61022, м.Харків, пр.Науки, 5
іменем України
26.04.2017 Справа № 905/507/17
Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Конько В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою: Заступника прокурора Донецької області в інтересах держави в особі позивача 1: Кабінету Міністрів України, м. Київ
позивача 2: Міністерства аграрної політики та продовольства України, м. Київ
до відповідача 1: Виконавчого комітету Іверської сільської ради Олександрівського району Донецької області, Олександрівський район, Донецька область,
відповідача 2: Публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України”, м. Київ
про: визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Іверської сільської ради Олександрівського району Донецької області від 30.11.2011р. №37 “Про оформлення права власності на нерухоме майно”; визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САЕ №343565 та САЕ №343566 від 01.12.2011р. про право приватної власності на об'єкт нерухомого майна; визнання за державою Україна права власності на нерухоме майно.
ОСОБА_1 участю представників сторін:
Прокурор: Хряк О.О. - за посвідченням №028256 від 15.08.2014р.;
від позивачів 1,2: не з'явились;
від відповідача 1: не з'явився;
від відповідача 2: ОСОБА_2 (за довіреністю №823 від 30.12.2016р.).
Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.
У судовому засіданні 26.04.2017р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.
Заступник прокурора Донецької області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, м. Київ, Міністерства аграрної політики та продовольства України, м.Київ звернувся до господарського суду Донецької області із позовом до Виконавчого комітету Іверської сільської ради Олександрівського району Донецької області, Олександрівський район, Донецька область, Публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України”, м. Київ про: визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Іверської сільської ради Олександрівського району Донецької області від 30.11.2011р. №37 “Про оформлення права власності на нерухоме майно”; визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САЕ №343565 та САЕ №343566 від 01.12.2011р. про право приватної власності на об'єкт нерухомого майна; визнання за державою Україна права власності на нерухоме майно в особі Кабінету Міністрів України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Левшиній Я.О.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на прийняття виконавчим комітетом Іверської сільської ради Олександрівського району Донецької області рішення від 30.11.2011р. з перевищенням повноважень, за відсутністю рішення Міністерства аграрної політики та продовольства України - органу уповноваженого на управління корпоративними правами Відповідача 2, що суперечить вимогам чинного законодавства.
Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на ст. 131-1 Конституції України, ст.ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст. 1, 2, 12, 15, 29, 53-58 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16, 21, 267, 326, 386, 391, 392 Цивільного кодексу України.
На підтвердження вказаних обставин позивач надав наступні документи: статут відповідача 2; постанови КМУ №764 від 11.08.2010р., №593 від 06.06.2011р.; листи прокуратури Донецької області №05/1-767вих.16 від 14.09.2016р., №05/1-766вих-16 від 14.09.2016р.; лист Секретаріату КМУ України №15042/0/2 від 28.09.2016р.; рішення виконавчого комітету Іверської сільської ради Олександрівського району №37 від 30.11.2011р.; свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 01.12.2011р.; наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України №225 від 07.07.2011р. «Про реорганізацію шляхом перетворення державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»; акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу №4 від 20.01.2011р.; інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна; лист Генеральної прокуратури №05/1-38 вих-17 від 31.01.2017р. про доручення пред'явлення даного позову прокуратурі Донецької області, повідомлення №05/1-183вих-17 від 24.02.2017р., №05/1-182вих-17 від 24.02.2017р. прокуратури Донецької області про представництво інтересів.
20.03.2017р. через канцелярію суду від відповідача 2 надійшла заява про застосування наслідків спливу позовної давності №130-2-12/1533 від 16.03.2017р., в якій останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог, застосувавши наслідки спливу позовної давності в порядку ст. 267 ЦК України. В якості додатків надав: постанову ВСУ від 16.11.2016р. у справі №6-2469цс16; лист відповідача 2 №130-2-802/2-15/2032 від 28.03.2012р. з доказами його направлення Міністерству аграрної політики та продовольства України; лист Буринської міської ради Сумської області №272 від 19.03.2012р.; лист Міністерства аграрної політики та продовольства України №37-31-1-11/7011 від 26.04.2012р.; наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України №132 від 20.03.2012р.
