25.04.17р. Справа № 905/2206/15
За позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вуглезбагачувальне підприємство центральна збагачувальна фабрика "Чумаківська" (м. Донецьк)
до Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (м. Київ) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Дніпро)
про стягнення суми збитків у розмірі 183 622 грн. 00 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог)
Суддя Фещенко Ю.В.
Представники:
від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 10/02/1 від 10.02.2016)
від відповідача: ОСОБА_3 - провідний юрисконсульт (довіреність № 71 від 01.01.2015)
ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вуглезбагачувальне підприємство центральна збагачувальна фабрика "Чумаківська" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Державного підприємства "Придніпровська залізниця" (далі - відповідач), в якому, на момент звернення з ним до суду, просило суд стягнути суму збитків у розмірі 274 961 грн. 48 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані такими обставинами.
Між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Донецьквуглезбагачення" та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вуглезбагачувальне підприємство центральна збагачувальна фабрика "Чумаківська" було укладено договір № 29-04-2 п/р від 29.04.2011, згідно з яким ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Донецьквуглезбагачення" передає вугілля на перероблення. Так, у серпні 2015 року надійшов лист від ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Донецьквуглезбагачення", в якому вказувалось, що вугільна продукція за залізничною накладною № 51957397 у вагонах №№ 62110614, 62199963 та залізничною накладною № 51957504 у вагоні № 61020640, яка була відправлена зі станції - Чумаково Донецької залізниці на станцію Енергодар Придніпровської залізниці не була доставлена на адресу вантажоодержувача. Отже, при здійсненні перевезення вугільної продукції у вказаних вагонах перевізником не забезпечено збереження ввіреного йому вантажу у загальному обсязі 204 100 кг, що підтверджується залізничними накладними, в яких відсутні позначки залізниці про його видачу, а одержувача - про його отримання. Вартість цього вантажу становить 1 347 грн. 19 коп. за тону, отже збитки, завдані позивачу, складають 274 961 грн. 48 коп.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 17.09.2015 (суддя Левшина Я.О.) порушено провадження у справі та призначено її розгляд в засіданні на 07.10.2015.
У судовому засіданні 07.10.2015 було оголошено перерву до 28.10.2015.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 28.10.2015 (суддя Левшина Я.О.) здійснено заміну неналежного відповідача - Державного підприємства "Донецька залізниця" на належного - Державне підприємство "Придніпровська залізниця"; призначено справу до розгляду на 18.11.2015.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 18.11.2015 (суддя Левшина Я.О.), у зв'язку із заміною неналежного відповідача та згідно з частиною 1 статті 16 Господарського процесуального кодексу України матеріали справи № 905/2206/15 передано за підсудністю до господарського суду Дніпропетровської області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2015, розгляд справи призначено судді Фещенко Ю.В.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2015 справу прийнято до провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 16.12.2015.
Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 83239/15 від 16.12.2015), в якому він просив суд зупинити провадження у справі до завершення процедури реорганізації відповідача та переходу прав та обов'язків до правонаступника.
У судове засідання 16.12.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представником відповідача у судовому засіданні 16.12.2017 заявлено клопотання про зупинення провадження по справі для заміни сторони правонаступником.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2015 зупинено провадження по справі № 905/2206/15 до завершення процедури реорганізації відповідача та переходу прав та обов'язків до правонаступника; зобов'язано сторін повідомити господарський суд Дніпропетровської області про завершення процесу реорганізації Державного підприємства "Придніпровська залізниця" та про усунення підстав, що зумовили зупинення провадження у справі № 905/2206/15.
В період з 16.12.2015 по 23.02.2017 відомостей щодо усунення підстав, що зумовили зупинення провадження у справі № 905/2206/15, від сторін до суду не надходило.
Листом господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2017 у позивача та відповідача була запитана інформація щодо усунення обставин зупинення провадження у справі та надання відповідних доказів.
Від позивача надійшла заява (вх.суду 13417/17 від 03.03.2017), в якій він просив суд поновити провадження по справі, оскільки підстави для зупинення на теперішній час були відсутні. Так, з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вбачається, що Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" зареєстроване в державному реєстрі 21.10.2015 та є правонаступником, в тому числі Державного підприємства "Придніпровська залізниця".
Ухвалою суду від 06.03.2017 провадження у справі було поновлено; справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.03.2017.
Від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.суду 17207/17 від 22.03.2017 електронною поштою, та в подальшому вх.суду 17832/17 від 27.03.2017 - в оригіналі), в якому він посилався на ускладнення перетину лінії розмежування та неможливістю своєчасно прибути у судове засіданні представника позивача.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 17386/17 від 23.03.2017), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що відповідно до норм частини 2 статті 130 Статуту залізниць України позивач не наділений правом звернення до залізниці із позовом про відшкодування вартості втрати вантажу.
Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 17387/17 від 23.03.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи додаткові докази.
У судове засідання 23.03.2017 з'явився представник відповідача.
Представник позивача у судове засідання 23.03.2017 не з'явився, при цьому, судом було враховано наявність його клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.
Крім того, у судовому засіданні 23.03.2017 судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.
Враховуючи викладене, ухвалою суду від 23.03.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 12.04.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі, а також задоволенням клопотання позивача; замінено відповідача у справі - Державне підприємство "Придніпровська залізниця" на його правонаступника - Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".
Від позивача надійшли додаткові пояснення (вх.суду 21233/17 від 12.04.2017), в яких він надав свої заперечення на викладені у відзиві на позовну заяву обставини щодо надання позивачем документів на підтвердження втрати вантажу, а також надання відомостей та доказів оплати вугілля, втраченого під час перевезення, які позивач вважає безпідставним.
Від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх.суду 21235/17 від 12.04.2017), в якій він просить суд стягнути суму збитків у розмірі 183 622 грн. 00 коп. Вказана заява обґрунтована тим, що вантаж у вагоні № 61020640 масою 67800 кг прибув на станцію призначення - Енергодар 09.12.2014, тож маса втраченого вантажу складає 136 300 кг (204 100 кг - 67 800 кг = 136 300 кг), а його вартість становить 183 622 грн. 00 коп. (136,3т х 1 347,19).
Так, відповідно до пункту 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.
Відповідно до положень пункту 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Дослідивши заяву позивача, судом визначено, що позивачем, фактично, зменшено заявлені до стягнення основний борг, у зв'язку з частковим поверненням відповідачем отриманого за спірними накладними товару, а також пеню,, у зв'язку із здійсненням її уточненого розрахунку. При цьому, ціна позову фактично зменшилась.
В той же час, відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.
Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.
Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 183 622 грн. 00 коп., виходячи з якої й вирішується спір.
Від позивача надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів (вх.суду 21305/17 від 12.04.2017). Вказане клопотання було погоджене з відповідачем.
Ухвалою суду від 12.04.2017 клопотання позивача про продовження строку вирішення спору задоволено та продовжено строк розгляду спору по справі на 15 днів, терміном по 29.04.2017 включно.
У судове засідання 12.04.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні 12.04.2017 виклав зміст позовних вимог, з урахуванням їх зменшення, просив суд задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
У судовому засіданні 12.04.2017 представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини, викладені ним у відзиві на позовну заяву.
У судовому засіданні 12.04.2017 у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 25.04.2017.
Від відповідача надійшли доповнення до відзиву (вх.суду 23968/17 від 25.04.2017), в яких він вказує на недоведеність позовних вимог позивача, зважаючи на відсутність в матеріалах справи вантажної квитанції, як основного документу для пред'явлення позову до залізниці щодо втрати вантажу, а також доказів понесення фактичних збитків позивачем.
У судове засідання 25.04.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні 25.04.2017 наполягав на задоволенні його позовних вимог, з урахуванням їх зменшення, посилаючись на те, що матеріали справи містять всі докази на підтвердження правомірності його вимог, а заперечення відповідача не узгоджуються з нормами чинного законодавства.
У судовому засіданні 25.04.2017 представник відповідача виклав зміст доповнень до відзиву, з урахуванням доводів яких просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 25.04.2017 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 25.04.2017 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 29.04.2011 між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Донецьквуглезбагачення" (замовник) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вуглезбагачувальне підприємство центральна збагачувальна фабрика "Чумаківська" (виконавець) було укладено договір № 29-04-2 п/р, відповідно до умов якого замовник зобов'язався передати (поставити) виконавцю вугілля для збагачення, оплатити послуги виконавця, пов'язані зі збагаченням вугілля, та прийняти концентрат, а виконавець зобов'язався прийняти вугілля, здійснити його збагачення та передати (поставити) отриманий в результаті збагачення вугілля концентрат замовнику, в строки та на умовах обумовлених договором та/або специфікаціями.
