Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
27 квітня 2017 року Справа № П/811/1275/15
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі: головуючої-судді - Хилько Л.І. суддів - Брегей Р.І., Притули К.М. розглянувши у порядку письмового провадження клопотання представників сторін про заміну відповідача правонаступником та поновлення провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства доходів і зборів України про скасування рішення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_2 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства доходів та зборів України «Про звільнення ОСОБА_2.» №222-о від 20.03.2015 р.;
- поновити ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Кіровоградської митниці Міндоходів;
- стягнути з Міністерства доходів і зборів України на користь ОСОБА_2 компенсацію за час вимушеного прогулу.
Ухвалою від 19.05.2015 р. зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі, що розглядається у порядку конституційного судочинства за поданням Верховного суду України стосовно відповідності Конституції України окремих положень Закону України "Про очищення влади".
23.03.2017 р. представником позивача подане клопотання про поновлення провадження у справі, у зв'язку із чим необхідним є призначення даного питання до розгляду у судовому засіданні.
Так, в поданому клопотанні представник позивача звертає увагу на невизначеності Конституційним судом України питання про те чи відповідають окремі положення Закону „Про очищення влади" нормам Конституції України, що на його думку, унеможливлює розгляд даної адміністративної справи. При цьому, представник позивача наголошує на тому, що з моменту звільнення ОСОБА_2, не може працевлаштуватися на роботу та не має можливості реалізувати своє право на працю, оскільки його сприймають як люстровану особу. Тому, на думку представника позивача зазначені обставини є підставами для поновлення провадження (а.с.79-80).
У зв'язку поданим клопотанням питання про поновлення провадження у даній справі відповідною ухвалою суду було призначено до розгляду у судовому засіданні на 25.04.2017 року.
В судовому засіданні представником позивача було підтримано клопотання про поновлення провадження у справі та просив розглянути дане клопотання в порядку письмового провадження.
Представник відповідача заперечила проти поновлення провадження, оскільки наголошує на існуванні обставини, які стали підставою для зупинення провадження та просила розглянути дане клопотання в порядку письмового провадження (106-108).
Також представником відповідача було подано клопотання про заміну відповідача - Міністерство доходів і зборів України на Державну фіскальну службу України у порядку процесуального правонаступництва (а.с.102).
Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення клопотання про заміну відповідача не заперечував.
Вирішуючи питання про заміну відповідача його правонаступником, суд виходить наступного.
Відповідно до указу Президента України "Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" №726/2012 від 24 грудня 2012 року було утворено Міністерство доходів і зборів України.
Згідно із п. 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про ліквідацію Міністерства доходів і зборів" від 1 березня 2014 року №67 ліквідовано Міністерство доходів і зборів, припинено здійснення заходів щодо реорганізації Державної податкової служби та Державної митної служби, що розпочаті відповідно до Указу Президента України від 24 грудня 2012 року №726 "Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади".
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення Державної фіскальної служби" від 21 травня 2014 року №160 утворено Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення.
Згідно із пунктом 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 р. №236 Державна фіскальна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.
Відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
Відповідно до частини першої статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
За таких умов суд вважає необхідним замінити відповідача - Міністерство доходів і зборів України на його правонаступника - Державну фіскальну службу України.
Вирішуючи питання про поновлення провадження у справі, суд виходить з такого.
Статтею 156 Кодексу адміністративного судочинства України визначено підстави, за наявності яких суд зобов'язаний та може зупинити провадження у справі.
Зокрема, у відповідності до пункту 3 частини першої статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Суд зауважує, що предметом розгляду в даній справі є правомірність звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника Кіровоградської митниці Міндоходів.
Згідно наказу Міністерства доходів та зборів України "Про звільнення ОСОБА_2." №222-о від 20.03.2015 р., звільнення позивача було здійснено відповідно до Закону України "Про очищення влади" №1682-VII та пункту 7-2 частини 1 статті 36 КЗпП України.
Відповідно до пункту 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Законом України "Про очищення влади" №1682-VII, впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб, звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
Пунктом 7-2 статті 36 КЗпП України передбачено припинення трудового договору з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади".
Згідно інформації на офіційному веб-сайті Конституційного Суду України (http://www.ccu.gov.ua/uk/publish/article/271213), в провадженні Конституційного суду України перебувають справи:
- за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності положенням частини третьої статті 22, частини першої статті 38, статті 58, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади";
- за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої та восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1682-VII;
- за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України "Про очищення влади", які ухвалою колегії суддів КСУ об'єднано в одне конституційне провадження.
Відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.
Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і не двозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до свавілля (п. 5.4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005р. № 5-рп/2005).
Принцип законності передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012р. № 3-рп/2012).
Принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 № 5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010р. № 23-рп/2010, від 11.10.2011 № 10-рп/2011).
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 13.12.2001р. у справі Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови Європейського суду з прав людини зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).
