11 квітня 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді Крижанівської Г.В.,
суддів Соколової В.А., Оніщука М.І.,
при секретарі Майданець К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 вересня 2016 року,-
В грудні 2015 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
В подальшому ОСОБА_1 відмовився від позову в частині позовних вимог до ОСОБА_6, у зв'язку з чим провадження у справі в цій частині судом закрито. Однак, до участі у справі було залучено співвідповідача ОСОБА_5
Свої вимоги обґрунтував тим, що відповідачі звернулися до Віце-прем'єр-міністра - Міністра культури України ОСОБА_7 та Народного депутата України ОСОБА_5, з листом-зверненням, який містив інформацію, що була опублікована в соціальній мережі Фейсбук, а саме: «Член комісії - ОСОБА_8 розповів, що після того, як він 25.08 віддав свій голос за ОСОБА_2, йому відкрито почав погрожувати звільненням з роботи директор дирекції пересувних циркових колективів України - ОСОБА_1 в якого він працює на посаді режисера. ОСОБА_1 є злочинцем не будучи ніколи артистом шахрайським методом отримав звання - заслуженого артиста і отримує від держави значні пільги та кошти».
Також у відео репортажі, спрямованому на перегляд невизначеним колом осіб, що був розповсюджений в мережі інтернет на сайті Громадської приймальні ОСОБА_5 та на сторінці Громадської приймальні ОСОБА_5 в соціальній мережі ВКонтакті зазначено, що: « 25, 26 августа был проведен конкурсный отбор на руководящие должности в цирковой области, по итогам этого конкурса победил ОСОБА_2, но на следующий день, без объяснения причин, он был переизбран на некого ОСОБА_1, который в свое время мошенническим способом получил звание заслуженного артиста, при этом являясь лишь водителем».
Справа № 759/19259/15-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/948/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Ул'яновська О.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.
Враховуючи наведене та, з урахуванням в подальшому відмови від частини позовних вимог, ОСОБА_1 просив визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію, інформацію відносно ОСОБА_1 та зобов'язати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 не пізніше наступного дня від набрання рішенням у даній справі законної сили спростувати недостовірну інформацію разом із вибаченням у такий же спосіб, у який вона була поширена та стягнути з ОСОБА_2 40 000,00 грн., з ОСОБА_3 - 20 000, 00 грн., з ОСОБА_4 - 20 000,00 грн., на користь позивача в рахунок компенсації за нанесення моральної шкоди.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 вересня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, мотивуючи її тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.
Зазначав, що висловлювання, які були поширені щодо його особи, стосуються не тільки трудової діяльності, а і ганьблять позивача та шкодять його діловій репутації.
Вказував, що судом неправомірно відмовлено у задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справи листа тимчасової непрацездатності, який свідчить про погіршення стану здоров'я позивача, як доказу на підтвердження моральних страждань.
Наголошував, що лист містить інформацію про події і факти, які можуть бути перевірені на предмет їх правдивості і достовірності, а тому така інформація є недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та принижує ділову репутацію позивача.
Зазначав, що судом безпідставно відмовлено у допиті свідків та долученні до матеріалів справи документів.
Враховуючи наведене, просив рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 вересня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В судовому засіданні представники позивача просили апеляційну скаргу задовольнити з наведених у ній підстав.
Представник ОСОБА_3 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив скаргу відхилити з огляду на її безпідставність.
Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, за наявними в матеріалах справи адресами.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, заслухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 звернулися до Віце-прем'єр-міністра - Міністра культури України ОСОБА_7 та Народного депутата України ОСОБА_5 з листом-зверненням, який містив інформацію, що була опублікована в соціальній мережі Фейсбук, а саме: «Член комісії - ОСОБА_8 розповів, що після того, як він 25.08 віддав свій голос за ОСОБА_2, йому відкрито почав погрожувати звільненням з роботи директор дирекції пересувних циркових колективів України - ОСОБА_1 в якого він працює на посаді режисера. ОСОБА_1 є злочинцем не будучи ніколи артистом шахрайським методом отримав звання - заслуженого артиста і отримує від держави значні пільги та кошти».
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що не було доведено факту поширення відповідачем саме недостовірної інформації та такої, що порушує особисті немайнові права позивача.
Позов в частині вимог про спростування розміщеної у листі інформації «Член комісії - ОСОБА_8 розповів, що після того, як він 25.08 віддав свій голос за ОСОБА_2, йому відкрито почав погрожувати звільненням з роботи директор дирекції пересувних циркових колективів України - ОСОБА_1 в якого він працює на посаді режисера.» задоволенню не підлягає з огляду на те, що відповідачами була розповсюджена інформація з посиланням на джерело надання цієї інформації, а саме члена комісії ОСОБА_8. Таким чином, не можна вважати, що саме відповідачами поширена вказана інформація.
