Справа: № 754/12630/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Клочко І.В. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.
Іменем України
18 квітня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 14 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до інспектора роти №1 батальйону №4 Управління патрульної поліції у м. Києві лейтенанта поліції Жирухи Андрія Михайловича, третя особа - Департамент патрульної поліції Національної поліції України, про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
У жовтні 2016 року ОСОБА_2 (далі - Позивач, ОСОБА_2.) звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до інспектора роти №1 батальйону №4 Управління патрульної поліції у м. Києві лейтенанта поліції Жирухи Андрія Михайловича (далі - Відповідач, Лейтенант поліції) про скасування постанови серії АР №279461 від 09.10.2016 року про накладення штрафу у розмірі 255,00 грн.
Протокольною ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 28.02.2017 року залучено до участі у справі в якості третьої особи Департамент патрульної поліції Національної поліції України (далі - Третя особа, Департамент патрульної поліції).
Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 14.03.2017 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що у Відповідача були правові підстави для складання оскаржуваної постанови про притягнення Позивача до адміністративної відповідальності, оскільки матеріалами справи не спростовується факт порушення останнім Правил дорожнього руху.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що спричинило постановлення помилкового рішення. Наголошує на неврахуванні судом пояснень Відповідача, з яких вбачається, що зупинка транспортного засобу, яким керував Позивач, не заважала іншим учасникам дорожнього руху. Крім того, вказує, що при розгляді справи Апелянта не було ознайомлено з правами та обов'язками, передбаченими Конституцією України та ст. 268 Кодексу України про адміністративне правопорушення. Звертає увагу, що обґрунтування судом першої інстанції правової позиції здійснено без урахування принципу верховенства права.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася за наявними у ній матеріалами у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, Лейтенантом поліції 09.10.2016 року було складено постанову серії АР №279461 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (а.с. 3) (далі - оскаржувана постанова), якою до Позивача за порушення пп. «г» п. 15.9 Правил дорожнього руху застосовано передбачене ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255,00 грн.
При цьому судом першої інстанції було встановлено, що підставою для винесення оскаржуваної постанови стало те, що 09.10.2016 року о 01:30 автомобіль «Ford», днз «НОМЕР_1», яким керував Позивач, здійснив зупинку на пішохідному переході за адресою: вул. Васильківська, 15/14 у м. Києві.
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів пп. «а» п. 9.9, пп. «б» п. 9.10, пп. «б» п. 9.11, пп. «г» п. 15.9 Правил дорожнього руху, ст. ст. 122, 251, 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 року №1395 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого у неавтоматичному режимі, суд першої інстанції прийшов до висновку, що Відповідачем як суб'єктом владних повноважень було доведено факт порушення Позивачем пп. «г» п. 15.9 Правил дорожнього руху, у зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
У статті 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Відповідно до ст. 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 затверджено Правила дорожнього руху (далі - Правила).
Відповідно до п. 1.1 Правил останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Згідно з пп. «г» п. 15.9 Правил зупинка забороняється на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі.
При цьому судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у розумінні пункту 1.10 Правил вимушена зупинка це припинення руху транспортного засобу через його технічну несправність чи небезпеку, яка спричинена вантажем, який перевозиться, станом учасника дорожнього руху, появою перешкоди для руху;
Згідно п. 15.14 Правил у разі вимушеної зупинки в місці, де зупинку заборонено, водій повинен вжити всіх заходів, щоб прибрати транспортний засіб, а за неможливості це зробити - діяти згідно з вимогами пунктів 9.9 - 9.11 цих Правил (ввімкнути аварійну світлову сигналізацію (п. 9.9), разом з увімкненням аварійної світлової сигналізації слід установити знак аварійної зупинки або миготливий червоний ліхтар на відстані, що забезпечує безпеку дорожнього руху, але не ближче 20 м до транспортного засобу в населених пунктах і 40 м поза ними (п. 9.10).
Водночас, доказів, що Позивач здійснив саме вимушену зупинку у розумінні пункту 1.10 Правил, останнім не надано, оскільки ОСОБА_2 у судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що після складання оскаржуваної постанови він продовжив самостійно рух на автомобілі, у той час як місце для зупинки обирав свідомо.
Приписи ст. 251 КпАП України визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 222 КпАП України органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, правил дорожнього руху (ч. ч. 1, 2, 3 ст. 122).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді та ч. 3 ст. 2 КАС України, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень адміністративний суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими ст. 2 КАС України.
Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, транспортний засіб «Ford» дзн «НОМЕР_1», яким керував ОСОБА_2, здійснив зупинку на пішохідному переході та протягом певного часу перебував на тому ж місці. Наведене, поряд з іншим, підтверджується й відеозаписом з нагрудного відеореєстратора Лейтенанта поліції (а.с. 39).
За таких обставин судова колегія приходить до висновку, що, зважаючи на підтвердження матеріалами справи факту порушення Позивачем пп. «г» п. 15.9 Правил, що належним чином відображено в оскаржуваній постанові, підстави для її скасування відсутні, на чому вірно наголосив суд першої інстанції.
Твердження Позивача про порушення Відповідачем ст. 268 КпАП України при складанні постанови від 09.10.2016 року в частині нерозгляду клопотання про надання правового захисту, про що ОСОБА_2 зазначено в оскаржуваній постанові, судовою колегією оцінюється критично, оскільки, як було встановлено раніше, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт вчинення Апелянтом адміністративного правопорушення.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Києва від 14 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до інспектора роти №1 батальйону №4 Управління патрульної поліції у м. Києві лейтенанта поліції Жирухи Андрія Михайловича, третя особа - Департамент патрульної поліції Національної поліції України, про скасування постанови про адміністративне правопорушення - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді В.В. Кузьменко
О.І. Шурко
Головуючий суддя Степанюк А.Г.
Судді: Кузьменко В. В.
Шурко О.І.