У пункті 6.1. договору було визначено, що вартість послуг виконавця зазначається у відповідних специфікаціях.
У пункті 10.1. сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2011, а у випадку невиконання (неналежного виконання) сторонами (стороною) своїх зобов'язань за договором, датою закінчення строку дії договору є дата повного та належного виконання сторонами (у відповідності до умов договору) всіх прийнятих на себе за договором зобов'язань.
На виконання вказаного договору, відправником - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вуглезбагачувальне підприємство центральна збагачувальна фабрика "Чумаківська" зі станції відправлення - Чумаково Донецької залізниці за залізничною накладною № 51957397 у вагонах №№ 62110614, 62199963 та залізничною накладною № 51957504 у вагоні № 61020640 на станцію Енергодар Придніпровської залізниці було відправлено вугільну продукцію у загальній кількості 204100 кг (а.с.10-13).
Одержувач, відповідно до залізничної накладної № 51957397 - ДТЕК Запорізька ТЕС, у залізничній накладній № 51957504 - одержувач у графі 4 не вказаний.
Відповідно до залізничної накладної № 51957397 на станцію призначення "Енергодар" повинен був надійти вагон № 62110614 вугілля в загальній кількості 68 000 кг., як було визначено залізницею при прийнятті вантажу до перевезення (а.с.10,13).
Відповідно до залізничної накладної № 51957397 на станцію призначення "Енергодар" повинен був надійти вагон № 62199963 вугілля в загальній кількості 68 300 кг., як було визначено залізницею при прийнятті вантажу до перевезення (а.с.10,13).
Відповідно до залізничної накладної № 51957504 на станцію призначення "Енергодар" повинен був надійти вагон № 61020640 вугілля в загальній кількості 67 800 кг., як було визначено залізницею при прийнятті вантажу до перевезення (а.с.11,12).
Однак, за твердженням позивача, на залізничну станцію "Енергодар" вантаж залізницею доставлено не було, про що позивача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Донецьквуглезбагачення" було повідомлено листом.
Також, факт недоставки вантажу одержувачу підтверджується відсутністю відміток у накладних.
Позивач зазначив, що відповідач, як перевізник, зобов'язувався зберегти та доставити на станцію призначення "Енергодар" у вагонах №№ 62110614, 62199963 та № 61020640 довірені йому 204 100 кг вугілля кам'яного та видати його одержувачу - ДТЕК Запорізька ТЕС.
Проте, як повідомив позивач під час звернення із позовом до суду, своє зобов'язання відповідач не виконав, на станцію призначення ввірений йому вантаж у кількості 204 100 кг не доставив, внаслідок чого позивачу було завдано збитків у розмірі 274 961 грн. 48 коп.
В процесі розгляду справи судом, позивачем була подана заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій він просив суд стягнути суму збитків у розмірі 183 622 грн. 00 коп. Вказана заява була обґрунтована тим, що вантаж у вагоні № 61020640 масою 67800 кг прибув на станцію призначення - Енергодар 09.12.2014, тож маса втраченого вантажу складає 136 300 кг (204 100 кг - 67 800 кг = 136 300 кг), а його вартість становить 183 622 грн. 00 коп. (136,3т х 1 347,19).
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що у позивача по справі як власника вантажу відсутнє право на пред'явлення позову, оскільки власник вантажу, якщо він не є відправником або одержувачем вантажу, не має права від свого імені заявляти претензію або позов до залізниці з приводу втрати, нестачі або псування вантажу під час перевезення. Також, відповідач вказує на недоведеність позовних вимог позивача, зважаючи на відсутність в матеріалах справи вантажної квитанції, як основного документу для пред'явлення позову до залізниці щодо втрати вантажу, а також доказів понесення фактичних збитків позивачем (доказів оплати позивачем втраченого вантажу).
Приймаючи рішення у даній справі, судом враховано також таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 було утворено Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця". Додатком 1 до названої постанови затверджено перелік підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворено Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця". До нього, зокрема, увійшло Державне підприємство "Придніпровська залізниця" (ідентифікаційний код 01073828).