Слід зазначити, що аналогічна позиція також міститься у роз'ясненнях, викладених в п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», зокрема, позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Вимоги позивача про спростування розміщеної у вищевказаному листі-зверненні інформації «ОСОБА_1 є злочинцем не будучи ніколи артистом шахрайським методом отримав звання - заслуженого артиста і отримує від держави значні пільги та кошти» підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається зі змісту даного листа, вказана у ньому інформація стосується особи позивача.
Посилання суду першої інстанції на те, що направлення листа уповноваженій особі відповідачами не є поширенням інформації, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснено, що під поширенням інформації слід розуміти: викладення в листах, адресованих іншим особам, а також в іншій формі хоча б одній особі.
З огляду на те, що повідомлення оспорюваної інформації, яка стосувалася позивача, відбулося в один із способів, роз'яснення щодо якого містяться у п.15 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р., а саме листом, направленим третій особі, вказане свідчить про відсутність підстав вважати цю інформацію непоширеною.
Частиною 2 статті 200 ЦК України передбачено, що суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією цей Закон розуміє будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Частиною 3 ст. 30 вказаного Закону визначено, що суб'єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною.
Позивачем не оспорюється право відповідача на інформування, а звертається увага суду на повідомлення у листі, направленому третій особі, недостовірної та негативної інформації.
Оспорювана інформація «ОСОБА_1 є злочинцем не будучи ніколи артистом шахрайським методом отримав звання - заслуженого артиста і отримує від держави значні пільги та кошти» містить твердження про те, що ОСОБА_1 є злочинцем, тобто особою, яка вчинила суспільно небезпечне винне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України.
Також вказане повідомлення містить твердження про факт вчинення позивачем шахрайських дій, тобто дій, які містять ознаки складу злочину, передбаченого ст. 190 КК України.
Вказане необґрунтовано було відхилено судом першої інстанції, оскільки у статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Пунктом 1 статті 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року встановлено, що ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію.
Норми ст.68 Конституції України передбачають, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на честь і гідність інших людей.
Статтею 3 Основного Закону передбачено, що честь та гідність визнаються найвищими соціальними цінностями та їх порушення, внаслідок поширення про особу недостовірної інформації, надають особі прав вимагати в судовому порядку спростування цієї інформації та визнання її недостовірною (ст.32 Конституції України, 277 ЦК України).
Однак, у листі-зверненні відповідачів було чітко зазначено «ОСОБА_1 є злочинцем не будучи ніколи артистом шахрайським методом отримав звання - заслуженого артиста і отримує від держави значні пільги та кошти» стосовно позивача.
Відповідачами не доведено наявність вироку суду, яким би встановлювалась вина позивача у вчиненні злочинів, передбачених КК України.
В силу міжнародних та конституційних принципів особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде доведено в законному порядку (п. 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 2 ст. 62 Конституції України).
Як вбачається з роз'яснень, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
З огляду на вищенаведене, інформація, поширена відповідачами, є недостовірною та негативною, оскільки створює уявлення про позивача як особу, яка причетна до вчинення кримінального правопорушення.
Зокрема, відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень і використання практики Європейського суду з прав людини» Європейська Конвенція та рішення Європейського суду є джерелом права в Україні, національні суди мають використовувати практику Європейського суду.
Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Тому застосування Європейської конвенції та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права є обов'язковим для всіх державних органів України.
Презумпція невинуватості має призначення не лише оберігати честь і гідність особи від необґрунтованих звинувачень у вчиненні злочину, а й має запобігати формуванню громадської думки щодо винуватості/невинуватості особи за відсутності остаточного судового рішення, тому свобода вираження поглядів та переконань (ст.34 Конституції України, ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) не є абсолютним правом, а має межі, окреслені правами інших осіб або ж законодавчо встановленими обов'язками (ст.68 Конституції України).
Пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Принцип презумпції невинуватості закріплений ч.2 ст.62 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України та встановлює, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Таким чином, зважаючи на норми ст.62 Конституції України та ст.2 Кримінального кодексу України, з врахуванням рішення Європейського суду з прав людини, інформація поширена відповідачами про те, що позивач є злочинцем не будучи ніколи артистом шахрайським методом отримав звання - заслуженого артиста і отримує від держави значні пільги та кошти, фактично є твердженням про його причетність до злочинів, чим створюється у громадськості негативне уявлення про позивача, як особи, причетної до вчинення кримінального правопорушення, та порушується принцип презумпції невинуватості, закріплений п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України у Постанові від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
А відтак, суд вважає доведеним порушення принципу презумції невинуватості поширенням інформації у листі-зверненні ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 до Віце-прем'єр-міністра - Міністра культури України ОСОБА_7 та Народного депутата України ОСОБА_5, а саме: «ОСОБА_1 є злочинцем не будучи ніколи артистом шахрайським методом отримав звання - заслуженого артиста і отримує від держави значні пільги та кошти». А вказана інформація, що міститься в листі, що є предметом спору, є негативною і відповідно такою, що порушує права позивача на повагу його честі, гідності і ділової репутації.
