Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"29" березня 2017 р.Справа № 922/307/17
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
при секретарі судового засідання Васильєвой Л.О.
розглянувши справу
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛБЛ", м. Харків
про визнання недійсними договорів
за участю представників:
позивача - ОСОБА_2 (особисто) НОМЕР_1 виданий Комінтернівським РВ ХМУ УМВС України Харківській області 15.09.1999 року, ОСОБА_3 за довіреністю № 21 від 16.02.2017 року, ОСОБА_4 за довіреністю № 146 від 20.01.2017 року,
відповідача - Гошков В.В. за довіреністю № б/н від 10.02.2017 року,
Фізична - особа підприємець ОСОБА_2 (позивач) звернувся до господарcького суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛБЛ" (відповідач), в якій просить: визнати недійсним договір поставки № 26/01-1 від 26.01.2012 р., укладений між ТОВ "ЛБЛ" (код ЄДРПОУ 30292031, адреса: 64250, Харківська обл., Балаклійський район, смт. Донець, вул. Спортивна, буд. 3) та ФОП ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2, адреса: 61100, АДРЕСА_1); визнати недійсним договір поставки № 01/06-2 від 01.06.2012 р., укладений між ТОВ "ЛБЛ" (код ЄДРПОУ 30292031, адреса: 64250, Харківська обл., Балаклійський район, смт. Донець, вул. Спортивна, буд. 3) та ФОП ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2, адреса: 61100, АДРЕСА_2). Судові витрати просить покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що про укладання господарських договорів між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ "ЛБЛ" та отримання ним грошових коштів у готівковій формі він несподівано дізнався від Основ"янської МДПІ м. Харкова. Після цього він зрозумів, що бухгалтер ОСОБА_6 викрала з сейфу аркуші паперу з його підписами та бланки рахунків, за якими орендатори були зобов'язані сплачувати плату за оренду приміщень. При цьому, яку саме кількість аркушів паперу з підписами та бланків рахунків викрала бухгалтер ОСОБА_6, він зазначити не може. У зв'язку з викладеними обставинами позивач звернувся з заявою про вчинення кримінального правопорушення до правоохоронних органів. Під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження позивач отримав у відділі поліції копії оспорюваних правочинів та дані щодо ТОВ "ЛБЛ". Крім того, позивач зазначає, що постановою слідчого від 09.04.2016 р. було призначено судово-технічну експертизу документів. Згідно висновку № 4410 судової технічної експертизи документів по кримінальному провадженню № 12012220510000383 від 12.06.2014 р. на документах спочатку наносився відтиск печатки від імені "ФОП ОСОБА_2", потім виконувався підпис від імені ОСОБА_2, останнім друкувався текст. В якості правових підстав позову позивач посилається на норми статей 203, 215 Цивільного кодексу України, ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№ 5194 від 15.02.17р.), згідно якого просив суд відмовити позивачу в задоволенні позову. При цьому, у відзиві відповідач вказував, що адміністративними судами в справі № 820/8664/13-а та в справі № 820/8665/13-а встановлено дійсність укладених між позивачем та відповідачем договорів, а також встановлено факти отримання позивачем від відповідача грошових коштів на виконання умов цих договорів. Також, відповідач вказував, що надані позивачем результати судової технічної експертизи документів № 4410 від 12.06.2014 р. тільки підтверджують те, що позивач свідомо відступав від загальноприйнятих правил складання документів. Виготовляючи аркуші зі своїми підписами та відтисками печатки для подальшого нанесення на ці аркуші тексту, позивач свідомо відступав від приписів ДСТУ. В ст. 203 та ст. 215 ЦК України відсутня така підстава визнання недійсності правочину як послідовність нанесення на документ тексту, відтиску печатки та підпису.
15.02.2017 р. відповідач надав заяву про застосування строку позовної давності (вх. № 5205). У даній заяві відповідач просив суд застосувати строк позовної давності до вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 у справі № 922/307/17 та відмовити у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі. При цьому відповідач у заяві вказував, що позивач, звернувшись до суду з позовною заявою по цій справі, пропустив трьохрічний строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Вказані позивачем в позовній заяві відомості щодо дати, коли він дізнався про існування договорів, є недостовірними. Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що випливає із загального правила встановленого статтею 33 ГПК України про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Ухвалою суд по справі від 15.03.17р. задоволено клопотання представника позивача про продовження строку вирішення спору на 15 днів за межі встановлені ч.1 ст. 69 ГПК України, строк вирішення спору продовжено по 04.04.17 р., розгляд справи відкладено на 29.03.2017 р. на 10:00 год.