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 "Питання публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", був затверджений статут ПАТ "Укрзалізниця", відповідно до пункту 2 якого товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту, які реорганізовано шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200. Пунктом 12 Статуту закріплено, що товариство є юридичною особою з дня державної реєстрації.
Також, відповідно до статті 6 Закону України від 23.02.2012 № 4442-VI "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.
В свою чергу, 21.10.2015 відповідно до чинного законодавства відбулася державна реєстрація ПАТ "Українська залізниця" (ідентифікаційний код 40075815). До даних "про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа" увійшло й державне підприємство "Придніпровська залізниця". Регіональна філія "Придніпровська залізниця" (ідентифікаційний код ВП 40081237) значиться як відокремлений підрозділ юридичної особи - ПАТ "Укрзалізниця".
Згідно з витягом з протоколу № 1 засідання ПАТ "Укрзалізниця" датою початку фінансово-господарської діяльності товариства було визначено 01.12.2015.
Відповідно до пункту 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
В частині 2 статті 108 цього Кодексу встановлено, що у разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.
Так, 18.08.2015 Міністерством інфраструктури України відповідно до статті 107 Кодексу був затверджений передавальний акт державного підприємства "Придніпровська залізниця", згідно з яким правонаступництво щодо всього майна, усіх прав та обов'язків підприємства після його реорганізації шляхом злиття переходять до ПАТ "Укрзалізниця".
В свою чергу, відповідно до пункту 2.1. положення про регіональну філію "Придніпровська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" - філія є відокремленим підрозділом товариства, який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені товариства та в його інтересах, здійснює делеговані товариством функції у визначеному регіоні транспортної мережі, відповідно до мети, завдань та предмету діяльності товариства. Межі філії затверджуються рішеннями правління товариства.
Вирішуючи питання про правонаступництво, потрібно мати на увазі, що запис в установчих документах про правонаступництво має істотне значення для визнання правонаступництва. Однак, суттєве значення мають також фактично здійснені організаційно-економічні перетворення, з якими чинне законодавство пов'язує перехід майнових прав та обов'язків, а саме: рішення власника (власників), підписання передаточного або розподільного акта чи балансу тощо. Отже, у вирішенні питань, пов'язаних з правонаступництвом, слід здійснювати аналіз документів, що стосуються переходу прав і обов'язків на майно (майнові права) чи його відповідну частину.
Тобто, нова юридична особа - Публічне акціонерне товариство "Укрзалізниця" була створена та набула право/дієздатності, зокрема, й у спірних правовідносинах, за визначеною законодавчими приписами процедурою.
За приписами частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється, зокрема, в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам.
Враховуючи, що у разі злиття, поділу, приєднання підприємств перехід майна та відповідних прав і обов'язків до нових підприємств здійснюється на підставі передавального або розподільного акта чи балансу, який може не співпадати у часі з моментом включення запису про припинення юридичної особи до державно реєстру, а приписи зазначених вище нормативних актів не визначають іншого моменту для набуття юридичною особою право/дієздатності, реалізація суб'єктом господарювання прав, фактично набутих у визначений законом спосіб, є безумовною підставою, зокрема, і для їх судового захисту.
Дослідження перелічених вище документів дозволяє зробити висновок про те, що до ПАТ "Українська залізниця" перейшли права та обов'язки Державного підприємства "Придніпровська залізниця" і товариство є правонаступником цього підприємства.
Викладене відповідає правовій позиції Вищого господарського суду України у подібних правовідносинах (постанови Вищого господарського суду України № 904/6554/15 від 21.04.2016, № 905/2959/15 від 16.03.2016, № 908/3973/13 від 28.04.2016, № 904/19/16 від 25.10.2016).
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення перевізник зобов'язаний доставити довірений йому відправником вантаж в пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання вантажу особі.
Згідно з пунктом 2 статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Статтею 920 Цивільного кодексу України обумовлено: у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до статті 12 Закону України "Про залізничний транспорт" залізниці повинні забезпечувати збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.
Статтею 23 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
Стаття 110 Статуту залізниць України передбачає, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу.
Згідно зі статтею 113 Статуту залізниць України за незбереження прийнятого до перевезення вантажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача чи пошкодження виникли з незалежних від перевізника причин.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт" обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.
