22 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого: Поливач Л.Д.
суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.
при секретарі: Горак Ю.М.
за участю осіб:
представника позивача Зайцева І.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 6» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -
за апеляційною скаргою ОСОБА_2, поданою представником ОСОБА_3
на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 листопада 2016 року
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 листопада 2016 року задоволено позов ТОВ «Рада 6» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Рада 6» 134 678 грн. 74 коп., вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Справа № 757/12785/16-ц
№ апеляційного провадження № 22-ц/796/3218/2017
Головуючий у суді першої інстанції: О.В. Батрин
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Л.Д. Поливач
Зазначає, що при розгляді справи у першій інстанції поза увагою суду залишилася та обставина, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності заборгованості у відповідача перед позивачем, оскільки між ними не укладалися відповідні договори, а відповідачу не надавалися послуги за які нараховано заборгованість. Суд не надав належної правової оцінки тому факту, що відповідач з 11.08.2004 року проживає у Київській області, а також тому, що позивачем не обґрунтовано суму заборгованості. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги наданий ТОВ «Рада 6» розрахунок, оскільки він є безпідставним та необґрунтованим, не містить посилань на розпорядження КМДА, якими затверджувалися тарифи за конкретні періоди. Крім того, звернула увагу на те, що сплинув трирічний строк позовної давності для пред'явлення такої вимоги, про застосування якої просила відповідач.
В суді апеляційної інстанції представник позивача Зайцев І.Є. просив відхилити апеляційну скаргу, рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Відповідач та її представник в судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення. Представник відповідача ОСОБА_3 подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із його іншим судовим засідання у іншому суді. Колегія суддів не вбачала підстав для відкладення розгляду справи, оскільки доказів на підтвердження поважності причин своєї неявки в судове засідання представник відповідача суду не надав, а крім того відповідач також не з'явилась в судове засідання і причини неявки суду не повідомила. За таких обставин, колегія суддів визнала такі причини неповажними та у відповідності до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України, вважала за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та її представника.
Так, згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Рада 6» суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості, встановивши, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 8 вересня 2012 року по 31 липня 2016 року у розмірі 134 678 грн. 74 коп. (84 882 грн. 86 коп. сума заборгованості + 44 401 грн. 18 коп. інфляційних втрат + 2 020 грн. 18 коп. 3% річних).
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим у справі обставинам, зібраним доказам та нормам матеріального права.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1. Будинок АДРЕСА_1 прийнятий в експлуатацію 15 грудня 2008 року та житлово-експлуатаційною організацією, який обслуговує вказаний будинок, визначено позивача ТОВ «Рада 6».
Отже, ТОВ «Рада 6» має права, передбачені ч. 1 ст. 24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у тому числі одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг та котрий кореспондується з обов'язком споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, що передбачений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону.
Судом вірно встановлено, що ОСОБА_2 не виконувала свої зобов'язання щодо оплати вартості отриманих житлово-комунальних послуг за період з 8 вересня 2012 року по 31 липня 2016 року як власник квартири, внаслідок чого виникла заборгованість перед ТОВ «Рада 6» у розмірі 84 882 грн. 86 коп.
Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Рада 6», судом першої інстанції було враховано розрахунок позивача про заборгованість за період з 8 вересня 2012 року по 31 липня 2016 року, котрий був здійснений з урахуванням заяви представника відповідача про застосування строків позовної даності, оскільки як вбачається з матеріалів справи 8 вересня 2015 року до суду була подана заява про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_2 заборгованості за житлово-комунальні послуги, справа № 757/33022/15-ц (2 жовтня 2015 року у вказаній справи судом видано судовий наказ, який 26 січня 2016 року був скасований). Також суд дійшов обґрунтованого висновку і про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 44 401 грн. 18 коп. інфляційних втрат та 2 020 грн. 18 коп. 3% річних за своєчасне невиконання грошових зобов'язань відповідачки.
Так, з положень ст.ст.66, 67, 68 Житлового Кодексу України, вбачається, що особи, які користуються жилими приміщеннями в будинку державного і громадського житлового фонду, зобов'язані щомісячно вносити плату за комунальні послуги.