ПАТ "ВТБ Банк" на виконання ухвали господарського суду Харківської області від 16.02.2017 р. надало інформацію (банківську виписку) про рух коштів по рахунку 26006010188605 ТОВ "ЛБЛ" за період з 26.01.2012 р. по 20.07.2012 р. (вх.№ 9074 від 17.03.17р.). Надана банківська виписка судом прийнята та долучена до матеріалів справи.
Від позивача до суду надійшли заяви про долучення документів до матеріалів справи (вх.№ 10542 та вх.№ 10563 від 29.03.17 р.). Надані документи судом прийняті та долучені до матеріалів справи.
Від відповідача до суду надійшли письмові пояснення (вх.№ 10246 від 27.03.2017 р.), які судом долучені до матеріалів справи.
Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував в повному обсязі.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Беручи до уваги, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд розглядає справу за наявними у справі та додатково поданими до суду матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи між сторонами 26.01.2012 р. був укладений договір поставки № 26/01-1 та 01.06.2012 р. був укладений договір поставки № 01/06-2.
Відповідно до п.1.1. договору поставки № 01/06-2 продавець (позивач) зобов'язувався виготовити та поставити, а покупець сплатити та прийняти готовий корм для тварин (собак) (у подальшому товар) на умовах даного договору.
Пунктом 2.3. договору поставки № 01/06-2 було передбачено, що право власності на товар переходить до покупця з моменту відвантаження товару зі складу продавця та підписання видаткової накладної.
Згідно пунктів 3.1., 3.2. договору поставки № 01/06-2 сума договору складала - 886200,00 грн., у т.ч. ПДВ 147700,00 грн.; ціна товару складала - 4200,00 грн., у т.ч. ПДВ - 700,00 грн. за 1 тонну готового корму для тварин (собак).
Передоплата за товар здійснюється у готівковій формі на підставі рахунку. Допускається покупцю проводити передоплату частинами, про що продавець видає квитанції про отримання грошових коштів (п.3.5. договору поставки № 01/06-2).
Згідно п.2.4. договору поставки № 01/06-2 зобов'язання покупця по сплаті товару рахуються виконаними з моменту підписання акта продавцем про отримання передоплати за товар у повному обсязі, поставлений, на підставі виданих квитанцій об сплаті продавцем.
Відповідно до п.1.1. договору поставки № 26/01-1 продавець (позивач) зобов'язувався виготовити та поставити, а покупець сплатити та прийняти готовий корм для тварин (свиней) (у подальшому товар) на умовах даного договору.
Пунктом 2.3. договору поставки № 26/01-1 було передбачено, що право власності на товар переходить до покупця з моменту відвантаження товару зі складу продавця та підписання видаткової накладної.
Згідно пунктів 3.1., 3.2. договору поставки № 26/01-1 сума договору складала - 7272480,00 грн., у т.ч. ПДВ 1212080,00 грн.; ціна товару складала - 6540,00 грн., у т.ч. ПДВ - 1090,00 грн. за 1 тонну готового корму для тварин (свиней).
Передоплата за товар здійснюється у готівковій формі на підставі рахунку. Допускається покупцю проводити передоплату частинами, про що продавець видає квитанції про отримання грошових коштів (п.3.5. договору поставки № 26/01-1).
Згідно п.2.4. договору поставки № 26/01-1 зобов'язання покупця по сплаті товару рахуються виконаними з моменту підписання акта продавцем про отримання передоплати за товар у повному обсязі, поставлений, на підставі виданих квитанцій об сплаті продавцем.
Також, як вбачається з матеріалів справи, за даними договорами були складені наступні документи:
- специфікація № 1 до договору поставки № 26/01-1 від 26.01.2012 р.;
- рахунок № 1 від 26.01.2012 р. за договором поставки № 26/01-1 від 26.01.12р.;
- квитанція про отримання грошових коштів АА № 000001 від 31.01.2012 р.;
- квитанція про отримання грошових коштів АА № 000002 від 29.02.2012 р.;
- квитанція про отримання грошових коштів АА № 000003 від 30.03.2012 р.;
- квитанція про отримання грошових коштів АА № 000004 від 30.04.2012 р.;
- квитанція про отримання грошових коштів АА № 000004 від 31.05.2012 р.;
- квитанція про отримання грошових коштів АА № 000006 від 30.06.2012 р.;
- квитанція про отримання грошових коштів АА № 000007 від 18.07.2012 р.;
- акт про отримання грошових коштів у повному обсязі від 18.07.2012 р.;
- специфікація № 1 до договору поставки № 01/06-2 від 01.06.2012 р.;
- рахунок № 1 від 26.01.2012 р. за договором поставки № 01/06-2 від 01.06.12р.;
- квитанція про отримання грошових коштів АА № 000008 від 20.07.2012 р.;
- акт про отримання грошових коштів у повному обсязі від 20.07.2012 р.
З витягу з кримінального провадження № 12016220480002584 від 19.01.2017 р. вбачається, що Шевченківським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області 30.05.2016р. були внесені до ЄРДР відомості щодо кримінального провадження за ч.4 ст. 358 КК України. Відповідно до фабули витягу з кримінального провадження 30.05.2016р. до Шевченківського відділення Холодногірського відділу поліції ГУ Національної поліції в Харківській області надійшли матеріали, в яких міститься пояснення громадянина ОСОБА_2 про те, що в період часу з вересня 2011 року до липня 2012 року з приміщення його офісу, розташованого по АДРЕСА_3 зникли аркуші на яких мались його підпис та печатка ФОП ОСОБА_2 В подальшому невстановлені особи до Східної (колишньої Основ'янської) ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківської області надали документи, в яких мається підпис від його імені та печатка, про нібито господарські взаємовідносини з ТОВ "ЛБЛ" та ФОП ОСОБА_2, яких насправді не було та на підставі яких він, нібито, ухиляється від сплати податку.
Згідно позову позивач вказує, що на даний час триває досудове розслідування по кримінальному провадженню. Постановою від 09.04.14р. старшого слідчого майора міліції Петренко О.О. по кримінальному провадженню № 12012220510000383 була призначена судова технічна експертиза документів.
Висновком № 4410 судової технічної експертизи документів по кримінальному провадженню № 12012220510000383 від 12.06.2014 р. встановлено наступне:
"В наданих на дослідження документах:
- рахунку № 1 від 26.01.2012 р. (по договору поставки № 01/06-2 від 01.06.2012 р.), рахунку № 1 від 26.01.2012 р. (по договору поставки № 26/01-1 від 26.01.2012 р.) спочатку друкувався текст, потім наносився відтиск печатки від імені "ФОП ОСОБА_2", зверху них виконувався підпис від імені ОСОБА_2;
- договорі поставки № 01/06-2 від 01.06.2012 р.;
специфікація № 1 до договору поставки № 01/06-2 від 01.06.2012 р.;
квитанції про отримання грошових коштів АА № 000008 від 20.07.2012 р.;
договорі поставки № 26/01-1 від 26.01.2012 р.;
специфікації до договору № 26/01-1 від 26.01.2012 р.;
квитанції про отримання грошових коштів АА № 000001 від 31.01.2012 р.;
квитанції про отримання грошових коштів АА № 000002 від 29.02.2012 р.;
квитанції про отримання грошових коштів АА № 000003 від 30.03.2012 р.;
квитанції про отримання грошових коштів АА № 000004 від 30.04.2012 р.;
квитанції про отримання грошових коштів АА № 000004 від 31.05.2012 р.;
квитанції про отримання грошових коштів АА № 000006 від 30.06.2012 р.;
квитанції про отримання грошових коштів АА № 000007 від 18.07.2012 р.;
акті про отримання грошових коштів у повному обсязі від 20.07.2012 р. спочатку наносився відтиск печатки від імені "ФОП ОСОБА_2", потім виконувався підпис від імені ОСОБА_2, останнім друкувався текст".