За змістом ч.1 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації має право на відповідь, а також спростування цієї інформації.
Відтак, зазначена вище інформація підлягає спростуванню у спосіб, в який вона була поширена.
В той же час не підлягають задоволенню вимоги позивача до відповідача ОСОБА_5 про спростування інформації, повідомленої у відеорепортажі, що був розповсюджений в мережі Інтернет на сайті Громадської приймальні ОСОБА_5 та на сторінці Громадської приймальні ОСОБА_5 в соціальній мережі ВКонтакті зазанчено, що: « 25, 26 августа был проведен конкурсный отбор на руководящие должности в цирковой области, по итогам этого конкурса победил ОСОБА_2, но на следующий день, без объяснения причин, он был переизбран на некого ОСОБА_1, который в свое время мошенническим способом получил звание заслуженного артиста, при этом являясь лишь водителем».
Згідно ст. 200 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
Отже, позовна вимога ОСОБА_1 щодо визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію інформацію, викладену у відеорепортажі, що був розповсюджений в мережі Інтернет на сайті Громадської приймальні ОСОБА_5 та на сторінці Громадської приймальні ОСОБА_5 в соціальній мережі ВКонтакті, а саме: « 25, 26 августа был проведен конкурсный отбор на руководящие должности в цирковой области, по итогам этого конкурса победил ОСОБА_2, но на следующий день, без объяснения причин, он был переизбран на некого ОСОБА_1, который в свое время мошенническим способом получил звание заслуженного артиста, при этом являясь лишь водителем» не підлягає задоволенню, оскільки в даному випадку факт поширення інформації на сайті саме відповідачем ОСОБА_5 позивачем не доведений.
Крім того, як вбачається з клопотання представника позивача про залучення ОСОБА_5 співвідповідачем у даній справі, підставою для подання такого клопотання була відсутність відповіді з громадської приймальні депутата ОСОБА_5 щодо спростування недостовірної інформації, розміщеної на їх інтернет-сторінках, проте вказаний факт не може бути підставою для ототожнення відповідача ОСОБА_5 з громадською приймальною народного депутата України ОСОБА_5.
Необґрунтованими також є позовні вимоги щодо визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію інформації, викладеної у листі-зверненні, наступного змісту: «Член комісії - ОСОБА_8 розповів, що після того, як він 25.08 віддав свій голос за ОСОБА_2, йому відкрито почав погрожувати звільненням з роботи директор дирекції пересувних циркових колективів України - ОСОБА_1 в якого він працює на посаді режисера».
Разом з тим, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про неправомірну відмову суду першої інстанції щодо прийняття доказів, на підтвердження викладених у позовній заяві вимог, оскільки як вбачається з матеріалів справи, стороною позивача був порушений процесуальний порядок подання доказів в суді першої інстанції.
Крім того, відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає також: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд приймає до уваги стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його житті, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості.
Однак, заявляючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, позивачем у позовній заяві не наведено жодного доводу в обґрунтування позовних вимог у цій частині, не наведено жодної норми права, яка регулює спірні правовідносини.
В ході судового розгляду не наведено достатніх підстав для стягнення з відповідачів моральної шкоди на користь позивача, а відтак відповідна позовна вимога задоволенню не підлягає.
Вимоги позивача про зобов'язання відповідачів вибачитись є такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а тому не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України, на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції не дотримався вимог ст.ст. 60, 213, 214 ЦПК України щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи і дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до положень ст. 309 ЦПК України, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.
Керуючись ст. ст. 218, 303, 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 вересня 2016 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недостовірною, такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію поширену відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у листі-зверненні до Віце-прем'єр-міністра - Міністра культури України - ОСОБА_7 та Народного депутата України ОСОБА_5, а саме: «ОСОБА_1 є злочинцем не будучи ніколи артистом шахрайським методом отримав звання - заслуженого артиста і отримує від держави значні пільги та кошти».
Зобов'язати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не пізніше 30 (тридцяти) днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію, а саме: «ОСОБА_1 є злочинцем не будучи ніколи артистом шахрайським методом отримав звання - заслуженого артиста і отримує від держави значні пільги та кошти» шляхом направлення на адресу Віце-прем'єр-міністра - Міністра культури України - ОСОБА_7 та Народного депутата України ОСОБА_5 цього рішення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 341 (триста сорок одну), 04 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 341 (триста сорок одну), 04 грн.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 341 (триста сорок одну), 04 грн.
В задоволені іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: