27 квітня 2017 року Чернігів Справа № 825/631/17
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Клопот С.Л.
за участю секретаря Роговець М.О.,
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Білонога О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії , -
ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області та просить:
1. Визнати неправомірними та зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, скасувати наказ № 21 від 14 березня 2017 року, про відмову в вирішенні питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області прийняти рішення про повторне прийняття, та оформлення документів, для додаткового дослідження обставин справи стосовно громадянина Республіки Ірану ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце перебування - АДРЕСА_1 пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні при ДМС України, та вирішити питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що оскаржуваний наказ про відмову позивачу у вирішенні питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, винесено в порушення норм чинного законодавства, на підставі неповного дослідження наданих документів і наведених аргументів, їх тенденційної оцінки, та не містить в собі посилань на причину такої відмови.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на заперечення, які приєднанні до матеріалів справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, суд вважає позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
21.02.2017 до УДМС України в Чернігівській області надійшла та була прийнята до розгляду заява громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Під час процедури розгляду заяви для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно позивача було встановлено наступне.
10.02.2017 позивача було виявлено в місті Бровари співробітниками УДМС України в Київській області, без документів, які посвідчують особу та надають право законно перебувати на території України.
Жодних документів, які б підтверджували легальний спосіб прибуття позивача на територію України, останнім надано не було, з чого було зроблено висновок, що позивач нелегально прибув на територію України.
10.02.2017, постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області у справі № 359/1133/17 позивача примусово видворено за межі території України та затримано з поміщенням до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - Чернігівський ПТПІ).
15.03.2017 постановою Київського апеляційного адміністративного суду скасовано рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10.02.2017 з підстав порушення органами міграційної служби процедури, передбаченої статтею 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», внаслідок чого, 24.03.2017 позивача було звільнено з Чернігівського ПТПІ.
За захистом до органу міграційної служби позивач звернувся 21.02.2017, лише після його затримання та розміщення в Чернігівському ПТПІ.
З пояснень позивача, добровільно наданих ним співробітникам відповідача слідує, що в 2008 році позивач без перешкод покинув країну громадянської належності Ісламську Республіку Іран.
До прибуття в Україну позивач, разом із сім'єю, близько восьми років проживав в третій безпечній країні - Азербайджанській Республіці.
З пояснень позивача вбачається, що він прибув до держави Україна на прикінці 2016 року, з метою подальшого виїзду до іншої країни.
Вказана країна, як на момент залишення її позивачем, так і на цей час, є країною безпечною для проживання.
До прибуття в Україну позивач, разом із сім'єю, близько восьми років проживав в третій безпечній країні - Азербайджанській Республіці, де не переслідувався, нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню не піддавався і на такі обставини, при його опитуванні співробітниками відповідача не посилався.
З пояснень позивача вбачається, що перебуваючи в Азербайджанеькій Республіці позивач звертався за міжнародним захистом, в якому йому було відмовлено.
14.03.2017 оцінивши зібрані по справі відомості та документи, начальником відповідача було винесено наказ № 21 про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
16.03.2017 працівниками УДМС України в Чернігівській області позивачу було вручене повідомлення № 6 про те, що стосовно нього прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстави відмови та надано роз'яснення про порядок оскарження вказаного рішення.
Суд, заслухавши представників сторін та дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Матеріали особової справи позивача свідчать про те що позивач, залишаючи країну походження, не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя, залишив територію Ірану добровільно, а його побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються.
Аналізуючи інформацію по країні походження позивача було вірно встановлено, що Ісламська Республіка Іран - це незалежна держава в Передній Азії.
Іран є однією з найбільш технологічно розвинених держав регіону.
В 1979 році в Ірані відбулась Ісламська революція, в результаті якої була оголошена ісламська республіка.
На 2015 рік Іран залишається однією з небагатьох реальних теократій світу.
Закони ісламської республіки основані на ісламському праві. Державний апарат тісно перехрещується з ісламським духовенством. У зв'язку із цим наявні деякі обмеження прав людини, які, в першу чергу, пов'язані з релігією. Конституція Ірану гарантує кожному громадянину, не дивлячись на національність і віросповідання, соціальний захист: пенсію, виплати по безробіттю, інвалідності, медичне страхування.