20.03.2017р. через канцелярію суду від відповідача 2 надійшов відзив №130-2-12/1524 від 16.03.2017р., в якому останній також просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що держава в особі Кабінету Міністрів України здійснила обмін одного об'єкту права державної власності на інший, передавши до статутного капіталу ПАТ «ДПЗКУ» об'єкти, перелік яких визначено в постанові Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 року №764, набула в обмін право власності на 100% акцій товариства, а ПАТ «ДПЗКУ», відповідно, набуло право на передане йому майно. В якості додатків надав: витяг з ЄДРПОУ стосовно статусу та місцезнаходження відповідача 2; статут; наказ №325 від 07.07.2011р. «Про реорганізацію шляхом перетворення державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»; акт приймання передачі майна, майнових прав та обов'язків до ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України»; витяг з переліку необоротних активів (у тому числі нерухомого майна), що передаються як вклад до статутного капіталу ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», свідоцтво про реєстрацію випуску акцій; акт оцінки майна, постанову ВСУ від 10.10.2011р.; постанови ВГСУ від 24.06.2014р. по справі №910/18227/13, від 10.06.2015р. по справі №925/2349/14; постанови ВАСУ від 21.07.2015р.
23.03.2017р. через канцелярію суду надійшли пояснення №05/1-269вих-17 від 20.03.2017р. від прокуратури Донецької області, в яких зазначено, що звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання - повернення у власність держави цілісного майнового комплексу, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників. Бездіяльність Кабінету міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України є підставою для здійснення органами прокуратури захисту в суді інтересів держави в особі даних органів.
27.03.2017р. від прокуратури Донецької області на адресу суду надійшла заява №05/1-268 вих-17 від 17.03.2017р. про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що є предметом позову, та заборони відповідачу 2 та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії, що пов'язані з державною реєстрацією речових прав на спірне нерухоме майно.
05.04.2017р. від відповідача 1 (Іверської сільської ради Олександрівського району Донецької області) надійшов лист №01-24/162 від 31.03.2017р., в якому останній позовні вимоги прокурора визнав в повному обсязі, просив розглянути позовну заяву без його участі. Крім того, зазначив про необхідність залучення Олександрівського БТІ, оскільки свідоцтво про право приватної власності на нерухоме майно Легендарненського елеватора було видано саме цим органом. Також надано: рішення виконавчого комітету №37 від 30.11.2011р. про оформлення права власності на нерухоме майно, лист №239/1 від 29.11.2011р. філії ОСОБА_3 «Легендарненський елеватор» про надання рішення про право власності, довідку з ЄДРПОУ стосовно філії ОСОБА_3 «Легендарненський елеватор», телеграму №130-2/6120 від 24.11.2011р., правоустановчі документи Іверської сільської ради.
06.04.2017р. на електрону адресу суду (10.04.2017р. на поштову адресу) від Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (представника позивача 1) надійшли письмові пояснення відносно позовних вимог прокурора, в яких управління просило задовольнити позов в повному обсязі, розглянути справу за відсутності представника Кабінету міністрів України, а також надані письмові пояснення №217/7-23 від 05.04.2017р. з урахуванням відзиву відповідача, в яких управління посилалось на те, що майно, передане до статутного капіталу ДП «Державна продовольчо-зернова корпорація України», правонаступником якої є ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», перебуває у державній власності, зміна форми власності не відбулася, тому свідоцтва серії САЕ №343565 та САЕ №343566 від 01.12.2011р. про право приватної власності на об'єкт нерухомого майна, видані виконавчим комітетом Іверської сільської ради Олександрівського району Донецької області - незаконні.
10.04.2017р. від прокуратури Донецької області надійшли письмові пояснення №05/2-167вих-17 від 03.04.2017р. з урахуванням відзиву відповідача 2 та заяви про застосування наслідків спливу позовної давності.
Прокурор в судове засідання 26.04.2017р. з'явився, позовні вимоги підтримав.
Представники позивача та відповідача 1 у судове засідання 26.04.2017р. не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Представник відповідача 2 в судове засідання 26.04.2017р. з'явився, проти позову заперечив.
Розглянувши матеріали справи, суд
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010р. №764 “Про заходи утворення Державного підприємства “Державна продовольчо - зернова корпорація України” було установлено, що повноваження з управління корпоративними правами держави щодо ДАК “Хліб України” здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства, та утворено Державне підприємство “Державна продовольчо- зернова корпорація України”. В п.2 Постанови зазначено про ліквідацію дочірніх підприємств ДАК “Хліб України”, зокрема, Легендарненського елеватора (т.1 а.с. 66).
В п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011р. №593 “Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2010 р. №764” установлено, що 100 відсотків акцій державного публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України”, які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України; Державне публічне акціонерне товариство “Державна продовольчо-зернова корпорація України” не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо (т.1 а.с. 68).
ОСОБА_1 приймання-передачі цілісного майнового комплексу №4 від 20.01.2011р. комісія з ліквідації ДП ДАК “Хліб України” “Легендарненський елеватор” передала, а ДП “Державна продовольчо-зернова корпорація України” прийняла цілісний майновий комплекс (т.1 а.с. 80-87).
Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.07.2011р. №325 було реорганізовано Державне підприємство “Державна продовольчо- зернова корпорація України” шляхом його перетворення у Публічне акціонерне товариство “Державна продовольчо- зернова корпорація України” (т.1 а.с. 79).
Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку 06.12.2011 року видане свідоцтво №529/1/11 про реєстрацію випуску акцій, яким засвідчила випуск Публічним акціонерним товариством “Державна продовольчо- зернова корпорація України” простих іменних акцій в кількості 8677170 штук номінальною вартістю 100грн., на суму 867717000,00грн. (т.1 а.с. 216).
Відповідно до п.1.1. Статуту ПАТ “Державна продовольчо- зернова корпорація України”, Публічне акціонерне товариство “Державна продовольчо- зернова корпорація України” створено шляхом перетворення Державного підприємства “Державна продовольчо- зернова корпорація України” відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011р. №593 “Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010р. №764” та наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.07.2011р. №325 “Про реорганізацію шляхом перетворення державного підприємства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” (т.1 а.с. 29).
Засновником Товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України. Повноваження з управління корпоративними правами Товариства відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 року №593 “Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010р. №764” здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України (п.1.4. Статуту “Державна продовольчо- зернова корпорація України”).
Виконавчим комітетом Іверської сільської ради Олександрівського району Донецької області 30.11.2011р. було прийнято рішення №37 “Про оформлення права власності на майно” щодо оформлення свідоцтва про право приватної власності на комплекс будівель та споруд” (т.1 а.с. 74), відповідно до якого вирішено визнати та оформити право власності, видати свідоцтво про право власності Публічному акціонерному товариству “Державна продовольчо- зернова корпорація України” на об'єкт нерухомого майна «Легендарненський елеватор» по вул. Елітна буд. 5, с. Іверське Олександрівського району Донецької області; доручено Олександрівському БТІ зареєструвати право власності на це нерухоме майно.
01.12.2011р. Публічному акціонерному товариству “Державна продовольчо - зернова корпорація України” виконкомом Іверської сільської ради було видане Свідоцтво про право власності на нерухоме майно - Легендарненський елеватор за адресою: Донецька область, Олександрівський район, с. Іверське, вул. Елітна, буд. 5 (т.1 а.с. 75).
Згідно до Витягу про державну реєстрацію прав від 01.12.2011р. №32277839 зазначений майновий комплекс знаходяться у приватній власності Публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо- зернова корпорація України” (т.1 а.с. 78).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за ПАТ “Державна продовольчо - зернова корпорація України” зареєстровано майно - Легендарненський елеватор, за адресою: Донецька область, Олександрівський район, с.Іверське, вул. Елітна, буд. 5 (т.1 а.с. 88).
В листі від 28.09.2016р. №15042/0/2-16 Кабінет Міністрів України повідомив прокуратуру Донецької області, що про рішення виконавчого комітету Іверської сільської ради від 30.11.2011р. №37 Секретаріату Кабінету Міністрів стало відомо лише із листа прокуратури Донецької області (т.1 а.с. 73).
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст.145 ГК України правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного підприємства відповідно до закону або шляхом здачі цілісного майнового комплексу підприємства або майнового комплексу його структурного підрозділу в оренду.
Зважаючи на те, що чинним Господарським кодексом України прямо не передбачено зміну правового режиму майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній власності, внаслідок передачі державного майна засновником до статутного фонду державного акціонерного товариства чи до статутного фонду створеного останнім дочірнього підприємства, то правовий режим цього майна належить визначати виходячи зі змісту актів про створення товариства та його установчих документів.
Згідно з умовами п. 5.1 статуту Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" статутний капітал Товариства становить 867717000,00грн. Статутний капітал Товариства формується за рахунок вартості майна, переданого йому засновником.
