унікальний номер №761/27830/16-ц Головуючий у 1-ій інстанції - Савицький О.А.
апеляційне провадження № 22-ц/796/2343/2017 доповідач - Шахова О.В.
05 квітня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі :
головуючого - Шахової О.В.
суддів Болотова Є.В., Поливач Л.Д.
при секретарі - Горак Ю.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Пермус», про визнання недійсним договору про відступлення права грошової вимоги за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Пермус» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року,
У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зазначеним позовом, який згодом уточнила, і остаточно просила визнати недійсним з моменту вчинення договір про відступлення права грошової вимоги №21 МБ від 18.11.2015 року; визнати недійсною додаткову угоду №1 до договору про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами №21 від 18.11.2015 року.
Свої вимоги обґрунтувала тим, що 04.07.2008 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №22.94/08-КЛ, за умовами якого позивачу було надано кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії на суму 1 650 000,00 грн. зі строком користування до 03.07.2018 року та сплатою відсотків за його користування у розмірі 22,5% річних. У забезпечення виконання зобов'язань позивача за вказаним кредитним договором, 04.07.2008 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Премус» було укладено договір наступної іпотеки №22.94/08-ДІ. Разом з тим, у грудні 2015 року позивачу стало відомо, що 18.11.2015 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Поліс» було укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами №21МБ, за умовами якого ПАТ «ВТБ «Банк» передає (відступає) на користь ТОВ «ФК «Поліс» своє права вимоги до боржників, в тому числі і до ОСОБА_2, а ТОВ «ФК «Поліс» набуває права вимоги замість ПАТ «ВТБ Банк» за кредитними договорами та договорами забезпечення до них на умовах такого договору. Крім того, як вказує позивач, 11.03.2016 року на її адресу надійшов лист від ПАТ «ВТБ Банк», в якому повідомлялось про те, що 27.11.2015 року до вищевказаного договору між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «ФК «Поліс» було укладено додаткову угоду №1, умовами якої визначено заборгованість боржників, право вимоги до яких відступаються за цією угодою згідно Реєстрів прав вимог від 27.11.2015 року, що містяться в додатку №1 до угоди. Проте, на думку позивача, укладення між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «ФК «Поліс» як договору про відступлення права вимоги грошових зобов'язань №21МБ від 18.11.2015 року, так і додаткової угоди №1 до нього від 27.11.2015 року, порушило її права як боржника щодо можливості належного виконання своїх зобов'язань за кредитним договором від 04.07.2008 року, адже банк, всупереч вимог ч. 1 ст. 516 ЦК України, при відступленні свого права вимоги за договором не отримав на це її згоду, як то передбачено умовами п.8.8 Кредитного договору. Також, відповідачами, всупереч умов п.5.1 договору іпотеки, була проведена одностороння заміна іпотекодержателя без згоди на це позичальника та іпотекодержателя, шо, свою чергу, також призвело до порушення прав позивача. Враховуючи викладене, позивач вважає, що відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачена договором, є підставою для визнання договору про відступлення права вимоги від 18.11.2015 року, а також додаткової угоди №1 до нього від 27.11.2015 року недійсними на підставі ч. 1 ст.203 ЦК України.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивача та представник третьої особи подали апеляційні скарги, та посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просять рішення суду першої інстанції скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування своїх доводів, вказують зокрема, що судом першої інстанції не досліджено положення п. 8.8. кредитного договору, яким передбачено попередження позичальника та направлення його адресу за 5 календарних днів повідомлення про відступлення права вимоги та не встановлено чи надавалась згода позивача на укладання такого договору. Договір відступлення прав вимоги суперечить ч. 1 ст. 516 ЦК України. Також зазначено, що судом першої інстанції при розгляді справи по суті порушено норми процесуального права.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Представник ТОВ «ФК «Поліс» заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Інші особи в судове засідання не з'явились.
Перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають відхиленню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 04.07.2008 року між ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №22.94/08-КЛ, за умовами якого позивачу було надано кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії на суму 1 650 000,00 грн. зі строком користування до 03.07.2018 року та сплатою відсотків за його користування у розмірі 22,5% річних.