Більшість іранців - мусульмани-шиїти (державна релігія). В даній країні не відбувається жодних військових, політичних конфліктів, а також конфліктів на релігійному, національному чи мовному підґрунті, політична і економічна ситуації є стабільними.
Таким чином, аналізуючи вищевикладену інформацію по країні походження позивача, компетентна особа відповідача розумно та зважено дійшла висновку, що переслідувань за релігійними, національними чи расовими ознаками, а також через належність до певних соціальних груп чи політичних переконань в даній країні не відбувається.
Жодних об'єктивних доказів того, що позивач, з цих, чи інших підстав переслідувався, чи може переслідуватись в країні свого походження, суду не представлено.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону № 3671-IV біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Викладене дає підстави стверджувати, що особа може бути визнана біженцем тільки у випадку, якщо відповідає умовам визначення, приведеного вите.
Інші - економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні.
Пунктом 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 № 3 звернено увагу судів на те, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статує біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів.
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Слід зауважити, що обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.
Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Під час розгляду особової справи шукача притулку, органом міграційної служби встановлено про відсутність у позивача об'єктивної сторони критерію побоювань стати жертвою переслідувань, який є визначальним, оскільки позивачем не надано жодного доказу того, що ці побоювання є реальними.
В заяві-анкеті позивач зазначає, що він підтримує опозиційну партію «Моджахедін Халк» та внаслідок цього зазнав погроз і переслідувань.
Відповідно до інформації з інтернет джерел, доданої до матеріалів справи, вбачається, що організація моджахедів іранського народу або ОСОБА_3 - це іранська ліворадикальна організація, що веде боротьбу проти Ісламської Республіки Іран. Визнана терористичною організацією в Іраку та Ірані. В доповідях американських організацій її характеризують як таку, що намагається поєднувати декілька ідеологій, в тому числі марксизм та іслам. Під час Ісламської революції вона підтримувала захоплення посольства США в Тегерані. Після 1981 року зазначена організація перенесла свою діяльність за межі Ірану.
МХІ неодноразово здійснювала терористичні акти, що загрожували національним інтересам Ірану в самій державі та за її межами. Іранський уряд вважає МХІ найбільшою дисидентською організацією по відношенню до Ісламської революції.
В поясненнях, наданих під час співбесіди, позивач зазначив, що вступив в організацію в 1979 році. Він не заперечує проти того факту, що дана політична організація заборонена на законодавчому рівні в Ісламській Республіці Іран. За його словами, під час революції в Ірані в 1978-1980 роках, він приймав активну участь у діяльності організації, яка була направлена на знищення державного ладу Ірану. Отже, позивач свідомо порушував закони Ірану та йшов на вчинення таких дій. На даний час позивач не змінив своїх поглядів.
Проаналізувавши матеріали особової справи, докази та інформацію, яку надав позивач, його не можна віднести до осіб, стосовно яких доведено, що вони наразі мають відношення до МХІ, а легальний і безперешкодний виїзд позивача з Ірану спростовує його членство в зазначеній організації.
Крім того, відповідно до пункту 80 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженців Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців відповідно до Конвенції 1951 року і Протоколу 1967 року (далі - Керівництво УВКБ ООН) у справах біженців наявність інших політичних поглядів, відмінних від тих, що розділяються урядом, самі по собі не є підставою для клопотання про надання статусу біженця і прохач повинен довести, що у нього є достатні підстави стати жертвою переслідувань за свої погляди. Це передбачає, що прохач є носієм поглядів, які є неприйнятними для влади, оскільки він критикує її політику та методи. Це також передбачає, що ці погляди дійшли до відома влади або приписуються нею прохачу.
Свідчення позивача про звернення до посольських/консульських установ інших держав для отримання візи підтверджує факт його легального перебування в Азербайджані.
Загальновідомо, що звернення за візою до будь-якого консульства або посольства можливе лише за легального перебування на території держави, де знаходяться такі установи і Азербайджан не є виключенням.
Також слід зазначити, що в Азербайджані чинне міграційне законодавство передбачає легальне перебування іноземців на її території та включає ряд процедур щодо встановлення легального статусу зазначених категорій мігрантів, на підтвердження чого є загальнодоступна інформація з офіційного сайту Державної міграційної служби Азербайджанської Республіки.
