ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
28 квітня 2017 року № 813/917/17
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого-судді Сакалоша В.М.,
судді Брильовського Р.М.,
судді Кедик М.В.,
за участю секретаря судового засідання Присташ І.М.,
представника позивача Татух М.Д.,
представника відповідача Галдецького Є.В.,
представника третьої особи Боберського І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини - польова пошта НОМЕР_1 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство оборони України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, скасування наказу, -
03 березня 2017 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Військової частини - польова пошта НОМЕР_1 , в якій згідно заяви про уточнення позовних вимог просить:
-«визнати дії Військової частини - польова пошта НОМЕР_1 протиправними в частині продовження дії контракту ОСОБА_1 понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації»;
-«скасувати наказ командира Військової частини - польова пошта НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 08 січня 2016 року №3 в частині продовження строку дії контракту ОСОБА_1 , 1990 р.н.»;
-«зобов'язати Військову частину - польова пошта НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 , 1990 р.н., з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України укладений 11 січня 2013 року між ОСОБА_1 , 1990 р.н. та Міністерством оборони України в особі командира Військової частини НОМЕР_2 полковника Павлюка О.О.».
Ухвалою судді від 06.03.2017 року було відкрито провадження в адміністративній справі. Хід розгляду справи відображений в ухвалах суду.
Зокрема, протокольною ухвалою суду від 19.04.2017 року було задоволено клопотання позивача та змінено статус відповідача у справі Міністерства оборони України на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 11 січня 2013 року між Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_2 полковником ОСОБА_2 та позивачем був укладений контракт про проходження військової служби у Збройних силах України. Умовами даного контракту визначено, що він є строковим та укладений на 3 (три) роки, тобто мав фактично припинитися 11 січня 2016 року. 21.12.2016 року позивачем було подано рапорт командиру батальйону підполковнику ОСОБА_3 командиру 1-го механізованого батальйону військової частини ПП 4680. Однак, із слів командира батальйону підполковника ОСОБА_3 , командира 1-го механізованого батальйону військової частини ПП 4680 поданий позивачем рапорт переданий ним командиру бригади, полковнику ОСОБА_4 , командиру військової частини ПП НОМЕР_1 для вирішення питання припинення контракту. Оскільки жодної відповіді щодо поданого рапорту позивачем з грудня 2016 року до лютого 2017 року не надходило ні від командування батальйону підполковника ОСОБА_3 командира 1-го механізованого батальйону військової частини ПП 4680, ні від полковника ОСОБА_4 , питання щодо припинення контракту строк якого закінчився не вирішено. 07.02.2017 року позивач повторно звернувся до полковника ОСОБА_4 командира військової частини ПП НОМЕР_1 щодо розгляду поданого позивачем рапорту. 16.02.2017 року позивачем отримано відповідь за вх.№1439 від військової частини ПП НОМЕР_1 де зазначено: «що наказом командира частини від 08 січня 2017 року №2 дію контракту продовжено понад встановлені строки на період оголошення демобілізації». На думку позивача, дії відповідача щодо продовження строку дії контракту є неправомірними та протиправними, оскільки, продовження строку контракту, можливе лише у формі, відповідно до якої укладено сам контракт, тобто в письмовій формі та шляхом підписання двома сторонами контракту (внесенні змін та доповнень до первинного контракту або підписання нового), що фактично не було зроблено командуванням. Окрім цього, сам наказ військової частини ПП НОМЕР_1 від 08 січня 2016 року №3 не доведений до відома позивача та не ознайомлено під розписку. Про нього стало відомо позивачу лише з відповіді, яку позивач отримав на своє звернення від 07 лютого 2017 року. А тому, наказ командира військової частини ПП НОМЕР_1 від 08 січня 2016 року №3 в частині продовження строку дії контракту позивача підлягає скасуванню. Таким чином, просить задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач - військова частина - польова пошта НОМЕР_1 проти позову заперечила з мотивів, наведених в письмових запереченнях на позовну заяву та додаткових запереченнях. Зазначає, що в теперішній час, у зв'язку з виданням Указу Президента України від 17.03.14 №303/2014 «Про часткову мобілізацію» країна перебуває у стані особливого періоду, а відповідно до ч.9ст.23 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації. Окрім цього, згідно частини 2 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби» від 06 грудня 2016 року №1769-VII, право на звільнення з військової служби набувають військовослужбовці які проходять військову службу за контрактом, строк дії якого було продовжено понад встановлені строки на період оголошення демобілізації та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту. Таким чином, під час дії особливого періоду позивач, як військовослужбовець військової служби за контрактом, дію контракту якого було продовжено понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, набуває права на звільнення з військової служби на підставі пункту «ї» частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з 10.07.2017 року, тобто після того як вислужить не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Третя особа - Міністерство оборони України проти позову заперечило з мотивів, наведених в письмових запереченнях на позовну заяву. Заперечення мотивоване тим, що як вбачається із матеріалів справи, документів на звільнення позивача з військової служби не надходило на розгляд до Міністерства оборони України, а відтак Міністерство їх не розглядало та жодних рішень (в тому числі про відмову позивачу у звільненні з військової служби) не приймало. Сам позивач до Міністерства також не звертався. Окрім цього, зазначає, що в силу вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Указів України «Про часткову мобілізацію», станом на момент подання рапорту на звільнення позивачем та на сьогоднішній день в державі діє особливий період. Крім того, у відповідності до вимог п.252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року, у разі оголошення мобілізації усі військовослужбовці, які перебувають на військовій службі в Збройних Силах України, звільненню в запас не підлягають. Таким чином, на момент видання наказу командиром військової частини НОМЕР_1 від 08.01.2017 року №3 та на даний час Збройні Сили України діють в умовах функціонування особливого періоду, а тому підстав для скасування вищезгаданого наказу та задоволення позовних вимог немає.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, надавши пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог, просила позов задовольнити повністю.
