29 березня 2017 року м. Київ К/800/13149/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.
розглянула в письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління №13» на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 у справі №814/510/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління №13» до Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,
Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.05.2013 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління №13» до Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.05.2013 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління №13» 07.03.2014 звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 17.03.2014 прийняв її до свого провадження.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 та залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.05.2013.
В обґрунтування своїх вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління №13» посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 187.1 статті 187, пункту 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову документальну перевірку позивача з метою перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ПДВ з питань щодо підтвердження відомостей, отриманих від ДПІ у Приморському районі м. Одеси, яка мала правові відносини з ПП «Одеська будівельна компанія» за період вересень, грудень 2010 року, січень 2011 року, за результатами якої складено акт №148/22/19292502 від 10.01.2013.
За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення частин 1, 5 статті 203, частин 1, 5 статті 215, статті 626, частини 1 статті 628, статті 629, статті 665, статті 658, статті 662, частини 2 статті 689, частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, по правочинах здійснених позивачем за вересень, грудень 2010 року, січень 2011 року з постачальником ПП «Одеська будівельна компанія»; вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит в сумі - 39084грн. та занижено податкові зобов'язання з ПДВ по взаємовідносинах з ПП «Одеська будівельна компанія» в сумі 39084грн.
На підставі акта перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000012301 від 16.01.2013, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 39084грн. та штрафними санкціями на суму 9771грн.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Аналогічні вимоги містить Податковий кодекс України.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності та документальне підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.
В той же час, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. Зокрема виконаних підрядних робіт має підтверджуватись документами, що за змістом та формою вiдповiдають вимогам, встановленим у Наказі Мiнiстерства регiонального розвитку та будівництва України вiд 04.12.2009 № 554 «Про затвердження типових форм первинних документiв з облiку на будiвництвi».
В процесі розгляду даної справи суд апеляційної інстанції, з достатньою повнотою дослідивши первинні документи, складені за наслідками здійснення операцій з Приватним підприємством «Одеська будівельна компанія», дійшов обґрунтованого висновку про відсутність факту реального виконання спірних операцій, виходячи не лише з якогось окремого недоліку, а усіх доказів у їх сукупності, зокрема, з огляду на відсутність доказів фактичного здійснення контрагентом будівельних робіт, невідповідність первинних документів вимогам податкового законодавства.
Враховуючи викладене, за встановлених обставин, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є правильним.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 160, 210, 222, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління №13» залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: __________________ Т.М. Шипуліна
Судді: __________________ Л.І. Бившева
__________________ І.Я. Олендер