Пункт 62 Керівництва дозволяє відрізнити поняття мігранта від біженця, а саме: якщо особа, добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру.
Як вбачається із пояснень позивача, він мав на меті потрапити до західноєвропейської країни Швейцарії внаслідок скрутної фінансової ситуації в родині, відсутності у нього постійної роботи та психічної хвороби дружини.
Таким чином, позивач має бажання змінити своє життя, керуючись в своїх діях бажанням змін, що не дозволяє відносити його до категорії «біженець».
Пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-IV визначено, що особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно положень статті 15 Директиви 2011/95/ЕІІ Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу по стандартах для кваліфікації громадян третіх країн або осіб без громадянства в якості бенефеціарів міжнародного захисту і по єдиному статусу для біженців або для осіб, що мають право на додатковий захист, яка кореспондується з умовами, що визначені пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону серйозна шкода (кваліфікаційна умова додаткового захисту) включає в себе:
- смертну кару або приведення її у виконання;
- тортури, нелюдське або принизливе поводження чи покарання для заявника в країні походження;
- серйозна і індивідуальна загроза життю цивільних осіб через загальнопоширене насильство в ситуації міжнародних або внутрішніх збройних конфліктів.
Отже, приймаючи оскаржуване рішення, оцінюючи інформацію по країні походження, аналізуючи матеріали особової справи позивача та індивідуальні обставини, компетентна особа відповідача, обгрунтовано дійшла висновку, що не існує розумної можливості того, що до позивача буде застосовано смертну кару, тортури, нелюдське або принизливе поводження чи покарання у разі його повернення в країну громадянської належності.
Враховуючи вищевикладене, необхідно зробити висновок, що позивач не переховується від переслідування за конвенційними ознаками, а не бажає повертатися до країни своєї громадянської належності з причин особистого характеру, що впевнено дозволяє стверджувати про відсутність у нього обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками, зазначеними в пунктах 1,13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-IV.
Частиною 7 статті 7 Закону № 3671-IV передбачено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно із пунктами 45, 66 Керівництва особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Відповідно до пунктів 5, 6 Позиції Управління Верховного комісара у справах біженців Організації Об'єднаних Націй «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» від 16.12.1998 встановлено, що факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Обов'язок надати докази на користь висловлених фактів має назву «обов'язок доказування».
У відповідності із загальними принципами доказового права обов'язок доказування покладається на особу, яка висловлює твердження. Таким чином, в заяві біженця заявник зобов'язаний довести достовірність своїх доводів і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
В матеріалах же справи відсутні будь які об'єктивні докази чи аргументи, які б підтверджували факт переслідування за ознаками раси, віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Відсутні також документи, які б свідчили про наявність підстав для надання позивачу статусу біженця, а ті, які характеризують загальне положення в країні походження позивача, не містять конкретних відомостей про його утиски.
Позивач не навів жодних конкретних фактів його особистого переслідування або погрози переслідування в Ірані та Азербайджані, а також не надав жодного документа на підтвердження цих фактів.
Відповідно до частини 4 статті 8 Закону № З 671-IV рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно не обгрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина 6 статті 8 Закону № 3671-IV).
Отже, при розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідачем повно та всебічно вивчено матеріали особової справи шукача притулку та досліджено інформацію про країну походження, у зв'язку з чим, з урахуванням імперативних приписів частини 6 статті 8 Закону № 3671-IV, суб'єкт владних повноважень правомірно відмовив в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частиною 7 статті 8 Закону № 3671-IV визначено, що у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Таким чином, твердження позивача про порушення відповідачем норм частини 7 статті 8 Закону № 367І-Ш не заслуговує на увагу, оскільки 16.03.2017 працівниками УДМС України в Чернігівській області позивачу було вручено повідомлення № 6 про те, що стосовно нього прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстави відмови та надано роз'яснення про порядок оскарження вказаного рішення.
Обгрунтування причини відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, міститься в п. 1 наказу №21 від 14.03.2017 та п. 1 №6 повідомлення від 16.03.2017.
Зважаючи на наведене вище, оскаржуваний наказ є правомірним і у суду відсутні правові підстави для його скасування.
Враховуючи вищевикладене, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 необхідно відмовити.
Керуючись ст., ст. 122, 158 - 163, 167, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.Л. Клопот