Представники відповідача та третьої особи у судовому засіданні просили у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд вважає, що позов підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 , військовослужбовець, учасник антитерористичної операції, забезпеченні її проведенні і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України (довідка видана командиром військової частини НОМЕР_1 від 22 квітня 2015р. за вих.№1493), контрактник механізованого відділення, механізованого взводу, механізованої роти механізованого батальйону в/ч НОМЕР_2 , перебуває на службі у Збройних силах України з 11.01.2013 року.
11.01.2013 року між Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_2 полковником ОСОБА_2 та позивачем був укладений контракт про проходження військової служби у Збройних силах України. Умовами даного контракту визначено, що він є строковим та укладений на 3 (три) роки.
21.12.2016 року позивачем було подано рапорт командиру батальйону підполковнику ОСОБА_3 командиру 1-го механізованого батальйону військової частини ПП 4680.
Водночас, із слів командира батальйону підполковника ОСОБА_3 командира 1-го механізованого батальйону військової частини ПП 4680 поданий позивачем рапорт переданий ним командиру бригади, полковнику ОСОБА_4 командиру військової частини ПП НОМЕР_1 для вирішення питання припинення контракту.
У зв'язку із тим, що жодної відповіді щодо поданого рапорту позивачем з грудня 2016 року до лютого 2017 року не надходило ні від командування батальйону підполковника ОСОБА_3 командира 1-го механізованого батальйону військової частини ПП 4680, ні від полковника ОСОБА_4 , питання щодо припинення контракту строк якого закінчився не вирішено.
07.02.2017 року позивач повторно звернувся до полковника ОСОБА_4 командира військової частини ПП НОМЕР_1 щодо розгляду поданого позивачем рапорту. Зокрема, ОСОБА_1 було зазначено, що керуючись вимогами статті 34 Указу Президента «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10 грудня 2008 року №1153/2008, у зв'язкуз тим, що позивачем не заявлявся намір щодо продовження контракту, і не повідомляв командування військової частини про намір укладати новий контракт про проходження військової служби, просив звільнити його з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту. Відповідно до п.233 Положення, позивач висловив своє небажання проходити службу у військовому резерві Збройних сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю.
Окрім цього, 07 лютого 2017 року позивач звернувся із скаргою на дії командування щодо припинення контракту з військовослужбовцем до Заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора генерала-лейтенанта юстиції Матіоса Анатолія Васильовича та Військової прокуратури Західного регіону України.
16.02.2017 року позивачем отримано відповідь за вх.№1439 від військової частини ПП НОМЕР_1 де зазначено: «що наказом командира частини від 08 січня 2017 року №2 дію контракту продовжено понад встановлені строки на період оголошення демобілізації».
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
У відповідності до вимог ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до частин першої та другої ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Відповідно до частини другої ст.23 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб рядового складу - 3 роки.
Пунктом «б» частини другої ст.26 вказаного Закону звільнення зі служби проводиться: військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - на підставах, передбачених частиною шостою, з урахуванням випадків, визначених частиною восьмою цієї статті.
Згідно із п.«а» частини шостої ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту.
При цьому, у відповідності до п.2 частини дев'ятої ст.23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої цієї статті та частиною восьмою статті 26 цього Закону.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що підставою для розірвання контракту є закінчення строку його дії, у випадку якщо сторони не виявили бажання щодо укладення нового контракту, при цьому, можливість продовження строку дії контракту на проходження військової служби понад встановлений строк в односторонньому порядку здійснюється виключно у разі настання особливого періоду.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Подібне визначення особливого періоду міститься в ст.1 Закону України «Про оборону України», відповідно до якого особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
З аналізу вищенаведеного вбачається, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни - воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Дія особливого періоду, під час якого згідно п.2 частини дев'ятої ст.23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» допускається продовження строку контракту, обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Судом встановлено, що 17.03.2014 року Виконуючим обов'язки Президента України видано Указ «Про часткову мобілізацію» №303/2014, пунктом 8 якого встановлено, що він набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 18.03.2014 року).
Згідно із п. 3 вказаного Указу мобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.
