04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"18" квітня 2017 р. Справа№ 910/22697/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Калатай Н.Ф.
суддів: Пашкіної С.А.
Чорногуза М.Г.
при секретарі Вінницькій О.В.
За участю представників:
від позивача: Поліщук С.О. - представник за довіреністю № 5 від 05.01.2017
від відповідача: Ситайло Н.В. - представник за довіреністю № 149 від 30.01.2017
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики»
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2017
у справі № 910/22697/16 (суддя Борисенко І.І.)
за позовом Державного підприємства «Сарненське лісове господарство»
до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики»
про стягнення 118 685,90 грн.
Позов заявлено про стягнення з відповідача 118 685,90 грн. безпідставно зарахованих коштів (суми додаткових зборів та платежів, пов'язаних із затриманням вагонів №№ 96392329, 96398276, 322623667, №96290325, 32261752, 96392303, 67161224, 68772771, 68569102 Закарпатською митницею ДФС України).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2017, повний текст якого складений 06.03.2017, у справі № 910/22697/16 позов задоволено повністю.
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що як умовами спірного договору, так і положеннями нормативних актів передбачено, що замовник оплачує лише замовлені послуги, умовами спірного договору не передбачена можливість безспірного списання відповідачем з особового рахунку позивача будь-яких коштів, в той час як у спірному випадку відповідачем вказані кошти були списані з особового рахунка позивача, незважаючи на заперечення останнього, що не відповідає умовам договору.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2017 у справі № 910/22697/16 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.
В апеляційній скарзі відповідач зазначив про те, що спірне рішення є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права, а висновки, зроблені у рішенні, не відповідають обставинам, що мають значення для правильного вирішення спору.
В обґрунтування вказаної позиції відповідач послався на те, що:
- при вирішенні спору сторін судом до спірних правовідносин невірно застосовані Правила розрахунків за перевезення вантажів, затверджені наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, оскільки вказані правила регулюють відносини, що виникають на підставі примірного договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, який є додатком до вищевказаних правил та є договором перевезення, в той час як спірний договір є договором транспортного експедирування та підпадає під правове регулювання глави 65 ЦК України та Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»;
- спірне перевезення є міжнародним залізничним перевезенням, проте всупереч ст. 4 Статуту залізниць України до такого перевезення не застосовано норми Угоди про міжнародне залізничне сполучення;
- судом першої інстанції не враховано те, що ч. 2 ст. 218 Митного кодексу України, згідно з якою розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб, є спеціальною нормою права по відношенню до загальної норми ст. 338 Митного кодексу України (частиною 5 вказаної статті встановлено, що огляд (переогляд) проводиться за рахунок органу, з ініціативи або на підставі інформації якого прийнято рішення про його проведення - примітка суду);
- позивачем підписані коригування актів виконаних робіт щодо спірної суми.
Апелянт вважає, що оскільки в судовому порядку задоволено позовні вимоги ДП «Сарненське лісове господарство» та визнано протиправними дії Закарпатської митниці ДФС України щодо безпідставного затримання вагонів, позивач може реалізувати своє право на відшкодування шкоди в порядку ст. 30 Митного кодексу України.
Ухвалою від 21.03.2017 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Пашкіна С.А., Чорногуз М.Г. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.
Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.
Як слідує з матеріалів справи, 28.12.2012 позивач як замовник та державне підприємство «Український транспортно-логістичний центр» як виконавець уклали договір про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах № 2209/1073-2012.
Додатковою угодою № 4 від 01.12.2015, в зв'язку з утворенням Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» як правонаступника всіх зобов'язань (прав та обов'язків) державного підприємства «Український транспортно-логістичний центр», договір № 2209/1073-2012 від 28.12.2012 викладено в новій редакції (а.с. 21-33) (далі Договір), за умовами якого Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі в.о. начальника філії «Центр транспортної логістики» ПАТ «Укрзалізниця» як виконавець зобов'язався за плату і за рахунок Державного підприємства «Сарненське лісове господарство» як замовника виконати або організувати виконання визначених цим Договором послуг, пов'язаних з організацією внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів у власних напіввагонах (п. 1.1 Договору).