Відповідно до п. 1 та п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель зобов'язаний забезпечувати експлуатацію будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд та об'єктів благоустрою, розташованих на прибудинкових територіях, згідно з умовами укладених договорів, стандартами, нормативами, нормами і правилами; вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати наданих житлово-комунальних послуг від споживачів
Відповідно до ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року №572 власники квартир зобов'язані оплачувати надані житлово - комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Отже з наведеного вбачається, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку задовольнивши позовні вимоги ТОВ «Рада 6», оскільки наявність заборгованості у ОСОБА_2 як власника квартири АДРЕСА_1, за отримані житлово - комунальних послуги знайшла своє підтвердження під час розгляду справи судом першої інстанції та такі висновки не спростовані стороною відповідача при перегляді справи судом апеляційної інстанції.
Посилання на відсутність укладеного між ТОВ «Рада 6» та ОСОБА_2 договору про надання житлово-комунальних послуг, як на підставу несплати за житлово-комунальні послуги, не звільняє ОСОБА_2 від обов'язку здійснювати оплату вартості отриманих житлово-комунальних послуг за законом.
Відповідно до п.1 ч.3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон) споживач житлово-комунальних послуг зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, тобто виконавець та споживач житлово - комунальних послуг є взаємозобов'язаними по укладенню відповідного договору.
Даний обов'язок споживача кореспондує і з його обов'язком як власника майна по його утриманню, що закріплене у статті 322 Цивільного кодексу України.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Отже, відсутність письмового договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», комунальні послуги надаються безперебійно. Також, в ст. 18 Закону вказано, що у разі порушення виконавцем умов Договору споживач має право викликати його представника для складання та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень.
Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей щодо надсилання ОСОБА_2 на адресу ТОВ «Рада 6» будь - яких актів-претензій чи заяв, що свідчить про те, що Товариство надавало дані послуги належної якості, а відповідач їх споживала та вартість отриманих послуг не сплачувала, у зв'язку з чим виникла заборгованість.
Сам факт надання ТОВ «Рада 6» житлово-комунальних послуг по будинку АДРЕСА_1 підтверджується постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 у справі №910/7446/14 та ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08.04.2015 у справі №757/17486/14-ц.
Крім того, не спростовують висновків суду і посилання ОСОБА_2 стосовно ненадання послуг теплопостачання зі сторони ТОВ «Рада 6», оскільки є необґрунтованими з огляду на наступне.
Як вбачається, ТОВ «РАДА 6» не є і ніколи не було балансоутримувачем будинку АДРЕСА_1, але враховуючи необхідність забезпечення мешканців житлово - комунальними послугами з централізованого опалення та гарячого водопостачання та відсутність норми, яка регулювала б правовідносини у житловому будинку, у якому балансоутримувач не був визначений, по аналогії закону ТОВ «РАДА 6» уклало з ПАТ «Київенерго» Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №521324 від 26.01.2007року для постачання послуг кінцевим споживачам.
Тобто, у даному випадку, ТОВ «Рада 6» виступало транзитером у правовідносинах купівлі - продажу теплової енергії, у зв'язку із чим до 26.04.2014 року грошові зобов'язання позивача за Договором виконувались за рахунок виконання зобов'язань з оплати коштів позивачу кінцевими споживачами.
Хибними є посилання ОСОБА_2 на ту обставину, що вона не зобов'язана сплачувати заборгованість за житлово - комунальні послуги, оскільки не проживає у квартирі АДРЕСА_1, а проживала та проживає за іншою адресою.
Так, відповідно до ст. 162 ЖУ Української РСР наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Статтею 66 Житлового кодексу УРСР встановлено, що плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку). Виходячи з вищенаведеного витрати на утримання житла зобов'язані оплачувати як квартиронаймачі, так і власники викуплених та приватизованих квартир.
В листі Житлово-комунальної інспекції від 02.11.2010 за вих. №23/4883 «Щодо проведення перерахунків на послуги з центрального опалення в разі надання їх не в повному обсязі, зниження якості та щодо оплати за житлово-комунальні послуги в разі відсутності споживача» зазначається, що розмір нормативних витрат, пов'язаних з утриманням будинків і споруд та прибудинкових територій не залежить від того, проживає особа в квартирі (власник або наймач) чи ні. Тарифи розраховуються окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників фактичного надання послуг з урахуванням забезпечення належного санітарно- гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням типового переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що передбачений додатком до Порядку, Оплата цих послуг повинна здійснюватися з моменту отримання права власника на квартиру. Тобто зменшення розміру плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, в разі відсутності споживача, чинним законодавством не передбачено.