З наведеного вбачається, що особливий період настав 18.03.2014 року та тривав протягом часу мобілізації, строк якої встановлено п.3 Указу Виконуючого обов'язки Президента України «Про часткову мобілізацію» №303/2014 від 17.03.2014 року, а саме 45 діб, в період з 18.03.2014 року по 02.05.2014 року (45 діб).
06.05.2014 року Указом Виконуючого обов'язки Президента України №454/2014 «Про часткову мобілізацію» оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 07.05.2014 року).
У відповідності до Указу Виконуючого обов'язки Президента України №454/2014 від 06.05.2014 року тривалість особливого періоду становила 45 діб: з 07.05.2014 року по 21.06.2014 року.
Указом Президента України №607/2014 від 21.07.2014 року, який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 22.07.2014 року (набрав чинності 24.07.2014 року), оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом, а тому особливий період тривав 45 діб: з 24.07.2014 року по 07.09.2014 року.
Указом Президента України №15 від 14.01.2015 року оголошено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 15.01.2015 року набрав чинності 20.01.2015 року), тому тривалість особливого періоду становила 210 діб: з 20.01.2015 року по 22.08.2015 року.
З огляду на наведене, слід зазначити, що особливий період в Україні діяв з 18.03.2014 року по 02.05.2014 року; з 07.05.2014 року по 21.06.2014 року; з 24.07.2014 року по 07.09.2014 року; з 20.01.2015 року по 22.08.2015 року.
Таким чином, суд зазначає, що станом на момент закінчення строку дії контракту, та станом на момент звернення позивача до командування військової частини з рапортом про звільнення (21 грудня 2016 року, повторно 07 лютого 2017 року), особливий період в Україні не діяв, а отже відсутня підстава продовження контракту понад встановлені строки, визначена п.2 ч.9 ст.23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Так, рішення військовослужбовця про розірвання контракту за умови закінчення його строку є підставою для припинення військової служби за контрактом на підставі пункту «а» частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Аналогічна позиція, викладена в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2016 року у справі № 823/195/16, і залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.07.2016 року.
Окрім цього, суд проходить до висновку, що протиправність наказу командира військової частини ПП НОМЕР_1 від 08 січня 2016 року №3 в частині продовження дії контракту позивача понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації підтверджується наступним.
Так, продовження строку контракту, можливе лише у формі, який укладено сам контракт, тобто в письмовій формі та шляхом підписання двома сторонами контракту (внесенні змін та доповнень до первинного контракту або підписання нового), що фактично не було зроблено командуванням.
Водночас, сам наказ військової частини ПП НОМЕР_1 від 08 січня 2016 року №3 не доведений до відома позивача та не ознайомлено під розписку, про нього стало відомо позивачу лише з відповіді, яку від отримав на своє звернення від 07 лютого 2017 року.
А тому суд вважає, що наказ командира військової частини ПП НОМЕР_1 від 08 січня 2016 року №3 в частині продовження строку дії контракту позивача підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої ст.23 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактам та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб рядового складу - 3 роки.
Пунктом «б» частини другої ст.26 вказаного Закону звільнення зі служби проводиться: військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - на підставах, передбачених частиною шостою, з урахуванням випадків, визначених частиною восьмою цієї статті.
Згідно із п.«а» частини шостої ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту.
При цьому, у відповідності до п.2 частини дев'ятої ст.23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої цієї статті та частиною восьмою статті 26 цього Закону.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що підставою для розірвання контракту є закінчення строку його дії. у випадку якщо сторони не виявили бажання щодо укладення нового контракту, при цьому, можливість продовження строку дії контракту на проходження військової служби понад встановлений строк в односторонньому порядку здійснюється виключно у разі настання особливого періоду.
З огляду на вищевикладене, враховуючи, що строк дії контракту сплинув 11.01.2016 року, а позивач не виявив бажання продовжувати службу у складі Збройних Сил України, про що повідомив відповідача рапортом, суд приходить до висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 , 1990 р.н., з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України укладений 11 січня 2013 року між ОСОБА_1 , 1990 р.н. та Міністерством оборони України в особі командира Військової частини НОМЕР_2 полковника Павлюка О.О
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом. Відмова від права на звернення до суду є недійсною.
Частиною 1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч.2 цієї ж статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися й позиції, висловленої у рішенні Європейського Суду з прав людини у п.53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».
Враховуючи вищевикладене, повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства України, колегія суддів дійшла до висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст.2, 7-14, 18, 19, 69-71, 72, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Визнати дії Військової частини - польова пошта НОМЕР_1 протиправними в частині продовження дії контракту ОСОБА_1 понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації.
Скасувати наказ командира Військової частини - польова пошта НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 08 січня 2016 року №3 в частині продовження строку дії контракту ОСОБА_1 , 1990 р.н.
Зобов'язати Військову частину - польова пошта НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 , 1990 р.н., з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України укладений 11 січня 2013 року між ОСОБА_1 , 1990 р.н. та Міністерством оборони України в особі командира Військової частини НОМЕР_2 полковника Павлюка О.О.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Головуючий суддя Сакалош В.М.
Суддя Брильовський Р.М.
Суддя Кедик М.В.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 03 травня 2017 року.