Згідно з п. 9.1 Договору він набирає чинності з дати підписання та діє до 31.12.2016, а в частині проведення розрахунків за надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажів - до повного здійснення розрахунків.
За правилами ст. 62 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, порядок розрахунків за перевезення і послуги встановлюється Укрзалізницею згідно з чинним законодавством. Належні за перевезення вантажів і надання додаткових послуг платежі можуть вноситися готівкою, чеками, безготівково, якщо інше не передбачено законодавством, на станціях відправлення або передоплатою через розрахункові підрозділи залізниць.
Відповідно до п. 1.1 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 (далі Правила розрахунків), платежі за перевезення вантажів і надання додаткових послуг можуть уноситися готівкою, чеками, безготівково, якщо інше не передбачено законодавством, на станціях або передоплатою через розрахункові підрозділи залізниць.
Згідно з Розділом 2. «Порядок розрахунків за перевезення вантажів залізницями через розрахункові підрозділи залізниць» Правил розрахунків:
- Розрахункові підрозділи залізниць здійснюють безготівкові розрахунки з відправниками, одержувачами та експедиторами через установи банків за перевезення вантажів, вантажобагажу та за надання додаткових послуг (п. 2.1);
- Для зарахування платежів та обліку виручки залізниць від перевезень вантажів в установах банку, які обслуговують розрахункові підрозділи, відкриваються поточні рахунки зі спеціальним режимом використання (п. 2.2);
- Розрахунки за перевезення вантажу та вантажобагажу між залізницею і платником (відправником, одержувачем, експедитором) здійснюються на підставі договору (додаток 1), згідно з яким залізниця відкриває особовий рахунок кожному платнику (відправнику, одержувачу, експедитору) з присвоєнням коду платника (п. 2.3).
Враховуючи, що дія Правил розрахунків поширюється на правовідносини залізниці як з відправниками та одержувачами вантажу, так і з експедиторами, посилання відповідача, з огляду на надану ним правову оцінку характеру спірного Договору як договору транспортного експедирування, на те, що при вирішенні спору сторін судом першої інстанції до спірних правовідносин невірно застосовані Правила розрахунків, визнаються колегією суддів помилковими.
Відповідно до п. 2.2.5 Договору позивач як замовник зобов'язаний здійснювати попередню оплату за послуги, пов'язані з організацією перевезень вантажів, що ним замовлені, шляхом перерахування коштів у сумах, що відповідають обсягу замовлених послуг (з урахуванням режиму роботи банківських установ, але не менше ніж середньодобове нарахування протягом 3 діб, що склалося за поточний місяць) на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання відповідача як виконавця № 26038300148905 у ТВБВ № 10026/01 філії - Головного управління по м. Києву та Київської області АТ «Ощадбанк», МФО 322669, код за ЄДРПОУ № 40123465 та забезпечувати своєчасне надходження коштів на визначений рахунок відповідача.
Порядок функціонування поточного рахунку зі спеціальним режимом використання, обумовленого сторонами в п. 2.2.5 Договору, відкрито державному підприємству «Український транспортно-логістичний центр», правонаступником якого є відповідач, для збору дохідних надходжень від основної діяльності залізничного транспорту на підставі пункту 2 Положення про порядок зарахування дохідних надходжень з поточних рахунків зі спеціальним режимом використання залізниць і підприємств, підпорядкованих Державній адміністрації залізничного транспорту України, на єдиний поточний рахунок зі спеціальним режимом використання Державної адміністрації залізничного транспорту України, затвердженого наказом № 872 від 04.11.2013 Міністерства інфраструктури України (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.11.2013 за № 1971/24503), яке розроблено для забезпечення централізованого перерозподілу доходних надходжень між залізницями та підприємствами, підпорядкованими Укрзалізниці.
Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами, також на підставі Договору було відкрито особовий рахунок позивачу з присвоєнням коду платника 9321376.
Пунктом 2.2.7 Договору сторони передбачили обов'язок позивача проводити оплату за надані послуги, пов'язані з організацією перевезень вантажів, та інші додаткові послуги, пов'язані з перевезеннями вантажів, які замовлені позивачем, відповідно до розділу 3 Договору.
З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується той факт, що на шляху прямування до станції призначення на вимогу Закарпатської митниці ДФС України були затримані вагони №№ 96392329, 96398276, 322623667, 96290325, 32261752, 96392303, 67161224, 68772771, 68569102 для огляду товарів, відправником яких є позивач.
Після проведення огляду, що спричинило затримку вагонів, вагони було відправлено за маршрутом слідування.
Вказані обставини сторонами не заперечуються та підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями Заявок Митного посту «Залізничний» № 16/16 від 20.05.2016, № 04/16 від 13.05.2016, № 20/16 від 23.05.2016, актів про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів (а.с. 40-46), актів загальної форми № 10946, № 396, № 10910, № 11, № 4559, № 4560, 10972, № 407, № 11007, № 422 (а.с. 78-79, 88-95).
Крім того, факт затримки вагонів підтверджуються постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 31.10.2016, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017, у справі № 817/1363/16 за позовом Державного підприємства «Сарненське лісове господарство» до Закарпатської митниці ДФС України про визнання протиправними дій та бездіяльності відповідача, якою (у тому числі) визнано протиправними дії Закарпатської митниці ДФС України щодо безпідставного затримання вагонів Державного підприємства «Сарненське лісове господарство», що слідували через зону діяльності Закарпатської митниці, в тому числі спірних вагонів №№ 96392329, 96398276, 322623667, 96290325, 32261752, 96392303, 67161224, 68772771, 68569102.
Із зазначених вище актів загальної форми вбачається, що в зв'язку з затримкою Закарпатською митницею ДФС України спірних вагонів і виникнення необхідності проведення залізницею операцій, необхідних для здійснення митного огляду, відповідачем було донараховано додаткові збори та платежі (плата за простій вагонів, за зберігання вантажів, маневрові роботи, повідомлення).
Листами № ЦТЛ-10/2250 від 10.08.2016 та № ЦТЛ- 10/2285 від 15.08.2016 (а.с. 34, 36) відповідач повідомив позивача про проведення коригування платежів за перевезення в травні-червні 2016 року спірних вагонів з вантажем позивача, про нарахування та стягнення з особового рахунку філії «Центр транспортної логістики» 118 685,90 грн. (28 776,60+89 909,30) додаткових зборів та платежів, пов'язаних з затримкою вагонів, та віднесення вказаної суми на рахунок позивача.
На вказані листи позивач відповів листами № 732 від 11.08.2016 та № 744 від 17.08.2016 (а.с. 35, 37), де заперечив проти віднесення на його рахунок 118 685,90 грн. витрат, понесених у зв'язку з затримкою Закарпатською митницею ДФС України спірних вагонів.
В обґрунтування своїх заперечень позивач, з огляду на правові норми пункту 5 ст. 338 Митного кодексу України, послався на те, що витрати, пов'язані з проведенням огляду (переогляду), відшкодовуються власником товарів і транспортних засобів або уповноваженою ним особою у випадку, якщо в результаті проведення огляду (переогляду) виявлено факт незаконного переміщення зазначених товарів і транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, в той час як з актів про проведення огляду (переогляду) товарів у спірних вагонах зазначено, що вантаж відповідає товарно-супровідним документам та митним деклараціям, що свідчить про законність переміщення вантажу позивачем через митний кордон України.
Також у листах-запереченнях позивач послався на те, що пунктом 2.10 Правил розрахунків за перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, передбачено, що у разі недосягнення домовленості, усі спірні питання з розрахунків за перевезення вантажів і додаткових послуг вирішуються в претензійно-позовному порядку, тому запропонований відповідачем порядок відшкодування витрат шляхом безспірного списання з особового рахунку розміру витрат, пов'язаних з затримкою вагонів для митного огляду, суперечить чинному законодавству України та позбавляє позивача права на захист своїх майнових прав.