Згідно з протоколом допиту свідка від 19.08.2014 р. (досудове розслідування № 12013220480000383 від 05.12.2012 р.) ОСОБА_1 (а.с. № 50-53 том 1) у відповідності до ст. 67 КПК України був попереджений про кримінальну відповідальність передбачену ст. 384 КК України (завідомо неправдиве показання) та ст. 385 КК України (відмова свідка від давання показань). У протоколі допиту свідка від 19.08.14 р. ОСОБА_1 вказував, що він був директором ТОВ "ЛБЛ" та на договорі поставки № 01/06-2 від 01.06.12 р.; специфікації № 1 до договору поставки № 01/06-2 від 01.06.12р.; договорі поставки № 26/01-1 від 26.01.12р.; специфікації до договору № 26/01-1 від 26.01.12р.; акті про отримання грошових коштів у повному обсязі від 18.07.12р. та акті про отримання грошових коштів у повному обсязі від 20.07.12р. міститься його підпис та печатка ТОВ "ЛБЛ".
Також під час допиту 19.08.14р. ОСОБА_1 вказував, що дані документи він бачить перший раз та відносно їх підписання пояснював, що ним під час його знаходження на відпочинку влітку 2012р. на прохання ОСОБА_8 були підписані чисті листи паперу та на них ніяких відбитків печаток інших підприємств та підписів не було. У подальшому коли, він повернувся до м. Харкова, то він почув прізвище ОСОБА_2 та зрозумів, що в компанії ОСОБА_2 працює хтось, кому ОСОБА_8 платить гроші та він йому від імені ОСОБА_2 робить необхідні документи.
Крім того, ОСОБА_1 пояснював, що ТОВ "ЛБЛ" не мало ніяких фінансових взаємовідносин с ФОП ОСОБА_2; людини з такими даними він ніколи не знав та не був знайомий; ніколи ТОВ "ЛБЛ" за той період, що він був директором зазначеного підприємства, закупівлею комбікормів не займалося та ніяких справ з ОСОБА_2 не мало; у ФОП ОСОБА_2 є чи була людина, яка допомагала ОСОБА_8 та для нього сфабрикувала вищевказані документи.
У протоколі допиту свідка від 14.03.2017 р. (досудове розслідування № 12016220480002584 від 30.05.2016 р.) ОСОБА_1 щодо договору поставки № 01/06-2 від 01.06.12р., специфікації № 1 до договору поставки № 01/06-2 від 01.06.12р., договору поставки № 26/01-1 від 26.01.12р., специфікації до договору № 26/01-1 від 26.01.12р. вказував, що коли він повернувся з відпустки в м. Харків, то він вже не працюючи директором ТОВ "ЛБЛ" на прохання ОСОБА_8 приїхав в офіс по вул. Плеханівській і там йому ОСОБА_13 підсунула якісь чисті аркуші паперу, при цьому вона пояснила, що мені потрібно закрити якісь хвости і я вже не дивлячись, що підписую і чи були на зазначених документах друку або підписи, підписував їх, навіть не вдивляючись в те, що підписую. В подальшому він почув прізвище ОСОБА_2 і зрозумів, що в компанії ОСОБА_2 працює хтось, кому ОСОБА_8 платить гроші і він йому від імені ОСОБА_2 робить необхідні документи, або просто передає йому документи з підписами або печатками підприємства ОСОБА_2
При цьому у протоколах допиту свідка від 19.08.2014 р. та від 14.03.2017 р. ОСОБА_1 вказував, що ОСОБА_2 ні в чому не винен, просто він потрапив у "розработку" ОСОБА_8, який вирішив використовувати його для своїх цілей. До того ж ОСОБА_1 зазначав, що сам ОСОБА_2 про ці документи нічого не знав до останнього моменту.
Згідно з протоколом допиту свідка від 04.07.2013 р. (досудове розслідування № 12013220480000383 від 05.12.2012 р.) ОСОБА_2 у відповідності до ст. 67 КПК України був попереджений про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 384 КК України (завідомо неправдиве показання) та ст. 385 КК України (відмова свідка від давання показань). У протоколі допиту свідка від 04.07.2013 р. ОСОБА_2 вказував, що ним були вивчені вищезазначені документи та встановлено, що печатка на них належить ФОП ОСОБА_2, як і його підпис, але ці документи він не підписував та не складав. Його підпис та печатка використовувалися в таємниці від нього та були поставлені на ті листи паперу, які він залишав у сейфі для укладання та оплати договорів оренди приміщень.
