Постанова від 13.04.2017 по справі 826/300/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/300/16 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 квітня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Приходько К.М.,

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2,

від відповідача Семенець Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» Савельєвої Анни Миколаївни на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» Савельєвої Анни Миколаївни про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не включення позивача до Загального реєстру вкладників ПАТ «Радикал Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- зобов'язати відповідача подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Радикал Банк».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2017 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Скаржник посилається на те, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_5 як клієнтом та ПАТ «Радикал Банк» як банком було укладено договір банківського рахунку №17189/П-1-980 від 13.05.2015.

Згідно із пунктом 1.1 вищезазначеного договору, банк, керуючись Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків в національній та іноземній валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003 (зі змінами та доповненнями), відкриває Клієнту поточний рахунок у гривні НОМЕР_2 та здійснює його розрахунково-касове обслуговування на умовах та у порядку, визначених чинним законодавством України (в тому числі і нормативно-правовими актами Національного банку України), внутрішніми нормативними актами Банку та цим Договором.

Відповідно квитанції №14169 від 09.07.2015 позивачем було внесено готівку в розмірі 200000,00грн. з призначенням платежу: «Поповнення поточного рахунку».

Постановою Правління Національного банку України від 09.07.2015 №452/БТ «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 09.07.2015 №130 «Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ «Радикал Банк», згідно з яким з 10.07.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноваженою особою Фонду Шевченка О. В.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду №178 від 30.09.2015 змінено уповноважену особу Фонду, якій делегуються повноваження тимчасового адміністратора банку на Савельєву А.М. з 01.10.2015.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 09.11.2015 №769 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Радикал Банк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення №203 від 09.11.2015, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Радикал Банк», призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Радикал Банк» Савельєвій А.М. на два роки з 10 11.2015 до 09.11.2017 включно.

На офіційному сайті Фонду за посиланням опубліковано оголошення про те, що з Фонд з 13.11.2015 розпочинає виплати коштів вкладникам даного банку.

16.11.2015 позивач звернувся до Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Радикал Банк» із заявою про включення до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування за банківським вкладом.

Повідомленням № 3685 від 19.11.2015 зазначено, що в порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», транзакція ПАТ «Радикал Банк» щодо перерахування на користь позивача грошових сум з призначенням платежу «Поповнення поточного рахунку» на суму 200 000,00грн., дата вчинення транзакції 09.07.2015, час вчинення транзакції 17:11 - є нікчемним правочином.

Вважаючи визнання правочину нікчемним, що мало наслідком невключення позивача до переліку та загального реєстру вкладників, протиправним, ОСОБА_5 звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено наявності підстав вважати правочин нікчемним, а тому відмова у включенні його до перелік вкладників, які мають право на відшкодування вкладу за рахунок Фонду, є протиправною.

Перевіряючи наведений висновок суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Спірні правовідносини виникли у зв'язку з невключенням позивача до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, через визнання транзакції щодо перерахування на користь позивача грошової суми з призначенням платежу «Поповнення поточного рахунку» на загальну суму 200 000,00 грн., дата вчинення транзакції 09.07.2015, час вчинення транзакції 17:11, нікчемним правочином в порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до частини 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року N 4452-VI (далі - Закон N 4452-VI) фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 27 цього Закону в редакції на час існування спірних правовідносин Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Згідно з ч. 5 ст. 27 Закону N 4452-VI протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

За змістом пункту 4 ч. 2 ст. 37 названого Закону Уповноваженій особі, серед іншого, надано право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Відповідно до ч. 2 та п.1 ч. 4 Закону N 4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

З матеріалів справи вбачається, що позивача не включено до переліку вкладників у зв'язку із визнанням нікчемною операції з перерахування коштів на підставі норм пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Такий висновок пояснюється тим, що мала місце одночасна реєстрація в системі АБС Б-2 за одним й тим самим часом проведення транзакції в одній касі одним і тим же касиром, яка начебто свідчить про протиправне внесення інформації до АБС Б-2 з метою виведення активів Банку та надання одному кредитору переваги перед іншими,

Проте, такі доводи не підтверджені належними доказами, як то рішення про притягнення до відповідальності касира або інших осіб, які брали участь у здійсненні операцій.

Такий висновок пояснюється тим, що кошти на вкладний рахунок позивача надійшли внаслідок так званого «дроблення» вкладу іншого клієнта банку, що є порушенням вимог законодавства в частині надання переваг клієнту банку, оскільки внаслідок таких дій збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб за рахунок Фонду.

Перевіряючи наявність підстав для такого висновку, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними (банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку).

При визнанні правочину нікчемним Уповноважена особа Фонду посилається на «дроблення» вкладу іншої особи.

Мотивація Уповноваженої особи Фонду щодо надання переваг може мати сенс лише стосовно «дроблення» свого вкладу іншою особою та не підтверджує наявність підстав для визнання нікчемним правочину між позивачем і банком.

При цьому, відповідачем не зазначено, які конкретно переваги надано саме позивачу при вчиненні такого правочину, як і не надано доказів надання цих переваг.

Відповідачем також не надано доказів того, що банк взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.

Отже, обставини щодо наявності визначених ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстав нікчемності правочину, не знайшли свого підтвердження, відповідач належних та допустимих доказів щодо цього не надав.

При цьому колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи міститься копія квитанції №14169 від 09.07.2015 позивачем було внесено готівку в розмірі 200000,00грн. з призначенням платежу: «Поповнення поточного рахунку». Кошти було перераховано до запровадження тимчасової адміністрації.

Крім того, відповідно до частин 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При віднесенні правочину до нікчемних за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В матеріалах справи відсутні вироки чи інші рішення, які б встановлювали певні факти по кримінальному провадження в межах спірних правовідносин.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що в Уповноваженої особи Фонду були відсутні підстави для визнання правочину нікчемним та приходить до висновку, що бездіяльність Уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування за вкладами за рахунок Фонду, є протиправною.

З огляду на зазначене, Уповноважена особа Фонду зобов'язана надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо вкладника ОСОБА_5, стосовно якої необхідно здійснити виплату відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Обов'язок подання додаткової інформації передбачено п. 6 розділу 3 Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами затверджено рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 N 14.

Враховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про задоволення позову є законним та обґрунтованим.

Згідно з ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При вирішенні справи колегія суддів зазначає про відступ від правової позиції, викладеної у постановах Верховного суду України від 15.06.2016 по справі № 826/20410/14 та від 16 лютого 2016 року у справі №826/2043/15 щодо неналежність розгляду даної категорії справ в порядку адміністративного судочинства, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

У вищезазначеній постанові від 15.06.2016 по справі № 826/20410/14 Верховний суд України прийшов до висновку, що спірні правовідносини, які є подібними з даним спором, виникли на підставі цивільно-правової угоди й в силу вимог закону саме на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в указаному спорі покладено обов'язок відшкодувати кошти від імені сторони правочину, а тому, оскільки позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Мотиви відступу від правової позиції, викладеної у постанові ВСУ від 15.06.2016 по справі № 826/20410/14 наступні.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

Суть спірних правовідносин полягає в тому, що під час дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку Уповноважена особа Фонду не зарахувала банківський рахунок заявника до сформованого нею переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню у зв'язку з встановленням нікчемності договору банківського вкладу.

З аналізу змісту ст.ст. 1, 4, 6 Закону № 4452-VI, зміст яких наведено вище, випливає, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб шляхом здійснення повноважень, делегованих державою, щодо гарантування повернення вкладнику внеску у розмірі 200 000 грн.

З огляду на викладене, спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.

Стосовно відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного суду України від 16 лютого 2016 року у справі №826/2043/15, згідно з якою на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, а спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до преамбули Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Частиною 3 ст. 2 даного Закону встановлено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом розгляду даної справи є правовідносини, врегульовані Законом України «Про систему гарантувань вкладів фізичних осіб», який є спеціальним, та, яким врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини, які складаються між Фондом, банками та Національним банком України.

Частина восьма статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлює, що дія Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на банки не поширюється.

Відповідно, правові аспекти застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та Закону України «Про систему гарантувань вкладів фізичних осіб» є відмінними, а тому колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Частиною 2 ст. 4 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 ч.1 ст. 3 КАС України встановлено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що спір, предметом якого являється перевірка законності дій та рішень посадової особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виконання покладених на неї владно-управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави на відповідність законам України та іншим нормативно-правовим актам, підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

Стосовно доводів відповідача стосовно неправильного застосування норм процесуального права при вирішенні питання про стягнення витрат зі сплати судового збору з Уповноваженої особи Фонду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З аналізу наведеної норми випливає, що якщо стороною по справі виступає посадова особа органу державної влади, то судові витрати відшкодовуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

Відповідачем у даній справі виступає Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» Савельєва Анна Миколаївна.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Згідно з п. 6.8 ч. 6 р. V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2, оплата витрат, пов'язаних зі здійсненням ліквідації, здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду, в тому числі, витрат на сплату судового збору.

З огляду на викладене, у разі задоволення позову до Уповноваженої особи Фонду, судові витрати покладаються на Банк.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд першої інстанції наведеного не врахував, у зв'язку з чим постанову необхідно змінити.

Згідно зі ст. 201 КАС України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 167,196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» Савельєвої Анни Миколаївни задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2017 року змінити.

Абзац четвертий резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2017 року викласти в наступній редакції:

Стягнути на користь ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 974,40 грн. з публічного акціонерного товариства «Радикал Банк».

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді І.О. Грибан

О.А. Губська

Постанову в повному обсязі виготовлено 18.04.2017

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Губська О.А.

Грибан І.О.

Попередній документ
66021205
Наступний документ
66021207
Інформація про рішення:
№ рішення: 66021206
№ справи: 826/300/16
Дата рішення: 13.04.2017
Дата публікації: 20.04.2017
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Київський апеляційний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної фінансової політики, зокрема зі спорів у сфері:; державного регулювання ринків фінансових послуг, у тому числі: