ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, е-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
27.03.2017№910/23948/16
Господарський суд міста Києва у складі судді Марченко О.В., за участю секретаря судового засідання Роздобудько В.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні
справу № 910/23948/16
за позовом Городоцької місцевої прокуратури Львівської області, м. Городок Львівської області,
до Львівської обласної ради, м. Львів,
Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства, м. Львів, та
Городоцької районної організації Українського товариства мисливців і рибалок, м. Городок Львівської області,
про визнання незаконним та скасування рішення 03.07.2012 №536 і визнання недійсним додатку від 23.07.2012 №1 до договору від 19.11.2010 №17,
за участю представника:
прокуратури - Скляра Д.Ю. (посвідчення від 03.02.2016; прокурор відділу);
відповідача-1 - не з'явився;
відповідача-2 - не з'явився;
відповідача-3 - Фостяка Р.І. (паспорт серія; НОМЕР_1).
Городоцька місцева прокуратура Львівської області (далі - Прокуратура) звернулася до господарського суду міста Києва з позовом про:
- визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради (далі - Рада) від 03.07.2012 №536 «Про уточнення терміну користування мисливськими угіддями» (Городецька районна рада УТМР; далі - рішення №536);
- визнання недійсним додатку від 23.07.2012 №1 до договору про умови ведення мисливського господарства від 19.11.2010 №17 (далі - Договір №17), укладеного Львівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (далі - Управління) та Городоцькою районною радою Українського товариства мисливців і рибалок (далі - Організація).
Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.12.2016 порушено провадження у справі.
Прокуратура 12.01.2017 подала суду документи, підготовлені на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.
Організація 02.02.2017 подала суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що: прокурор у позовній заяві вказує про відсутність органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, оскільки спорюване рішення приймалось Радою, яка є відповідачем; разом з тим, відповідно до Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 №521, Державне агентство лісових ресурсів України (далі - Агентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра аграрної політики та продовольства; основними завданнями Агентства є: реалізація державної політики у сфері лісового та мисливського господарства; отже, орган, уповноважений здійснювати функції держави у даних правовідносинах та виступати позивачем у справі, існує; відтак, Організація просить суд залишити позов Прокуратури у даній справі без розгляду.
Управління 06.02.2017 подало суду письмові пояснення, в яких наголосило на тому, що у вирішенні спірного питання діяло в межах чинного законодавства.
Прокуратура 15.02.2017 подала суду письмові пояснення, в яких зазначила про те, що:
- Управління внаслідок грубого порушення вимог чинного законодавства є співвідповідачем у даній справі, що свідчить не лише про нездійснення належного захисту інтересів держави спеціально уповноваженим органом, а й про безпосереднє завдання шкоди інтересам держави внаслідок вчинених ним дій, що виразились у підписанні оспорюваного договору;
- жодними нормативно-правовими актами України не передбачено повноважень Державного агентства лісових ресурсів України та Управління (як і будь-іншого державного органу) здійснювати контроль за законністю рішень органів місцевого самоврядування, у тому числі з питань надання у користування мисливських угідь;
- оскаржуване рішення прийнято Радою, яка, в свою чергу, також не може звернутися до суду з позовом про визнання незаконним свого власного акта, оскільки позивач і відповідач не можуть співпадати в одній особі;
- з огляду на викладене, позивачем у справі може виступати лише прокурор, оскільки у даному конкретному випадку орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (Управління), виступає співвідповідачем щодо позовних вимог.
Управління 27.02.2017 і 27.03.2017 подало суду письмові пояснення, в яких зазначило про те, що:
- строк користування мисливськими угіддями Організацією закінчився 11.02.2012; протягом терміну користування мисливськими угіддями за пропозицією користувача мисливських угідь у додаток до рішення №536 вносилися зміни у площу та опис меж мисливських угідь, при цьому, термін користування мисливськими угіддями залишався незмінним;
- Радою 03.07.2012 прийнято рішення № 536, яким внесено зміни до рішення Ради від 03.06.2008, № 619 «Про внесення змін у додаток 4 до рішення сесії Львівської обласної ради від 27.01.1998 року № 278 «Про надання у користування мисливських угідь у Львівській області» та надано в користування мисливські угіддя в нових межах терміном на 15 років Організації згідно з додатком до цього рішення; на підставі пункту 2 рішення № 523 Управлінням внесено зміни до договору про умови ведення мисливського господарства від 19.11.2010 №17 та 23.07.2012 визначено новий термін дії даного договору до 03.07.2023; наведене здійснено у відповідності зі статтею 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»;
- разом з тим, Управління просить суд розгляд справи здійснювати за наявними у справі доказами та без участі уповноваженого представника.
