24 травня 2016 р. справа № 804/575/16
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Чорна В.В., одноособово розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про скасування розпорядження № 34 від 12.01.2016 року, -
встановив:
29 січня 2016 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, в якому просить скасувати розпорядження № 34 від 12.01.2016 р. «Про застосування заходу впливу».
В обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем без наявності передбачених законом підстав та без аналізу інформації стосовно порушення законодавства про фінансові послуги, а отже, підлягає скасуванню.
В судовому засіданні 24.05.2016 року представники позивача за довіреностями ОСОБА_1 та ОСОБА_2, кожний окремо, позовні вимоги підтримали в повному обсязі, зазначили про відсутність додаткових доказів та пояснень по справі, окрім тих, що містяться в матеріалах справи, а також про відсутність потреби у виклику свідків та проведенні судових експертиз.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі та письмові заперечення проти позову. В обґрунтування заперечень зазначено, що оскаржуване рішення прийнято в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством, тому відсутні підстави для його скасування.
Враховуючи, що в судове засідання прибули не всі особи, що беруть участь у розгляді справи, та за відсутності потреби у виклику свідків та проведенні судових експертиз, у відповідності до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто без участі сторін в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
11.12.2015 року посадовими особами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг складено акт № 949/13-15/13/6 про правопорушення, вчинені Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інгосстрах» на ринку фінансових послуг.
У вказаному акті, за результатами розгляду звернення ОСОБА_3, зроблено висновок про порушення підприємством ч. 2 ст. 20 Закону України «Про страхування» щодо зобов'язання страховика виконувати обов'язки, передбачені умовами договору страхування; п. 2.15 розділу 2 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 р. № 40, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15.09.2003 р. за № 805/8126, щодо зобов'язання страховика дотримуватись обов'язків, визначених статтею 20 Закону України «Про страхування».
Дані висновки зроблені відповідачем за результатами розгляду скарг ОСОБА_3 від 12.11.2015 р. та від 23.11.2015 р. щодо невиконання товариством зобов'язань за Договором добровільного страхування від нещасних випадків № PLV0NS-153Т1РВ від 29.04.2015 р.
В ході перевірки питань, зазначених у зверненнях ОСОБА_3, встановлено, що 13.10.2015 року позивачем отримано повідомлення про страховий випадок, який стався 24.09.2015 року, а саме, отримання нею травми коліна.
19.10.2015 року позивачем з посиланням на п. 3.1 Умов страхування до Договору страхування та п.11.5 Договору прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, про що ОСОБА_3 повідомлено листом від 19.10.2015 року. Відмовляючи у здійсненні страхового відшкодування, позивач виходив з того, що страховий випадок стався 24.08.2015 року (а не 24.09.2015 року), з відповідним повідомленням страхувальник звернувся лише 13.10.2015 року - тобто, з пропуском строку, передбаченого Договором (п. 3.1 Умов страхування до Договору). Крім того, у серпні 2015 року страховий платіж від ОСОБА_3 не надходив, а отже, у цей період Договір страхування не діяв (п. 11.5 Договору).
Зазначені обґрунтування ПрАТ СК «Інгосттрах» не були підтверджені проведеною Нацкомфінпослуг перевіркою, якою встановлено, що документально підтвердженим є факт настання нещасного випадку з ОСОБА_3 24.09.2015 року, що свідчить про своєчасне (протягом місяця) повідомлення нею страховика про настання страхового випадку. Таким чином, відповідач дійшов висновку про те, що товариством прийнято необґрунтоване рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування.
На підставі акту від 11.12.2015 року, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, винесено розпорядження № 34 від 12.01.2016 р. «Про застосування заходу впливу до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах», яким позивача було зобов'язано усунути порушення законодавства про фінансові послуги та повідомити Нацкомфінпослуг про усунення порушень з наданням підтверджуючих документів у термін включно до 01.02.2016 року.
