унікальний номер №757/34833/15-ц Головуючий у 1-ій інстанції - Москаленко К.О.
апеляційне провадження № 22-ц/796/3985/2017 Доповідач - Шахова О.В.
05 квітня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі :
головуючого - Шахової О.В.
суддів Болотова Є.В., Поливач Л.Д.
при секретарі - Горак Ю.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Київенерго», самостійного відокремленого підрозділу «Автотранспорт» Публічного акціонерного товариства «Київенерго», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: директор самостійного відокремленого підрозділу Автотранспорт» Публічного акціонерного товариства «Київенерго», Малешев Ю.В., начальник автоколони № 5 самостійного відокремленого підрозділу «Автотранспорт» Публічного акціонерного товариства «Київенерго» Філіпов К.О., про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за апеляційними скаргами ОСОБА_2, поданими як ним особисто так, і його представниками ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 січня 2017 року,
У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він працював водієм у СВП «Автотранспорт» ПАТ «Київенерного». Наказом №523-п від 27 серпня 2015 року його звільнено із займаної посади на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України. Посилаючись на те, що оскаржуваний наказ винесений відповідачем з порушенням вимог закону та його прав, без згоди на те, профспілкового органу, членом якого він був, просив визнати незаконним та скасувати наказ директора СВП «Автотранспорт» ПАТ «Київенерго» за № 253-п від 27 серпня 2015 року про звільнення його з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП України; поновити його на роботі в СВП «Автотранспорт» ПАТ «Київенерго»; стягнути з СВП «Автотранспорт» ПАТ «Київенерго» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 серпня 2015 по день поновлення на роботі; покласти повну і солідарну матеріальну відповідальність заподіяну ПАТ «Київенерго» на третіх осіб.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 січня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_2 та його представники подали апеляційні скарги, та посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
На обґрунтування своїх доводів, вказують зокрема, що судом першої інстанції не враховано, що звільнення позивача відбулось без згоди на те, профспілкового органу, членом якого він був. Судом першої інстанції було порушено вимоги ст. 36 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», а також ст. 34 ЦПК України щодо залучення до участі у справі профспілки «Свобода».
У судовому засіданні представник ПАТ «Київенерго» заперечував поти задоволення апеляційної скарги.
Інші особи в судове засідання не з'явились.
Перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з СВП «Автотранспорт» ПАТ «Київенерго», працюючи з листопада 2008 року у підрозділі водієм.
Наказом №523-п від 27 серпня 2015 року ОСОБА_2 звільнено із займаної посади на підставі п.3 ст. 40 КЗпП України, про що директором структурного підрозділу Малишевим Ю.В. винесено оскаржуваний наказ.
При винесенні наказу від 27.08.2015 № 523-к про звільнення ОСОБА_2 із займаної посади, уповноваженою особою товариства Малишевим Ю.В., були розглянуті обставини виявленого порушення та відповідність обраного дисциплінарного стягнення (звільнення) тяжкості порушення та попередня робота позивача, з урахуванням доповідних записок від працівника заходів дисциплінарного стягнення, які не були погашені відповідно до ст. 147-149 КЗпП України, і було прийняте рішення про звільнення позивача.
Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Згідно зі ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 3 статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. При цьому подовження цього строку законом не передбачено.
Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Судом встановлено, що 27 липня 2015 року адміністрацією СВП «Автотранспорт» було направлено подання до профспілкового комітету ППО СВП «Автотранспорт», членом якого на момент звернення і до 26 серпня 2015 року був ОСОБА_2, про надання згоди на звільнення йогоз роботи.
Дані про членство в іншій НПС «СВОБОДА» ОСОБА_2 на час звернення до ППО СВП «Автотранспорт» та протягом часу роботи в товаристві не надавав.
За результатами розгляду подання, первинною профспілкою СВП «АВТОТРАНСПОРТ» ПАТ «Київенерго» Київської міської професійної спілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості на адресу адміністрації 06 серпня 2015 року надіслано лист №04/13-124 разом із витягом з протоколу засідання профспілкового комітету від 04 серпня 2015 № 9, зі змісту якого вбачається, що нею не було фактично вирішено питання розгляду подання по суті у встановлений чинним законодавством термін 15 днів. Відповідачу було повідомлено про відсутність підстав для надання згоди про звільнення позивача за статтею п.3 ст.40 КЗпП України та необхідність надати додатково матеріали.
Відповідно до ч.6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.
Висновок про правильне застосування зазначених норм матеріального права викладено у постановах Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року по справі №6-104цс14, від 1 липня 2015 року по справі № 6-703цс15.
Відповідно до цього висновку за змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.
В аспекті положень частини сьомої статті 43 і частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та з урахуванням вище зазначеного висновку слідує, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.
Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 1, 213 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами».
Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.
Висновок профспілкового органу відповідно до вимог статей 57, 212 ЦПК України є одним із доказів у справі і не має для суду наперед встановленого значення.
Наданий суду висновок первинної профспілки СВП «АВТОТРАНСПОРТ» ПАТ «Київенерго» Київської міської професійної спілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості про відмову на звільнення позивача не обґрунтований, в ньому відсутні посилання на недостатність конкретних даних, які були необхідні для прийняття відповідного рішення, а відтак - суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що дана відмова не може вважатись обґрунтованою, оскільки в ній не зазначено, якої інформації не вистачає і чому вона має суттєве значення для надання згоди.
Крім того, позивачем від 26 серпня 2015 року подано заяву про вихід із профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості, яка була розглянута та задоволена на засіданні профспілки, що підтверджується протоколом № 9-а від 26 серпня 2015 року. При цьому в цей же день, позивачем подано заяву про вступ до НПС «Свобода» ПАТ «Київенерго».
Відповідно до вимог ч.2 ст.11 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» статус первинних мають профспілки чи організації, які діють на підприємстві, в установі, організації, навчальному закладі або об'єднують членів профспілки, які забезпечують себе роботою самостійно чи працюють на різних підприємствах, в установах, організаціях або у фізичних осіб.
Проте, відсутність звернення до профспілкової організації при звільненні не є беззаперечною підставою для визнання такого звільнення незаконним.
Так, ч.9 ст.43 КЗпП України передбачено, що якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.
Тобто, законодавець передбачив можливість усунення даного порушення зі сторони роботодавця на стадії судового розгляду.
Судом першої інстанції було надіслано запит до вибраного органу НПС «Свобода» ПАТ «Київенерго», в якому, зокрема, було поставлено питання про надання згоди на звільнення ОСОБА_2, у зв'язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку на підстав п.3 ст. 40 КЗпП України.
Протоколом № 18 від 12 грудня 2016 року засідання НПС «Свобода» ПАТ «Київенерго» відмовлено у наданні згоди на звільнення ОСОБА_2
Висновок профспілкового органу відповідно до вимог статей 57, 212 ЦПК України є одним із доказів у справі і не має для суду наперед встановленого значення.
Виходячи з встановлених обставин справи та оцінюючи дане рішення, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв його до уваги, оскільки законодавство не передбачає повторного звернення до профспілки за отримання згоди на притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності за одним і тим же фактом порушення.
Аналогічне положення закріплено нормою ч. 6 ст. 43 КЗпП України, яка передбачає, якщо працівник одночасно є членом кількох первинних профспілкових організацій, які діють на підприємстві, в установі, організації, згоду на його звільнення дає виборний орган тієї первинної профспілкової організації, до якої звернувся власник або уповноважений ним орган, а також норм ч. 9 ст. 43 КЗпП України - якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті. Таким чином, законодавцем прямо регламентовано одноразовість звернення із відповідним поданням. Встановлення законності чи незаконності притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності без згоди профспілки відбувається в межах судового розгляду.
Таким чином, оскільки встановлено, що відповідач звернувся до ППО СВП «АВТОТРАНСПОРТ» ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» за отриманням згоди на притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, при виданні наказу про звільнення позивача з роботи враховувалися результати розгляду подання саме цієї профспілки - на підставі ч. 7 ст. 43 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що дії адміністрації при звільненні позивача з роботи є таким що відповідають вимогам закону та вчинені на підставі рішення профспілкового органу, яким необґрунтовано відмовлено у наданні згоди на звільнення.
Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
Як вбачається із п.1.2. наказу від 10.09.2014 № 530 (додається) позивачу, за допущене порушення трудової дисципліни, правил охорони праці та техніки безпеки при експлуатації дорожньо-транспортних засобів, що завдали збитків Товариству, було зменшено розмір надбавки за інтенсивність праці на 50%.
Наказом від 17.11.2014 № 669 позивачу, за допущене порушення трудової дисципліни, правил охорони праці, що завдали збитків товариству, було оголошено догану.
Будь-яких дані про те, що вищенаведені накази позивачем оскаржувались в матеріалах справи відсутні.
14 липня 2015 року позивач потрапив у ДТП, в результаті якої автотранспортному засобу, належному відповідачу, була спричинена шкода, завдання якої підтверджується експертним висновком (аварійний сертифікат).
Відповідно до п.3 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»встановлено, що за передбаченими п.3 ст.40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст. 151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.
Встановивши, систематичне порушення позивачем трудової дисципліни невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього посадовою інструкцією та Правилами внутрішнього трудового розпорядку працівників, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що звільнення позивача на підставі п.3 ст.40 КЗпП України за відсутності згоди профспілки на звільнення в межах права відповідача на таке звільнення і в порядку, передбачених ч.7 ст.43 КЗпП України відбулось у відповідності до вимог трудового законодавства України, а відтак - відсутні правові підстави для задоволення позову.
Доводи апеляційних скарг про те, що судом першої інстанції не враховано, що звільнення позивача відбулось без згоди на те, профспілкового органу, членом якого він був є безпідставними з огляду на наступне.
27 липня 2015 року адміністрацією СВП «Автотранспорт» було направлено подання до профспілкового комітету ППО СВП «Автотранспорт», членом якого на момент звернення і до 26 серпня 2015 року був ОСОБА_2, про надання згоди на звільнення йогоз роботи.
Дані про членство в іншій НПС «СВОБОДА» ОСОБА_2 на час звернення до ППО СВП «Автотранспорт» та протягом часу роботи в товаристві не надавав.
ОСОБА_2 26 серпня 2015 року подано заяву про вихід із профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості, яка була розглянута та задоволена на засіданні профспілки, що підтверджується протоколом № 9-а від 26 серпня 2015 року. При цьому в цей же день, позивачем подано заяву про вступ до НПС «Свобода» ПАТ «Київенерго».
На момент притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення позивач був у складі профспілкового комітету ППО СВП «Автотранспорт» ПАТ «Київенерго» Київської міської професійної спілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості, а відтак - подання на отримання згоди на звільнення позивача з займаної посади за п. 3 ст. 40 КЗпП України було подано саме до зазначеної профспілки.
Виходячи з встановлених при розгляді справи фактичних обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відмова профспілкового комітету ППО СВП «Автотранспорт» ПАТ «Київенерго» Київської міської професійної спілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості у наданні згоди на звільнення позивача була не обґрунтованою.
В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
В апеляційних скаргах відсутні доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду. При розгляді справи у суді апеляційної інстанції особи, які подали апеляційні скарги, не надали будь - яких переконливих доказів на спростування зазначених висновків суду першої інстанції.
Крім того, доводи апеляційних скарг були предметом розгляду у суді першої інстанції та їм надана належна правова оцінка, також вони не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленого в справі рішення.
Отже, розглядаючи спір суд першої інстанції в межах позовних вимог повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону дійшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам, наданим сторонами згідно зі ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а в рішенні навів переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків.
Інші доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. 309 ЦПК України як підстави для скасування рішення.
За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційних скарг та залишити рішення суду першої інстанції без змін як таке, що є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 303,304, 307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги ОСОБА_2, подані як ним особисто так, і його представниками ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 січня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до вказаного суду.
Головуючий
Судді