27.02.2017 Організація подала суду заяву про сплив строку позовної давності з огляду на те, що: 11.06.2017 прокуратурою Городоцького району Львівської області внесено Організації подання про усунення порушень вимог Закону України «Про тваринний світ», Закону України «Про мисливське господарство та полювання», а також ведення мисливського господарства в діяльності Організації, в якому встановлено факт закінчення терміну надання угідь у користування і поставлено вимогу в усунення виявлених недоліків, що зроблено протягом двох місяців; крім того, даною прокуратурою надіслано вимоги до Організації від 23.01.2014 №0412123вих.24 та від 04.03.2014 №04/13-421вих.14, відповідно до яких Організацією подано всі належні документи і здійснено перевірки, за якими не виявлено факту порушення.
Рада 28.02.2017 подала суду заяву про застування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог Прокуратури, та 27.03.2017 - відзив на позовну заяву, в якому вказала таке: Рада переконана, що твердження Прокуратури про необхідність прийняття нового рішення, а не внесення змін в існуюче рішення не відповідає вимогам чинного законодавства України, тому позов Прокуратури є безпідставним.
Представник Прокуратури у судовому засіданні 27.03.2017 надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник Організації надав пояснення у справі, проти задоволення позовних вимог заперечив; просив суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності до позовних вимог Прокуратури.
Представники Ради і Управління у судове засідання не з'явилися. Управління у письмових поясненнях, поданих суду 27.03.2017, просило розгляд справи здійснювати без участі представників Управління.
Представник Ради про причини неявки суд не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання.
Ухвали господарського суду міста Києва від 29.12.2016, 06.02.2017 і 27.02.2017 були надіслані Раді на адресу (79008, м. Львів, вул. Винниченка, 18), зазначену у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується відмітками канцелярії на звороті таких ухвал та рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень за юридичною адресою Ради.
У підпункті 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 27.03.2017 без участі представників Ради і Управління за наявними в ній матеріалами (стаття 75 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК України).
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників Прокуратури і Організації, господарський суд міста Києва
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Згідно з частиною четвертою названої статті Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Так, Прокуратура у позовній заяві вказала, що підставою для звернення до суду з даним позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання передачі природних ресурсів у користування, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на природні ресурси українського народу; інтерес держави полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності українського народу на природні ресурси.
Отже, Прокуратура належним чином підтвердила своє право на звернення до суду з даним позовом.
Позовні вимоги мотивовано тим, що Рада своїм рішенням №536 в порушення встановленої законом процедури надання в користування мисливських угідь продовжила термін дії неіснуючого договору; тому рішення Ради відповідно має бути визнано незаконним і скасоване, а укладений додаток від 23.07.2012 №1 до Договору Договір №17 - недійсним.
Поряд з цим, Управління і Рада просять суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності до позовних вимог Прокуратури.
Пунктом 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд міста Києва вбачає за можливе зазначити таке.
Згідно з частинами першою і другою статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» (в редакції, чинній на момент прийняття Радою рішення №536) мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням територіального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та полювання, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, територіальними органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, а також власниками або користувачами земельних ділянок.
Мисливські угіддя надаються у користування на строк не менш як на 15 років.
Відповідно до частини третьої статті 21 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між територіальними органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та полювання і користувачами мисливських угідь.
Рішенням ХХУ1 сесії V-го демократичного скликання Ради від 03.06.2008 №619 «Про внесення змін у додаток 4 до рішення сесії обласної ради від 27.01.1998 року № 278 «Про надання у користування мисливських угідь у Львівській області» вирішено:
- припинити право користування наданими мисливськими угіддями та виключити з переліку рішення сесії обласної ради (додаток 3 до рішення сесії обласної ради від 27.01.1998 №278) відкритому акціонерному товариству «Львівський облрибокомбінат» господарство «Верещиця» у зв'язку з добровільною відмовою від мисливських угідь;
- внести зміни у додаток 4 до рішення сесії обласної ради від 27.01.1998 №278 і надати в користування мисливські угіддя в нових межах Організації згідно з додатком до рішення;
- доручити Управлінню до 01.07.2008 укласти договір про умови ведення мисливського господарства з користувачем мисливських угідь відповідно до пункту 2 даного рішення.