Як слідує з доданої позивачем до позовної заяви Виписки з особового рахунку ДП «Сарненський лісгосп» станом на 19.08.2016 (а.с.38-39), грошові кошти в сумі 28 776,30 грн. відповідач списав з особового рахунку позивача 17.08.2016, а в сумі 89 909,30 грн. - двома сумами (2 581,50+87 327,80) - 19.08.2016. Загальна сума списаних коштів дорівнює 118 685,60 грн.
31.08.2016 позивач та відповідач підписали Коригування № 8 до Акту наданих послуг № 5 від 31.05.2016 (а.с.71), згідно з яким, у зв'язку з уточненням наданих послуг по організації перевезення вантажів, які були надані у травні місяці за умовами спірного Договору, вартість наданих послуг з ПДВ становить 116 104,10 грн., та Коригування № 8 до Акту наданих послуг № 6 від 30.06.2016 (а.с.72), згідно з яким, у зв'язку з уточненням наданих послуг по організації перевезення вантажів, які були надані у червні місяці за умовами спірного Договору, вартість наданих послуг з ПДВ становить 2 581,50 грн.
Разом, відповідно до вказаних Коригувань № 8, вартість послуг, наданих відповідачем у травні-червні 2016 року і визнаних позивачем як їх замовником, дорівнює 118 685,60 грн.
(При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити на тому, що позивачем у позовній заяві помилково вказано, що списана сума дорівнює 118 685,90 грн., оскільки, визначаючи в позові таку суму, позивач виходив з інформації, наведеної у вищезгаданих листах відповідача № ЦТЛ-10/2250 від 10.08.2016 та № ЦТЛ- 10/2285 від 15.08.2016, в той час як належними доказами у справі, а саме Випискою з особового рахунку ДП «Сарненський лісгосп» станом на 19.08.2016 та двосторонніх Коригувань № 8, підписаних сторонами 31.08.2016, доводиться, що списано було саме 118 685,60 грн.)
Згідно з п. 3.4.9 Договору наявність підписаного акту наданих послуг не позбавляє виконавця права здійснити донарахування не врахованої плати за надані послуги за минулі періоди.
Крім того, сторони Договору мають право підписати акт наданих послуг із зауваженнями, і пунктом 3.4.7 Договору встановлений порядок дій у такому випадку.
При цьому слід врахувати правову позицію Вищий господарський суд, викладену в листі від 29.11.2007, № 01-8/917 "Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства", згідно з п. 19 якого:
«19. Залізниця не може списувати із сум попередньої оплати, які знаходяться на особовому рахунку клієнта залізниці у Технологічному центрі по обробці перевізних документів (далі - ТехПД), нараховані платежі на підставі первинних документів, підписаних вантажовідправником (вантажоодержувачем) із запереченнями, застереженнями, зауваженнями.
У пункті 5.1 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 зазначено, що згідно з Правилами розрахунків за перевезення вантажів та Типовим договором про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення розрахунковий підрозділ залізниці на підставі укладеного договору отримані в порядку передоплати суми зараховує на особовий рахунок платника і списує їх в міру оформлення та надходження розрахункових документів за здійснені перевезення, надані послуги.
Списання коштів з особового рахунку проводиться на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами та контейнерами. Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, включаються в накопичувальні картки.
Перевізні документи, відомості плати за користування вагонами і контейнерами, накопичувальні картки мають бути підписані уповноваженим працівником платника. У разі відмови від підписання зазначених документів залізниця складає акт загальної форми, додає його до відповідного документа та надсилає в ТехПД для списання грошей з особового рахунку.
У разі незгоди платника з підставами або розміром нарахування, він має право звернутись до залізниці з вимогою повернути у встановленому Статутом порядку на особовий рахунок зайво нараховану суму.
Однак, якщо платник підписує відомості плати за користування вагонами і контейнерами, накопичувальні картки із запереченнями, зауваженнями чи застереженням, залізниця не має права списувати спірні суми із попередньої оплати; в такому разі спір має регулюватись платником безпосередньо із станціями, які нарахували платежі. У разі недосягнення домовленості спірні питання вирішуються в претензійно-позовному порядку за позовом залізниці.»
Отже, залізниця не має права списувати спірні суми у випадку якщо платник має заперечення чи зауваження, про що повідомив письмово при підписанні первинних документів.
