Справа № 757/21807/16-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/554/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Гладун Х.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М.
20 березня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого судді: Білич І.М.
Суддів: Болотова Є.В., Поливач Л.Д.
при секретарі: Горбачовій І.В.
за участю: представника ОСОБА_3- ОСОБА_4
представника компанії «Стокман Інтерхолд С.А.» - Луцького М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року у справі за поданням старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кошкера ІванаАнатолійовича про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника ОСОБА_3 за межі України.
Старший державний виконавець ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Кошкера І.А. звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника ОСОБА_3 за межі України. Мотивуючи свої вимоги тим, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження № 49928917 з виконання виконавчого листа № 752/15859/14-ц, виданого 22.10.2015 року Голосіївським районним судом м. Києва, про стягнення солідарно з ОСОБА_8, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_9 та компанії «Стокман Інтерхолд С.А.» як солідарних стягувачів грошових кошти в розмірі 748 205 985,02 гривень. У зв'язку з невиконанням судового рішення в добровільному порядку у встановлений строк, державною виконавчою службою розпочато примусове виконання рішення суду. Виходячи з того, що у рішення суду не виконано державний виконавець просив подання задовольнити.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26 липня 2016 року подання було задоволено.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 6 жовтня 2016 року вищевказану ухвалу місцевого суду скасовано, справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року подання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кошкера Івана Анатолійовича про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника ОСОБА_3 за межі України задоволено.
Тимчасово обмежено ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України, без вилучення паспортного документа, до виконання зобов'язань по виконавчому провадженню ВП №49928917 з виконання виконавчого листа № 752/15859/14-ц, виданого 22.10.2015 року Голосіївським районним судом м. Києва
Не погоджуючись з ухвалою суду, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу де ставив питання щодо її скасування та прийняття нової про відмову у задоволенні подання. Вказуючи при цьому на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.
Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити.
Державний виконавець не визнав подану апеляційну скаргу, заперечував проти її задоволення.
Представник компанії «Стокман Інтерхолд С.А.» не визнав подану апеляційну скаргу,заперечував проти її задоволення.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб що з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
При розгляді справи встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року у справі № 752/15859/14-ц частково задоволено зустрічний позов ОСОБА_9, Компанії «Стокман Інтерхолд С. А.» до ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_3 третя особа на стороні відповідачів, що не заявляє самостійних вимог Ленстон Холдінг ІНК, про визнання недійсного договору та стягнення грошових коштів. Стягнуто солідарно з ОСОБА_8, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_11 та Компанії «Стокман Інтерхолд» як солідарних стягувачів грошові кошти в розмірі 748 205 985,02 гривень.
На підставі вказаного рішення Голосіївським районним судом м. Києва 22.10.2015 року видано виконавчий лист.
25.01.2016 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та надано боржнику 7-денний строк для самостійного виконання рішення з моменту відкриття виконавчого провадження.
26.01.2016 року постанова про відкриття виконавчого провадження направлена на адресу боржника ОСОБА_12, що була зазначена у виконавчому листі.
Суд першої інстанції задовольняючи подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника - ОСОБА_3 виходив з того, що боржником не було надано доказів щодо наявності об'єктивних причин, які унеможливлюють виконання ним рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року.
Проте погодитися з такими висновками суду не можна виходячи з наступного.
Звертаючись з поданням до суду, Старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кошкера І.А. вказував на те, що з моменту отримання копії постанови про відкриття виконавчого провадження і до часу постановлення оскаржуваного судового рішення сам боржник до відділу ВДВС не з'являвся, пояснень та заперечень не надавав. Як і не повідомляв державного виконавця про наявність грошових коштів, об'єктів рухомого та нерухомого майна, активів, іншого майна, що б свідчило про бажання боржника добровільно виконати рішення суду.
У відповідності до рішення Конституційного Суду України № 16 -рп/2009 від 30.06.2009 року - судові рішення є обов'язковими для виконання на всій території України, обов'язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя. Конституційний Суд України вважає, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Стаття 32 Закону України «Про виконавче провадження» закріплює заходи примусового виконання рішень. Згідно з положеннями цієї статті, заходами примусового виконання рішення є :
- звернення стягнення на кошти та інше майно ( майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
- звернення стягнення на заробітну плату ( заробіток) доходи, пенсію, стипендію боржника;
- вилучення у боржника і передача стягувану певних предметів, зазначених у рішенні;
- інші заходи передбачені рішенням.
За таких обставин, порушення питання про обмеження особи в гарантованому Конституцією України праві виїзду за межі нашої держави повинно бути останнім етапом примусового виконання судового рішення, якщо державний виконавець застосував усі заходи примусу, які передбачені зазначеною вище статтею Закону.
Надана до апеляційного суду копія виконавчого провадження не свідчить про те, що державним виконавцем були вчинені всі заходи щодо перевірки майнового стану боржника.
Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до положень ст. 377 - 1 ЦПК України, питання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.
Згідно п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, державний виконавець має право звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.
Поняття «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь - які свідомі діяння (дії чи бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь - які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
Про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч. 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема: утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення, надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки в банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває у заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.
На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
На думку Верховного Суду України, особа яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
Із наданого до суду подання та додатків до нього не вбачається даних щодо належного направлення на адресу боржника постанови про відкриття виконавчого провадження та даних щодо її отримання, що в розумінні положень ч. 1 ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження» є належним повідомленням боржника про відкриття виконавчого провадження.
Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.
А відтак на думку колегії суддів вищевказані обставини не можуть свідчити про доведеність факту ухилення боржника від виконання зобов'язань, як про це зазначав суд першої інстанції, а лише підтверджують факт неможливості його виконання на даний час.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення прав громадян на їх виїзд та в'їзд, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Статтею 6 цього Закону встановлено вичерпний перелік підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, зокрема, коли громадянин України ухиляється від виконання зобов'язань покладених на нього судовим рішенням, - до виконання цих зобов'язань.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що ухвала суду як така, що постановлена з порушенням норм процесуального права підлягає скасуванню з постановленням нової про відмову у задоволенні подання з зазначених вище підстав.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 305, 307, 311, 312, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року скасувати та постановити нову, за якою
відмовити у задоволенні подання державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кошкера ІванаАнатолійовича про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника ОСОБА_3 за межі України.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: