важливий орган - серце, обвинувачена не могла не розуміти особливо-небезпечний характер своїх дій і їх можливі наслідки в вигляді смерті потерпілого. Поведінка ж обвинуваченої одразу після вчинення злочину - а саме залишення місця події, приховування слідів злочину (змив слідів крові з ножа одразу після завдання ним удару потерпілому та пізніше з умивальника) невжиття заходів для надання допомоги потерпілому очевидно підтверджувало її небажання запобігти таким негативним наслідкам. Доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченої про те, що удар потерпілому був нанесений лезом ножа не всієї довжини, а лише його частиною, без провертання та зміщення леза ножа, не спростовують таких висновків суду, та не дає підстав вважати, що в обвинуваченої не було умислу на вбивство потерпілого. Колегія суддів також не приймає до уваги твердження обвинуваченої, щодо невідповідності висновків суду першої інстанції про знищення нею слідів крові, позаяк такі її твердження суперечать фактичним обставинам справи. Як видно з показань свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , після того, як всі прийшли до квартири з вулиці з обвинуваченою, та перебували в коридорі квартири, на кухню (де було згодом виявлено вимитий ніж) до приїзду швидкої та працівників поліції ніхто не заходив, що підтверджує висновки суду першої інстанції, що ніж обвинувачена від слідів крові вимила зразу ж після завдання ним удару потерпілому та до того, як побігла до сусідів), обставини ж змиття нею слідів крові в умивальнику нею не оспорюються, при цьому обвинувачена в суді першої інстанції підтверджувала, що свідок ОСОБА_12 говорив їй, що не варто цього робити.
Обгрунтовано суд першої інстанції врахував і ті обставини, що обвинувачена після повернення на місце вчинення злочину не вживала жодних дій для надання допомоги потерпілому, хоча з показань, зокрема, ОСОБА_12 , ОСОБА_14 видно, що потерпілий деякий час подавав ознаки життя; також після виклику швидкої змивала кров в умивальнику в ванній кімнаті, що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , не оспорюється самою обвинуваченою. Суд першої інстанції навів обґрунтування своїх висновків щодо відсутності в обвинуваченої дійсних намірів на врятування життя потерпілому. Погоджуючись з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів враховує, що обвинувачена не надала обґрунтованих пояснень апеляційному суду, чому вона зразу після нанесення тілесних ушкоджень потерпілому не викликала швидку, натомість пішла змивати кров з ножа, коли побачила ОСОБА_15 (доньку своїх кумів), не попрохала останню викликати швидку, не просила цього зробити і своїх кумів ОСОБА_11 та ОСОБА_12 ,. коли прийшла до них до сараю; як встановлено, швидку викликали вже згодом, коли всі прийшли до квартири обвинуваченої. При цьому, слід зауважити, що як видно з даних запису фіксування судового засідання технічними засобами, свідок ОСОБА_14 , неповнолітній син обвинуваченої, в своїх показаннях вказував, що як тільки він вийшов з своєї кімнати та побачив тіло потерпілого, він близько п'яти разів намагався викликати швидку, однак йому це не вдалось. Обгрунтованих пояснень, чому цього не зробила сама обвинувачена зразу ж після нанесення тілесних ушкоджень, вона не надала. Суд першої інстанції, навівши мотиви своїх висновків, обґрунтовано критично оцінив показання кумів обвинуваченої - свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , що саме обвинувачена викликала швидку, позаяк з показань свідка ОСОБА_14 було видно, що швидку викликала ОСОБА_11 .
Відмовляючи на початку апеляційного розгляду в допиті свідка ОСОБА_18 , колегія судів враховувала, що про допит такого свідка ніхто з учасників провадження під час розгляду справи в суді першої інстанції не заявляв, про існування такого свідка було відомо до ухвалення вироку, відтак підстави для допиту свідка ОСОБА_15 , в силу ч. 3 ст. 404 КПК України, в апеляційного суду відсутні.
Суд першої інстанції обґрунтовано критично оцінив твердження обвинуваченої в суді першої інстанції, що вона нанесла удар ножем потерпілому ОСОБА_10 , з метою самооборони, захищаючись від неправомірних дій потерпілого, навів в вироку суду мотивування своїх висновків, з якими погоджується колегія суддів. Суд першої інстанції підставно вказав, що з показань обвинуваченої ОСОБА_14 в суді першої інстанції було видно, що потерпілий, взявши в руку кухонного ножа, жодних активних дій не вчиняв, не вчиняв таких і після вихоплення в нього ножа обвинуваченою, тобто суспільно-небезпечного посягання з боку потерпілого ОСОБА_10 фактично не було, відтак і не було предмету захисту, потерпілий не становив реальної загрози обвинуваченій. Незважаючи на це, обвинувачена мала можливість уникнути продовження конфлікту, вказаним ножем нанесла цілеспрямований удар в серце потерпілого. Зібрані та досліджені судом першої інстанції докази свідчили про відсутність суспільно-небезпечного посягання з боку потерпілого ОСОБА_10 , що повинна була та могла в обставинах, що склались, усвідомлювати обвинувачена, відтак остання в стані необхідної оборони не перебувала. Вказані обставини, а також поведінка обвинуваченої одразу після вчинення злочину, давали суду першої інстанції дійти обгрунтованого висновку про спрямованість умислу обвинуваченої ОСОБА_8 саме на умисне вбивство потерпілого, суд врахував, що обвинувачена змінювала версії спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, що потерпілий сам собі спричинив тілесні ушкодження під час боротьби. Погоджуючись з такими висновками суду першої інстанції, колегія суддів також враховує, що, як видно з даних фіксування судового засідання технічними засобами, допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_14 вказував, що через деякий час після події, обвинувачена повідомляла йому, що не знає як сталось вбивство, «якось так получилось», також що вона начебто займалась консервуванням, той взяв молоток, потім ножа, і коли вона забирала його, якось його руками нанесла удар. Також свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в суді першої інстанції вказували, що обвинувачена нічого не повідомляла їм про обставини вбивства потерпілого на місці події, коли вони прийшли до квартири, нічого не повідомляла про необхідність оборонятись від дій потерпілого. Підстав вважати, що обвинувачена в той час перебувала в такому емоційному стані, який міг би суттєво вплинути на її свідомість та діяльність, в апеляційного суду немає, зважаючи на наявний в справі висновок стаціонарної комісійної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи про відсутність такого стану, що також підтверджується цілком послідовними та усвідомленими її діями після вбивства потерпілого, спрямованими на відмивання ножа, а згодом і умивальника від слідів крові.
Погоджуючись з такими висновками суду першої інстанції, колегія суддів враховує, що в апеляційному суді обвинувачена не змогла надати ґрунтовних пояснень причин, завдяки яким в неї були підстави вважати, що вона перебувала в стані необхідної оборони та перевищила її межі, відтак такі доводи апеляційних скарг обвинуваченої та її захисника не можуть бути врахованими апеляційним судом. Не знайшли свого підтвердження в апеляційному суді і доводи захисника в апеляційній скарзі, що обвинувачена діяла в умовах створення реальної загрози заподіяння їй шкоди, позаяк в провадженні відсутні докази в підтвердження вказаних обставин. При цьому колегія суддів враховує, що після того, як ніж був в руках обвинуваченої, потерпілий не вчиняв щодо неї протиправних дій, а її твердження про те, що їй не було відомо, що в нього на думці, не дають підстав вважати, що їй була створена реальна загроза заподіяння шкоди.
Ті обставини, що за деякий час перед цим між нею та потерпілим була сварка, під час якої потерпілий штовхнув обвинувачену, що між ними останнім часом виникали часті сварки, під час якої потерпілий погрожував обвинуваченій, не дають підстав вважати, що в момент нанесення удару потерпілому обвинувачена перебувала в стані необхідної оборони, та що створювалась реальна загроза заподіяння шкоди її здоров'ю. Як вказувала під час слідчого експерименту обвинувачена, після того, як обвинувачена заволоділа ножем, потерпілий не вчиняв щодо неї протиправних дій, що дає суду підстави вважати, що такою своєю поведінкою потерпілий не створював в обвинуваченої враження можливості вчинення щодо неї будь-яких дій, які б загрожували її життю та здоров'ю. Відтак твердження обвинуваченої в апеляційному суді та під час слідчого експерименту (що вона підтверджувала в апеляційному суді) про те, що обвинувачений, можливо, міг би вчинити щодо неї якісь неправомірні дії, в зв'язку з чим вона вважала можливим продовження неправомірних дій з боку потерпілого, не приймаються колегією суддів до уваги.
