"11" квітня 2017 р. м. Київ К/800/23369/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головчук С.В., Мойсюка М.І. (доповідач), Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Управління Пенсійного фонду України в Болградському районі Одеської області про визнання протиправним рішення в частині невизнання пільгового стажу, за касаційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Управління Пенсійного фонду України в Болградському районі Одеської області на постанову Болградського районного суду Одеської області від 18 червня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2014 року, -
У травні 2013 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Управління Пенсійного фонду України в Болградському районі Одеської області (далі - ГУ ПФУ, УПФУ відповідно) в якому просив: визнати протиправним рішення комісії для розгляду спірних питань, пов'язаних з призначенням та виплатою пенсій УПФУ від 18 січня 2013 року № 3 (далі - спірне рішення № 3) щодо відмови ОСОБА_4 в підтвердженні стажу роботи на посаді тракториста-машиніста, необхідного для призначення пенсії на пільгових умовах, в частині невизнання пільгового стажу за січень, квітень-травень, вересень-жовтень 1992 року, квітень, червень, вересень-жовтень 1993 року, листопад 1998 року, липень, вересень-жовтень 1999 року, квітень-травень, липень 2000 року (далі - спірний стаж роботи); визнати протиправним рішення комісії при ГУ ПФУ від 25 грудня 2012 року, оформлене протоколом № 12 (далі - спірне рішення № 12) щодо відмови ОСОБА_4 в підтвердженні спірного стажу роботи; зобов'язати УПФУ призначити йому починаючи з 27 листопада 2012 року пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «в» статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII, в редакції періоду спірних правовідносин, спірна пенсія відповідно).
В обґрунтування своїх вимог зазначав, що має право на призначення спірної пенсії, а тому відповідачі, приймаючи спірні рішення діяли всупереч вимог законодавства з порушенням його прав, у зв'язку з чим ОСОБА_4 просив про задоволення позову.
Ухвалою суду першої інстанції позовну вимогу про зобов'язання УПФУ призначити позивачу спірну пенсію залишено без розгляду.
Оскаржуваною постановою Болградського районного суду Одеської області від 18 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2014 року, позов задоволено та визнано протиправними спірні рішення відповідача.
У касаційній скарзі відповідачі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просять ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.
Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивач має право на призначення йому спірної пенсії, а відтак спірні рішення відповідачів не ґрунтуються на вимогах закону та порушують його права.
Проте, до такого висновку суди дійшли без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права, з огляду на наступне.
У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом цієї норми процесуального права у мотивувальній частині рішення суд зобов'язаний навести дані про встановлені обставини що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, а в разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.
Судами встановлено, що позивач, згідно записів у трудовій книжці колгоспника, розпочав роботу рядовим в колгоспі імені «Кірова», а з 1973 року почав працювати трактористом включно до 6 березня 2000 року.
27 листопада 2012 року ОСОБА_4 звернувся з заявою до УПФУ в якій просив призначити йому спірну пенсію, оскільки більше 20 років пропрацював трактористом-машиністом.
Спірним рішенням № 12 Комісії при ГУ ПФУ підтверджено позивачу періоди роботи на посаді тракториста-машиніста з 1 січня 1973 року по 11 травня 1975 року та з 21 травня 1977 року по 31 травня 2003 року відповідно до пункту «в» статті 13 Закону № 1788-XII, за виключення місяців у 1992, 1993, 1998 та 2000 роках де за одним трактором закріплено два трактористи.
В подальшому, спірним рішенням УПФУ позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
Загалом, страховий стаж позивача, обчислений відповідачами, становив 22 роки 6 місяців 26 днів, а пільговий стаж - 19 років 2 місяці 13 днів без врахування 16 місяців роботи трактористом за спірні періоди роботи.
Так, у відповідності до пункту «в» статті 13 Закону № 1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи трактористи-машиністи, безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - чоловіки після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.