Таким чином, утримання будинку та прибудинкової території проводиться з метою збереження та належного безпечного функціонування житла, а тому ТОВ «Рада 6» законним чином здійснювало та здійснює нарахування ОСОБА_2 плату за житлово-комунальні послуги.
Отже, незалежно від місця проживання ОСОБА_2, вона як власник квартири зобов'язана утримувати належну їй квартиру, сплачувати плату за житлово-комунальні послуги, оскільки такий обов'язок покладений на неї законом.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо безпідставного врахування судом наданого позивачем розрахунку, оскільки вони є лише припущенням відповідача з огляду на таке, відповідач не надала суду доказів, які б спростовували розрахунок заборгованості здійснений позивачем.
Як вбачається, на підставі договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №521324 від 26.01.2007року з ПАТ «Київенерго» щомісяця виставляло облікові картки з кількістю фактично спожитої теплової енергії за будинком АДРЕСА_1.
Тарифи для житлового будинку АДРЕСА_1 встановлені розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30 липня 2007 року № 798, де вартість послуг за 1 кв.м. опалювальної площі становила 1,60 грн.; від 29 квітня 2009 року № 520, де вартість становила 2,38 грн.; від 15 жовтня 2009 № 1192, де вартість становила 1,60 грн.; від 30 листопада 2009 року № 1333, де вартість становила 1,60 грн.; від 31 травня 2010 року № 392, де вартість становила 2,26 грн.; від 29 грудня 2010 року № 1222, де вартість становила 2,91 грн. (а.с. 94-132).
Згідно з постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14 грудня 2010 року № 1729 тарифи на теплову енергію для населення становлять 171,25 грн. за 1 Гкал (без ПДВ) (а.с. 133).
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_2 не обладнана засобами обліку теплової енергії.
Надалі нарахування плати за послуги опалення здійснювалося наступним чином: від загальної кількості теплової енергії, яка заходить в житловий будинок, яка обліковується окремим загально будинковим лічильником, віднімається кількість спожитої теплової енергії власниками квартир, в яких наявний окремий засіб обліку теплової енергії. Таким чином, отримується кількість спожитої теплової енергії власниками квартир, в яких не встановлені окремі засоби обліку теплової енергії; від загальної опалювальної площі житлових приміщень віднімається кількість опалювальної площі квартир, в яких встановлені окремі засоби обліку теплової енергії. Таким чином, отримується загальна площа приміщень, що не обладнані окремими засобами обліку теплової енергії; діленням загальної площі приміщень, що не обладнані окремими засобами обліку теплової енергії на кількість спожитої теплової енергії отримуємо кількість спожитої теплової енергії на 1 кв.м.; множенням опалювальної площі окремої квартири на кількість спожитої теплової енергії на 1 кв.м. отримуємо кількість спожитої теплової енергії окремою квартирою в Гкал/кв.м. Вартість опалення вираховується множенням вартості теплової енергії на кількість спожитої теплової енергії окремою квартирою в Гкал/кв.м.
Формула розрахунку спожитої теплової енергії має такий вигляд:
Q=Qзаг -Qобл (де Q - кількість теплової енергії, спожитої всіма квартирами, що не обладнані окремими засобами обліку теплової енергії; Q заг - загальна кількість спожитої теплової енергії; Q обл - кількість спожитої теплової енергії власниками квартир, в яких встановлені окремі засоби обліку теплової енергії).
S = Sзаг - S обл (де S - опалювальна площа квартир, що не обладнані окремими засобами обліку теплової енергії; S заг - опалювальна площа всіх квартир; S обл - опалювальна площа квартир, що обладнані окремими засобами обліку теплової енергії).
1 Гкал/кв.м. = Q /S Q 338 = 1 Гкал/кв.м. S338
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із наданим стороною позивача розрахунком в обґрунтування нарахування заборгованості, та вважає, що суд першої інстанції правомірно взяв його до уваги. Даний розрахунок не спростований ОСОБА_2
Так, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
У апеляційній скарзі вона посилається лише на неправильність та невідповідність даного розрахунку, проте свої розрахунки, які вважає вірними не наводить. Доказів у передбаченому ст. ст. 10, 60 ЦПК України порядку на підтвердження зазначеного суду не надала і такі дані в матеріалах справи відсутні.
Отже, колегія суддів вважає посилання відповідача є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 листопада 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий:
Судді: