І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]
28 березня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді: Мазурик О.Ф.,
суддів: Махлай Л.Д., Кравець В.А.,
секретаря: Синявського Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2,
на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів, -
В квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», Банк) про стягнення коштів за договорами банківського вкладу.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 08.08.2012 та 22.08.2012 року між ним та Банком укладено договори банківського вкладу строком на 6 місяців, за умовами яких ним внесено до Банку грошовий вклад на суму 140 000 доларів США та 145 000 Євро. Зазначав, що в лютому 2016 року він звертався до Банку із заявою про розірвання договорів банківського вкладу та повернення залишків коштів за вкаладами, однак відповідач на заяву не відреагував та кошти не повернув.
За наведених обставин просив стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на його користь суму вкладу 140 000 доларів США та відсотки у сумі 53 677,12 доларів США за вкладом від 08.08.2012; суму вкладу 145 000 Євро та відсотки у сумі 44 548,97 Євро за вкладом від 22.08.2012.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач через свого представника ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, без повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, які суд вважав встановленими.
В обґрунтування апеляційної скарги вказував на те, що встановлені судом обставини не відповідають матеріалам справи. Висновки суду щодо тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та незаконного захоплення майна кримських відділень ПАТ КБ «ПриватБанк» з боку Російської Федерації не доведені належними доказами та не є законними підставами для відмови в задоволення позову, що є наслідком звільнення Банку від виконання зобов'язань за договорами вкладу. Судом порушено вимоги, передбачені ч. 4 ст. 10 ЦПК України, а також взято до уваги та покладено в основу рішення необґрунтовані заперечення відповідача.
За вказаних обставин, просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Представник позивача - ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, з підстав наведених в ній та просив задовольнити.
Представник відповідача - Кахраманов Р.Н. просив відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін як таке, що є законним та обґрунтованим.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 08 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено Договір № SAMDN80000727730054 «Вклад VIP 6 міс.» (далі - Договір 1), за умовами якого ОСОБА_1 передав, а ПАТ КБ «ПриватБанк» отримав грошові кошти на строк вкладу.
В Таблиці № 1 до Договору 1 зазначено основні параметри вкладу, а саме: сума вкладу становить 100 000 доларів США зі строком вкладу на 6 місяців з 08.08.2012 по 08.02.2013 з процентною ставкою за договором 9% річних. Період нарахування відсотків по вкладу - 1 місяць.
Згідно квитанції від 22.08.2012 ОСОБА_1 поповнено суму вкладу на 40 000 доларів США.
22 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» також було укладено Договір № SAMDN80000728101004 «Вклад VIP 6 міс.» (далі - Договір 2), за умовами якого ОСОБА_1 передав, а ПАТ КБ «ПриватБанк» отримав грошові кошти на строк вкладу.
В Таблиці № 1 до Договору 2 зазначено основні параметри вкладу, а саме: сума вкладу становить 145 000 Євро зі строком вкладу на 6 місяців з 22.08.2012 по 22.02.2013 з процентною ставкою за договором 7,5% річних. Період нарахування відсотків по вкладу - 1 місяць.
Колегія суддів відхиляє доводи відповідача, що позивачем не доведено факт укладення договорів банківського вкладу, оскільки з урахуванням норм пункту 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, пункту 8 глави 2 «Приймання банком готівки» розділу ІІІ «Касові операції банків з клієнтами» Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 (Інструкція втратила чинність згідно з постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 про затвердження нової Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні), договір банківського вкладу є реальним, оплатним і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Договір банківського вкладу є нікчемним, якщо не додержано письмової форми. Така форма вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.
Суд першої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, надав оцінку доводам і доказам сторін стосовно додержання письмової форми договорів банківських вкладів, та щодо розміру вкладів, дослідив оригінали документів про укладення договорів, надав оцінку цим доказам, про що зазначив у мотивувальній частині рішення.
Судом взято до уваги, що згідно з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 червня 2011 року за № 790/19528, яка прийнята на заміну Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
З матеріалів справи вбачається, що одночасно з підписанням договорів банківського вкладу позивачу видано Банком Ощадні книжки (електронна). Про отримання пластикових карт свідчить підпис позивача (а.с. 10,13).