Тобто, для призначення пенсії, передбаченої вказаною правовою нормою Закону № 1788-XII необхідна наявність загального стажу роботи не менше 25 років, з них не менше 20 років роботи трактористом - машиністом, який оформлений на цю роботу на підприємстві сільського господарства з видачею відповідного посвідчення, постійно зайнятий на тракторах та інших самохідних сільськогосподарських машинах на протязі повного сезону сільськогосподарських робіт в рослинництві та тваринництві. При цьому, трактористам-машиністам, які відробили повний польовий період на тракторах та інших самохідних сільськогосподарських машинах, весь рік роботи зараховується до стажу, який дає право на пільгове пенсійне забезпечення і в тому випадку, якщо в міжпольовий або міжсезонний період вони виконували інші роботи (на стаціонарних і причепних установках та агрегатах, по ремонту сільськогосподарської техніки, на тваринницьких фермах тощо).
З трудової книжки позивача, дослідженої судами попередніх інстанцій під час розгляду справи і яка була надана ним до відповідачів разом із заявою про призначення спірної пенсії, вбачається, що ОСОБА_4 у спірні період роботи дійсно працював трактористом - машиністом.
Разом з тим, цих відомостей недостатньо для визначення пільгового характеру стажу такої роботи, оскільки чинне законодавство пов'язує право на спірну пенсію не тільки з фактом формального виконання особою відповідної роботи, а і з іншими умовами, на які вказано у пункті «в» статті 13 Закону № 1788-XII.
За приписами статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання названої норми Закону № 1788-XII Кабінет Міністрів України своєю постановою від 12 серпня 1993 року № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В свою чергу, за правилами абзаців 1-4 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Додатково в довідці наводяться такі відомості, зокрема, стосовно трактористів-машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) - про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції.
При розгляді питання про призначення спірної пенсії, відповідачами також досліджені відповідні документи з підприємств, де працював позивач у яких містились відомості, передбачені названими нормами законодавства, однак спірні періоди стажу роботи не зараховані через закріплення на цей час за одним трактором двох трактористів
Натомість, з встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається, що у спірні періоди роботи позивач був зайнятий безпосередню у виробництві сільськогосподарської продукції.
За наведених обставин, відмова відповідача у зарахуванні позивачу спірних періодів роботи трактористом - машиністом є протиправною і не ґрунтується на вимогах законодавства, оскільки таким не передбачено неможливості зарахування періодів роботи тракториста - машиніста через закріплення декількох працівників за одним трактором.
Окрім цього, матеріалами справи повністю підтверджено наявність усіх передбачених законом умов, за яких у позивача виникло право на призначення йому спірної пенсії, а тому висновки судів про наявність підстав для зарахування ОСОБА_4 до пільгового стажу роботи спірних періодів відповідають нормам матеріального і процесуального права.
Водночас, підставою для відмови у зарахуванні до пільгового стажу роботи спірних періодів та призначенні позивачу спірної пенсії було і те, що у останнього, на момент звернення до відповідачів з відповідною заявою, відсутній загальний стаж роботи не менше 25 років, як це передбачено пунктом «в» статті 13 Закону № 1788-XII, про що неодноразово зазначали відповідачі у судах усіх інстанцій.
Однак. такі доводи сторін були проігноровані судами, а обставини справи, в цій частині, залишились недослідженими і невстановленими, не перевіреними доказами.
Не звернули свою увагу суди і на положення статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України із якої випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.
При цьому суди повинні мати на увазі, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта - є помилковим.
Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.
Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.
При цьому суди повинні виходити з того, що вимоги про визнання акта владного органу недійсним або неправомірним тощо є різними словесними формами вираження одного й того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним.
За таких обставин, рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд, оскільки, згідно з положеннями частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За приписами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -
Касаційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Управління Пенсійного фонду України в Болградському районі Одеської області задовольнити частково.
Постанову Болградського районного суду Одеської області від 18 червня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.
Судді: М.І. Мойсюк
С.В. Головчук
Ю.К. Черпак