Жодних заперечень а ні щодо обсягу наданих послуг, а ні щодо вартості додатково нарахованих зборів і платежів позивачем висловлено не було. Коригування № 8 від 31.08.2016 на загальну суму 118 685,60 грн. підписані позивачем без зауважень, що спростовує посилання позивача на наявність неврегульованих питань щодо спірних сум.
Доказів наявності первинних документів, підписаних позивачем з зауваженнями чи запереченнями, матеріли справи гне містять.
Водночас не можуть бути прийняті судом як належний доказ існування між сторонами спору щодо факту віднесення на рахунок позивача спірних додаткових зборів та платежів посилання позивача на вищезгадане листування сторін щодо вказаних обставин, оскільки жодного доказу на підтвердження як того, що листи-заперечення № 732 від 11.08.2016 та № 744 від 17.08.2016 позивачем відповідачу направлялись, як й того, що спірні суми були списані відповідачем з особового рахунку позивача після одержання ним вказаних листів, матеріали справи не містять, а тому, посилання позивача на те, що відповідач здійснив вказані дії, в порушення пункту 2.10 Правил розрахунків, незважаючи на недосягнення домовленості, за наявності спору з розрахунків за перевезення вантажів і додаткових послуг, матеріалами справи не підтверджуються і визнаються колегією суддів безпідставними.
Крім того, необхідно зазначити про таке.
З частини 5 ст. 307 Господарського кодексу України слідує, що умовами перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Статут залізниць України (далі - Статут), затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998, визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.
Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць іншими видами транспорту (п. 2 Статуту).
Згідно зі ст. 4 Статуту перевезення залізниця вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.
Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) - це міжнародна угода про пряме вантажне сполучення між станціями, які відкриті для вантажних операцій у внутрішньому залізничному сполученні країн, яка розроблена і діє в рамках організації співпраці залізниць (ОСЖД), членом якої є і Україна. СМГС є чинною з 01.11.1951, а для України з 05.06.1992.
Кабінет Міністрів України у Постанові від 03.04.1993 № 246 «Про угоди щодо міжнародного залізничного вантажного та пасажирського сполучення» у зв'язку з прийняттям Державної адміністрації залізничного транспорту України до Організації співдружності залізниць та її приєднанням до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення та Угоди про міжнародне залізничне пасажирське сполучення постановив залізницям, морським пароплавствам, вантажовідправникам і вантажоодержувачам України забезпечити виконання цих угод.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про міжнародні договори» міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.
Статтею 21 Закону України «Про міжнародні договори» визначено, що чинні міжнародні договори України публікуються українською мовою в "Зібранні діючих міжнародних договорів України" та інших офіційних друкованих виданнях України.
Згідно з п. 2 Оглядового листа Вищого господарського суду України "від 29.11.2007 № 01-8/917 «Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства» Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення є чинною в Україні відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» та «Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів».
Відповідно до параграфу 1 ст. 3 СМГС у редакції від 06.06.2014 дана угода встановлює єдині правові норми договору перевезення вантажу у прямому міжнародному залізничному сполученні і у прямому міжнародному залізнично-паромному сполученні.
Параграфом 6 ст. 28 СМГС встановлено, що якщо перешкода з перевезення вантажу або його видачі виникла з причин, які не залежать від перевізника, перевізнику повинні бути сплачені додаткові провізні платежі та витрати, які понесені ним у зв'язку з перешкодою, а також неустойки, якщо вони передбачені національним законодавством.
Відповідно до ст. 32 СМГС перевізнику повинні бути відшкодовані всі витрати, пов'язані з перевезенням вантажу, які не передбачені тарифами, що діють і які викликані причинами, що не залежать від перевізника. Відшкодування додаткових витрат здійснюється у порядку, передбаченому статтею 31 «Сплата провізних платежів та неустойок».
Статтею 31 СМГС передбачено, що якщо угодою між учасниками перевезення не передбачено інше, сплата провізних платежів є обов'язком:
1) відправника, який бере участь у перевезенні вантажу, за винятком перевізника, який видає вантаж, за перевезення, яке їм здійснюється;
2) отримувача - перевізнику, який видає вантаж, за перевезення, яке їм здійснюється
Щодо неустойок діє такий же порядок.