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.
Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1 ст. 179 ЦПК).
В суді апеляційної інстанції представник позивача як на підставу стягнення з Банку коштів та відсотків за вкладами посилався на наявність у позивача оригіналів договорів та оригіналів квитанцій про внесення коштів до Банку.
Колегія суддів відхиляє доводи представника апелянта, що наявність у позивача оригіналів договорів та оригіналів квитанцій доводить факт невиконання Банком умов договору щодо повернення коштів та відсотків за вкладами, оскільки у разі закінчення строку дії договору та повернення вкладнику коштів за договором, оригінал договору банківського вкладу та квитанція залишаються у вкладника і Банку не повертаються.
Тому факт наявності у вкладника вище зазначених договорів доводить лише факт укладання договорів, та не є належним доказом невиконання Банком умов договору щодо повернення коштів за вкладом після закінчення строку дії.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що Банк не повернув йому вклади за договорами та нараховані за ними відсотки.
З матеріалів справи вбачається, що строк дії договорів закінчився 08.02.2013 та 22.02.2013, тобто до прийняття Національним банком України постанови від 06 травня 2014 року.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що відокремлений підрозділ ПАТ КБ «ПриватБанк» на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя мав можливість здійснювати банківську діяльність, а ОСОБА_1 в свою чергу після закінчення строку дії договорів банківського вкладу міг безперешкодно отримати суми вкладів та нараховані відсотки.
З заявою про розірвання укладених 08.08.2012 та 22.08.2012 договорів банківського вкладу та видачу залишків коштів за цими договорами у відповідних валютах з належними відсотками на дату розірвання ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» через три роки після закінчення строку дії договорів банківського вкладу, а саме 26 лютого 2016 року (а.с. 7).
З даного листа про розірвання договорів банківських вкладів вбачається, що ОСОБА_1 просив повернути залишки коштів та повідомити про можливість і умови отримання вказаних ним коштів.
Аналізуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності в матеріалах справи належних доказів на підтвердження заявлених вимог про повернення сум вкладів та відсотків за вкладами.
У відповідності до ч. 4 ст. 10 ЦПК України колегія суддів, сприяючи всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, в судовому засіданні роз'яснила представнику позивача, що доведенню підлягає факт, що після закінчення строку дії договорів, а саме: після 08.02.2013 та 22.02.2013 позивач кошти за вкладами не отримував; неодноразово відбувалася пролонгація договорів; наявність коштів на рахунках позивача на день ухвалення Постанови Національного Банку України від 6 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя»; та розмір вкладу і відсотків на день звернення до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
У відповідності до положень статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи, що сторони, підписавши Договір № SAMDN80000727730054 від 08 серпня 2012 року та Договір № SAMDN80000728101004 від 22 серпня 2012 року, у пункті 19 погодили здійснення інформування про стан вкладів та пластикових карток через e-mail або за допомогою SMS, то доказами у справі є належним чином оформлені e-mail та SMS-повідомлення та пластикові картки.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що суми за вкладами та проценти не повернуті відповідачем.
Представник позивача своїм правом подавати нові докази на підтвердження вимог позивача скористався на власний розсуд, зокрема клопотань про дослідження доказів, в дослідженні яких судом першої інстанції було неправомірно відмовлено, а також про дослідження нових доказів апеляційною інстанцією, неподання яких до суду першої інстанції зумовлено поважними причинами, не заявляв.
За наведених обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду, що позов не підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. 309 ЦПК України як підстави для скасування рішення.
Вирішення спору проведено судом з додержанням норм матеріального і процесуального права щодо всебічності й повноти з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін в даних правовідносинах, належної правової оцінки наданих сторонами в справі доказів та відповідних норм матеріального права.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги щодо неправомірного посилання суду на положення законів Російської Федерації не призвели до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін як таке, що є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, - відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий:
Судді:
Справа № 757/15705/16-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3976/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Остапчук Т.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.