ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
19.04.2017№910/2581/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ»
до 1. Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський металургійний
комбінат»
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-СМЦ»
про стягнення пені та 3% річних
Суддя Літвінова М.Є.
Представники сторін:
від позивача: Міщенко М.В. за довіреністю № 001-21.12.16/2 від 21.12.2016;
від відповідача-1: Печена І.В., Ткаченко С.В. за довіреністю № 90 від 27.12.2016;
від відповідача-2: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ" (надалі по тексту - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський металургійний комбінат" (надалі по тексту - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-СМЦ" (надалі по тексту - відповідач-2) про стягнення 1 020 383 912,91 грн., в тому числі 948 108 571,05 грн. пені, 72 275 341,86 грн. 3 % річних.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.02.2017 порушено провадження у справі № 910/2581/17, її розгляд призначено на 06.03.2017 року.
23.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідачів 954 125 270,94 грн. пені та 72 800 748,45 грн. 3% річних.
03.03.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.03.2017, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 27.03.2017 року.
24.03.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 подані відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач-1 проти задоволення позову заперечує, оскільки наданий позивачем розрахунок пені та 3% річних є арифметично та методологічно невірним, і не відповідає вимогам чинного законодавства. Крім того, відповідач-1 просив суд застосувати строк позовної давності за вимогами про стягнення пені. Також, відповідач зазначив, що сума 3% річних повинна нараховуватись виключно на суму простроченої заборгованості як вона визначена актом звірки розрахунків, оскільки різниця, яка виникла у зв'язку із коригуванням ціни, пов'язаним зі зміною курсу НБУ UAN/USD може бути сплачена лише після виставлення позивачем коригувальних рахунків-фактур. За приведеним у відзиві контррозрахунком сума 3% річних за період з 09.02.2016 по 28.07.2016 року складає 35 961 521, 04 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.03.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 10.04.2017 року.
04.04.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача-1 954 125 270,94 грн. пені, 72 800 748,45 грн. 3% річних, а також стягнути з відповідача-2 3% річних в сумі 5 000,00 грн.
В судовому засіданні 10.04.2017 судом прийнято до розгляду означену заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, відповідно має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.04.2017, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду справи № 910/2581/17 на п'ятнадцять днів, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 19.04.2017 року.
В судовому засіданні 19.04.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача-1 в судовому засіданні 19.04.2017 проти задоволення позову заперечив.
Представник відповідача-2 в судове засідання 19.04.2017 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Судом враховано, що відповідно до п.3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача-2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
В судовому засіданні 19.04.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
29.12.2010 між ТОВ «МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ», як постачальником, та ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» (яке перейменовано в Публічне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний комбінат»), як покупцем, укладено договір поставки № ГРД-01/10-5000, за умовами якого, постачальник зобов'язувався передати у власність покупця залізорудний концентрат, а покупець - прийняти товар та оплатити його на умовах, передбачених договором та специфікаціями до нього.
Специфікаціями №№ 8 - 18 до договору поставки сторони визначили зміст, ціну, загальну вартість, кількість товару, що підлягав поставці в спірні контрактні періоди (з 01.10.2012 по 30.06.2015), умови та строки його поставки.
Спір між сторонами в частині вимог позивача про стягнення заборгованості разом із сумами пені та 3% річних нарахованими станом на 19.01.2016 розглянуто судом у справі № 910/2031/16.
Так, постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2016 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2016 у справі № 910/2031/16 змінено, викладено резолютивну частину в наступній редакції:
«Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського» (51925, Дніпропетровська обл., м. Дніпродзержинськ, вул. Кірова, буд. 18-Б; ідентифікаційний код 05393043) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ» (87534, Донецька обл., м. Маріуполь, проспект Нахімова, будинок 116-А, ідентифікаційний код 34093721) основний борг в сумі 2 565 675 769,84 грн., пеню в сумі 437 385 554,08 грн., 3 % річних в сумі 155 395 326, 15 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ-СМЦ» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 15-Б; ідентифікаційний код 32036829) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ» основний борг в сумі 20 000,00 грн.
В іншій частині позову відмовити».
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття провадження по його примусовому виконанню, у зв'язку з чим, враховуючи порушення відповідачем-1 взятих на себе зобов'язань, непогашення у повному розмірі суми заборгованості за договором поставки № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 у спірному періоді (з 09.02.2016 по 28.07.2016), суд визнає вимоги про стягнення з відповідача-1 сум нарахованої пені та 3% річних такими що підлягають задоволенню частково виходячи з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. п. 3.1., 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Наявність судового рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 625 ЦК України, відповідний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України № 3-57гс10 від 20.12.2010, № 3-610гс16 від 15.06.2016, № 3-142гс11 від 23.01.2012, № 3-116гс11 від 14.11.2011, № 6-113цс14 від 01.10.2014.
