ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
27 квітня 2017 року № 813/517/17
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого-судді Сакалоша В.М.,
за участю секретаря судового засідання Присташ І.М.,
представників позивача Негря Г.Ю., Гобечія І.Т.,
представника відповідача Сахмана П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м.Львові Міжрегіонального Головного управління ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» (надалі - ЛМКП «Львівтеплоенерго», позивач) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального Головного управління ДФС (надалі - СДПІ з ОВП у м. Львові МГУ ДФС, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень СДПІ з ОВП у м. Львові МГУ ДФС від 19.01.2017 року №0000621700, №0000641700 та №0000661700.
В обргунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним як платником податків належно виконано вимоги, встановлені Податковим кодексом України (надалі - ПК України) та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на відповідача, а перевіряючими в ході проведення перевірки зроблено висновки про наявність у діях позивача порушень податкового законодавства без урахування фактичних обставин, що спричинило невірне застосування відповідачем норм ПК України до спірних правовідносин. Мотивує свою позицію тим, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаєморозрахунках з своїми контрагентами за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.
Представники позивача у судовому засіданні позов підтримали у повному обсязі та просили позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, надав письмові заперечення на позовну заяву та просив в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ЛМКП «Львівтеплоенерго», код ЄДРПОУ 05506460, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період діяльності з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року на виконання ухвали Сихівського районного суду від 28.04.2016 року, про що 12.07.2016 року складено акт №2/28-06-14-00/05506460.
На підставі складеного за результатами перевірки акта, та враховуючи рішення про результати розгляду скарг за наслідками адміністративного оскарження, відповідачем 19.01.2017 року прийнято податкові повідомлення-рішення:
-№0000621700 «форми Р» про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість в розмірі 5 186 086,00 грн. (4 148 869,00 грн. - основний платіж, 1 037 217,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція);
-№0000641700 «форми Р» про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем - податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності в розмірі 8 451 269,04 грн. (6 761 015,43 грн. - основний платіж, 1 690 253,61 грн. - штрафна (фінансова) санкція);
-№0000661700 «форми В4» про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 23 578,00 грн.
Спірні податкові повідомлення-рішення прийняті внаслідок порушення позивачем:
-вимог п.14.1.181 ст.14, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.10, ст.201 ПК України, в результаті чого ЛМКП «Львівтеплоенерго» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 4 148 869,00 грн., в тому числі за березень 2013 року на суму 717090,00 грн., за квітень 2013 року на суму 354251,00 грн., за серпень 2013 року на суму 571792,00 грн., за вересень 2013 року на суму 3498,00 грн., за жовтень 2013 року на суму 458663,00 грн., за грудень 2013 року на суму 1880712,00 грн., за березень 2014 року на суму 7400,00 грн., за квітень 2014 року на суму 17267,00 грн., за червень 2014 року на суму 16278,00 грн., за липень 2014 року на суму 22862,00 грн., за серпень 2014 року на суму 15025,00 грн., за вересень 2014 року на суму 5500,00 грн., за лютий 2015 року на суму 78531,00грн., та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 23 578,00грн., в тому числі за грудень 2015 року на суму 23578,00грн.
-вимог п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.138.2, п.138.4, п.138.8 ст.138 п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого ЛМКП «Львівтеплоенерго» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності в розмірі 6 761 015,43 грн., в тому числі за 2013 рік на суму 6622793,00 грн., за 2013 рік на суму 138222,00 грн.
Предметом дослідження у згаданому акті перевірки були господарські операції здійснені позивачем у періоді охопленому перевіркою із ТОВ «Українська нафто-газова компанія», ТзОВ «Газенергокомплект», ПП «Техінфо», ПВКП «Укрметалцентр», ТзОВ «Компанія «Лідер», ТзОВ «Фобос-Захід», ПП ВКФ «СБС-Постач», ПП «Восток». Обґрунтовуючи наявність порушень по взаємовідносинах з даними контрагентами перевіряючі дійшли висновку, що в ході перевірки не підтверджено отримання ТМЦ від згаданих контрагентів, правочини укладені без мети настання правових наслідків, встановлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди покупцям з метою штучного формування податкового кредиту, що не мають реального товарного характеру. Крім того, в основу вказаних висновків покладено отриману відповідачем від інших контролюючих органів узагальнену податкову інформацію по вказаних контрагентах.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.99 року із змінами і доповненнями, Податковим кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України.
Відповідно до п.14.1.181 ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.
Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п.200.1 ст.200 ПК України).
Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а)порядковий номер податкової накладної; б)дата виписування податкової накладної; в)повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ)місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д)повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е)опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є)ціна постачання без урахування податку; ж)ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з)загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и)вид цивільно-правового договору.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п.201.6 ст. 201 Кодексу).
При цьому, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п.201.4 ст.201 ПК України).
Згідно з п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України, витрати операційної діяльності включають зокрема: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до п.138.2 ст. 138 цього ж Кодексу, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно з п.п.138.4 ст.138 цього ж Кодексу, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Пунктом 138.8 ст.138 ПК України передбачено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну) (в редакції до 01.01.2015 року).
Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до вимог п.3.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).
Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п. 2 ст. 9 цього Закону).
Відтак, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.
З аналізу долучених до матеріалі справи доказів, суд встановив наступні обставини щодо формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинах з наступними контрагентами:
Судом встановлено укладення між ТОВ «Українська нафтогазова компанія» та ЛМКП «Львівтеплоенерго» 01.08.2012 року договору купівлі-продажу природного газу №08/12-507/П/12-122.