Отже, з огляду на законодавство, яким регулюються правовідносини залізниці з іншими учасниками перевезень вантажив у міжнародному сполученні, якщо перешкода з перевезення вантажу або його видачі виникла з причин, які не залежать від перевізника, перевізнику повинні бути сплачені додаткові провізні платежі та витрати, які понесені ним у зв'язку з перешкодою, а також неустойки, якщо вони передбачені національним законодавством.
Як слідує з матеріалів справи, спір сторін виник через віднесення відповідачем сум додаткових зборів і платежів, нарахованих в зв'язку з затримкою Закарпатською митницею ДФС України спірних вагонів з вантажем позивача, за рахунок позивача
Позивач заперечує проти віднесення додаткових витрат відповідача на свій рахунок, посилаючись на норми ст. 338 Митного кодексу України, в той час як відповідач вважає, що до спірних відносин слід застосовувати норми ст. 218 вказаного Кодексу.
Суд першої інстанції погодився з правовою позицією позивача, з чим колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.
Главою 32 Митного кодексу України, до якої включено ст. 218, врегульовано митні формальності на залізничному транспорті.
Митними формальностями є сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи (п. 29 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України).
Статтями 318, 316 Митного кодексу України визначено, що митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України. Митний огляд (огляд та переогляд товарів, транспортних засобів комерційного призначення) є формою митного контролю, який здійснюється безпосередньо посадовими особами органів доходів і зборів.
Таким чином, дії щодо здійснення митного огляду після митного оформлення є митними формальностями, а тому на них розповсюджуються положення ст. 218 Митного кодексу України.
Враховуючи, що статтею 338 Митного кодексу України, відповідно до ч. 5 якої митний огляд у випадках не виявлення факту незаконного переміщення товарів проводиться за рахунок органу, з ініціативи якого здійснений такий огляд, визначений загальний (для всіх видів транспорту) порядок здійснення митного контролю, в той час як ст. 218 Митного кодексу України, відповідно до ч. 2 якої операції, необхідні для здійснення митного контролю, проводяться за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб, регулює здійснення митних формальностей саме на залізничному транспорті, норми ст. 218 Митного кодексу України є спеціальними по відношенню до норм ст. 338 цього Кодексу.
Отже, положеннями чинного законодавства, які мають бути застосовані до спірних правовідносин, визначений обов'язок власників товару або уповноважених ними осіб щодо оплати операцій, здійснених під час проведення митного контролю на залізничному транспорті, незалежно від факту виявлення незаконного переміщення товару під час здійснення такого контролю.
При цьому колегія суддів погоджується з думкою відповідача, що, враховуючи, що вищезгаданою постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 31.10.2016, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017 у справі № 817/1363/16, дії Закарпатської митниці ДФС України щодо безпідставного затримання спірних вагонів з вантажем позивача визнано протиправними, позивач не позбавлений права захистити свої права та охоронювані законом інтереси у порядку ст. 30 Митного кодексу України.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем належним чином не доведені обставини, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Частиною 2 ст. 9 ЦК України визначено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
При прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2017 у справі № 910/22697/16 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, відповідно до якого у задоволенні позову відмовляється повністю.
Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подачу позову та витрати за звернення до суду з апеляційною скаргою покладаються на позивача.
З огляду на підстави скасування рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2017 у справі № 910/22697/16 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2017 у справі № 910/22697/16 скасувати та прийняти нове рішення.
3. У позові відмовити повністю.
4. Стягнути з Державного підприємства «Сарненське лісове господарство» (34500, Рівненська область, Сарненський район, м. Сарни, вул. Гоголя, буд. 34, ідентифікаційний код 00992836) на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, ідентифікаційний код 40123465) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 1 958 (одна тисяча дев'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 32 коп.
5. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.
6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/22697/16.
Головуючий суддя Н.Ф. Калатай
Судді С.А. Пашкіна
М.Г. Чорногуз