У забезпечення виконання зобов'язань позивача за вказаним кредитним договором, 04.07.2008 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Премус» було укладено договір наступної іпотеки №22.94/08-ДІ, за умовами якого предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення площею 269,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
18.11.2015 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «ФК «Поліс» було укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами №21Б (надалі - Договір), відповідно до умов якого ПАТ «ВТБ «Банк» передає (відступає) на користь ТОВ «ФК «Поліс» своє права вимоги до боржників, в тому числі і до ОСОБА_3, а ТОВ «ФК «Поліс» набуває права вимоги замість ПАТ «ВТБ Банк» за кредитними договорами та договорами забезпечення до них на умовах такого договору.
На виконання умов п.2.2 вищевказаного договору, 27.11.2015 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «ФК «Поліс» було укладено додаткову угоду №1 до договору про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами №21МБ від 18.11.2015 року, якою було визначено розмір заборгованості боржників, право вимоги до яких відступаються за цією угодою згідно реєстрів прав вимог від 27.11.2015 року, які містяться в додатку №1 до даної додаткової угоди.
При цьому, як вбачається з витягу з додатку №1 до додаткової угоди №1, ТОВ «ФК «Поліс» було відступлено право вимоги за кредитним договором від 04.07.2008 року, укладеним між ОСОБА_3 та ПАТ «ВТБ Банк».
Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до п.2 ч.2 ст. 15 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
При цьому, положеннями ч.1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
У відповідності до ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
У той же час, статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.5 постанови №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року, відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсними може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Згідно роз'яснень, викладених в п.11 постанови Пленуму Верховного України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року за №14, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод і інтересів, а також у разі звернення до суду органів чи осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Згідно ч.1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом або договором.
Відповідно до п.8.8 Кредитного договору, на який посилається позивач, обґрунтовуючи позов, сторони погодили, що кредитор має право уступити право вимоги за цим Договором третій особі без згоди на це позичальника, за умови інформування його про це у строк не менше ніж за 5 (п'ять) днів банківських днів до моменту такої уступки вимоги рекомендованим листом, телеграфом або шляхом публікації такого повідомлення у друкованих офіційних ЗМІ у випадку, якщо місцезнаходження позичальника не відоме.
Водночас, виходячи зі змісту умов п.8.8 кредитного договору, можна дійти висновку, що сторони передбачили лише інформування позичальника про намір кредитора відступити право вимоги за цим договором без отримання на це відповідної згоди позивачки.
Між тим, як передбачено вимогами ч.2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про зміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У відповідності до ч.2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Встановивши, що позовні вимоги щодо визнання договору про відступлення права вимоги та додаткової угоди №1 до нього недійсними не ґрунтуються на жодній з підстав недійсності правочину, передбачених ЦК України, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційних скарг про те, що судом першої інстанції не досліджено положення п. 8.8. кредитного договору, яким передбачено попередження позичальника та направлення його адресу за 5 календарних днів повідомлення про відступлення права вимоги та не встановлено чи надавалась згода позивача на укладання такого договору, договір відступлення прав вимоги суперечить ч. 1 ст. 516 ЦК України є безпідставними оскільки, законодавство України не пов'язує факт повідомлення боржника про відступлення права вимоги за кредитним договором з визнанням недійсним договорів відступлення, адже боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, чи який вважає, що йому не надано належних доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредиту, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору (а не новому) і таке виконання є належним. Судом першої інстанції досліджено нотаріально посвідчені копії таких договорів.
Крім того, зі змісту умов п.8.8 кредитного договору, сторони передбачили лише інформування позичальника про намір кредитора відступити право вимоги за цим договором без отримання на це відповідної згоди позивачки.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції порушено норми ст. ст. 133, 134, 137 ЦПК України є також безпідставними, оскільки позивачем у порушення вимог ст. 137 ЦПК України заявлено усне клопотання про вирубування доказів, яке судом першої інстанції не було прийнято до уваги та відповідно не було розглянуто, адже таке клопотання про витребування доказів може бути заявлено виключно у письмовій формі або під час попереднього судового засідання або до початку розгляду справи.
Інші доводи апеляційних скарг висновків суду також не спростовують та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення норми матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.
Оскільки рішення суду постановлене з дотриманням норм діючого законодавства, висновки суду обґрунтовані, відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, надано вірну оцінку зібраним доказам, відповідно до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому рішення скасуванню не підлягає.
Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись ст.ст. 303,304, 307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Пермус» відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до вказаного суду.
Головуючий
Судді