На виконання умов даного договору ТОВ «Українська нафтогазова компанія» передала, а ЛМКП «Львівтеплоенерго» прийняло природний газ в обсязі 7 112 984 куб.м. протягом січня-квітня та липня-серпня 2013 року згідно актів приймання-передачі:
-від 31.01.2013 року відповідно до якого ТОВ «Українська нафто-газова компанія» Постачальник передав, а ЛМКП «Львівтеплоенерго» - Покупець, який є кінцевим споживачем, прийняв природній газ імпортований згідно з кодом УКТ ЗЕД 2711210000, згідно Договору № 08/12-507/П/12-122 від 01.08.2012 у січні 2013 року в кількості - 2160,478тис.куб.м. Всього на загальну суму -9 279 287,58 грн., в тому числі ПДВ - 1 546 547 ,93 грн.
від 28.02.2013 року відповідно до якого ТОВ «Українська нафтогазова компанія» - Постачальник передав, а ЛМКП «Львівтеплоенерго» -Покупець, який є кінцевим споживачем, прийняв природній газ імпортований згідно з кодом УКТ ЗЕД 2711210000, згідно Договору № 08/12-507/П/12-122 від 01.08.2012 у лютому 2013 року в кількості -2002,506 тис.куб.м. Всього на загальну суму - 8 600 795,30 грн., в тому числі ПДВ - 1 433 465,88 грн.
-від 31.03.2013 року відповідно до якого ТОВ «Українська нафтогазова компанія» - Постачальник передав, а ЛМКП «Львівтеплоенерго» - Покупець, який є кінцевим споживачем, прийняв природній газ імпортований згідно з кодом УКТ ЗЕД 2711210000, згідно Договору №08/12-507/П/12-122 від 01.08.2012 у березні 2013 року в кількості - 1000 тис.куб.м. Всього на загальну суму - 4 295 016 грн., в тому числі ПДВ - 715 836 грн.
-від 30.04.2013 року відповідно до якого ТОВ «Українська нафтогазова компанія» - Постачальник передав, а ЛМКП «Львівтеплоенерго» - Покупець, який є кінцевим споживачем, прийняв природній газ імпортований згідно з кодом УКТ ЗЕД 2711210000, згідно Договору №08/12-507/П/12-122 від 01.08.2012 у квітні 2013 року в кількості - 500 тис.куб.м. Всього на загальну суму - 2 147 508 грн., в тому числі ПДВ - 357 918 грн.
-від 31.07.2013 відповідно до якого ТОВ «Українська нафтогазова компанія» - Постачальник передав, а ЛМКП «Львівтеплоенерго» - Покупець, який є кінцевим споживачем, прийняв природній газ імпортований згідно з кодом УКТ ЗЕД 2711210000, згідно Договору №08/12-507/П/12-122 від 01.08.2012 у липні 2013 року в кількості - 800 тис.куб.м. Всього на загальну суму - 3 387 052,80 грн., в тому числі ПДВ - 564 508,80 грн.
-від 31.08.2013 відповідно до якого ТОВ «Українська нафтогазова компанія» - Постачальник передав, а ЛМКП «Львівтеплоенерго» - Покупець, який є кінцевим споживачем, прийняв природній газ імпортований згідно з кодом УКТ ЗЕД 2711210000, згідно Договору №08/12-507/П/12-122 від 01.08.2012 у серпні 2013 року в кількості-650 тис.куб.м. Всього на загальну суму -2 751 980,40 грн.,в тому числі ПДВ - 458 663,40 грн.
На поставлений природний газ постачальником виписано податкові накладні: №709 від 31.01.2013 року на суму 9 279 287,58 грн. на 2 160 478 куб.м. газу; № 597 від 28.02.2013 року на суму 8 600 795,30 грн. на 2 002 506 куб.м. газу; 631 від 31.03.2013 року на суму 4 295 016 грн. на 1 000 000 куб.м. газу; № 24 від 03.04.2013 року на суму 4 грн. на 0,001 куб.м. газу; № 470 від 30.04.2013 року на суму 2 000 000 грн. на 465 656 куб.м. газу; №472 від 30.04.2013 року на суму 147 504 грн. на 34 343 куб.м. газу; № 132 від 22.07.2013 року на суму 1 500 000 грн. на 354 290 куб.м. газу; №159 від 23.07.2013 року на суму 200 000грн. на 47 239 куб.м. газу; № 183 від 24.07.2013 року на суму 700 000 грн. на 165 335 куб.м. газу; №202 від 25.07.2013 року на суму 570 000 грн. на 134 630 куб.м. газу; №226 від 26.07.2013 року на суму 417 056 грн. на 98 506 куб.м. газу; №245 від 29.08.2013 року на суму 635 073 грн. на 150 000 куб.м. газу; № 153 від 29.08.2013 року на суму 2 116 910 грн. на 500 000 куб.м. газу.
