ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
03 квітня 2017 року письмове провадження № 826/15409/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Арсірія Р.О., суддів Мазур А.С., Літвінової А.В. вирішив адміністративну справу
за позовом Міністерства внутрішніх справ України
до Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
про скасування постанови,
Міністерство внутрішніх справ України (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в якому просить визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти І.М. від 06.07.2015 року винесену у виконавчому провадженні № 48037788.
Позовні вимоги мотивовано тим, що оскільки позивач не проходив службу на посадах в Центральному апараті МВС України, а перебував на посаді, яка знаходиться в штаті Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району) ГУМВС України в Донецькій області, та призначався на посаду не наказом МВС України, а наказом ГУМВС України в Донецькій області від 12.08.2013 № 300 о/с, то постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.06.2015 в частині поновлення позивача на посаді підлягає виконанню саме ГУМВС України в Донецькій області, а не МВС України. Тому, на думку позивача, виконавчий лист, за яким відкрито виконавче провадження видано судом помилково.
Позивач вважає, що як наслідок, державним виконавцем 06.07.2015 року була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа, до якого були внесені недостовірні відомості
Позивач в судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи за відсутності представника установи.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про розгляд справи повідомлявся належним чином.
Суд, встановивши відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, керуючись частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження ВП №48037788 від 06 липня 2015 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва № 826/17673/14 від 03.07.2015 про поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника Часів-Ярського ВМ Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району) Головного управління МВС України в Донецькій області.
Позивач не погоджуючись із вказаною постановою про відкриття виконавчого провадження у справі звернувся до суду за захистом своїх прав.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).
У відповідності до преамбули Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606-XIV (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Згідно ст. 1 Закону №606-ХІV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 11 Закону № 606-XIV визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до Конституції України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Законна сила судового рішення поширюється на всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадових чи службових осіб та громадян. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, установленої законом.
Згідно п. 1 ч. 1 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення. Такими виконавчими документами згідно зазначеної статті є, зокрема, виконавчі листи.
Частинами 1, 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Судом встановлено, що постановою про відкриття виконавчого провадження ВП № 48037788 від 06 липня 2015 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва № 826/17673/14 від 03.07.2015 про поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника Часів-Ярського ВМ Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району) Головного управління МВС України в Донецькій області.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим ст. 18 цього Закону.
Судом встановлено, що ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 листопада 2015 року по справі № 826/17673/14 відмовлено у задоволенні заяви представника Міністерства внутрішніх справ України про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Судом зазначено, що відповідачі солідарно мають здійснювати заходи спрямовані на відновлення прав позивача, а понесені витрати будуть розподілені між ними після виконання зобов'язання по виконанню судового рішення.
Виправлення до виконавчого листа відповідно до ст. 259 КАС України також судом не вносились.
Проаналізувавши матеріали справи суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження від 06 липня 2015 року по ВП № 48037788 винесена правомірно.
Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, є принцип законності, що закріплений у ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 128, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову Міністерства внутрішніх справ України відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий Суддя Р.О. Арсірій
Судді А.С. Мазур
А.В. Літвінова