Не погодившись з вказаним рішенням відповідача, ПрАТ «Страхова компанія «Інгосстрах» 29.01.2016 року звернулася до суду з даним позовом.
Встановивши обставини справи, проаналізувавши норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Відносини у сфері страхування регулює Закон України «Про страхування» (надалі - Закон), який спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.
За статтею 1 Закону, страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно частини 1 статті 3 Закону, страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.
Відповідно до статті 4 Закону, предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані, крім іншого, з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування).
Страхування може бути добровільним або обов'язковим (частина 1 статті 5 Закону).
Частиною 2 статті 8 Закону передбачено, що страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства (частина 1 статті 6 Закону).
Аналогічні визначення поняття «договір страхування» містяться в статті 354 Господарського кодексу України та статті 979 Цивільного кодексу України.
Статтею 20 Закону визначено, що страховик зобов'язаний: 1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування; 2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику; 3) при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом; 4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору; 5) за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна переукласти з ним договір страхування; 6) не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім випадків, встановлених законом; 7) надавати відповідним підрозділам Національної поліції інформацію про укладення договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підлягають обов'язковому технічному контролю.
Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страховика.
Статтею 26 Закону передбачено, що підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є: 1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України; 2) вчинення страхувальником - фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; 3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку; 4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні; 5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) інші випадки, передбачені законом.
Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону.
Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.
Відмову страховика у страховій виплаті може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку.
Досліджуючи обставини, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення, судом встановлено наступне.
29.04.2015 року між позивачем (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування від нещасних випадків № PLV0NS-153Т1РВ.
Предметом вказаного договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з життям, здоров'ям та працездатністю застрахованої особи.
Згідно з умовами цього договору і Правил страхування, страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхове відшкодування страхувальнику або вигодонабувачеві, а страхувальник зобов'язується своєчасно сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору і Правил страхування.
Договір укладено відповідно до «Правил добровільного страхування від нещасних випадків», затверджених страховиком 18.06.2014 р., зареєстрованих Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 24.07.2014 року за номером 0214332.
Пунктом 3.2 Договору страхування передбачено, що для отримання страхової виплати страхувальник або застрахована особа у строк не пізніше тридцяти робочих днів після настання страхового випадку (при тимчасовій непрацездатності - з дня закінчення лікування), а у випадку смерті застрахованої особи - спадкоємець(-ці) у строк не пізніше 1 року з дня настання події, повинні звернутися до страховика з заявою про страхову виплату та надати документи, які підтверджують факт настання страхового випадку.
У відповідності до п. 3.3 Умов страхування за договором вимагається, що до заяви про страхову виплату повинні додаватися зокрема, такі документи, залежно від страхового випадку: - документи, що підтверджують факт настання страхового випадку: медична картка; виписка з історії хвороби; лікарняний лист; довідка медичного закладу, підписана відповідальною особою та завірена печаткою медичного закладу.
Пунктом 6.1 Договору визначено страхові випадки, якими є події, які сталися внаслідок нещасного випадку, що мав місце під час дії договору страхування та підтверджені документами, виданими компетентними органами у встановленому законодавством порядку (медичними закладами, судом тощо).
Повний перелік пошкоджень та розмір суми виплати зазначений у таблиці № 1 «Ушкодження здоров'я внаслідок нещасного випадку та розмір страхових виплат по страховим випадкам», додаток № 1 до Правил страхування.
Згідно п. 6.2 Договору визначено, що нещасним випадком за цим договором слід вважати раптову, випадкову, короткочасну, незалежну від волі застрахованої особи (страхувальника, вигодонабувача, спадкоємця) подію, що фактично відбулась і внаслідок якої настав розлад здоров'я (травматичне пошкодження, опіки, відмороження, випадкове гостре отруєння рослинами, хімічними речовинами (промисловими або побутовими), недобросовісними харчовими продуктами (за винятком сальмонельозу, дизентерії), ліками, ботулізм, захворювання кліщовим енцефалітом (енецефаломієлітом) поліомієлітом, сказ внаслідок укусу тварин, правець) застрахованої особи або її смерть.
Не дає підстав для здійснення страхової виплати отримання внаслідок травми садн, припухлостей м'яких тканин та ран до 2 кв.см та глибиною до підшкірної клітковини, а також ушкоджень, що потребують безперервного стаціонарного та/або амбулаторного лікування строком менше 3 днів.
Захворювання, у тому числі раптові та професійні, не відносяться до нещасних випадків.
Підстави відмови у страховій виплаті визначені пунктом 4 Договору.
Розділом 3 Правил добровільного страхування від нещасних випадків (нова редакція), затверджених страховиком 18.06.2014 року, визначено поняття «страховий ризик» і «страховий випадок».
Так, страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (п.3.1 Правил).
Нещасним випадком слід вважати раптову, випадкову, короткочасну, незалежну від волі застрахованої особи (страхувальника, вигодонабувача, спадкоємця) подію, що фактично відбулася і внаслідок якої настав розлад здоров'я (травматичне пошкодження, опіки, відмороження, випадкове гостре отруєння рослинами, хімічними речовинами (промисловими або побутовими), недобросовісними харчовими продуктами (за винятком сальмонельозу, дизентерії), ліками, ботулізм, захворювання кліщовим енцефалітом (енецефаломієлітом) поліомієлітом, сказ внаслідок укусу тварин, правець) застрахованої особи або її смерть (п. 3.2 Правил).
Виключення із страхових випадків і обмеження страхування визначені розділом 4 Правил.
Пунктом 7 Додатку № 1 до Правил добровільного страхування від нещасних випадків «Загальні умови застосування таблиці № 1. Ушкодження здоров'я внаслідок нещасного випадку та розмір страхових виплат по страховим випадкам» передбачено, що при переломах і вивихах (підвивихах) кісток, розривах зчленувань (включаючи синдесмози) обов'язковою умовою вживання відповідних статей «Таблиці» є рентгенологічне підтвердження вказаних пошкоджень.
Пунктом 95 Таблиці № 1 визначені травматичні ушкодження, інший розлад здоров'я внаслідок нещасного випадку та розміри страхової виплати, в якому серед іншого зазначено ушкодження ділянки колінного суглоба такі як: відрив кісткового фрагмента (фрагментів), перелом над виростка (надвиростків), перелом головки малогомілкової кістки, пошкодження меніска.
Матеріалами справи підтверджено, що 24.09.2015 року з ОСОБА_3 стався нещасний випадок на Вокзальній площі в м. Києві, а саме, нею отримано травму коліна (як зазначено в медичній довідці № 5330 від 24.09.2015 р., виданій травмпунктом Київською міської лікарні № 4, причина звернення - застаріле пошкодження медіального меніску лівого колінного суглобу, блок колінного суглобу).
Згідно виписки № 724 від 19.10.2015 р. з медичної картки амбулаторного хворого, виданої поліклінічним відділенням Великобагаченської ЦРЛ Полатвської області (за місцем проживання ОСОБА_3І.), повний діагноз: «Розрив зв'язок. Застарілий розрив медіального меніску лівого коліна».
13.10.2015 року до страховика надійшло повідомлення від страхувальника про настання вказаної події.
За результатами розгляду вказаних документів, 19.10.2015 року страховиком прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування.