Оплата позивачем отриманого природного газу підтверджується платіжними дорученнями на р/р ТзОВ «Українська нафто-газова компанія»: №45 від 03.01.2013 року на суму 1 605 000 грн. № 95 від 04.01.2013 року на суму 790 000 грн. № 130 від 08.01.2013 року на суму 680 000 грн. № 132 від 08.01.2013 року на суму 320 000 грн. № 156 від 11.01.2013 року на суму 390 000 грн. № 197 від 14.01.2013 року на суму 2 000 000 грн. № 198 від 14.01.2013 року на суму 390 000 грн. №271 від 15.01.2013 року на суму 1 464 296,84 грн. № 2491 від 14.03.2013 року на суму 45 897,43 грн. № 1000 від 04.02.2013 року на суму 2 506 000 грн. П.№ 1008 від 05.02.2013 року на суму 1 000 000 грн. № 1009 від 05.02.2013 року на суму 50 000 грн. № 1055 від 06.02.2013 року на суму 431 000 грн. № 1117 від 07.02.2013 року на суму 538 000 грн. № 1138 від 07.02.2013 року на суму 220 000 грн. № 1143 від 08.02.2013 року на суму 100 000 грн. № 1162 від 08.02.2013 року на суму 157 000 грн. № 1170 від 11.02.2013 року на суму 1 385 000 грн. № 1240 від 11.02.2013 року на суму 1 016 000 грн. № 1248 від 12.02.2013 року на суму 1 654 000 грн. № 1330 від 12.02.2013 року на суму 222 287, 58 грн. №2235 від 11.03.2013 року на суму 4 690 795,3 грн. № 2335 від 12.03.2013 року на суму 266 000 грн. №2343 від 12.03.2013 року на суму 484 000 грн. № 2340 від 12.03.2013 року на суму 1 000 000 грн. №2397 від 13.03.2013 року на суму 1 500 000 грн. № 2398 від 13.03.2013 року на суму 660 000 грн. №3049 від 01.04.2013 року на суму 3 500 000 грн. №3101 від 03.04.2013 року на суму 300 000 грн. №3145 від 03.04.2013 року на суму 495 020 грн. № 4122 від 30.04.2013 року на суму 2000000 грн. №4261 від 08.05.2013 року на суму 147 504 грн. № 6865 від 23.07.2013 року на суму 200 000грн. № 6860 від 22.07.2013 року на суму 1 500 000 грн. № 6924 від 24.07.2013 року на суму 700 000 грн. № 6982 від 25.07.2013 року на суму 170 000 грн. № 7000 від 25.07.2013 року на суму 400 000 грн. № 7070 від 26.07.2013 року на суму 417 056 грн. № 7070 від 26.07.2013 року на суму 417 056 грн. № 7889 від 20.08.2013 року на суму 2 116 910 грн. №8165 від 29.08.2013 року на суму 635 073 грн.
При цьому на переконання суду посилання відповідача на факт відсутності товарно-транспортних накладних як на підставу висновків про безтоварність проведених операцій є необґрунтованим, оскільки предметом поставки був природний газ, що транспортується магістральними та розподільними трубопроводами ліцензованими організаціями. Товарно-транспортні накладні ж оформляються при транспортуванні автомобільним транспортом відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» та «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом», затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 14.10.1997 року № 363, котрі передбачають, що товарно-транспортна накладна є первинним обліковим документом, що складається при наданні транспортних послуг вантажовідправникам / вантажоодержувачам незалежним перевізником.
Відтак посилання податкового органу на те, що фактичної поставки природного газу не було, що підтверджується відсутністю ТТН є необгрунтованим, оскільки ТТН на такі поставки оформлятись не може.
Магістральними трубопроводами газ транспортується по всій території України ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України».
Судом встановлено укладення ЛМКП «Львівтеплоенерго» договору з даною державною компанією №Б 2012-П-12 від 01.08.2012 року про надання послуг по транспортуванню природного газу магістральними трубопроводами. Предметом даного договору є надання газотранспортною організацією послуг по транспортуванню природного газу, закупленого Замовником у Постачальника (Постачальників), передача його ПАТ «Львівгаз» (для транспортування розподільними трубопроводами).
Згідно п.4.11 Договору №Б 2012-П-12 від 01.08.2012 року представниками газотранспортної організації та ЛМКП «Львівтеплоенерго» було оформлено : акт №377-1-2013 від 31.01.2013року, акт №377-2-2013 від 28.02.2013 року, акт №377-3-2013 від 31.03.2013року, акт №377-4-2013 від 30.04.2013 року, акт №377-7-2013 від 30.07.2013 року, акт №377-8-2013 від 31.08.2013 року.
Оплата позивачем послуг з транспортування, наданих ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України», підтверджується платіжними дорученнями: №1521 від 18.02.2013р., №2491 від 14.03.2013 року; №3382 від 11.04.2013 року; №4603 від 18.05.2013 року; №7662 від 13.08.2013 року; № 9007 від 20.09.2013 року; №9016 від 20.09.2013 року,
ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» позивачеві виписано податкові накладні: №118 від 31.01.2013 року; №117 від 28.0.2013 року; №124 від 31.03.2013 року; №141 від 30.04.2013 року; №108 від 31.07.2013 року; №136 від 31.08.2013 року.
Розподільними трубопроводами природний газ транспортувався ПАТ «Львівгаз» на підставі договору №2012/Т-ПР-01-2868 від 31.12.2012 року на розподіл природного газу. Предметом даного договору є надання послуг з транспортування природного газу газорозподільними мережами до межі балансової належності об'єктів ЛМКП «Львівтеплоенерго» або його споживачів.
На підтвердження виконаних робіт між ЛМКП «Львівтеплоенерго» та ПАТ «Львівгаз» оформлено наступні акти передачі - приймання робіт (послуг): акт від 31.01.2013 року; акт від 28.02.2013 року; акт від 31.03.2013 року; акт від 30.04.2013 року; акт №ЛВ000023401 від 31.07.2013 року; акт №ЛВ000023401 від 31.08.2013 року.
Також судом встановлено, що між ЛМКП «Львівтеплоенерго», ПАТ «Львівгаз» та ТОВ «Українська нафтогазова компанія» було оформлено тристоронні акти приймання-передачі природного газу: акт №2868/13 від 31.01.2013 року; акт №2868/02 від 28.02.2013 року; акт №2868/03 від 31.03.2013 року; акт №2868/04 від 30.04.2013 року; акт №2868/07 від 31.07.2013 року; акт №2868/08 від 31.08.2013 року
Оплата позивачем послуг з транспортування, наданих ПАТ «Львівгаз», підтверджується наступними платіжними дорученнями: №96 від 04.01.201 року; №424 від 18.01.2013 року; №1052 від 06.02.2013 року; №2131 від 04.03.2013 року; №2136 від 04.03.2013 року; №2236 від 11.03.2013 року; №2410 від 13.03.2013 року; №2700 від 20.03.2013 року; №2933 від 25.03.2013 року; №2934 від 25.03.2013 року; №3404 від 11.04.2013 року; №3994 від 26.04.2013 року, №4047 від 29.04.2013 року; №4119 від 30.04.2013 року; №6660 від 16.07.2013 року; №6866 від 23.07.2013 року; №7188 від 30.07.2013 року; №6925 від 24.07.2013 року; №7282 від 01.08.2013 року; № 8166 від 29.08.2013 року.
