17.05.07
Справа №АС12/180-07.
За позовом Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції
до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройбитсервіс»,
м. Шостка
2) Хіміко-технологічний коледж ім. І. Кожедуба Шосткинського
інституту Сумського державного університету, м. Шостка
про визнання недійсними господарських зобов'язань за договорами
СУДДЯ КОСТЕНКО Л. А.
Представники сторін:
Від позивача Клімовець С.М. (довіреність № 14949/10/10-030 від 29.12.2006р.)
Від 1-го відповідача: Кравцов А.О. (паспорт МА 614589)
Від 2-го відповідач: не прибув
За участю секретаря судового засідання Бардакової О.М.
Предмет спору: Позивач просить суд визнати недійсними господарські зобов'язання, які виникли з договорів, укладених між відповідачами № 20/06-1 від 20.06.2006р. на суму 43429, 20 грн. та № 11/09-1 від 11.09.2006р. на суму 36999, 6 грн. як такі, що були спрямовані на отримання ТОВ «Стройбитсервіс» незаконного прибутку, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Перший відповідач ТОВ «Стройбитсервіс» вимоги не визнав, посилаючись на їх необґрунтованість.
Другий відповідач відзиву на позовну заяву не надав, представник в судове засідання не з'явився.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
Шосткинською міжрайонною державною податковою інспекцією у Сумській області (надалі - Шосткинська МДПІ ) на підставі пунктів 1. 2 статті 11, статті 1111 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року № 509-ХІІ зі змінами та доповненнями була проведена виїзна планова перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройбитсервіс» (надалі - ТОВ «Стройбитсервіс») з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005року по 30.09.2006року.
В ході проведеної перевірки було встановлено, що 20.06.2006року між ТОВ «Стройбитсервіс» та Хіміко-технологічним коледжем ім. І. Кожедуба Шосткинського інституту Сумського державного університету (надалі - Хіміко-технологічний коледж) був укладений договір за № 20/06-1.
Згідно розділу 1 цього договору Замовник (Хіміко-технологічний коледж) доручає, а Виконавець (ТОВ «Стройбитсервіс») в межах договірної ціни, згідно проекту і затвердженого замовником кошторису, виконати на свій ризик власними силами і засобами всі передбачені замовленням роботи по капітальному ремонту покрівлі. Розділом другим передбачено, що договірна ціна договору становить 54 898,00 грн. (п'ятдесят чотири тисячі вісімсот дев"яносто вісім гривень 00 копійок), в тому числі податок на додану вартість 9 149,67 грн.
Також пунктом 4.1 цього договору встановлено, що Замовник (Хіміко-технологічний коледж) в десятиденний термін після підписання даного договору надає Виконавцю (ТОВ «Стройбитсервіс») аванс у розмірі 30 % обсягу робіт, що складає 16 469,40 грн., в тому числі податок на додану вартість 2 744,90 грн.
Хіміко-технологічним коледжем 06.07.2006 року був сплачений аванс ТОВ «Стройбитсервіс» в розмірі 16 469,40 грн., в тому числі податок на додану вартість 2 744,90 грн. шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця № 26009012321 в філії «Шостка-Грант" АСУБ «Грант" МФО 337795.
У серпні 2006 року, на виконання умов договору, ТОВ «Стройбитсервіс» були виконані роботи по капітальному ремонту покрівлі. За результатами виконаних робіт між ТОВ «Сройбитсервіс»" та Хіміко-технологічним коледжем був складений акт приймання виконаних підрядних робіт.
31.08.2006 року між ТОВ «Стройбитсервіс» та Хіміко-технологічним коледжем укладена додаткова угода до договору від 20.06.2006 року № 20/06-1, згідно умов якої, у зв'язку зі зміною обсягів і складу робіт при капітальному ремонті покрівлі, яку виконавець при узгодженні ціни передбачити не зміг, встановлено ціну договору в сумі 43 429,20 грн., в тому числі податок на додану вартість 7 238,20 грн., яка відповідає фактичним обсягам виконаних робіт.
08.09.2006 року Хіміко-технологічним коледжем було сплачено ТОВ «Стройбитсервіс» 26959.80 грн. шляхом перерахування безготівкових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця № 26009012321 в філії «Шостка-Грант" АСУБ «Грант" МФО 337795. "
Крім цього, в ході проведеної перевірки також було встановлено, що 11.09.2006 року між ТОВ «Стройбитсервіс» та Хіміко-технологічним коледжем був укладений договір за № 11/09-1.
Згідно пункту 1 договору від 11.09.2006 року № 11/09-1 Замовник (Хіміко-технологічний коледж ) доручає, а Виконавець (ТОВ «Стройбитсервіс») в межах договірної ціни, згідно проекту і затвердженого Замовником кошторису, виконати на свій ризик власними силами і засобами всі передбачені замовленням роботи по капітальному ремонту покрівлі.