Твердження апеляційної скарги обвинуваченої та її захисника, що в даному провадженні мотивом вбивства потерпілого був захист обвинуваченою своїх охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно-небезпечного посягання, а суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про наявність в її діях ознак злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, не приймаються до уваги.
Також в даному провадженні відсутні докази, які б свідчили, що в обвинуваченої були підстави сприймати перебування потерпілого (який був вже без ножа) напроти до неї як реальну загрозу, навіть зважаючи на нанесення потерпілим обвинуваченій удару на сходинковому майданчику після її повернення додому з святкування. В даному провадженні судом не встановлено підстав для необхідної оборони, невідкладної необхідності в заподіянні шкоди потерпілому при встановлених судом першої інстанції обставинах, за яких був нанесений удар потерпілому ножем.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що після того, як обвинувачена вихопила в потерпілого ножа, той не чинив щодо неї ніяких дій, не намагався відібрати ніж назад, що підтверджується її показаннями та даними слідчого експерименту, що вказує, що така поведінка потерпілого перед нанесенням обвинуваченою удару ножем, не давала обвинуваченій підстав вважати наявності суспільно-небезпечного посягання чи створення реальної загрози заподіяння шкоди; також обставини, що склались, не давали обвинуваченій підстав помилково припускати наявність такого посягання.
Наявність виявлених в потерпілої тілесних ушкоджень на руці, жодним чином не спростовує висновків суду першої інстанції та не дає підстав для інакшої кваліфікації її дій, зважаючи, що, як видно з її показань під час слідчого експерименту, тілесні ушкодження в неї виникли в момент, коли вона вихоплювала ніж з рук потерпілого, а не внаслідок цілеспрямованих дій потерпілого на спричинення їй таких ушкоджень.
За таких обставин, твердження апелянтки та її захисника про те, що вбивство потерпілого було здійснено обвинуваченою з перевищенням меж необхідної оборони на увагу не заслуговують.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обвинуваченої та її захисника про недоведеність її вини у вчиненні злочину, за який її засуджено, про відсутність в її діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, про необхідність кваліфікації її дій за ст. 118 КК України такими, що не знайшли свого підтвердження, а відтак апеляційні скарги обвинуваченого та її захисника задоволенню не підлягають.
Покарання обвинуваченій призначене з дотриманням вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винної та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченої, в тому числі і ті, про які йдеться в апеляційних скаргах.
При призначенні покарання суд першої інстанції в повній мірі врахував, що обвинувачена активно сприяла розкриттю злочину, який вчинила внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин, що пом'якшує її покарання, проте вчинила злочин в стані алкогольного сп'яніння, що обтяжує її покарання. При призначенні покарання суд першої інстанції в повній мірі врахував дані про особу обвинуваченої, яка має на утриманні трьох неповнолітній дітей, позитивно характеризується, раніше не судима. При обранні виду та строку покарання суд першої інстанції вірно прийняв до уваги, що обвинувачена вчинила особливо тяжкий насильницький злочин, який визначається найвищим винятковим ступенем небезпечності для суспільства, який спричинив тяжкі наслідки в виді смерті потерпілого, свою вину визнавала частково, що в сукупності з її поведінкою одразу ж після вчиненого злочину, дає підстави вважати, що її розкаяння у вчиненому не було щиросердним.
Врахувавши всі обставини в сукупності, врахувавши її поведінку до і після вчинення злочину, а також протиправну поведінку потерпілого ОСОБА_10 , який, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, був ініціатором сварки, незадовго до якої завдав обвинуваченій легкі тілесні ушкодження, суд прийшов до висновку про необхідність призначення обвинуваченій покарання в виді позбавлення волі, в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК України, ближче до її мінімального розміру.
Колегія суддів, погоджуючись з обраним видом та строком покарання, приходить до висновку, що саме таке покарання в даному випадку буде справедливим, необхідним і достатнім для запобігання вчинення нових злочинів, як самою обвинуваченою, так і іншими особами.