ПАТ «Львівгаз» позивачеві виписано наступні податкові накладні: №24800 від 31.01.2013 року; №24886 від 28.02.2013 року.; №25394 від 31.03.2013 року; №2296 від 11.04.2013 року; №3508 від 26.04.2013 року; №5657 від 29.04.2013 року; №876 від 16.07.2013 року; № 1633 від 23.07.2013 року; №3453 від 24.07.2013 року; №3454 від 30.07.2013 року; №362 від 01.08.2013 року, №2712 від 29.08.2013 року; №3367 від 31.08.2013 року.
Отриманий природний газ від ТОВ «Українська нафто-газова компанія», ЛМКП «Львівтеплоенерго» використало на виробництво електроенергії, що була реалізована ДП «Енергоринок» (ДПЕ) на підставі Договору №5829/01 від 22.12.2009 року.
На виконання договору сторонами оформлено наступні акти купівлі-продажу електроенергії: акт від 31.01.2013 року; акт від 28.02.2013 року; акт від 31.03.2013 року; акт від 30.04.2013 року; акт №ЛВ000023401 від 31.07.2013 року; акт№ЛВ000023401 від 31.08.2013 року.
Позивачем виписано ДП «Енергоринок» податкові накладні: №122 від 31.01.2013 року на суму 9 357 985,82 грн.; №131 від 28.02.2013 року на суму 8 699 107, 66 грн.; №130 від 31.03.2013 року на суму 10 286 648,73 грн.; №92 від 30.04.2013 року на суму 7 999 147,57 грн.; №139 від 31.07.2013 року на суму 5 353 695,52 грн.; №198 від 31.08.2013 року на суму 5 373 802,56 грн.
Судом також встановлено отримання позивачем природного газу у грудні 2013 року, від ТзОВ «Газенергокомплект» згідно договору №3/032 від 31.05.2013 року, що підтверджується актом передачі - приймання природного газу №15 від 31.12.2013 року відповідно до якого продавцем було передано природній газ в кількості - 2657,178 тис.куб.м. Всього на загальну суму - 11 250 002,72 грн., в тому числі ПДВ - 1875000,45 грн.
На поставлений природний газ постачальником виписано податкову накладну № 29 від 31.12.2013 року на 2 657 178 м. куб. вартістю 9 375 002,2 грн. (без ПДВ)/ 11 250 002,72 грн. (разом з ПДВ).
Оплата позивачем отриманого природного газу підтверджується наступними платіжними дорученнями: №12917 від 30.12.2013року на 6 000 000 грн., №71 від 08.01.2014 року на суму 3 000 000грн., №82 від 09.01.2014 року на суму 1 000 000 грн., №132 від 10.01.2014 року на суму 1 250 002,72 грн.
Даний природний газ транспортувався ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» на підставі укладеного договору.
Сторонам підписано акт приймання-здачі виконаних робіт №377-12-2013 від 31.12.2013 року, відповідно до якого транспортовано 2 657 178 м.куб. і постачальником виписано податкову накладну №399 від 31.12.2013 року на суму 53 249,84 грн.
ЛМКП «Львівтеплоенерго» оплатило надані послуги з транспортування згідно платіжного доручення від 10.01.2014 року №144.
Розподільними трубопроводами даний газ транспортувався ПАТ «Львівгаз» згідно вищезгаданого договору.
На підтвердження виконаних робіт між ЛМКП «Львівтеплоенерго» та ПАТ «Львівгаз» оформлено акт наданих послуг з транспортування природного газу газорозподільними мережами від 31.12.2013 року №ЛВ000038620.
Отриманий природний газ від ТзОВ «Газенергокомплект», ЛМКП «Львівтеплоенерго» використало на виробництво електроенергії, що була реалізована ДП «Енергоринок» (ДПЕ) на підставі договору №5829/01 від 22.12.2009 року.
На виконання договору сторонами оформлено акт купівлі-продажу електроенергії від 31.12.2013 року і ЛМКП «Львівтеплоенерго» виписано ДП «Енергоринок» податкову накладну 185 від 31.12.2013 року на суму 11 285 923,30 грн.
Реалізацію електроенергії ДП «Енергоринок» включено ЛМКП «Львівтеплоенерго» до зобов'язань з ПДВ що вбачається з розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Додаток 5 до податкової декларації з податку на додану вартість) за період січень-квітень, липень-серпень та грудень 2013 року).
В даних розшифровках чітко зазначено ІПН постачальника, період виписки податкових накладних, обсяг зобов'язань.
Суми ПДВ, в частині вартості придбаного газу, отриманого від ТОВ «Українська нафто-газова компанія» та від ТзОВ «Газенергокомплект», включено до податкового кредиту, що вбачається з вищевказаних розшифровок.
Вищевказані фактичні обставини справи спростовують твердження відповідача про неможливість підтвердження постачання ТОВ «Українська нафто-газова компанія» природнього газу на ЛМКП «Львівтеплоенерго», зокрема щодо відсутності ТОВ «Українська нафто-газова компанія» за податковою адресою; встановлення перевіркою платника податків проведення останнім транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди покупцям з метою штучного формування податкового кредиту та не мають реального товарного характеру; не підтвердження фактичного придбання та транспортування газу; не підтвердження імпортного походження газу.