Статтею 129 Статуту залізниць України передбачено, що обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць; для засвідчення маси і кількості вантажу з даними, зазначеними у транспортних документах, складається комерційний акт.
Повертаючись до обставин справи, суд зазначає, що у актах загальної форми від 03.10.2014 № 05 та № 06 вказано, що "відповідно до листа від 03.10.2014 МНС вагони № 62199963 та № 62110614 були подані на під'їзну колію ТОВ "Макіївпромтранс" тупик № 10 ст. Берестовська для охорони вантажу" (а.с.152-153).
Вже 04.10.2014 було складено акти загальної форми № 07 та № 08, в яких зазначено, що вагони № 62199963 та № 62110614 "вийшли з під'їзних колій ТОВ "Макіївпромтранс" в порожньому стані, у зв'язку з проведенням АТО в Донецькій області.." (а.с.154-155).
Вказані обставини також зазначені і в комерційних актах БИ № 568263 та БИ 568264 від 04.10.2014 (а.с.156-159).
Зазначений вантаж, як підтверджується позивачем та відповідачем до місця призначення - Енергодар не доставлявся та позивачу виданий не був.
Отже, матеріали справи свідчать про неприбуття на станцію призначення вагонів № 62199963 та № 62110614 вагою 136 300 кг. Тому, відповідно до вимог статті117 Статуту спірний вантаж вважається втраченим.
Відповідно до статті 130 Статуту залізниць України право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.
Статтею 133 Статуту залізниць України передбачено, що передача іншим організаціям або громадянам права на пред'явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені.
Щодо права звернення до залізниці з претензією або і з позовом, з підстав, що випливають із Статуту залізниць України або договору перевезення вантажу, то пункт 130 Статуту залізниць України таке право надає сторонам у договорі перевезення - вантажовідправнику або вантажоодержувачу у відповідних випадках, передбачених Статутом. Власник вантажу (якщо він не є відправником або одержувачем вантажу) не має права від свого імені заявляти позов до залізниці з приводу втрати, нестачі, порчі або псування вантажу під час перевезення.
Вантажовласник, якщо він не є вантажовідправником або вантажоодержувачем, у такому випадку має право скористатись можливістю, наданою пунктом 133 Статуту залізниць України - отримати від вантажоодержувача довіреність, оформлену згідно із законодавством, виступати від його імені і заявляти претензійно-позовні вимоги до залізниці (пункт 5 оглядового листа Вищого Господарського Суду України від 29.11.2007 № 01-8/917 "Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства").
У даній справі у спірних правовідносинах позивач є вантажовідправником, а не вантажовласником, як помилково вважає відповідач (розділ 1 спірних накладних, а.с.12-13).
Згідно з пунктом. 2.10. Роз'яснень Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею № 04-5/607 від 29.05.2002 (в редакції роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 за № 04-5/225), відповідно до пункту 131 Статуту залізниць України, позови про відшкодування вартості вантажу втраченого, пошкодженого або такого, який прибув з нестачею, при перевезенні вантажів у прямому залізничному сполученні в межах залізниць України заявляються як одержувачем, так і відправником, а також від їх імені уповноваженою особою у всіх випадках до залізниці призначення, яка несе відповідальність за всі залізниці учасниці перевезення, і залучати до участі у справі як іншого відповідача або третю особу залізницю відправлення та транзитні залізниці у суду немає підстав.
Отже, господарським судом відхиляються заперечення відповідача в частині того, що відповідно до норм частини 2 статті 130 Статуту залізниць України позивач не наділений правом звернення до залізниці із позовом про відшкодування вартості втрати вантажу.
В той же час, як було зазначено вище на виконання договору № 29-04-2 п/р від 29.04.2011, укладеного між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Донецьквуглезбагачення" (замовник) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вуглезбагачувальне підприємство центральна збагачувальна фабрика "Чумаківська" (виконавець) і було направлено вантаж, який було втрачено під час його перевезення залізницею.
При цьому, відповідно до пункту 1.1.1. вказаного договору замовник зобов'язується передати (поставити) виконавцю вугілля на умовах "СРТ, залізнична станція "Чумаково" Донецької залізничної дороги "Укрзалізниці" (відповідно Міжнародним правилам тлумачення торгових термінів "Інкотермс" в редакції 2000 року), з урахуванням умов договору. Кількість, марочний склад, якісні показники вугілля, вантажовідправники обумовлюються сторонами у відповідних специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору. Датою поставки вугілля виконавцю є дата, вказана у відтиску штампу залізничної станції "Чумаково" Донецької залізниці "Укрзалізниці" на залізничній накладній, яка свідчить про приймання вантажу станцією (пункт 1.1.2. договору).