Суд першої інстанції при призначенні покарання в повній мірі врахував всі обставини, в тому числі і ті, на які посилаються апелянти, з такими висновками суду погоджується колегія суддів, підстави вважати, що призначене покарання за своїм розміром є надто суворим, про що в апеляційному суді вказували обвинувачена та її захисник, на увагу не заслуговують. При цьому колегія суддів враховує, що як видно з даних кримінального провадження, обвинувачена після відмивання ножа, фактично зразу втекла з місця злочину, що вірно встановив суд першої інстанції (її твердження, що вона побігла за допомогою до сусідів не можуть бути враховані, позаяк, як видно з її показань, та показань свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , про допомогу вона не просила, лише повідомила, що, напевно, зарізала чоловіка; при поверненні до квартири ні вона, ні сусіди не вживали невідкладних заходів по врятуванню життя потерпілого, який ще подавав ознаки життя, лише викликали швидку), а згодом після приїзду працівників поліції сприяла розкриттю злочину (що судом визнано пом'якшуючою покарання обставиною). Вищевказані її дії, яким суд першої інстанції дав вірну оцінку, відбувались в різний часовий проміжок, тому доводи захисника в апеляційній скарзі, що в такий спосіб суд допустив істотні суперечності в своїх висновках, не можуть бути враховані апеляційним судом. Показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про те, що обвинувачена не вживала спиртних напоїв того дня, не можуть бути враховані, заважаючи, що вказані свідки є кумами, заінтересованими особами, їх показання з приводу вживання обвинуваченою спритних напоїв, їх виду та кількості, як видно з даних фіксування судового засідання технічними засобами були істотно суперечливими між собою, з показаннями самої обвинуваченої, яка визнавала факт вживання нею міцних спиртних напоїв, а відсутність з цього приводу висновку судово-медичної експертизи, про що вказувала обвинувачена (що не є обов'язковим та не є єдиним способом доказування таких обставин), не спростовує висновків суду першої інстанції щодо визнання такої обставини обтяжуючою покарання обставиною, відтак протилежні твердження обвинуваченої та її захисника не можуть бути враховані апеляційним судом.
Підстав для пом'якшення покарання обвинуваченій, про що ставиться питання в апеляційних скаргах, колегія суддів не знаходить.
Суд першої інстанції при призначенні покарання в повній мірі врахував всі обставини, в тому числі ті, на які посилаються апелянти. Твердження апелянтки в апеляційному суді, що вона має батька похилого віку, дітей, не можуть прийматись колегією суддів до уваги, як пом'якшуюча покарання обставина, в сукупності з вищевказаними обставинами вказані обставини давали суду першої інстанції підстави для призначення покарання в виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК України, ближче до мінімального розміру.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи обвинуваченої щодо можливості застосування ст.ст. 69, 79, 75, 83 КК України, та захисника з приводу можливості застосування щодо обвинуваченої положень ст. 79 КК України, позаяк підстави, які б давали суду право застосування цих положень кримінального закону, в даному провадженні відсутні. З такими висновками погоджується колегія суддів, навіть з врахуванням наявності в обвинуваченої трьох неповнолітніх дітей, наявності пом'якшуючих її покарання обставин, в колегії суддів відсутні підстави для призначення їй покарання з застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України та звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75, 79 КК України, про що вони вказували в апеляційному суді. Обставини, які б вказували, що виправлення та перевиховання обвинуваченої можливе без відбування призначеного покарання, в провадженні відсутні. Підстав для застосування положень ст. 83 КК України, про що вказує обвинувачена в апеляційній скарзі, в даному провадженні теж немає.
За таких обставин, враховуючи викладене, колегія суддів не може погодитись з твердженням обвинуваченої та її захисника, що покарання в виді 7 років 6 місяців позбавлення волі, є явно несправедливим покаранням внаслідок його суворості. Призначене покарання, яке слід відбувати реально, на думку колегії суддів, є необхідним та достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів, як самою обвинуваченою, так і іншими особами.
Інші підстави для скасування чи зміни вироку суду в межах апеляційних скарг, в колегії суддів відсутні.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів,-
Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 6 лютого 2017 року стосовно ОСОБА_8 залишити без зміни, апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення ухвали, а засудженою ОСОБА_8 - в той же строк з дня вручення її копії.
Судді (підписи)
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду
Хмельницької області ОСОБА_2