Стосовно здійснення фінансово-господарських операцій позивача з ПП «Техінфо», ПВКП «Укрметалцентр», ТзОВ «Компанія Лідер», ТзоВ «Фобус-Захід», ПП ВКФ «СБС-Постач», ПП «Восток», судом встановлено наступне.
Згідно договорів поставки товарів, укладених із ПП «Техінфо» 01.12.2014 року, 19.11.2013 року, 10.10.2013 року, 29.10.2014 року, 03.04.2014 року, було поставлено запірну арматуру для непередбачуваних аварійних ремонтних робіт на районах теплових мереж., що підтверджується долученими до справи прибутковими ордерами, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями.
Позивачем придбано згідно договору №02/13-146 від 06.02.2013 року в ПВКП «Укрметалцентр» лист рифлений та лист стальний, що підтверджується належним чином оформленими прибутковими ордерами, видатковими накладними, податковими накладними, оплату здійснено згідно платіжних доручень.
Дані товари було поставлено на склад ЛМКП «Львівтеплоенерго» для використання в роботі, що підтверджується зокрема актом витрат матеріалів №0000003349, та нарядами-замовленнями.
ТзОВ «Компанія Лідер» згідно договору підряду №011 від 21.05.2013 року було виконано роботи для ЛМКП "Львівтеплоенерго" по капітальному ремонту покрівлі котельні ТЕЦ-1 КТУ (3-4 котел).
ЛМКП «Львівтеплоенерго» оплатило виконані роботи згідно платіжних доручень на суму 44 240 грн. та 60 434 грн.
Факт виконання робіт підтверджується актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2013 року за формою КБ-2в, Відомістю ресурсів до даного Акту, Розрахунками прямих витрат і загальновиробничих витрат до акту, Розрахунком кошторисного прибутку від прямих загальновиробничих витрат.
ТзОВ «Фобос-Захід» було поставлено регулюючі клапани згідно договору поставки №03/14-149 від 19.03.2014 року., що підтверджується договором, платіжними дорученнями, прибутковим ордером, видатковими та податковими накладними, та вимогою з складу будматеріалів, згідно якої товар було передано на склад ТЕЦ-1.
ПП ВКФ «СБС-Постач» здійснило поставку для Позивача ізоляційних матеріалів згідно договорів від 10.09.2014року №09/14-266 та від 25.06.2014 року №06/14-223.
Підтвердженням чого є належно оформлений: договір, платіжні доручення, прибуткові ордери, видаткові та податкові накладні, та вимоги з центрального складу, наряди-замовлення, акти витрат матеріалів.
Для підтвердження якості поставленої продукції, даним контрагентом було надано відповідні паспорти (сертифікати якості), сертифікати якості, сертифікати відповідності, паспорти якості, санітарно-епідеміологічні висновки, висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи.
З ПП «Восток» укладено договір про надання інформаційних (консультаційних) послуг від 01.08.2014 року №5, згідно якого ПП «Восток» надавало підприємству інформаційно-консультаційні послуги з питань ліцензування та провадження діяльності у сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, інших видів діяльності, отримання дозволів на провадження інших, неліцензованих видів діяльності, консультації з питань ведення окремого бухгалтерського обліку по кожному ліцензованому виду діяльності, що провадиться підприємством, з дотриманням єдиних методологічних основ, установлених законодавством України, з урахуванням особливостей діяльності підприємства, а також з питань ведення бухгалтерського обліку і подання звітності.
Підтвердженням надання даних послуг є належним чином оформлені: договір, платіжні доручення, акти приймання-передачі наданих послуг, податкові накладні.
При цьому, як зазначено позивачем, що не заперечувалось відповідачем, за результатами господарських операцій з ТзОВ «Компанія Лідер» та ТзОВ «Фобос-Захід» вартість придбаних товарів, робіт/послуг в даних суб'єктів господарювання до складу валових витрат ЛМКП «Львівтеплоенерго» включена не була.
Суд приходить до висновку, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
У сукупності вищенаведені фактичні обставини справи та наведені документи доводять факт придбання товарів, робіт/послуг позивачем у ТзОВ «Газенергокомплект», ПП «Техінфо», ПВКП «Укрметалцентр», ТзОВ «Компанія «Лідер», ТзОВ «Фобос-Захід», ПП ВКФ «СБС-Постач», ПП «Восток» та використання їх у власній господарській діяльності.
Додатково, суд також відзначає, що згідно п.102.1 ст.102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. П.114.1 ст.114.1 ПК України передбачено, що граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу
Як підтверджується розрахунком податкового зобов'язання та штрафних (фінансових санкцій) за податковим повідомленням-рішенням №0000621700 «форми Р» про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість, суми донарахувань по операціям з ТОВ «Українська нафтогазова компанія» за березень та квітень 2013 року в сумі 1 071 341,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 267 835, 25 грн., визначені позивачу поза межами строків давності для донарахувань сум грошових зобов'язань податковим органом. Відповідачем не спростовано доводів позивача, щодо незаконності згаданого податкового повідомлення-рішення, в частині донарахування сум грошових зобов'язань по якому здійснено поза межами встановленого строку давності.
Щодо посилання відповідача на відсутність документів, що підтверджують перевезення товарів, зокрема товарно-транспортних накладних, то суд зазначає наступне.
Товарно-транспортні накладні та дорожні (шляхові) листи не є документами суворої звітності, їх складання та оформлення не є обов'язковим.
Товарно-транспортна накладна за своєю суттю є підтвердженням придбання автотранспортних послуг і єдиною підставою для включення до складу валових витрат сплачених сум за автотранспортні послуги.
