К/800/11650/17
11 квітня 2017 року м. Київ
Суддя Вищого адміністративного суду України Мойсюк М.І., перевіривши касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області на постанову Краматорського міського суду Донецької області від 14 лютого 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області (далі - УПФУ), в якому просив суд визнати протиправним рішення та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок призначеного його щомісячного довічного утримання судді у відставці у розмірі 90% заробітної плати.
В обґрунтування своїх вимог вказує, що відповідачем протиправно не зараховано період його роботи на посадах слідчого відділу внутрішніх справ Краматорського міськвиконкому в період з 1 жовтня 1985 року по 1 вересня 1993 року та старшого слідчого слідчого відділу Краматорського МВВС в період з 1 вересня 1993 року по 31 березня 1994 року до стажу роботи на посаді судді, а тому ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги.
Постановою Краматорського міського суду Донецької області від 14 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2017 року, позов задоволено. Визнано дії УПФУ в частині зарахування стажу роботи на посаді судді при призначенні (перерахунку) та виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 84% протиправними. Зобов'язано УПФУ призначити та нарахувати ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання з 4 жовтня 2016 року в розмірі 90 % грошового утримання судді на відповідній посаді з урахуванням фактично виплачених сум без обмеження граничного розміру.
Відповідач подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
У відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити враховуючи наступне.
За правилами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому, згідно з положеннями частини 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 в період з 1 жовтня 1985 року по 1 вересня 1993 року працював на посаді слідчого відділу внутрішніх справ Краматорського міськвиконкому, в період з 1 вересня 1993 року по 31 березня 1994 року - старшого слідчого слідчого відділу Краматорського МВВС області, з 15 березня 1994 року - обраний суддею Краматорського міського суду Донецької області; з 3 жовтня 2016 року відрахований із штату Краматорського міського суду Донецької області відповідно до постанови Верховної Ради України від 22 вересня 2016 року № 1600 -VІІІ «Про звільнення суддів» у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Позивач звернувся до УПФУ із заявою, відповідно до якої йому призначено довічне утримання з врахуванням стажу судді 22 роки 6 місяців 4 днів, загального стажу (повного) - 26 років 8 місяців 13 днів. Розрахунок утримання був здійснений та нарахований щомісячно виходячи з 84 % від заробітку.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходили з наступного.
Згідно із частиною 6 статті 44 Закону України «Про статус суддів» (в редакції, яка була чинною станом на час набуття позивачем статусу судді та станом на час набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 7 липня 2010 року) для суддів судів загальної юрисдикції до стажу роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, крім часу роботи на посадах суддів, зараховується час роботи на посадах слідчих, прокурорських працівників, а також інших працівників, яким законом передбачені такі ж пільги.
Згідно із пунктом 11 Прикінцевих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 7 липня 2010 року судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», не містять положення стосовно збереження за суддями стажу роботи, який на момент набрання ним чинності надавав їм право на певний розмір доплати за вислугу років або право на вихід у відставку.
Відсутність такої норми є обмеженням соціальних гарантій суддів, передбачених Конституцією і законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може були звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.
Рішенням Конституційного Суду України від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частини третьої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII;
- абзаців першого, другого, третього, четвертого та першого, другого речень абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакціях Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII;
- пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакціях Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII та положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними згідно із вищенаведеним рішенням та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Також, Конституційний Суд України вказав такий порядок виконання цього рішення:
- частина третя статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, тобто у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, а саме: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання»;
- абзаци перший, другий, третій, четвертий та перше, друге речення абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакціях Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, що суперечать Конституції України, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Підлягає застосуванню перше речення частини п'ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, а саме: «Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного суддею після виходу у відставку»;
- не підлягає застосуванню положення пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже судді, стаж роботи яких на момент набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» надавав право на певний розмір щомісячного довічного грошового утримання, із набуттям чинності вказаним законом право на отримання такого грошового утримання не втрачають, та відповідно позивач має право отримувати грошове утримання у відставці в розмірі 90 відсотків заробітної плати судді із урахуванням її стажу роботи.
З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням вислуги ОСОБА_1 9 років на слідчих посадах, позивач має право на щомісячне довічне грошове утримання з 4 жовтня 2016 року у розмірі 90 % заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді.
Такі висновки судів узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Відповідно до положень пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи або порушення норм процесуального права.
Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального або порушили норми процесуального права.
Керуючись статтями 211, 213, пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,
У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області на постанову Краматорського міського суду Донецької області від 14 лютого 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2017 року, відмовити.
Матеріали касаційної скарги повернути скаржнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого адміністративного
суду України (підпис) М.І. Мойсюк