19.11.2010 Управлінням і Об'єднанням було укладено Договір №17, за умовами якого Об'єднанню терміном до 11.02.2012 надано мисливські угіддя для введення мисливського господарства.
Статтею 23 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» передбачено, що право користування мисливськими угіддями припиняється у разі, зокрема, закінчення строку користування.
Рішення про припинення права користування мисливськими угіддями, крім випадку закінчення строку користування, приймаються за поданням територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та полювання або у галузі охорони навколишнього природного середовища тими самими органами, які уповноважені на надання у користування мисливських угідь.
Таким чином, право користування мисливськими угіддями Об'єднанням припинилося 11.02.2012.
Проте рішенням Х1Х сесії VІ-го скликання Ради №536 вирішено:
- внести зміни до рішення Ради від 03.06.2008 №619 «Про внесення змін у додаток 4 до рішення сесії обласної ради від 27.01.1998 року №278 «Про надання у користування мисливських угідь у Львівській області»», виклавши пункт 2 в такій редакції: « 2. Внести зміни в додаток 4 до рішення сесії обласної ради від 27.01.1998 № 278 і надати в користування мисливські угіддя в нових межах терміном на 15 (п'ятнадцять) років Городецькій районній раді УТМР згідно з додатком до цього рішення»;
- доручити Управлінню в місячний термін з дня прийняття рішення внести зміни у відповідний договір про умови ведення мисливського господарства з користувачем мисливських угідь згідно з пунктом 1 даного рішення.
Додатком від 23.07.2012 №1 до Договору №17 викладеного Договір №17 в новій редакції. Так, згідно з пунктом 1.1 Договору №17 Об'єднанню надано мисливські угіддя терміном на 15 років - до 30.07.2023 для ведення мисливського господарства.
Тобто, рішенням №536 було продовжено строк користування мисливськими угіддями до 30.07.2013.
Разом з тим, у зв'язку із припиненням права користування мисливськими угіддями внаслідок закінчення строку такого користування 11.02.2012, визначеного на підставі відповідного рішення та договору внесення рішенням №536 змін щодо терміну користування мисливськими угіддями, є порушенням норм статтей 22, 23 Закону України «Про мисливське господарство та полювання».
Що ж до вимог Прокуратури стосовно визнання недійсним додатку від 23.07.2012 №1 до Договору №17, то слід зазначити таке.
Згідно із статтею 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частин першої і другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Отже, оскільки рішення №536 є незаконним, то і відповідно додаток від 23.07.2012 №1 до Договору №17, укладений на виконання вказаного рішення є таким, що суперечить вимогам законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним.
Разом з тим, Радою і Організацією подано суду заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог Прокуратури.
Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частинами третьою, четвертою, п'ятою статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Судом встановлено, що позивач, звертаючись до суду із позовною заявою (позовну заяву надіслано 22.12.2016, що підтверджується відтиском штемпеля відділення поштового зв'язку та отримано судом 27.12.2016, що підтверджується печаткою канцелярії суду), пропустив передбачений законом строк позовної давності.
Так, у позовній заяві Прокуратура просить суд визнати поважними причини пропуску строку для звернення Прокуратури до суду з даним позовом та поновити такий строк, мотивуючи клопотання тим, що про існування оспорюваних рішення і додатку Прокуратура дізналася у жовтні 2016 року при виконанні доручення Прокуратурии Львівської області, тому строк позовної давності було прощено з поважних причин і його може бути відновлено.
Разом з тим, Радою подано листа від 16.07.2012 №02-вих-1141, згідно з яким на виконання вимоги Прокуратури Львівської області від 19.07.2011 №05/3-158вих.11 Радою було надіслано вказаній прокуратурі, зокрема, рішення №536. Отже, Прокуратура дізналася про існування рішення №536 у липні 2012 року, а тому строк позовної давності закінчився у липні 2015 року.
Таким чином, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання Прокуратури про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними і поновлення такого строку.
Отже, у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв'язку із пропуском Прокуратурою строку позовної давності щодо звернення з даним позовом до суду.
За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на Прокуратуру.
Керуючись статтями 43, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 05.04.2017.
Суддя О. Марченко