23 березня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
Гуменюка В.І.,
Охрімчук Л.І.,
Лященко Н.П.,
розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 грудня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 25 травня 2016 року та рішення Згурівського районного суду Київської області від 4 лютого 2016 року справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики,
Згурівський районний суд Київської області рішенням від 4 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 травня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнив: стягнув на його користь з ОСОБА_4 борг за договорами позики у розмірі 229 тис. 811 грн 78 коп.; вирішив питання розподілу судових витрат.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 5 грудня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилив, рішення Згурівського районного суду Київської області від 4 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 травня 2016 року залишив без змін.
6 березня 2017 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_4 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 грудня 2016 року посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
На обґрунтування заяви ОСОБА_4 посилається на постанови Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року, 2 липня 2014 року, 11 листопада 2015 року та 8 червня 2016 року.
Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що у допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
У справі, рішення в якій просить переглянути заявник, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанції, виходив із того, що у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договорами позики, утворилась сума заборгованості, яка підлягає стягненню в судовому порядку. При цьому суд зазначив, що розписки про отримання грошових коштів від позивача складені в простій письмовій формі, як договори позики, відповідають вимогам статей 1046, 1047 ЦК України і є борговими документами.
У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України містяться такі висновки:
- відповідно до норм статей 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання (постанова від 2 липня 2014 року № 6-79цс14);
- письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, а й передачі грошової суми позичальнику (постанова від 8 червня 2016 року №6-1103цс16);
- на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (постанова від 11 листопада 2015 року № 6-1103цс16);
- за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (постанова від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13);
Порівняння змісту наданих постанов Верховного Суду України зі змістом ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 грудня 2016 року, про перегляд якої подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що зазначена ухвала суду касаційної інстанції не відповідає викладеним у вказаних постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4 обґрунтованою немає підстав.
Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.
Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 5 грудня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 25 травня 2016 року та рішення Згурівського районного суду Київської області від 4 лютого 2016 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В.І. Гуменюк
Л.І.Охрімчук
Н.П. Лященко