Так, у спірній накладній у її розділі 56 датою зазначено 12.08.2014.
Виконавець зобов'язується прийняти вугілля, переробити (збагатити) його та передати (поставити) отриманий в результаті збагачення вугілля концентрат замовнику на умовах "FCA, залізнична станція "Чумаково" Донецької залізничної дороги "Укрзалізниці" відповідно Міжнародним правилам тлумачення торгових термінів "Інкотермс" в редакції 2000 року, з урахуванням умов договору (пункт 1.1.3. договору).
При цьому, умови FCA передбачають перехід ризиків - у момент передачі перевізнику на складі продавця.
Згідно із абзацом 3 пункту 1.1.3. договору виконавець несе ризики, пов'язані з загибеллю, псуванням, недостачею, розкраданням концентрату при транспортуванні концентрату до станції вантажоодержувача. У випадку виявлення вантажоодержувачем концентрату фактів загибелі, псування, недостачі, розкрадання, замовник протягом 1 місяця з моменту отримання концентрату на станцію призначення зобов'язується надати виконавцю підтверджуючі документи для складання комерційного акту з ДП "Укрзалізниця" та зробити переуступний напис на залізничній накладній. У іншому випадку вищевказані ризики покладаються на замовника.
При цьому, доказів вчинення замовником - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Донецьквуглезбагачення" дій, визначених у абзаці 3 пункту 1.1.3. договору матеріали справи не містять.
Відповідно до пункту 9.5. договору передане на збагачення вугілля і отриманий концентрат є власністю замовника. Передача вугілля на збагачення не тягне за собою переходу права власності на вугілля або отриманий концентрат. Виконавець несе повну матеріальну відповідальність за схоронність і ризик випадкової загибелі вугілля, переданого для збагачення замовником на умовах договору. Виконавець несе повну матеріальну відповідальність за схоронність і ризик випадкової загибелі концентрату, отриманого в результаті збагачення вугілля замовника, до моменту передачі його замовнику відповідно до умов договору. Заставна вартість вугілля і концентрату встановлюється сторонами у відповідних специфікаціях до договору.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про залізничний транспорт" залізниці та підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
Відповідно до статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Частиною 1 статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" від 04.07.1996 № 273/96-ВР передбачено, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України.
Згідно із статтями 110, 111, 113 Статуту залізниць України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству. Залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли, зокрема, вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення. За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Як вбачається з наявних у справі актів загальної форми від 03.10.2014 та від 04.10.2014 спірний вантаж було вивантажено на станції Кальміус.
Суд відзначає, що станція Кальміус - це вантажно-пасажирська залізнична станція Ясинуватської дирекції Донецької залізниці, розташована в Червоногвардійському районі Макіївки, Донецької області, на лінії Ясинувата-Пасажирська-Ларине між станціями Ясинувата (8 км) та Донецьк II (6 км).
При цьому, перевізник за договором не мав права відмовляти відправникові у перевезенні вантажу у зв'язку з незапровадженням ДАЗТ "Укрзалізниця" на час виникнення спірних правовідносин обмежень щодо перевезень в районі проведення антитерористичної операції в порядку статті 29 Статуту залізниць, відтак перевізник може доводити відсутність своєї вини посиланням на обставини звільнення від відповідальності, унормовані у підпункті 4 пункту "е" статті 111 Статуту залізниць України, відповідно до яких залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 03.12.2015 у справі № 904/1084/15.
В той же час, згідно з розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №1085-р та від 02.12.2015 №1275-р до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, включені, зокрема, м. Макіївка Донецької області.
Таким чином, відповідно до наведених документів станція Кальміус державного підприємства "Донецька залізниця" починаючи з червня 2014 року до цього часу фактично перебуває на території, тимчасово не підконтрольній органам державної влади України, відтак виконати зобов'язання щодо своєчасної та збереженої доставки вантажів із зазначених станцій Донецька залізниця та Придніпровська залізниця об'єктивно не можуть виконати з незалежних від них причин внаслідок ведення активних бойових дій на вказаній ділянці.