Відсутність товарно-транспортної накладної свідчить про відсутність підстав для віднесення до складу валових витрат, витрат за автотранспортні послуги, а не витрат з придбання товарів. Товарно-транспортна накладна не є визначальною підставою для віднесення витрат пов'язаних з придбанням товарно-матеріальних цінностей до складу валових витрат, оскільки відповідною транспортною документацією мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не операції з придбання товарно-матеріальних цінностей. Таким чином, в платника податків відсутній законодавчо встановлений обов'язок підтверджувати факт отримання товару товарно-транспортною документацією, за наявності інших документів бухгалтерського обліку, що підтверджують факт отримання платником податків товарів, а відтак, висновки податкового органу про відсутність такої на підтвердження факту понесення валових витрат та податкового кредиту платника податків є безпідставними.
Не заслуговують на увагу доводи відповідача з приводу відсутності доказів імпортного походження газу, ким сплачувалося мито та інші платежі пов'язані із розмитненням такого товару, оскільки ЛМКП «Львівтеплоенерго» не є імпортером придбаного газу, тому не зобов'язане зберігати чи витребовувати в своїх постачальників документи, що підтверджують рух такого газу від його виробника/добувача.
Представником відповідача долучено до матеріалів справи копію вироку Сихівського районного суду м. Львова від 24.05.2016 року по справі №464/4037/16-к, відтак, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.4 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Відповідно до ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України : фіктивне підприємництвом є тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.
Відповідно до ч.1 ст.18 Кримінального кодексу України суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Тобто, згідно норм Кримінального кодексу саме фізична, а не юридична особа є суб'єктом злочину.
Обставини щодо діяння фізичної особи, встановлені під час розгляду кримінальної справи відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.
Тобто, обставини, встановлені вироком суду у кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами. А саме, - з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів платника податку в процесі здійснення спірних господарських операцій. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, їх подальшу реалізацію тощо.
У вироку не вказано яка саме незаконна діяльність ОСОБА_4 прикривалася ТзОВ «Фобос-Захід», в чому (діях чи бездіяльності) вона полягала, за участі яких інших, крім встановленої особи, фізичних осіб та юридичних осіб здійснювалася така незаконна діяльність.
Вказаним вироком не окреслено коло суб'єктів господарювання реального сектору економіки з якими здійснювалося лише документальне оформлення господарських операцій без реального їх проведення, відображення фіктивних господарських операцій у податковому та бухгалтерському обліку з метою мінімізації останніми податкових зобов'язань
Істотним, на думку суду є також те, що вирок не містить інформації про надання ОСОБА_4 під час розслідування кримінальної справи чи укладення угоди про визнання винуватості пояснень стосовно того, що під час перебування на посаді директора ТзОВ «Фобос-Захід» він не укладав жодних договорів чи не підписував первинних документів, податкових накладних а також податкову звітність ТзОВ «Фобос-Захід».
Суд вважає обґрунтованими і істотними для надання правової оцінки спірним правовідносинам пояснення позивача стосовно того, що у згаданому вирокові позивач відсутній серед переліку підприємств, установ і організацій яким штучно формувався податковий кредит, господарські операції між ТзОВ «Фобос-Захід» та позивачем, а також документи на підставі яких позивачем відображено в обліку спірні господарські операції не були предметом оцінки в межах кримінальної справи №464/4037/16-к.
Окрім того, під час розгляду справи відповідачем не надано доказів порушення ТзОВ «Фобос-Захід» норм податкового законодавства, що виявлені при перевірці господарських операцій з ЛМКП «Львівтеплоенерго».
Тобто, наведене в сукупності дає підстави стверджувати, що поряд із прикриттям незаконної діяльності, ТзОВ «Фобос-Захід» здійснювало із позивачем реальні господарські операції.
Представником відповідача долучено до матеріалів справи копію ухвали Червонозаводського районного суду міста Харкова Харківської області від 07.09.2016 року у справі №646/8865/16-к з посиланням на позиції Верховного суду України висвітлені у постанові від 05.03.2012 року у справі за позовом ТОВ «Нафта» до Шостскинської МДПІ Сумської області та постанові від 22.09.2015 року у справі №810/5645/14, за позовом ТОВ «Фоззі-Фуд» до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС України у Київській області.
Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Отже, суди загальної юрисдикції мають враховувати висновки Верховного Суду України щодо застосування норми права у тому випадку, коли вони застосовують такі норми права.
У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 року Верховний Суд України переглядав справу з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4, 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», норми якого до правовідносин у даній справі не застосовуються.
В свою чергу, в постанові Верховного Суду України від 22.09.2015 року, на яку посилається відповідач, судом встановлено, що Верховний Суд України не висловлював висновків щодо застосування норм права, а направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Враховуючи наведене та з урахуванням приписів ч.1 ст.244-2 КАС України, висновки Верховного Суду України щодо застосування норм права, викладені у постановах, на які посилається відповідач не можуть бути враховані судом.
Доводи позивача, щодо фіктивності господарських операцій між ЛМКП «Львівтеплоенерго» та ТОВ «Українська нафтогазова компанія», так як останній відсутній за місцем знаходження станом на 23.04.2014 року та до ЄДР внесені відомості про його відсутність за місцем знаходження станом на 18.07.2014 року, суд не приймає до уваги, так як фактична поставка газу здійснювалась в січні - квітні, липні та серпні 2013 року, а перші ознаки фіктивності ТОВ «Українська нафто - газова компанія» зафіксовані 23.04.2014 року.
В свою чергу, як підтверджується ухвалою Червонозаводського районного суду міста Харкова Харківської області від 07.09.2016 року у справі №646/8865/16-к, суд приходить до наступних висновків.
Суд звертає увагу на обов'язковість врахування правового висновку Верховного Суду України, який міститься в Постанові від 03.03.2016 у справі №5-347кс15 (ст.458 КПК України), згідно із яким не припустимим є встановлення преюдиціальних фактів щодо осіб, які не є учасниками даного конкретного кримінального провадження. Як зазначає Верховний Суд України, встановлення такої преюдиції, суперечить передбаченим статтею 7 КПК загальним засадам кримінального провадження, зокрема верховенству права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини.