Договірна ціна, згідно пункту 2 цього договору, становить 36 999,60 грн. (тридцять шість тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять гривень 60 копійок), в тому числі податок на додану вартість 6166,60 грн.
Пунктом 4.1 цього договору передбачено, що розрахунки за виконані роботи проводяться в трьохденний термін після підписання форми № КБ-3.
У вересні 2006 року, на виконання умов договору від 11.09.2006 року № 11/09-1, ТОВ «Стройбитсервіс" були виконані роботи по капітальному ремонту покрівлі. За результатами виконаних робіт між ТОВ «Сройбитсервіс" та Хіміко-технологічним коледжем був складений акт приймання виконаних підрядних робіт.
28.09.2006 року Хіміко-технологічним коледжем було сплачено ТОВ «Стройбитсервіс" 36999,60 грн. шляхом перерахування безготівкових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця №. 26009012321 в філії «Шостка-Грант" АСУБ «Грант" МФО 337795.
Позивач вважає що для виконання робіт по капітальному ремонту покрівлі коледжу згідно вказаних договорів, відповідно до пункту 30 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2001р. № 1775-ІІІ ТОВ «Стройбитсервіс» повинно було мати ліцензію на здійснення такого виду господарської діяльності, як будівельна діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огорожуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж). Таким чином позивач посилаючись на відсутність ліцензії, вважає що зайняття першим відповідачем певним видом господарської діяльності, без наявності ліцензії підлягає обмеженню, а укладені суб'єктами господарювання господарські зобов'язання (договори) повинні бути визнані недійсними.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню з огляду на слідуюче:
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (далі Закон 509), податкова інспекція здійснює у межах своїх повноважень, зокрема, контроль за наявністю у суб'єктів підприємницької діяльності ліцензій на проведення видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, що видають ці документи.
Тобто, зазначена норма Закону 509 не уповноважила позивача звернутися з підстав відсутності ліцензії відразу до суду. Визначити безпосередньо і встановити факт, що певний вид будівельних робіт підлягає ліцензуванню може кінцево визначити компетентний орган, а не позивач.
Також з 01.01.2004 року введено в дію Господарський кодекс України та Цивільний кодекс України. Стаття 4 Господарського кодексу України, передбачає розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин, які не є предметом регулювання Господарського кодексу майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України.
Дії осіб спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, у тому числі набуття у однієї сторони та припинення у іншої сторони права власності на предмет угоди (правочину) регулюються Цивільним кодексом України. Визначення правочину даного у статті 202 Цивільного кодексу України та визначення господарського зобов'язання даного у статті 173 Господарського кодексу України є різними за своїм правовим змістом. Стаття 173 Господарського кодексу України, крім визначення господарського зобов'язання п.2 визначає основні види господарських зобов'язань, поділяючи їх на майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Стаття 175 Господарського кодексу України встановлює, що майново-господарськими визнаються цивільно - правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.
Вимоги щодо недійсності правочинів (угод) передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України. Пункт 1 статті 215 Цивільного кодексу України, передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог встановлених частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Таким чином, саме стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину та передбачає що:
По-перше зміст правочину не може суперечити вимогам ЦК, іншим нормативним актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним.
Пункт 2 статті 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Пункт 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином з 01.01.2004 року правові підстави визнання недійсним правочину (угоди) регулюються чинним Цивільним кодексом України, та саме недодержання загальних вимог, додержання яких є необхідними для чинності правочину можуть бути підставою для звернення особи з вимогою про визнання правочину (угоди) недійсною та за наявності доведення позивачем такої обставини такі правочини (угоди) можуть бути визнані судом недійсними.
Щодо наслідків визнання правочинів (угод) недійсними, суд вважає, що з 01.01.2004 року публічно - правові санкції визнання недійсною угоди, укладеної з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, а саме: - стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, із сфери цивільно-правового регулювання перенесені у сферу господарсько-правового регулювання та відповідно врегульовані у главі 22 Господарського кодексу України, яка встановлює порядок виконання господарських зобов'язань та їх припинення.
Стаття 202 Господарського кодексу України у якості однієї з підстав припинення господарського зобов'язання встановлює визнання його недійсним за рішенням суду та зазначає, що до відносин пов'язаних з припиненням господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Стаття 208 Господарського кодексу України встановлює виключно наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним.
Позивач не навів правових підстав визнання недійсними угод укладених між відповідачами, разом з тим, позивач просить суд застосувати до відповідачів правові наслідки недійсності господарського зобов'язання, передбачені статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Однак, правові наслідки недійсності правочину (угоди) можуть бути застосовані судом тільки у разі визнання правочину (угоди) недійсною з підстав встановлених Цивільним законодавством України.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 158-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. В задоволенні позовних вимог - відмовити.
2. Порядок і строки апеляційного оскарження встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого, зокрема, заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
3. Відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. В разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
СУДДЯ КОСТЕНКО Л. А.
Постанова в повному обсязі складена та підписана 21.05.2007р.