Згідно з протоколом допиту потерпілого від 18.03.14 р. (досудове розслідування № 12012220480000383 від 05.12.12р.) ОСОБА_2 був попереджений про кримінальну відповідальність передбачену ст. 384 КК України (завідомо неправдиве показання). У протоколі допиту потерпілого від 18.03.14 р. ОСОБА_2 зазначав, що ним були досліджені вищезазначені документи та встановлено, що печатка на них належить ФОП ОСОБА_2, як і його підпис, але ці документи він не підписував та не складав. Його підпис та печатка використовувалися в таємниці від нього та були поставлені на ті листи паперу, які він залишав у сейфі для укладання та оплати договорів оренди приміщень, доступ до яким мала на той час його бухгалтер ОСОБА_6, яка зникла.
Крім того, у протоколі допиту потерпілого від 18.03.2014 р. ОСОБА_2 вказував, що Основ"янською податковою перевірка його діяльності як ФОП з приводу взаємовідносин з ТОВ "ЛБЛ" не проводилася, 03.03.2014 року на його пошту надійшов рекомендований лист, з якого він зрозумів, що податкова інспекція звернулася до апеляційного адміністративного суду Харківської області з апеляцією на постанову окружного адміністративного суду з приводу стягнення з нього грошових коштів у сумі 886200,00 грн. на користь держави. Отримавши зазначену постанову він зі своїм захисником приймав участь у судовому провадженні, оскільки він ні яких взаємовідносин з ТОВ "ЛБЛ" не мав, ніяких грошових коштів не передавав, як і кормів. Також, ОСОБА_2 зазначав, що він не має виробничих потужностей, на яких він міг би виготовити таку кількість кормів, яка вказувалася у договорах поставки. Документи, котрі були використані для виготовлення підроблених документів були незаконно вивезені із його офісу по вулиці Новгородській, б.1 бухгалтером ОСОБА_6
Згідно дубліката свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15.05.12р. та витягу про державну реєстрацію прав КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" № 34240136 від 23.05.2012 р. нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 2, 2-го поверху № 19-31 в літ. "Г-2" загальною площею 319,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 належать ОСОБА_2 на праві власності.
Судом встановлено, що Індустріальна ОДПІ (в подальшому перейменована в Основ'янську МДПІ) м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області в 2013 році звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовами до позивача та відповідача про стягнення сум (справа № 820/8664/13-а та справа № 820/8665/13-а).
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2013 р. по справі № 820/8664/13-а було відмовлено Індустріальній ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області в її позовних вимогах про стягнення суми.
При цьому, у вказаній постанові Харківським окружним адміністративним судом було зазначено, що заявлені вимоги податкового органу про стягнення коштів за укладеним правочином в дохід держави задоволенню не підлягають, оскільки договір поставки № 26/01-1 від 26.01.2012 р. в судовому порядку визнано недійсним не було.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2014 р. по справі № 820/8664/13-а було відмовлено Індустріальній ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області у відкритті апеляційного провадження.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2013 р. по справі № 820/8665/13-а було відмовлено Індустріальній ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області в її позовних вимогах про стягнення суми.
При цьому, у вказаній постанові Харківським окружним адміністративним судом було зазначено, що заявлені вимоги податкового органу про стягнення коштів за укладеним правочином в дохід держави задоволенню не підлягають, оскільки договір поставки № 01/06-2 від 01.06.2012 р. в судовому порядку визнано недійсним не було.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2014 р. по справі № 820/8665/13-а була залишена без змін постанова Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2013 р. по справі № 820/8665/13-а.
Враховуючи результати розгляду справ № 820/8664/13-а та № 820/8665/13-а суд приходить до висновку, що зазначені відповідачем у відзиві на позовну заяву посилання про факти дійсності договорів та факти отримання позивачем від відповідача грошових коштів на виконання умов цих договорів не можуть бути прийняти судом до уваги, оскільки предметом спору по справі № 820/8664/13-а та по справі № 820/8665/13-а є стягнення з відповідача та позивача грошових коштів, а не визнання недійсними договорів поставки, та тим, що факти дійсності договорів поставки та факти отримання позивачем від відповідача грошових коштів на виконання умов цих договорів не встановлені адміністративними судами в справі № 820/8664/13-а та в справі № 820/8665/13-а.
З приводу доводів відповідача, що результати судової технічної експертизи документів № 4410 від 12.06.2014 р. тільки підтверджують те, що позивач свідомо відступав від загальноприйнятих правил складання документів, суд зазначає, що дані доводи відповідача підлягають відхиленню, оскільки висновком № 4410 судової технічної експертизи документів по кримінальному провадженню № 12012220510000383 від 12.06.2014 р. безпосередньо була встановлена послідовність виконання друкованого тексту, підпису та печатки на представлених на дослідження документах, а не порушення позивачем загальноприйнятих правил складання документів.
Разом з цим, суд зазначає, що з висновку № 4410 судової технічної експертизи документів по кримінальному провадженню № 12012220510000383 від 12.06.2014 р. вбачається, що старший судовий експерт Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса Сомов В.В. був попереджений відповідно до вимог ст. 70, ч.2 ст. 102 КПК України про відповідальність за завідомо неправдиві висновки та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків за ст.ст. 384, 385 КК України.
Судом встановлено, що банківською випискою ПАТ "ВТБ Банк" по рахунку 26006010188605 ТОВ "ЛБЛ" за період з 26.01.2012 р. по 20.07.2012 р. та банківською випискою ПАТ "Банк"Грант" по рахунку НОМЕР_3 ФОП ОСОБА_2 за період з 26.01.12р. по 20.07.12р. не підтверджується рух грошових коштів які були визначені договором поставки № 26/01-1 від 26.01.12р. та договором поставки № 01/06-2 від 01.06.12р.
Також, суд зазначає, що висновком аудитора ФОП ОСОБА_11 щодо перевірки документів господарської діяльності ФОП ОСОБА_2 за період з 01.01.2012 р. по 01.09.2012 р. було встановлено наступне:
- інформація, що була надана ТОВ "ЛБЛ" в Індустріальну МДПІ м. Харкова від 17.08.2012 р. про відмову постачальника ФОП ОСОБА_2 надати податкові накладні в кількості 137 шт. за період з 26.01.2012р. по 20.07.2012р. не відповідає одне одному, а саме, по-перше, ТОВ "ЛБЛ" наполягає, що готівкові грошові кошти кожного з 137 днів періоду з 26.01.2012р. по 20.07.2012р. передавались особисто ФОП ОСОБА_2, а, по-друге, податкові накладні в ті ж самі дні ФОП ОСОБА_2 не виписувались, бо ФОП ОСОБА_2 не виходив на зв'язок;
- квитанції та акти, що складались ТОВ "ЛБЛ", не є первинними касовими документами і не відповідають визначеному порядку відображення готівкових розрахунків;
- ТОВ "ЛБЛ" не мало право оформлювати передачу грошових коштів ФОП ОСОБА_2 щодня на суму більш 10000,00 грн.
- по умовам обох договорів, а саме п. 8.8 визначено, що покупець ТОВ "ЛБЛ" є платником податку на загальних засадах та ПДВ, а продавець ФОП ОСОБА_2 є платником єдиного податку та ПДВ, що не відповідає дійсності, а саме відповідно до перевірених документів ФОП ОСОБА_2 здійснює діяльність на загальній системі оподаткування і не є платником єдиного податку, у зв'язку з чим в договорах з ТОВ "ЛБЛ" надана не достовірна інформація щодо ФОП ОСОБА_2;
- договори ТОВ "ЛБЛ" з ФОП ОСОБА_2 та належні до них документи не відповідають звичайній діяльності ФОП ОСОБА_2
Слід звернути увагу на те, що з матеріалів справи вбачається, що з квитанції про отримання грошових коштів АА № 000007 від 18.07.2012 р. вбачається, що ФОП ОСОБА_2 начебто одержував готівкові кошти 02.07.2012р., 03.07.2012р., 04.07.2012р., 05.07.2012р., 06.07.2012р., 09.07.2012р., 10.07.2012р., 11.07.2012р., 12.07.2012р., 13.07.2012р., але це не відповідає дійсності, оскільки згідно інформаційного листа готелю "Маг Le Маг Сlub" ОСОБА_2 та ОСОБА_12 знаходилися на відпочинку в готелі в період з 01.07.2012р. 14:00 по 14.07.2012р.12:00 в № 63 категорії полу люкс двокімнатний, про що в базі даних відділу бронювання є відповідний запис. Також, в матеріалах справи міститься підтвердження бронювання "Маг Le Маг Сlub" на суму 2195,00 грн. та докази сплати ФОП ОСОБА_2 2195,00грн. згідно платіжного доручення № 310 від 19.03.2012 р.