Засновниками Товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України (п.1.4. статуту).
Загальними нормами, які закріплені у п. 1 ч. 1 ст. 115 ЦК України, дійсно передбачено, що господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Згідно з ч. 1 ст. 85 ГК України майно, передане господарському товариству у власність засновниками і учасниками як внески, є власністю господарського товариства.
У ч. 2 ст. 325 ЦК України встановлено, що фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Зокрема, у ч. 3 ст. 86 ГК України передбачено, що забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, векселі, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, та майно, що перебуває в оперативному управлінні бюджетних установ, якщо інше не передбачено законом.
Отже, внесення майна державного підприємств, яке відповідно до закону не підлягає приватизації, як вклад до статутного (складеного) капіталу забороняється. І відповідно юридичній особі не може належати це майно на праві приватної власності, якщо інше прямо не передбачено законом.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 1, ч. 3 Закону України "Про акціонерні товариства" діяльність державної керуючої холдингової компанії, державних холдингових компаній та державних акціонерних товариств, єдиним засновником та акціонером яких є держава в особі уповноважених державних органів, регулюється цим Законом, з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами. Особливості створення акціонерних товариств у процесі приватизації та корпоратизації, їх правового статусу та діяльності у період до виконання плану приватизації (розміщення акцій) визначаються законодавством про приватизацію та корпоратизацію.
Закон України "Про акціонерні товариства" та чинне законодавство про приватизацію та корпоратизацію не передбачають, що заборона щодо внесення майна державного підприємства, яке відповідно до закону не підлягає приватизації, як вклад до статутного (складеного) капіталу товариства не розповсюджується на випадки перетворення державних унітарних комерційних підприємств (далі - підприємства) в акціонерні товариства, 100 відсотків акцій яких належить державі. Відтак, оскільки заборона на внесення спірного майна до статутного (складеного) капіталу товариства прямо випливає із закону (ч. 3 ст. 86 ГК України), суд приходить до висновку про те, що майно не передавалося саме у власність ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", а лише надавалося йому для здійснення статутної діяльності.
Відповідно до вимог Закону України “Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації” від 07.07.1999р. №847- XIV, Легедарненський елеватор включений до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації - код 2132220. У "Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані", зазначене підприємство відсутнє.
Відповідно до вимог ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Статтею 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Виходячи з норм ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним, воно гарантоване та закріплене, зокрема, Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 329 ЦК України, юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі (п. 2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. № 02-5/35).
Отже, умовою визнання акта недійсним є порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та інтересів, зокрема, юридичної особи - позивача у справі.
В силу норм ч. 2 ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Відповідно до ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Організація та діяльність органів місцевого самоврядування регулюється Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (розділ II). Тому ненормативні правові акти органів місцевого самоврядування правозастосовного та юрисдикційного змісту приймаються на основі Конституції і законів України, а самі ці органи як носії публічної влади є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (частина перша статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відповідно до пункту 10 статті 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
З огляду на те, що за змістом рішення виконавчого комітету Іверської сільської ради Олександрівського району Донецької області від 30.11.2011р. №37 “Про оформлення права власності на майно” спрямовано на оформлення права власності на майно за особою, що не є власником, воно підлягає скасуванню як незаконне, як таке, що порушують ст. 13, 41 Конституції України, ст. ст. 3, 317, 321 Цивільного кодексу України.
Вимога про визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САЕ №343565 та САЕ №343566 від 01.12.2011р. на нерухоме майно - Легендарненський елеватор, розташований за адресою: Донецька область, Олександрівський район, с. Іверське, вул. Елітна, 5 є похідною від вимоги про скасування рішення, на підставі якого воно було видано, тому враховуючи нечинність рішення виконавчого комітету Іверської сільської ради Олександрівського району Донецької області від 30.11.2011р. №37 “Про оформлення права власності на майно”, зазначене Свідоцтво було видано безпідставно та підлягає скасуванню.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.
Статтею 326 Цивільного кодексу України визначено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
Відповідно до ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України, зокрема, здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Статтею 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» встановлено, що об'єктами управління державної власності є, зокрема, майно, що передане державним комерційним підприємствам, установам, та організаціям. Суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, міністерства та інші органи виконавчої влади, державні господарські об'єднання, інші державні господарські організації (ст. 4 Закону).
Відповідно до ст. 73 Господарського кодексу України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.
У відповідності з положеннями ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.
Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документу, що посвідчує його право власності.
У відповідності до статті 328 Цивільного кодексу України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, якщо інше прямо не випливає із закону або не встановлене судом. Позивач може вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, навіть у випадку, коли ці порушення не були поєднані з позбавленням володіння.
ОСОБА_1 приписами ст. 317 цього ж кодексу власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 312 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.
Враховуючи вказані обставини, а також висновки суду про те, що майно не передавалося саме у власність ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", а лише надавалося йому для здійснення статутної діяльності, висновки щодо незаконності рішення виконавчого комітету Іверської сільської ради Олександрівського району Донецької області від 30.11.2011р. №37 “Про оформлення права власності на майно” та його скасування, визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САЕ №343565 та САЕ №343566 від 01.12.2011р. на нерухоме майно - Легендарненський елеватор, розташований за адресою: Донецька область, Олександрівський район, с. Іверське, вул. Елітна, 5 суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Крім того, в листі №01-24/162 від 31.03.2017р. Іверська сільська рада Олександрівського району Донецької області (відповідач 1) позовні вимоги прокурора визнала в повному обсязі.
Відповідно до ч. 5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково. При цьому, згідно ч. 6 цієї статті суд не приймає визнання позову, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиїх-небудь права і охоронюваних законом інтересів.
ОСОБА_1 змістом ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України визнання позову відповідачем є підставою для прийняття рішення про задоволення позову за умови, якщо дії відповідача не суперечать законодавству і не порушують охоронюваних інтересів інших осіб.
В контексті означених норм, суд зауважує на наступному:
- по-перше, визнання позову опосередковано у належній письмовій формі, визначеній ч. 1 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України;
- по-друге, визнання позову здійсненою уповноваженою на вчинення такої процесуальної дії особою.
З огляду на дані норми права та встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав задоволення позову.
Що стосується посилання відповідача 1 на необхідність залучення Олександрівського БТІ у зв'язку з тим, що свідоцтво про право приватної власності на нерухоме майно Легендарненського елеватора було видано саме цим органом, суд вважає таке залучення недоцільним, оскільки відповідачем 1 не доведено необхідність його участі та можливості впливу винесеного у справі рішення на права та обов'язки Олександрівського БТІ.
Оцінюючі подану відповідачем 2 заяву про застосування наслідків спливу позовної давності суд виходить з наступного.
Відповідач 2 обґрунтовуючи вимогу про застосування наслідків спливу позовної давності наголошує на тому, що оскаржуване рішення відповідача 1 видане 30.11.2011р.,оскаржувані свідоцтва про право приватної власності - 01.12.2011р., а позов №05/1-186 вих-17 датований 24.02.2017р. (направлений до суду 27.02.2017р.), з чого слідує, що до моменту пред'явлення вимоги до суду минуло більше трьох років.
ПАТ “Державна продовольчо-зернова корпорація України” наводить Постанову Верховного суду України від 16.11.2016р. по справі №6-2469цс16, в якій зазначено, що “порівняльний аналіз термінів “довідався” та “міг довідатися”, що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позовна давність строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. (ст.ст.256, 257 ЦК України).
Закон (п.10 ч.2 ст. 16, ст. 21 ЦК України, абзац третій ч.2 ст. 20 ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність.
Відповідно до правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п. 4.1. Постанови Пленуму від 29.05.2013 № 10 “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів”, початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.
Як було встановлено судом, позивачу 1 стало відомо про прийняття оскаржуваного рішення відповідача 1 після звернення прокуратури Донецької області із листом №05/1-767вих-16 від 14.09.2016р.
Посилання відповідача 2 на надання Міністерству аграрної політики та продовольства України інформації про отримання Свідоцтв на право приватної власності, зокрема, серії САЄ №343565, САЄ №343566 судом не приймається до уваги, оскільки надана суду копія журналу реєстрації вихідної кореспонденції №130-1-10 за період з 15.03.2012р. до 20.04.2012р. не є належним підтвердженням направлення листа №130-2-802/2-15/2032 від 28.03.2012 року на адресу Міністерства аграрної політики та продовольства України.
Інших доказів направлення листа №130-2-802/2-15/2032 від 28.03.2012 року на адресу позивача 2, таких як касовий чек, розрахункова квитанція тощо, що встановлено відповідно до п.2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року № 270, суду не надано.
