Справа № 509/2444/16-ц
11 квітня 2017 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :
головуючого судді Гандзій Д.М.
при секретарях Черкасові Д.Г., Задеряка Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка діє від імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за участю 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору : Орган опіки та піклування в особі Овідіопольської РДА про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
8 липня 2016 року, представник ПАТ КБ «ПриватБанк», звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що відповідно до кредитного договору № б/н від 31.08.2013 р., ПАТ КБ «ПриватБанк» надав, а ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 4000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картки. Щодо зміни кредитного ліміту, банк керується п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 «Умов та Правил надання банківських послуг», якими передбачено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.
ОСОБА_4 підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом із «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку» - складає між нею та банком договір, про що свідчить особистий підпис відповідачки у відповідній заяві. Відповідно до умов кредитного договору, погашення заборгованості здійснюється щомісяця в період сплати, в який позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається з заборгованості за кредитом, відсотками, комісією та іншими витратами згідно умов надання кредиту.
В порушення умов договору, ОСОБА_4, свої кредитні зобов'язання належним чином не виконувала, у зв'язку з чим, станом на 30.04.2016 р. перед банком утворилась заборгованість у розмірі 29557,87 грн., яка складається з : 3962,95 грн. - заборгованості за кредитом, 20861,21 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2850 грн. - заборгованості по пені і комісії за користування кредитом та штрафів згідно п. 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг, а саме 500 грн. - штрафу (фіксованої частини) та 1383,71 грн. - штрафу (процентної складової), які представник банку у позові, просив суд стягнути з ОСОБА_4 та суму судового збору у розмірі 1378 грн. на користь банку.
Представник позивачів в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, шляхом надіслання електронних листів на їхню електронну адресу за клопотанням представника згідно заяви, але надіслав до суду заяву, в якій позов підтримав у повному обсязі та на підставі ч. 2 ст. 158 ЦПК України, просив суд слухати справу за його відсутності, не заперечуючи проти постановлення заочного рішення по справі (а.с. 74).
Відповідачка ОСОБА_4 померла 04.11.2015 р., що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-ЖД № 436374 від 06.11.2015 р., у зв'язку з чим, ухвалою Овідіопольського райсуду Одеської області від 16.09.2016 р. до участі у справі у якості відповідачів (правонаступників, спадкоємців) померлої ОСОБА_4 були залучені ОСОБА_1 та ОСОБА_5, як діє від імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, чия представниця за нотаріально посвідченою довіреністю в судовому засіданні повністю не визнала позов, мотивуючи це тим, що спадкоємці померлої 04.11.2015 р. ОСОБА_4 є її діти ОСОБА_1 та малолітня ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яким розпорядженнями Овідіопольської РДА № 867/А-2015, № 868/А-2015 від 15.12.2015 р. були присвоєні статуси дітей-сиріт та згідно з розпорядженнями Овідіопольської РДА № 906/А-2015, № 907/А-2015 від 22.12.2015 р. ОСОБА_5 була призначена піклувальником над неповнолітньою ОСОБА_1 та малолітньою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, у яких відсутні грошові кошти на задоволення позову банку, так як вони отримують від держави соціальну допомогу, як діти-сіріти, позбавлені батьківського піклування.
Представниця 3-ої особи без самостійних вимог Органу опіки та піклування Овідіопольської РДА, які були залучені до участі у справі ухвалою суду від 13.10.2016 р. в судовому засіданні категорично заперечувала проти задоволення позову з тих самих підстав, що й представниця відповідачок з посиланням на вимоги Закону України «Про охорону дитинства».
Заслухавши думку представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
За загальним правилом - кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 3 ЦПК України).
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений законами України.
Згідно із ст.ст. 10,11 ЦПК України - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які як і інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона - повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі - розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін на інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.
Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Частинами 3,4 статті 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно із ст. 360-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах - є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Відповідно до Правової позиції Верховного Суду України (постанова Судової палати ВСУ у цивільних справах від 21 жовтня 2015 року 6-2003цс15) - цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Відповідно до п.п. 27,28,32 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» - положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054, 1056-1 ЦК, у такому порядку не підлягають зменшенню через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу. Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема - ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання). Положення статті 616 ЦК передбачають право суду за певних умов зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Зазначене стосується цивільно-правової відповідальності боржника, а не сплати ним основного грошового боргу за кредитним договором, що суд на підставі вказаної норми закону змінити не може.
При вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі статтею 1056-1 ЦК у зв'язку з прийняттям Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року. Виходячи із закріпленого Конституцією України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58), всі рішення банку в будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірними лише з 10 січня 2009 року (Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів). При вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641 - 642 ЦК або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір. При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.
При вирішенні спорів щодо виконання зобов'язань за кредитним договором у випадку смерті боржника/позичальника за наявності поручителя чи спадкоємців суди мають враховувати таке. З урахуванням положення статті 1282 ЦК спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобов'язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобов'язання фактично не пов'язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлено зобов'язання позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, відповідно до ч.3 цієї статті, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
За умовами ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Приписами статей 525,526 ЦК України передбачено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов кредитного договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Також, статтею 617 ЦК України передбачено - особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У відповідності до ч. 1 ст. 634 ЦК України - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд з'ясував, що відповідачка ОСОБА_4 померла 04.11.2015 р., що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-ЖД № 436374 від 06.11.2015 р. і за прийняттям спадщини до нотаріальної контори з заявами звернулися її донька ОСОБА_1 (заява від 14.04.2016 р.) та ОСОБА_2, яка діє від імені та в інтересах малолітньої доньки померлої ОСОБА_4 - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (заява від 14.04.2015 р.), однак на сьогодні вони не отримали свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с. 118-120,124,127).