Натомість міжнародні стандарти у галузі судочинства послідовно стверджують про неприпустимість нехтування презумпцією невинуватості та правом на справедливий судовий розгляд.
Так, відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч.2 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, частини першої ст. 11 Загальної декларації прав людини кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
За таких обставин, суд не може надати оцінку законності чи незаконності, наявності підстав чи безпідставності формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток підприємствами - контрагентами ТОВ «Українська нафто - газова компанія», оскільки б це привело до порушення загальних засад кримінального судочинства (ст.129 Конституції України та ст.7 КПК України) таких як змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п.4 ч.2 ст. 129 Конституції України, ст. 22 КПК України), забезпечення права на захист (п.6 ч.2 ст.129 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 20 КПК України), тощо, а також, не відповідало б правовому висновку Верховного Суду України, зробленого в постанові від 03.03.2016 у справі № 5-347кс15.
Понад це суд констатує, що відповідно до ст. 62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 7, ст.17 КПК України в Україні діє презумпція невинуватості. Згідно ч.2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Суд приходить до висновку, що визнання особи винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст. 205 КК України з огляду на презумпцію невинуватості та індивідуальний характер юридичної відповідальності не призведе автоматично до встановлення фактів незаконності формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток підприємств контрагентами ТОВ «Українська нафто - газова компанія».
При цьому, суд свої доводи підтверджує усталеною практикою Європейського суду з прав людини: рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 (заява № 803/02) у справі «Інтерсплав проти України»; рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 (заява № 3991/03) «Справа БУЛВЕС проти Болгарії»; рішення Європейського суду з прав людини від 18.03.2010 року (заява № 6689/03) у справі «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії».
Таким чином, якщо TOB «Українська нафто - газова компанія» здійснювало фіктивну діяльність, то відповідальність за таке порушення має нести саме це підприємство, а не позивач, оскільки останній не має відношення до незаконної діяльності TOB «Українська нафто - газова компанія» та не був обізнаний про її здійснення та не вчиняв незаконних дій щодо такої діяльності.
Позивачем надано первинні документи, які дають право на формування витрат та віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.
Крім того, у відносинах з позивачем від імені ТОВ «Українська нафто-газова компанія» діяв як директор Товариства, так і заступник директора з комерційних питань ОСОБА_5. Саме останнім було підписано договір між даними суб'єктами взаємовідносин та більшість первинних документів зі сторони ТОВ «Українська нафто-газова компанія».
Між тим, посилаючись на наявність фіктивного підприємництва, контролюючим органом не доведено, що метою створення TOB «Українська нафто-газова компанія» було саме ухилення від сплати податків та зборів. Також відповідачем не надано доказів щодо здійснення TOB «Українська нафто-газова компанія» незаконної діяльності з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди після створення вказаного підприємства, зокрема в межах господарських операцій з ЛМКП «Львівтеплоенерго» впродовж 2013 року.
Отже, колегія суддів зазначає, що обставини та висновки, викладені в ухвалі Червонозаводського районного суду міста Харкова Харківської області від 07.09.2016 року у справі №646/8865/16-к, не поширюються на предмет спору в даній справі, що розглядається.
Суд зазначає, що на підставі досліджених письмових доказів можна дійти висновку, що поставлений природний газ позивачем був фактично отриманий, оплачений та використаний у власній господарській діяльності. З урахуванням співвідношення вчинених господарських операцій з видами господарської діяльності позивача, в результаті господарських операцій з ТОВ «Українська нафто-газова компанія» у позивача відбулись зміни в структурі активів, зобов'язань та у власному капіталі, що свідчить про наявність ділової мети, визначення якої наведено у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України як причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
При дослідженні факту здійснення господарських операцій, що були підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість платника податків, оцінювати слід відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.
Більш того, відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду у справах про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.
Тобто, обов'язковість преюдиційних обставин, передбачена частиною четвертою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту зазначеної норми поширюється лише на обставини, встановлені безпосередньо: 1)або вироком у кримінальній справі; 2)або постановою про адміністративний проступок.
Відповідно, обставини, встановлені в інших процесуальних актах у кримінальних справах чи справах про адміністративні проступки (наприклад, ухвала про закриття провадження), не можуть розглядатись як обов'язкові відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, не можна ототожнювати надану відповідачем ухвалу Червонозаводського районного суду міста Харкова від 07.09.2016 року у справі №646/8865/16-к з обвинувальним вироком суду та вважати її належним доказом фіктивності господарської діяльності TOB «Українська нафто-газова компанія» у цій адміністративній справі.
Крім того, злочин, передбачений ст.205 Кримінального кодексу України вважається закінченим з моменту державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності або набуття права власності на нього та не поширюється на подальшу діяльність фіктивно створеної юридичної особи.
Межі вказаного складу злочину не охоплюють подальші правові дії, вчинені від імені цієї юридичної особи після її створення (придбання) та подальшу господарську діяльність вказаного підприємства. Визначальною ознакою цього складу злочину є наявність спеціальної мети саме в момент створення (придбання) суб'єкта підприємницької діяльності - прикрити незаконну діяльність або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.
Визначальною обставиною, на переконання суду, є обізнаність платника податків-покупця про такі обставини на момент вчинення господарської операції.
Позивач не знав та не міг знати про недоліки у господарській діяльності контрагента, оскільки товар - природний газ, поставлявся контрагентом в обумовленні строки та у повному обсязі, у зв'язку з чим у позивача не виникало жодних сумнів щодо добропорядності контрагента.
Відповідно до ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Згідно пояснень представника позивача, вказані обставини щодо наявності спеціальної податкової правосуб'єктності TOB «Українська нафто-газова компанія» та інших контрагентів, по відносинах з якими відповідачем здійснено донарахування позивачу сум грошового зобов'язання по оспорюваних податкових повідомленнях-рішеннях, перевірялись позивачем на момент укладення спірного договору та виконання господарських операцій згідно даних ЄДР та Реєстру платників ПДВ офіційного порталу Державної фіскальної служби.
Відповідачем не було наведено доводів та надано доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентом певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності, оскільки, укладаючи угоду зі своїми контрагентом, позивач мав всі підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.
Таким чином, позивач під час укладення договору поставки природного газу не міг передбачити вчинення контрагентом певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності.
Також чинне законодавство України покладає відповідальність на особу, яка вчинила порушення певних норм податкового законодавства, і не містить норм, які можуть бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.
Колегія суддів зазначає, що Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи №2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив наступне:
« 69.Суд окремо зазначає, що компанія-заявник не мала абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ. Отже, Суд вважає, що незважаючи на повне виконання своїх зобов'язань, компанія-заявник була поставлена у несприятливі умови, так як було незрозуміло чи може вона віднести до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену постачальнику у складі придбаних товарів, оскільки визнання чи невизнання права на податковий кредит також залежало від висновків податкових органів, чи своєчасно виконав свої зобов'язання з подання звітності з ПДВ постачальник.
70.І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.
71.Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу №1».
Таким чином, за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в зазначеному рішенні, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо особи, яка допустила порушення. Ця обставина не є підставою для позбавлення іншого платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту».
Аналогічний висновок міститься в Рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява N 803/02). «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява N 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік. заява N 6689/03) визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України»).
Отже, платник податків не має повноважень та обов'язку відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання контрагентом його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, обов'язку сплати податку, а також вчинення інших дій, пов'язаних з провадженням господарської діяльності контрагента.
Якщо податковий орган володіє інформацією про такі зловживання зі сторони певної юридичної особи, він може вжити необхідних заходів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, такі заходи є неприпустимими за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь платника податків у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення.
За умови своєчасного та повного виконання платником податків своїх податкових обов'язків, неможливості з його сторони забезпечити дотримання контрагентом обов'язків щодо декларування та сплати ПДВ, а також відсутності інформації про порушення контрагентом правил оподаткування, про які платник податків знав чи міг знати, останній не повинен нести відповідальність за наслідки не виконання постачальником його обов'язків.
Таким чином, дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність останнього з протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність господарських операцій, а тому не є вичерпним доказом при встановленні або нереальності операції, або відсутності в ній ділової мети.
Отже, позивачем були вчинені всі необхідні дії для досягнення конкретних економічних результатів від господарських операцій з TOB «Українська нафто-газова компанія» та іншими контрагентами.
Також виходячи з практики Європейського суду з прав людини, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо негативних наслідків для позивача через порушення, допущені TOB «Українська нафто-газова компанія», оскільки юридична відповідальність носить індивідуальний характер.
Така позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».
При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд приходить до висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами, оскільки господарські операції між позивачем та такими контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства щодо неправомірності формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, а відтак вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.
Враховуючи, що позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії первинних документів, які відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» фіксують факт здійснення господарської операції, суд вважає висновок контролюючого органу про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами безпідставним.
Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, котрі беруть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Фальшивість документа, що надає права або звільняє від обов'язків, може бути перевірено як за допомогою висновків експертизи, порівняння його з іншими письмовими чи речовими доказами, поясненнями свідків, зокрема посадових осіб, які його виготовили, так і шляхом кримінального переслідування за наявності підстав для порушення кримінальної справи. Аналогічна за змістом позиція викладена в постанові ВС України від 17.02.2009 по справі №21-1828во08.
При оцінці доказів судом враховано, що акт не містить посилання на докази, що спростовують інформацію котра міститься в первинних документах, складених при здійсненні позивачем спірних господарських операцій із його покупцями.
На підставі аналізу матеріалів справи суд дійшов висновку, що акт перевірки не містить доказів недостовірності даних зазначених в первинних документах складених на виконання описаних в акті господарських операцій. Актом перевірки відповідача, так само як і актами перевірок його контрагентів позивача не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту, вказувало не невірне визначення розміру його податкових зобов'язань. Позивач, як платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару, його реалізації не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням контрагентом, який зареєстрований у встановленому законом порядку як юридична особа та зареєстрований платником податку на додану вартість, а також іншими постачальниками товару у ланцюгу постачання, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливе порушення такої діяльності вказаними суб'єктами господарювання.
Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.
Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.
В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.
Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.21 ПК України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. Шкода, завдана неправомірними діями посадових осіб контролюючих органів, підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету, передбачених таким контролюючим органам.
Оскільки у даній справі оспорюються рішення прийняте відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Закріплений у ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст.138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
За правилами, встановленими ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд вважає, що суб'єкт владних повноважень прийнявши оскаржувані податкові повідомлення-рішення не вповні дотримався принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, вимог чинного податкового законодавства України та передбачених ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України принципів.
Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі, у зв'язку з чим, податкові повідомлення-рішення від 19.01.2017 року №0000621700, №0000641700 та №0000661700 слід скасувати.
Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст.2, 7-14, 18, 19, 69-71, 72, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального Головного управління ДФС №0000621700 від 19.01.2017 року.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального Головного управління ДФС №0000641700 від 19.01.2017 року.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального Головного управління ДФС №0000661700 від 19.01.2017 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального Головного управління ДФС на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» судовий збір в сумі 204 914 (двісті чотири тисячі дев'ятсот чотирнадцять) грн. 01 коп.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Сакалош В.М.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 03 травня 2017 року.