За статтею 110 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Відповідно до положень статті 314 Господарського кодексу України, яка кореспондується із статтею 110 Статуту залізниць України, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
Підпункт 4 пункту "е" статті 111 Статуту залізниць також передбачає звільнення залізниці від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли вони відбулись внаслідок інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало.
Відповідно до статті 113 Статуту за незбереження (втрату, недостачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, залізниця несе відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведе, що недостача виникла з незалежних від неї причин.
В процесі розгляду справи судом встановлено, що вагони № 62199963 та № 62110614 були подані 03.10.2014 на під'їзну колію ТОВ "Макіївпромтранс" тупик № 10 ст. Берестовська для охорони вантажу, а вийшли 04.10.2014 з під'їзних колій ТОВ "Макіївпромтранс" в порожньому стані, у зв'язку з проведенням АТО в Донецькій області.
Отже, спірні вагони 03.10.2014 та 04.10.2014 фактично перебували на території, тимчасово не підконтрольній органам державної влади України, відтак зобов'язання щодо своєчасної та збереженої доставки вантажів із зазначеної станції Донецька залізниця та Придніпровська залізниця об'єктивно не могли виконати з незалежних від них причин, внаслідок ведення активних бойових дій на цій ділянці Донецької залізниці, що є підставою для звільнення перевізника від відповідальності за недоставлений вантаж.
Судом враховано відсутність Сертифіката Торгово-промислової палати України, який є доказом форс-мажорних обставин згідно із Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".
При цьому, суд зазначає, що згідно із приписами статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Так, м. Макіївка Донецької області, в межах якого перебуває станція Кальміус, на якій 03.10.2014 та 04.10.2014 спірні вагони невідомими особами були розвантажені, починаючи з червня 2014 року до цього часу фактично перебуває на території, тимчасово не підконтрольній органам державної влади України, що встановлено розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а відтак, є загальновідомим фактом.
До аналогічних висновків прийшов Вищий господарський суд України у постанові від 08.06.2016 по аналогічній справі № 904/268/15.
Крім того, за змістом статей 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
Таким чином, саме особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вина боржника.
Відповідно до частини 3 статті 314 Господарського кодексу України, за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме: у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Частиною 1 статті 115 Статуту залізниць України передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
На підтвердження вартості втраченого вантажу позивач надав довідку № 02/127 від 10.04.2017 (а.с.136), специфікації від 01.08.2014 (а.с.137-138), довідку ПАТ "ДТЕК "Павлоградвугілля" № 1/1481 від 17.03.2015 (а.с.14), а також довідку ПАТ "ДТЕК "Павлоградвугілля" № 1/1481 від 17.03.2015 (а.с.139).
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази оплати ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Вуглезбагачувальне підприємство центральна збагачувальна фабрика "Чумаківська" втраченого вантажу, тобто позивачем не доведено, що ним на дату подачі позову було понесено реальні збитки.
Крім того, приймаючи рішення, судом враховано, що пунктом 136 Статуту залізниць України визначено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог пункту 134 цього Статуту.
Згідно з пунктом "б" частини 2 статті 134 Статуту залізниць України зазначений термін (шість місяців) обчислюється через 30 діб з дня закінчення терміну доставки.
Відповідно до залізничної накладної № 51957397 спірний вантаж було відправлено 12.08.2014; відстань перевезення складає 437 км.
З урахуванням Правил обчислення термінів доставки вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, вагони № 62199963 та № 62110614 за залізничною накладною № 51957397 мали бути видані одержувачу 15.08.2014.
Отже, з урахуванням норм пунктом 136 Статуту залізниць України, позов до залізниці мав бути поданий до 15.03.2015 (включно), а позовна заява відповідно до штемпелю Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" на конверті, в якому надійшла позовна заява до господарського суду Донецької області - 12.09.2015, отже, позов пред'явлено з порушенням встановленого строку. При цьому, у відзиві на позовну заяву (вх.суду 14285/15 від 07.10.2015) було вказано на це порушення.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків в сумі 183 622 грн. 00 коп. не доведеними належними та допустимими доказами з підстав, наведених судом вище, а тому суд відмовляє у їх задоволенні.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати по справі відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 27.04.2017.
Суддя ОСОБА_4