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за спадкодавцем ОСОБА_4 зареєстроване наступне нерухоме майно - домоволодіння за адресою : Закарпатська область, Рахівський район, смт. Ясіня, вул. Возз'єднання, буд. № 5, загальною вартістю 29633 грн. та ? частка квартири АДРЕСА_1, вартістю 16022 грн. та 1/7 частки квартири АДРЕСА_2 без визначення вартості які відповідно входять до спадкової маси і межах вартості якого в порядку ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора у розмірі, який відповідає частці спадкоємця у спадщині (а.с. 158-160).
Спадкоємці померлої 04.11.2015 р. ОСОБА_4 є її діти ОСОБА_1 та малолітня ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яким розпорядженнями Овідіопольської РДА № 867/А-2015, № 868/А-2015 від 15.12.2015 р. були присвоєні статуси дітей-сиріт та згідно з розпорядженнями Овідіопольської РДА № 906/А-2015, № 907/А-2015 від 22.12.2015 р. ОСОБА_5 була призначена піклувальником над неповнолітньою ОСОБА_1 та малолітньою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, встановлено місцем проживання дітей місце проживання опікуна за адресою : АДРЕСА_3 та виконкому Миколаївської с/р доручено вжити всі заходи щодо збереження за дітьми права користування житлом за адресою : АДРЕСА_4 (а.с. 99-106,127).
Суд встановив, що відповідно до кредитного договору № б/н від 31.08.2013 р., ПАТ КБ «ПриватБанк» надав, а ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 4000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картки. Щодо зміни кредитного ліміту, банк керується п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 «Умов та Правил надання банківських послуг», якими передбачено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.
ОСОБА_4 підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом із «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку» - складає між нею та банком договір, про що свідчить особистий підпис відповідачки у відповідній заяві. Відповідно до умов кредитного договору, погашення заборгованості здійснюється щомісяця в період сплати, в який позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається з заборгованості за кредитом, відсотками, комісією та іншими витратами згідно умов надання кредиту.
В порушення умов договору, ОСОБА_4, свої кредитні зобов'язання належним чином не виконувала, у зв'язку з чим, станом на 30.04.2016 р. як вважають позивачі, перед ними утворилась заборгованість у розмірі 29557,87 грн., яка складається з : 3962,95 грн. - заборгованості за кредитом, 20861,21 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2850 грн. - заборгованості по пені і комісії за користування кредитом та штрафів згідно п. 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг, а саме 500 грн. - штрафу (фіксованої частини) та 1383,71 грн. - штрафу (процентної складової), з яким суд частково не погоджується в частині нарахування відповідачці штрафів 500 грн. - штрафу (фіксованої частини) та 1383,71 грн. - штрафу (процентної складової), виходячи з наступного.
З урахуванням Правової позиції Верховного Суду України (постанова Судової палати ВСУ у цивільних справах від 21 жовтня 2015 року 6-2003цс15) викладеної вище, суд дійшов висновку, що нарахування позивачами для стягнення з відповідачів 500 грн. - штрафу (фіксованої частини) та 1383,71 грн. - є подвійною цивільно-правовою відповідальністю за одне і те саме кредитне зобов'язання, а тому у задоволенні позову в частині стягнення вказаних сум штрафів з відповідачів слід відмовити.
З огляду на те, що відповідачами є діти-сіріти, які позбавлені батьківського піклування і не мають самостійного заробітку і доходу, отримуючи соціальну допомогу від держави, а також те, що одна зі спадкоємиць ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 є малолітньою дитиною, над якою призначений піклувальник, матеріальне становище та інтереси відповідачів дітей-сиріт, що судом береться до уваги, відсутність негативних наслідків для позивачів через прострочення виконання кредитних зобов'язань померлої матір'ю (позичальницею) відповідачок, суд вважає, що в даному випадку з урахуванням приписів Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» ч. 3 ст. 551, ст. 616 ЦК України, той факт, що згідно розрахунку заборгованості, позивачами в односторонньому порядку було змінено процентну ставку по кредиту, а тому, в даному випадку можливо зменшити розмір процентів за користування кредитом з 20861,21 грн. до 10430,60 грн., які належить стягнути зі спадкоємців - відповідачів разом із сумою основного боргу у розмірі 3962,95 грн.
Таким чином, з відповідачок у дольовому порядку на користь позивачів підлягають стягненню наступні суми заборгованості : 3962,95 грн. - заборгованості за кредитом, 10430,60 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.
Крім суми заборгованості за невиконання умов кредитного договору, з відповідачок у дольовому порядку, на користь банку, підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в порядку ст. 88 ЦПК України відповідно до задоволеної частини позову у сумі 640 грн.
Керуючись ст.ст. 10,11,57-60,88,208-209,213-215,218,360-7 ЦПК України, ст.ст. 525,526,530,549,550,551,599,616,617,625,634,1048,1050,1054,1056-1 ЦК України, Постановою Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», суд, -
1. Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка діє від імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за участю 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору : Орган опіки та піклування в особі Овідіопольської РДА про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково;
2. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_1) та ОСОБА_2 (ІПН : НОМЕР_2), яка діє від імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 у дольовому порядку на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 14393,55 грн. та судовий збір у сумі 640 грн. ;
3. В задоволенні решти позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.
Суддя Д.М. Гандзій