Відповідно до статті 61 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 16.10.1996 р. №422/96-ВР, Конституційний Суд України за результатами розгляду справ щодо конституційності, зокрема, законів та інших правових актів Верховної Ради України приймає рішення. Конституційний Суд України може визнати неконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині.
Тако ж суд зазначає, що в разі якщо в процесі розгляду справи за конституційним поданням чи конституційним зверненням виявлено невідповідність Конституції України інших правових актів (їх окремих положень), крім тих, щодо яких відкрито провадження у справі, і які впливають на прийняття рішення чи дачу висновку у справі, Конституційний Суд України визнає такі правові акти (їх окремі положення) неконституційними (частина третя статті 61 Закону України "Про Конституційний Суд України").
Згідно статті 69 Закону України "Про Конституційний суд України" рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.
Таким чином, враховуючи зазначене, Конституційний Суд України, за результатами розгляду конституційного подання, може визнати окремі положення Закону України "Про очищення влади" такими, що не відповідають Конституції України.
Отже, невизначеність у питанні про те, чи відповідають окремі положення Закону України "Про очищення влади" нормам Конституції України унеможливлює розгляд даної адміністративної справи до вирішення справи, яка перебуває на розгляді Конституційного суду України.
Згідно інформації, розміщеної на офіційному веб-сайті Конституційного Суду України, справа за вказаними конституційними поданнями, об'єднана в одне конституційне провадження, розглядається єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні з 16 квітня 2015 року.
За змістом положень статті 152 Конституції України, Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.
Відтак, за результатами конституційного провадження щодо положень Закону України "Про очищення влади" правове регулювання спірних правовідносин, в залежності від рішення Конституційного Суду України, може змінитися.
За таких умов прийняття законного та обґрунтованого рішення у даній адміністративній справі вимагає врахування висновків єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні щодо відповідності Конституції України положень Закону України „Про очищення влади".
Наразі, Конституційним Судом України не прийнято остаточного судового рішення щодо конституційності положень (відповідності Конституції України) Закону України "Про очищення влади", з посиланням на які відповідачем у спірному наказі зроблено висновок про звільнення позивача.
Варто зауважити, що будь-який орган державної влади зобов'язаний діяти виключно у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).
Неухильне виконання зазначеної норми Основного закону держави є гарантією дотримання принципу верховенства права та положень, закріплених в Європейській конвенції про захист прав та основоположних свобод людини.
Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.
Оскільки вирішення питання щодо конституційності нормативно-правового акту (окремих його положень) належить до виключної компетенції Конституційного Суду України, то до прийняття Конституційним Судом України рішення щодо конституційності деяких положень Закону України "Про очищення влади", суд не може надати належну правову оцінку оскаржуваним у даній адміністративній справі наказу Міністерства доходів і зборів України "Про звільнення ОСОБА_2." №222-о від 20.032015 року.
При цьому, пункт 3 частини першої статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає від суду зупинення провадження у справі в разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається, зокрема, в порядку конституційного судочинства.
Разом з тим суд зазначає, що ухвала Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.05.2015 року не оскаржена та відповідно до положень статті 255 КАС України є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Щодо неможливості реалізувати своє право на працю суд зазначає наступне.
Ухвала Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.05.2015 року про зупинення провадження не може перешкоджати працевлаштуванню позивача, оскільки підстави звільнення та обмеження щодо подальшого працевлаштування встановленні Законом України "Про очищення влади" відповідно до положень якого він був звільнений.
Враховуючи вищевикладене, надаючи правову оцінку оскарженому наказу, який прийнято відповідно до Закону України "Про очищення влади", суд зобов'язаний врахувати висновки Конституційного Суду України надані за результатом вирішення об'єднаного конституційного подання за поданням сорока семи народних депутатів України від 20.01.2015 р. щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 3 і 6 статті 1; ч. 1, 2, 3, 4, і 8 статті 3, п. 2 ч. 5 статті 5; п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади", подань Верховного суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 3 ст. 1, п. 7, 8, 9 ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 3, п. 2 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про очищення влади" та щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень п. 6 ч. 1, п. 2, 13 ч. 2, ч. 3 ст.3 Закону України "Про очищення влади", відтак, суд не вбачає підстав для поновлення провадження у справі.
Керуючись статтями ст. ст. 69, 156, 160, 165 КАС України, суд, -
1. Клопотання представника позивача та представника відповідача задовольнити.
2. Здійснити заміну відповідача Міністерства доходів і зборів України на його правонаступника - Державну фіскальну службу України.
3. У задоволенні клопотання представника позивача про поновлення провадження у справі - відмовити.
Ухвала в частині відмови у поновленні провадження у справі може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали або з дня її отримання особою, яка оскаржує ухвалу, за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
В решті ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Л.І. Хилько
Судді К.М. Притула
Р.І. Брегей