13.04.2017 Справа № 920/246/17
За позовом: Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м. Суми,
до відповідача: Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області, м. Лебедин, Сумська область,
про стягнення 192 907 грн. 62 коп.
Суддя КОВАЛЕНКО О.В.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_1, довіреність №884 від 12.12.2016;
Від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №1 від 13.04.2017;
При секретарі судового засідання Нестеренко О.В.
Суть спору: позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 192 907 грн. 62 коп. заборгованості по витратах, понесених відповідачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, а також судовий збір.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Крім того, уточнив в судовому засіданні розмір судового збору, який просить стягнути з відповідача: замість помилково зазначеного 3 893 грн. 62 коп. просить суд стягнути 2 893 грн. 62 коп. судового збору.
Відповідач в письмовому відзиві №01-05/369 від 12.04.2017 проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» йому не передбачено субвенції на надання пільг з оплати послуг зв'язку окремим категоріям громадян. Крім того, зазначив, що факт надання позивачем пільговій категорії населення міста Лебедин послуг зв'язку не був підтверджений оформленими належним чином актами звіряння розрахунків за надані послуги форми 3-пільга.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши докази по справі, суд встановив:
Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» є оператором телекомунікацій, предметом діяльності якого є надання телекомунікаційних послуг фіксованого місцевого, міжміського, міжнародного та рухомого (мобільного) зв'язку, комп'ютерного зв'язку, радіозв'язку (з використанням радіочастот), послуг цифрового телебачення, інших послуг мультисервісних мереж та інших телекомунікаційних додаткових (супутніх) послуг.
Відповідно до п. 3 ст. 63 Закону України «Про телекомунікації» телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Пунктом 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені Постановою Кабінету міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295 визначено, що встановлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
Нормами ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.
Судом встановлено, що в період грудень 2015 та з січня 2016 р. по грудень 2016 року позивачем були надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам м. Лебедин, Сумської області, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювалась дія пункту 19 частини першої статті 12, пункту 10 частини першої статті 13, пункту 18 частини першої статті 14, пункту 20 частини першої статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», пункту 16 статті 64 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», пункту 11 статті 20, статті 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пункту 6 частини першої статті 6, частини третьої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», частини п'ятої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 4 частини третьої статті 13 Закону України «Про охорону дитинства» на загальну суму 192 907 грн. 62 коп.
Статтею 87 Бюджетного кодексу України визначено, що видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України.
Згідно з підпунктом «б» пункту 4 частини першої статті 89 та статті 102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 2 статті 97 Бюджетного кодексу України визначено, що порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року за № 256 (далі за текстом - «Постанова № 256») затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету (далі за текстом - «Порядок № 256»), якими встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Зокрема, пунктом 2 Постанови № 256 визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 256 головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Таким чином, розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг м. Лебедин Сумської області є Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області, а отже, на підставі вищезазначених норм законодавства та положень Постанови та Порядку № 256, відшкодування витрат понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.
Відповідно до частини першої пункту 8 Порядку № 256, отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків. При цьому головні розпорядники коштів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг (частина друга пункту 8 Порядку № 256).
В той же час, всупереч положенням чинного законодавства, витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг, у грудні 2015 відшкодовані частково, а протягом 2016 року відповідачем не відшкодовані, внаслідок чого станом на 01.01.2017 року утворилась заборгованість в розмірі 192 907 грн. 62 коп.
Розмір наданих послуг на пільгових умовах та розмір заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 192 907 грн. 62 коп. станом на 01.01.2017 року підтверджується розрахунком позовних вимог.
На виконання пункту 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року за № 117, позивач подавав на паперових та електронних носіях відповідачеві розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці.
Поіменні списки абонентів за формою « 2-пільга» щомісячно надсилались позивачем на електронну адресу відповідача, а також в паперовому вигляді, про що свідчать копії супровідних листів, які містяться в матеріалах справи.
Відповідно до пункту 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року за № 256, відповідач повинен був щомісяця звіряти інформацію, що міститься в Реєстрі з отриманою від позивача інформацією, та здійснювати розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги, однак відповідач порушив свої зобов'язання та своєчасно не розрахувався з позивачем.
Листами від 29.01.2016 №591200/293-41 та від 27.01.2017 року № 591200/292-19 позивач звертався до відповідача з вимогою погашення існуючої заборгованості.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 11 цього ж Кодексу, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною другою статті 193 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно частини першої, третьої статті 63 Закону України «Про телекомунікації», телекомунікаційні послуги мають надаватися відповідно до законодавства. Телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Пунктом 19 частини першої статті 12, пунктом 10 частини першої статті 13, пунктом 18 частини першої статті 14, пунктом 20 частини першої статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», пунктом 16 статті 64 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», пунктом 11 статті 20, статті 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пунктом 6 частини першої статті 6, частини третьої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», частини п'ятої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 4 частини третьої статті 13 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено надання пільг при оплаті за послуги зв'язку (телекомунікаційні послуги).
Посилання відповідача на неналежне бюджетне фінансування суд вважає безпідставним.
Законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості, чи власного бажання, а у відповідності до вимог Законів України.
Відповідно до частини першої статті 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Частина друга статті 218 Господарського кодексу України та статті 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.
Згідно з пункту 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 року, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Також, Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 року та у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004 року зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.05.2012 року у справі № 11/446, від 15.05.2012 року у справі № 3-28гс12 та постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 року у справі № 15/5027/715/2011.
За таких обставин, відповідач відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
Згідно з частиною шостою статті 48 Бюджетного кодексу України, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із Законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частини першої - четвертої статті 48 Бюджетного кодексу України.
У листі від 30.06.2011 року за № 31-07310-10-24/16584 Міністерство фінансів України роз'яснило, що “...деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) в межах встановлених норм (розмірів).
Таким чином, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку , компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Таким чином, суд дійшов до висновку про те, що відповідачем не подано належних доказів сплати заборгованості або обґрунтованих заперечень вимогам позивача, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 192 907 грн. 62 коп. заборгованості є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно вимог Закону України «Про судовий збір» та ст. ст. 44, 49 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лебединської міської ради (42200, Сумська область, м. Лебедин, вул. Леоніда Батютенка, 5, код 22977534) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Сумської філії ПАТ «Укртелеком» (40030, м. Суми, вул. Іллінська, 2, код 23825401) 192 907 грн. 62 коп. заборгованості по витратах, понесених відповідачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, 2 893 грн. 62 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення підписано 18.04.2017 року.
Суддя ОСОБА_3