Вказане рішення мотивоване тим, що згідно виписки № 724, виданої 19.10.2015 року Великобагаченською ЦРЛ встановлено діагноз - розрив зв'язок, застарілий розрив медіального меніску лівого колінного суглобу, дату травмування зазначено - 24.08.2015 року. Окрім того, в період з 01.05.2015 року по 01.07.2015 року включно ОСОБА_3 страхові платежі вносились регулярно, проте в серпні 2015 року страховий платіж на рахунок товариства не надходив, черговий страховий платіж надійшов на рахунок 04.09.2015 року, таким чином договір страхування в період з 01.08.2015 року по 04.09.2015 року не діяв, а поновив свою дію з 00.00 годин 05.09.2015 року. Враховуючи, що позивач виходив з того, що датою настання страхового випадку з ОСОБА_3 є 24.08.2015 року - тобто дата в період, коли договір не діяв, та враховуючи, що страхувальником повідомлено страховика про настання страхового випадку лише 13.10.2015 року - тобто, з порушенням умов п. 3.2 Договору, ним прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування від 19.10.2015 року.
За результатами розгляду справи, суд не погоджується з такими доводами позивача.
Так, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 отримала травму коліна на Вокзальній площі в м. Києві 24.09.2015 року (а не 24.08.2015 року, як зазначає позивач). Вказаний факт підтверджується долученими до матеріалами справи довідкою від 24.09.2015 р. № 5330, виданою травмпунктом Київської міської клінічної лікарні № 4, дублікатом вказаної довідки від 12.10.2015 р., рентгенівськими знімками із зазначеними на них датами 24.09.2015 року та прізвищем «Гладилина», листом Київської міської лікарні № 4 від 16.11.2015 р. № 1257, в якому зазначено, що 24.09.2015 року об 11 год. 20 хв. до травматологічного пункту КМЛК № 4 була доставлена каретою «швидкої допомоги» за викликом № 7171 та по направленню медичного пункту станції Київ-Пасажирський гр. ОСОБА_3
За сукупності наведених документів, описка в даті (24.08.2015 року), яка допущена у виписці № 724 від 19.10.2015 р. з медичної картки амбулаторного хворого, виданої Великобагачанською центральною районною лікарнею за місцем проживання ОСОБА_3, не спростовує висновків суду про підтвердження дати травмування ОСОБА_3 саме 24.09.2015 року.
Умовами Договору страхування та Правилами страхування визначено, що нещасним випадком слід вважати раптову, випадкову, короткочасну, незалежну від волі застрахованої особи (страхувальника, вигодонабувача, спадкоємця) подію, що фактично відбулася і внаслідок якої настав розлад здоров'я (травматичне пошкодження).
Отже, отримана ОСОБА_3 травма належить до страхового випадку.
Про настання страхового випадку (отримання травми) страхувальник повідомив страховика 13.10.2015 року, тобто, з додержанням вимог п. 6.2 Договору страхування (протягом місяці після настання страхового випадку).
Враховуючи, що матеріалами справи документально підтвердженою є дата настання страхового випадку саме 24.09.2015 року, доводи позивача про те, що в серпні 2015 року ОСОБА_3 не сплачувала страхові платежі, а тому договір в цей період не діяв, не приймаються судом до уваги. Зокрема, позивачем не заперечується, що черговий платіж за договором було внесено ОСОБА_3 на рахунок ПрАТ «Інгосттрах» 04.09.2015 року, а отже, за умовами п. 7 Договору страхування, договір страхування поновив свою дію з 00.00 годин 05.09.2015 року на наступний 1 (один) місяць. Таким чином, час настання страхового випадку з ОСОБА_3 охоплюється дією договору страхування у вересні 2015 року.
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що рішення ПрАТ «Страхова компанія «Інгосстрах» від 19.10.2015 року про відмову у виплаті ОСОБА_3 страхового відшкодування прийнято всупереч умов договору та вимог чинного законодавства.
Відповідно, розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг «Про застосування заходу впливу» № 34 від 12.01.2016 р., прийняте стосовно позивача, є законним, обґрунтованим та скасуванню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ч. 6 ст. 128, ст.ст. 160-162, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
У задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» - відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо судом у відповідності до частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України було проголошено вступну та резолютивну частину постанови, а також в разі прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя ОСОБА_4