Також відповідач 2 посилаючись на Закони України “Про доступ до публічної інформації” та “Про інформацію”, зазначає, що оскаржуване рішення відповідача 1 є публічною, загальновідомою інформацією, оскільки підлягало обов'язковому оприлюдненню на офіційному веб-сайті Іверської сільської ради не пізніше п'яти робочих днів. З врахуванням положення ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності від дня, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права, відповідач 2 наполягає на презумпції можливості та обов'язку позивача знати про прийняття виконавчим комітетом Іверської сільської ради рішення від 30.11.2011р.
При цьому будь-яких доказів щодо створення у 2011р. офіційного веб-сайта Іверської сільської ради та підтвердження оприлюднення на ньому рішення виконавчого комітету Іверської сільської ради від 30.11.2011р., суду не надано.
Викладена в Постанові Верховного суду України від 16.11.2016 року по справі №6-2469ц16 позиція, на яку є посилання у додаткових поясненнях відповідача 2, не може бути застосовано у даній справі за нетотожністю фактичних обставин.
Враховуючи викладене, прокурором не був пропущений передбачений ст.257 ЦК України строк, у межах якого він і звернутися до суду, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для застосування позовної давності.
Доводи відповідача, наведені в обґрунтування заперечень на позов, спростовуються викладеними вище обставинами.
Що стосується заяви прокуратури Донецької області №05/1-268 вих-17 від 17.03.2017р. про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно та заборони відповідачу 2 та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії, що пов'язані з державною реєстрацією речових прав на спірне нерухоме майно, суд зазначає наступне
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Статтею 67 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позов забезпечується накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову прокурор посилається на інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, згідно якої власником спірного нерухомого майна на час звернення прокурора до суду є ПАТ “Державна продовольчо-зернова корпорація України”, у зв'язку з чим, на думку заявника, є підстави вважати, що власник може реалізувати вказане майно стороннім особам.
Як зазначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом.
Оскільки позивачем не подано жодних доказів на підтвердження імовірності невиконання рішення суду відповідачем у майбутньому чи здійснення останнім будь-яких дій, спрямованих на ухилення від такого виконання, суд відмовляє у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 32, 33, 43, 49, 59, 66, 67, 73, 78, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 86, 136, 145 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 15, 16, 21, 115, 312, 317, 325, 328, 329, 392, 393 Цивільного кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Прокуратури Донецької області, в інтересах держави в особі позивачів: 1. Кабінету Міністрів України, м.Київ, 2. Міністерства аграрної політики та продовольства України, м.Київ, до відповідачів 1. Виконавчого комітету Іверської сільської ради Олександрівського району Донецької області, Олександрівський район, Донецька область, 2. Публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України”, м.Київ, про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Іверської сільської ради Олександрівського району Донецької області від 30.11.2011р. №37 “Про оформлення права власності на нерухоме майно”; визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САЕ №343565 та САЕ №343566 від 01.12.2011р. про право приватної власності на об'єкт нерухомого майна; визнання за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України права власності на нерухоме майно - задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Іверської сільської ради Олександрівського району Донецької області від 30.11.2011р. №37 “Про оформлення права власності на нерухоме майно”.
Визнати недійсним та скасувати Свідоцтво серії САЕ №343565 та САЕ №343566 від 01.12.2011р. про право приватної власності на об'єкт нерухомого майна - Легендарненського елеватора за Публічним акціонерним товариством “Державна продовольчо-зернова корпорація України”.
Визнати за державою України в особі Кабінету Міністрів України право власності на нерухоме майно - майновий комплекс, розташований по вулиці Елітна, 5 с. Іверське, Олександівський район Донецької області, загальною площею 20619,3кв.м.
Стягнути з Виконавчого комітету Іверської сільської ради (84050, Донецька область, Олександрівський район, с. Іверське, вул. Центральна, буд. 8, код ЄДРПОУ 04341301) на користь прокуратури Донецької області (87515, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Університетська, б.6; код ЄДРПОУ 25707002) 3200,00грн. витрат по сплаті судового збору.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” (01033, м.Київ, вул.Саксаганського, б.1; код ЄДРПОУ 37243279) на користь прокуратури Донецької області (87515, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Університетська, б.6; код ЄДРПОУ 25707002) 240000,00грн. витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.
У судовому засіданні 26.04.2017р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 28.04.2017р.
Суддя Я.О. Левшина