При цьому, слід зазначити, що у висновку Індустріальної міжрайонної ДПІ м. Харкова Харківської області ДПС, викладеному у Акті № 723/22-207/30292031 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "ЛБЛ" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів за період з 01.07.2012р. по 31.07.2012р.", було зазначено, що у зв'язку з незначною кількістю робітників, відсутністю основних засобів на балансі підприємства, аналізуючи отримані результати перевірки, зазначене вказує на відсутність факту реального здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ "ЛБЛ".
Також, необхідно зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази покладення на ОСОБА_1 обов'язків фінансового директора ТОВ "ЛБЛ".
Враховуючи вищевикладені обставини, господарський суд приходить до висновку, що матеріалами справи не підтверджується факт виконання сторонами умов спірних договорів.
Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 36 ГПК України встановлено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.
Відповідно до ч.5 ст. 42 ГПК України, висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими ст. 43 цього Кодексу.
Як роз'яснено в п.п. 6, 18, 21 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 23.03.2012 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", оцінюючи висновок експерта, господарський суд повинен виходити з того, що цей висновок не має заздалегідь встановленої сили і переваг щодо інших доказів (ч.5 ст. 42 та ч.2 ст. 43 ГПК України). У перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з'ясовувати, зокрема: повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної, оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах, як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії.
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає, що ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили, у зв'язку з чим господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).
Втім, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, у відповідності з якими висновок № 4410 судової технічної експертизи документів по кримінальному провадженню № 12012220510000383 від 12.06.2014 р. підлягав би відхиленню судом.
Частиною 1 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Відповідно до п.1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до приписів ч.1 ст. 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
Згідно приписів статей 6, 627, 628 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на вищевикладене господарський суд приходить до висновку, що договори поставки № 26/01-1 від 26.01.2012 р. та № 01/06-2 від 01.06.2012 р. були укладені всупереч волі позивача, що не відповідає вимогам закону.
Згідно ч.1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Пунктом 2 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Згідно ч.2 ст.20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;
В силу приписів статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Зазначені положення Цивільного кодексу України узгоджуються з положеннями ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Отже, господарський договір може бути визнаний недійсним за наявності двох умов: перша - це порушення ним прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача; друга - це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.
Враховуючи порушення договорами поставки № 26/01-1 від 26.01.2012 р. та № 01/06-2 від 01.06.2012 р. прав та охоронюваних законом інтересів позивача, наявність передбачених законом підстав для визнання даних договорів недійсним, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 261 Цивільного кодексу України визначено:
- перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; -
- перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства;
- перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання;
- у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття;
- за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання;
- за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку;
- за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання;
- винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом.
У пункті 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
У пункті 2.8 Постанови Пленуму від 28.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання практики вирішення господарськими судами спорів про визнання недійсними правочинів (господарських договорів)" Вищий господарський суд України роз'яснив щодо вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України, з урахуванням водночас наведеного в підпунктах 2 і 3 пункту 5 Перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 № 4176-VI). Для окремих видів вимог законом встановлюється й спеціальна позовна давність, наприклад, статтею 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Перебіг позовної давності починається, за загальним правилом, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України), за винятком випадків, зазначених у частинах другій і третій цієї статті. Зокрема, за позовами про застосування наслідків нікчемного правочину (повернення коштів, іншого майна тощо) позовна давність починається не від дня вчинення такого правочину, а від дня, коли почалося його виконання. Необхідно мати на увазі також припис пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, за змістом якого до позовів про визнання оспорюваного правочину недійсним, а також про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину правила ЦК України про позовну давність застосовуються за умови, коли право на подання відповідного позову виникло після 1 січня 2004 року; до позовів же, право на подання яких виникло до зазначеної дати, застосовується попереднє законодавство про позовну давність, тобто відповідні норми Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.
Посилаючись на матеріали справи позивач вказує, що він не пропустив строк позовної давності, адже копії оспорюваних правочинів та дані щодо ТОВ "ЛБЛ" він отримав не у відділі поліції під час допиту у кримінальному провадженні, а пізніше.
Судом встановлено, що 04.07.13 р. ОСОБА_2 був допитаний у якості свідка по досудовому розслідуванню № 12013220480000383 від 05.12.2012р.
Втім, суд приходить до висновку, що він не міг ознайомитися з зазначеними договорами поставки у вищевказаний період, оскільки на це у нього було відсутнє відповідне право (ст. 66 КПК України), тому що ОСОБА_2 допитувався, як свідок, а, з огляду на діюче законодавство, цей процесуальний статус ОСОБА_2 забороняє можливість йому знайомитися з матеріалами кримінальної справи.
Також, господарський суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази прийняття участі позивача та його представника у розгляді Харківським окружним адміністративним судом справ № 820/8664/13-а та № 820/8665/13-а (постанови від 05.11.2013 р. та 15.10.2013 р.). Натомість, в матеріалах справи наявні докази участі позивача та його представника у розгляді справи № 820/8665/13-а Харківським апеляційним адміністративним судом (ухвала від 26.03.2014 р. та журнал судового засідання від 12.03.2014 р.).
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази можливості ознайомлення позивача з вищевказаними договорами поставки восени 2012 р. у Основ"янській МДПІ м. Харкова.
Враховуючи вищевикладене господарський суд вважає, що строк позовної давності на час подання позивачем відповідного позову до суду не сплинув, а посилання відповідача щодо пропущення позивачем строку позовної давності спростовуються наявними в матеріалах справи документами.
За таких обставин, позовні вимоги позивача є законними та обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, а заява відповідача про застосування строку позовної давності не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, з огляду на те, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Проте, як вбачається з матеріалів справи позов містить дві вимоги немайнового характеру, за які судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог (абз.2 ч.3 ст.6 Закону України "Про судовий збір").
Позивачем, під час звернення до суду з відповідним позовом було сплачено 1600,00 грн. судового збору, що відповідає сумі сплаченій за одну вимогу немайнового характеру. Втім, вже після порушення провадження у даній справі судом було виявлено, що позивачем сплачено судовий збір лише за одну вимогу немайнового характеру.
У відповідності до положень п. 3.5. Постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 р. № 18, якщо передбачені у пунктах 2, 3, 4, 5 і 6 частини першої статті 63 ГПК України підстави повернення позовної заяви виявлено господарським судом після прийняття позовної заяви до розгляду, справа підлягає розглядові по суті. Не сплачені у встановленому порядку та розмірі суми судового збору можливо стягнути за результатами розгляду справи.
З огляду на вищенаведене, та враховуючи, що судові витрати зі сплати судового збору за результатами розгляду справи покладаються на відповідача, господарський суд приходить до висновку, що з відповідача належить стягнути на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 1600,00 грн. та стягнути з відповідача на користь державного бюджету України суму недоплаченого судового збору у розмірі 1600,00грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 20, 207 Господарського кодексу України, ст.ст. 6, 11, 12, 16, 203, 215, 256, 257, 261, 627, 628 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності - відмовити.
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Визнати недійсним договір поставки № 26/01-1 від 26.01.2012 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛБЛ" (64250, Харківська область, Балаклійський район, смт. Донець, вул. Спортивна, буд. 3, код ЄДРПОУ 30292031) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (61100, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2).
Визнати недійсним договір поставки № 01/06-2 від 01.06.2012 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛБЛ" (64250, Харківська область, Балаклійський район, смт. Донець, вул. Спортивна, буд. 3, код ЄДРПОУ 30292031) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (61100, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛБЛ" (64250, Харківська область, Балаклійський район, смт. Донець, вул. Спортивна, буд. 3, код ЄДРПОУ 30292031) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (61100, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, ІНФОРМАЦІЯ_1) суму сплаченого судового збору у розмірі 1600,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛБЛ" (64250, Харківська область, Балаклійський район, смт. Донець, вул. Спортивна, буд. 3, код ЄДРПОУ 30292031) на користь державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві, код ЄДРПОУ 37993783, рахунок 31215256700001, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, код бюджетної класифікації 22030106) 1600,00 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.
Повне рішення складено 03.04.2017 р.
Суддя Л.В. Шарко