Суму 3% річних заявлену до стягнення з відповідача-1 у розмірі 72 800 748,45 грн. позивачем обчислено за період прострочення у відношенні основної заборгованості з урахуванням курсової різниці, яка підлягає сплаті на умовах договору № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 (п. 6.1 - п. 6.6), тобто нарахування здійснено на суму основного боргу визначену виходячи з курсу долара на кожен день прострочення.
При розгляді справи № 910/2031/16 Вищим господарським судом України у постанові від 09.11.2016 з посиланням на положення цивільного законодавства (ч. 2 ст. 533 ЦК України) та умови договору сторін, встановлено прострочення за договором № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 по сумі основного боргу 2 565 675 769,84 грн., стягнуто нараховані на вказану заборгованість суми пені та 3% річних в межах розрахунку станом на 19.01.2016.
Судове рішення у вказаній справі не виконано відповідачем-1 у спірному періоді (з 09.02.2016 по 28.07.2016), а отже є достатнім доказом наявного прострочення у виконанні зобов'язання по оплаті згідно договору № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 саме по сумі заборгованості за поставлений та неоплачений товар в розмірі 2 565 675 769,84 грн.
Таким чином, враховуючи наявність допущеного прострочення, та вирішення в межах справи № 910/2031/16 спору про стягнення боргу та відсотків річних за допущене прострочення станом на 19.01.2016, вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних згідно положень ст. 625 ЦК України нарахованих за період з 09.02.2016 по 28.07.2016 підлягають частковому задоволенню в розмірі 35 961 521,04 грн. за розрахунком суду: 3% річних (2 565 675 769,84 грн. х 3% : 366 (кількість днів у 2016 році) х 171 (кількість днів прострочення у періоді з 09.02.2016 по 28.07.2016).
В цій частині судом визнаються обґрунтованими доводи відповідача-1 у відношенні обставин відсутності виставлення позивачем коригувальних рахунків-фактур, оскільки, як встановлено при перегляді справи №910/2031/16 в касаційному порядку, різниця, яка виникла у зв'язку із коригуванням ціни, пов'язаним зі зміною курсу НБУ UAH/USD, може бути сплачена лише після виставлення позивачем коригувальних рахунків-фактур, що передбачено п.6.2.4 договору, а перерахунок доларового еквіваленту ціни здійснюється на дату оплати, як визначено договором, і саме після надходження коштів на рахунок позивача.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідальність у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, сторони погодили у п. 8.3, яким зокрема встановили , що у випадку порушення покупцем строків оплати, передбачених п. 6.2 даного договору, покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочки включно до фактичного моменту оплати.
Суд повністю погоджується з посиланнями відповідача-1 на приписи п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», де зазначено, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Однак, інша умова договору погоджена сторонами у п. 8.3, а саме щодо «нарахування пені за весь період прострочки включно до фактичного моменту оплати» свідчить про встановлення іншого строку за який нараховується пеня, що повністю узгоджується з вимогами ч. 6 ст. 232 ГК України, а відповідний правовий висновок щодо застосування вказаної норми матеріального права, саме при погодженні в договорі сплати пені «по день фактичної оплати» вміщений у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №3-53гс15 (910/6379/14).
В силу положень ч. 3 ст. 82 ГПК України, при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.
З огляду на наведені положення закону та договору сторін, суд визнає обґрунтованим нарахування позивачем пені у спірному періоді з огляду на відсутність доказів сплати суми заборгованості, що виникла по договору № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 та погодження сторонами в договорі іншого строку нарахування пені у відповідності до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення.
Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
Саме такі висновки по застосуванню норм матеріального права викладено у постанові Верховного Суду України у справі №6-3006цс15 від 08.06.2016 і підлягають врахуванню при вирішенні спору між сторонами в частині застосування строку позовної давності з огляду на заяву відповідача-1 у даній справі.
Остання поставка товару по договору, з приводу оплати за який виникла заборгованість була здійснена 16.05.2015, що підтверджується розрахунками, наданими позивачем, не заперечується сторонами, зазначено і у відзиві відповідача-1.
У п. 6.2 договору № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 погоджені умови оплати: протягом 21 календарного дня, починаючи з дати поставки партії товару (включаючи день поставки); у зв'язку з чим, останній виставлений на підставі договору рахунок повинен був бути сплаченим в строк до 05 червня 2015 року включно, відповідно нарахування пені у спірному періоді (09.02.2016 по 28.07.2016) здійснено позивачем у межах строку позовної давності за основною вимогою, за останні 12 місяців перед зверненням кредитора до суду.
Оскільки позов заявлено в межах строку позовної давності, а пеню обраховано відповідно до вимог частини шостої статті 232 ГК України і пункту 8.3 договору, з урахуванням положень ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України в суду відсутні підстави для відмови у задоволенні вимог про стягнення пені за заявою відповідача-1 про застосування строку позовної давності.
Натомість, нарахування пені у розмірі 954 125 270,94 грн. здійснено позивачем щодо суми заборгованості з врахуванням зміни офіційного курсу НБУ UAH/USD на кожен день прострочення, виходячи із суми боргу по кожному окремому рахунку-фактурі, тоді як прострочена сума за договором, наявність якої доведено, а визначений розмір стягнуто за рішенням суду у справі № 910/2031/16 складає 2 565 675 769,84 грн., що є підставою для перерахунку суми пені та задоволення вимог позивача частково в розмірі 470 023 388, 98 грн. (225 162 583, 95 грн. + 93 233 573, 06 грн. + 70 661 234, 32 грн. + 80 965 997, 65 грн.):
2 565 675 769, 84 грн. х (2х22%) : 366 х 73 (кількість днів прострочення з 09.06.2016р. по 21.04.2016р.) = 225 162 583, 95 грн.;
2 565 675 769, 84 грн. х (2х19%) : 366 х 35 (кількість днів прострочення з 22.04.2016р. по 26.05.2016р.) = 93 233 573, 06 грн.;
2 565 675 769, 84 грн. х (2х18%) : 366 х 28 (кількість днів прострочення з 27.05.2016р. по 23.06.2016р.) = 70 661 234, 32 грн.;
2 565 675 769, 84 грн. х (2х16,5%) : 366 х 35 (кількість днів прострочення з 24.06.2016р. по 28.07.2016р.) = 80 965 997, 65 грн..
Вимоги позивача про стягнення 3% річних заявлені також і до поручителя згідно договору поруки № ПР080217-3 від 08.02.2017, як солідарного боржника, відповідальність якого передбачена у разі порушення боржником договору поставки № ГРД-01/10-5000 від 29.12.2010 (п. 1.1, 2.1, 2.2, 2.3 договору поруки).
Згідно положень ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі, поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
У п. 2.3 договору поруки № ПР080217-3 від 08.02.2017 визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання боржником в повному обсязі належним йому на праві власності майном, у тому числі коштами; однак, відповідальність поручителя обмежується 5 000 гривень за зобов'язаннями боржника, включаючи можливу відповідальність за несвоєчасну оплату коштів, сплату пені, процентів, штрафів та інших похідних грошових вимог, передбачених договором поставки, та у будь-якому випадку не може перевищувати зазначену суму.
Через невиконання зобов'язань, що виникли для ТОВ «МЕТІНВЕСТ-СМЦ» з договору поруки № ПР080217-3 від 08.02.2017, та умови договору що передбачають солідарну відповідальність поручителя у розмірі 5000 грн., вимоги позивача про стягнення з відповідача-2 вказаної суми 3 % річних підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, вони підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів пропорційно задоволеній частині позову.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат» (51925, Дніпропетровська область, місто Кам'янське, вулиця Соборна, будинок 18-Б; код ЄДРПОУ 05393043) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг» (87534, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Нахімова будинок 116а; код ЄДРПОУ 34093721) 470 023 388 (чотириста сімдесят мільйонів двадцять три тисячі триста вісімдесят вісім) грн. 98 коп. пені, 35 961 521 (тридцять п'ять мільйонів дев'ятсот шістдесят одну тисячу п'ятсот двадцять одну) грн. 04 коп. 3 % річних та 117 846 (сто сімнадцять тисяч вісімсот сорок шість) грн. 72 коп. витрат по сплаті судового збору.
3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» (01015, місто Київ, вулиця Лейпцизька, будинок 15а; код ЄДРПОУ 32036829) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг» (87534, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Нахімова буд. 116а; код ЄДРПОУ 34093721) 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. 3 % річних та 473 (чотириста сімдесят три) грн. 28 коп. витрат по сплаті судового збору.
4.В іншій частині в позові відмовити.
5.Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
6.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 24.04.2017.
Суддя М.Є. Літвінова